B-1B: продукт холодної війни, жертва локальних конфліктів

 На початку 2021 р. ВПС США почали черговий етап виведення з бойового складу бомбардувальників В-1В "Лансер". Чому скорочують парк цих відносно нових літаків? Спробуємо розібратись. Але спочатку - трохи історії.

У 1964 р. в США розпочались дослідження за програмою AMSA (Advanced Manned Strategic Aircraft – "перспективний пілотований стратегічний літак"), яка передбачала створення бомбардувальника для заміни В-52. За шість років, у червні 1970 р., переможцем у конкурсі оголосили проект фірми "Роквелл" – чотиримоторний надзвуковий стратегічний бомбардувальник із крилом змінної геометрії. Із фірмою уклали угоду про будівництво чотирьох прототипів літака, який отримав позначення В-1. Постачання серійних літаків планувалось почати у 1979 р., а загальний обсяг випуску мав становити 240 екземплярів.

Перший прототип В-1А вперше піднявся в повітря 24 грудня 1974 р. Однак у 1976 р. програма опинилась на межі закриття – американським фахівцям стало відомо про появу в СРСР нового винищувача-перехоплювача МіГ-31, здатного успішно боротись із надзвуковими бомбардувальниками. Як альтернативу виробництву В-1А було запропоновано озброїти модернізовані бомбардувальники В-52 крилатими ракетами повітряного базування – такі ракети були значно складнішими цілями для ППО. До того ж, вартість програми розгортання крилатих ракет була вп’ятеро менша, ніж створення і виробництво В-1. У червні 1977 р. президент Дж. Картер оголосив про відмову від виробництва бомбардувальників В-1А.

З приходом до влади президента Р. Рейгана ставлення до В-1 змінилось. Тепер цей літак розглядався не лише як носій ядерної зброї, але й як ефективний засіб підтримки сил швидкого розгортання під час операцій у районах, віддалених від американських баз. 2 жовтня 1981 р. Рейган оголосив про відновлення програми з перспективою закупівлі 100 серійних літаків В-1В, а вже в січні 1982 р. був підписаний відповідний контракт.

На відміну від В-1А, новий варіант бомбардувальника мав спрощені нерегульовані повітрозабірники, через що максимальна швидкість зменшилась з 2,2 М до 1,25 М. Однак завдяки відмові від регульованих повітрозабірників вдалось зменшити радіолокаційну помітність літака, а максимальна швидкість на малій висоті навіть збільшилась з 0,85 М до 0,92 М. Максимальна злітна маса В-1В порівняно з В-1А зросла із 179 до 216 т. Також був суттєво посилений бортовий комплекс РЕБ.

Прототипами В-1В стали 2-й і 4-й прототипи В-1А, які пройшли відповідне переобладнання. Випробування першого з них почались в березні 1983 р., а уже в жовтні наступного року піднявся в повітря перший серійний В-1В. Постачання усіх 100 літаків завершили до травня 1988 р.

Літак В-1В має крило змінної стрілоподібності, яке спочатку могло встановлюватись в одному з чотирьох фіксованих положень: 15º, 25º, 55º и 67,5º. У 1998 р. було запроваджене ще одне проміжне положення – 45º. Силова установка складається з чотирьох ТРДДФ "Дженерал Електрік" F101-GE-102 тягою на форсажі 13 960 кгс. Літак здатен продовжувати нормальний політ, якщо два з чотирьох двигунів зупинились; якщо ж скинути більшість палива, то В-1В може летіти навіть на одному двигуні.

Екіпаж складається з чотирьох чоловік: командира, другого пілота і двох операторів (наступальних систем і оборонних систем). Основу ПНК літака становить РЛС із синтезованою апертурою "Вестінгауз" AN/MPQ-164. Основними елементами комплексу РЕБ є система управління AN/ASQ-184, станція попередження про радіолокаційне опромінення і постановки активних перепон AN/ALQ-161 та вісім пристроїв AN/ALE-49, призначених для відстрілу ІЧ пасток та РЛ хибних цілей. Бортове обладнання "Лансера" постійно модернізується. Зокрема, з 2008 р. літаки обладнуються прицільними контейнерами AN/AAQ-33 "Снайпер". В січні 2014 р. почалась модернізація літаків за програмою IBS, метою якої є забезпечення екіпажам В-1В кращої ситуаційної обізнаності. Літаки отримують повністю цифрову апаратуру передачі даних та низку інших удосконалень. Щороку доопрацювання за програмою IBS проходить близько десяти літаків, а вся програма має завершитись у 2019 р. Наступним етапом модернізації В-1В має стати заміна РЛС AN/MPQ-164 більш сучасним радаром, що створюється на основі станції "Нортроп Грумман" AN/APG-83.

