"Горбоконик" Василя Хіоні

 

Василь Хіоні, грек за походженням, типовий представник космополітичної Одеси, був відомим ще з довоєнних часів пілотом і конструктором. Шлях його в авіацію, назагал, був типовим для тієї доби: захоплення новим видом спорту, поїздка до тогочасної авіаційної Мекки - Франції, навчання на пілота, знайомство з роботами французьких конструкторів... Після поверенення в Одесу, в серпні 1911 р. Хіоні очолив авіашколу Одеського аероклубу.

У 1912 р. Хіоні будує літак власної конструкції для участі в щорічному конкурсі військових аеропланів. "Хіоні № 1" був двомісним монопланом з двигуном "Гном" потужністю 100 к. с. і фюзеляжем овального перерізу, частково обшитим фанерою. Та, на жаль, його спіткала невдача – літак пошкодили при перевезенні залізницею до Петербургу, а вже під час конкурсу він був знесений вітром до рову. До того ж, вперше в Росії застосований мотор "Гном" недодавав потужності, що не дозволило досягти розрахункових льотних даних. Військове відомство, відзначивши заслуги конструктора, виділило йому "втішну" премію у 8000 крб. Для порівняння відзначимо, що за перше місце на конкурсі (до речі, зайняте літаком І. Сікорського) виплачували 30 000, друге і третє – відповідно 15 000 і 10 000 крб.)

Подальша кар'єра Василя Хіоні пов'язана з авіаційною фірмою "Анатра". Працюючи тут, він створив цікавий двофюзеляжний літак "Анадва" (він же "Хіоні №4") - поєднання двох фюзеляжів "Анаде" (на першому прототипі) або "Анасаль" (на другому). "Анатрі" восени 1917 р. замовили 50 літаків "Анадва" з "Сальмсонами", призначених для Ескадри повітряних кораблів. Аероплани мали будуватись на заводі в Сімферополі, але жоден так і не був виготовлений.

Після утвердження в Одесі більшовицької влади завод "Анатра" був націоналізований і отримав назву ГАЗ №11 (абревіатура "Государственный авиационный завод"). Колишній власник підприємства А. Анатра і головний конструктор Е. Декан виїхали до Франції, але В. Хіоні лишився. Він намагався "реанімувати" проєкт "Хіоні №4" і навіть зумів відновити випробування цього літака, але через надто низькі характеристики замовлення на нього отримати не вдалось.

Восени 1922 р. всі роботи на ГАЗ № 11 згорнули. На завод прибула ліквідаційна комісія. До кінця 1922 р. більшість обладнання одеського авіазаводу вивезли до Москви, Таганрога й Олександрівська (нині Запоріжжя), а будівлі передали різним організаціям. Однак п’ять будівель разом з частиною верстатів передали В. Хіоні як приватній особі – йому вдалось укласти відповідну угоду з Головним управлінням військової промисловості. Слід відзначити, що  випадок передачі підприємства військового призначення приватній особі є вкрай рідкісним, якщо не унікальним, для історії більшовицької Росії початку 20-х рр., коли домінуючою, навпаки, була тенденція до націоналізації.

Військових зацікавила нова розробка В. Хіоні – біплан "Хіоні №5". Ця машина задумувалась як легкий літак для супроводу кінноти в рейдах, що й зумовило дещо незвичну назву – "Горбоконик" (рос. – "Конёк-Горбунок"). У конструкції "Хіоні № 5" широко використовувались деталі і вузли літака "Анасаль", але двигун був інший – "Фіат" рідинного охолодження потужністю 100 к.с. 

Дослідний зразок машини пройшов випробування навесні 1923 р., і хоч був визнаний непридатним для бойового застосування, але цілком годився для ролі навчального літака. В радянській номенклатурі "Хіоні №5" отримав позначення У-8. Одеське підприємство 21 травня 1924 р. знову здобуло держаний статус – тепер воно іменувалось "Державні авіаційні майстерні № 7" (російська абревіатура – ГАМ №7). Воно отримало замовлення на виготовлення 30 таких літаків. Усі машини мали бути здані замовникові упродовж 1923/1924 операційного року (операційний рік тоді починався 1 жовтня і закінчувався 30 вересня). Станом на 1 липня 1924 р. ГАМ № 7 вели складання перших 11 "Горбокоників", причому перша серійна машина була майже готова. За 1923/1924 о.р. було виготовлено 18 літаків У-8, з них замовник прийняв 15. Решту замовлених літаків були здані наступного операційного року. Після виконання цього замовлення подальше будівництво літаків в Одесі не планувалось з огляду на наближеність до міста кордону з ймовірним противником – Румунією.

Як навчальний літак У-8 використовувався недовго. Його швидко витіснив У-1 - копія британського Avro 504, яка масово випускалась в Петрограді. Натомість У-8 став першим радянським сільськогосподарським літаком. В передній кабіні встановили бак для хімікатів, сполучений з розпилювачем. Такі машини використовувались, зокрема, в 1929 р. для боротьби з сараною в Приазов'ї.

Після завершення випуску серії У-8 більшість обладнання одеського заводу вивезли до Петрограда на завод ГАЗ №3, а підприємство передали до тресту "Ремповітря". Тепер ГАМ №7 займались виключно ремонтом авіатехніки. В листопаді 1924 р. керівництво Одеського політехнічного інституту звернулось з проханням у зв’язку із запланованою ліквідацією ГАМ №7 передати будівлі й обладнання майстерень в розпорядження інституту. Але ця пропозиція була відкинута. Зрештою, в серпні 1929 р. майстерні втратили самостійність – їх включили до складу Одеської авіаційної школи пілотів №8. Типовою для епохи була й доля конструктора В. Хіоні. Він продовжував працювати в Одесі, причому не без успіху – 1928 р. його серед перших нагородили щойно заснованим орденом Трудового Червоного прапора. Намагався й далі займатись конструкторською діяльністю, зокрема, розвиваючи запропонований ще 1921 р. проект великого пасажирського літака на 18 місць, але ініціатива конструктора підтримки не отримала. 14 грудня 1937 р. Хіоні арештували за звинуваченням у шпигунстві на користь Греції (пригадали його грецьке коріння), а 22 лютого наступного року розстріляли