Озброєння загальною масою до 34 000 кг розташовується у трьох бомбовідсіках. Конструкцією літака передбачено також шість зовнішніх вузлів підвіски загальною вантажопідйомністю 27 600 кг, але відповідно до міжнародних договорів про обмеження стратегічних озброєнь ці вузли демонтували.

У кожному бомбовідсіку встановлювався магазин револьверного типу на вісім комірок. Таким чином, бомбардувальник ніс 24 одиниці ядерної зброї. Спочатку літаки озброювались аеробалістичними ракетами SRAM, але у 1990 р. ці ракети зняли з озброєння. Плани переозброєння В-1В сучасними крилатими ракетами не реалізували з огляду на обмеження, накладені міжнародними договорами, тож єдиним озброєнням літака лишились вільнопадаючі термоядерні авіабомби В61 і В83. Старі бомбардувальники В-52, озброєні крилатими ракетами, виявились значно більш ефективним засобом ядерного стримування. Тому В-1В поступово перевели на застосування виключно неядерних засобів ураження. В 1991 р. літаки пристосували для підвіски до 84 авіабомб Мк82 калібру 500 фунтів (227 кг). В 1995 р. з усіх В-1В демонтували обладнання для застосування ядерних авіабомб. Натомість в арсенал бомбардувальників включили КАБ родин WCMD і JDAM, а пізніше – тактичні крилаті ракети AGM-158 JASSM (до 24 одиниць) і малогабаритні КАБ SDB (до 144-х).

Спочатку літаками В-1В озброїли шість бомбардувальних ескадрилій (без урахування навчальних і випробувальних частин): у 1985 р. – 337-му і 338-му у складі 96-го БАКР (авіабаза Дайєсс, шт. Техас), у 1986-му – 37-му і 77-у в 28-му БАКР (Елсворт, шт. Південна Дакота) і 46-ту в 319-му БАКР (Гранд-Форкс, шт. Північна Дакота), у 1987-му – 28-му в 384-му БАКР (МакКоннелл, шт. Канзас). В 1990-х рр. внаслідок реорганізації та скорочення ВПС частину "Лансерів" передали резервним компонентам: з 1994 р. такі літаки служили у 184-му крилі Національної гвардії штату Канзас, а з 1996-го – 116-те крило Нацгвардії штату Джорджія. Однак з 2002 р. усі В-1В знову були зосереджені у регулярних ВПС. До 2015 р. вони входили до Бойового авіаційного командування, а зараз знаходяться в складі Глобального ударного командування. Станом на кінець 2016 р. лишились чотири ескадрильї "Лансерів": 9-та і 28-ма (навчально-бойова) в 7-му БАКР (Дайєсс), а також 34-та і 37-ма – у 28-му БАКР (Елсворт). У них знаходиться 62 літаки В-1В, ще 18 перебувають на зберіганні. За час служби в катастрофах втрачено дев’ять В-1В (та один із прототипів В-1А).

"Лансер" вважається складною і дорогою в експлуатації машиною: на одну годину польоту він потребує 48 людино-годин наземного обслуговування. Однак за економічними показниками В-1В все ж переважає інші американські стратегічні бомбардувальники: станом на 2010 р. одна година його польоту коштувала 63 тисячі доларів, тоді як одна година польоту В-52Н – 72 тисячі, а В-2А – аж 135 тисяч. Передбачається, що В-1В залишаться на озброєнні до 2038-2040 рр.

На відміну від більшості інших типів американських бойових літаків, бомбардувальники В-1В не брали участь в операції "Буря в пустелі" – до того часу "Лансери" ще не були пристосовані для використання неядерної зброї. Їх бойовий дебют відбувся у 1998 р. під час операції "Дезерт Фокс" проти Іраку. В 1999 р. вони брали участь у війні проти Югославії. В обох цих операціях В-1В застосовували вільнопадаючі бомби. У ході наступних операцій – у 2001 р. в Афганістані та 2003 р. в Іраку – з "Лансерів" вже скидали КАБ. Над Афганістаном вони діяли до 2015 р. З 2014 р. до лютого 2016 р. В-1В брали участь в операціях в Сирії проти угрупування "Ісламська держава". Діючи над Афганістаном і Сирією, В-1В базуються в Катарі. Статистика бойового застосування під час шестимісячних ротацій обчислюється сотнями бойових вильотів. Скажімо, працюючи по цілях в Афганістані, дев’ять В-1В 9-ї ескадрильї за період з лютого по серпень 2012 р. виконали 770 бойових вильотів (наліт склав 9500 годин). У середньому щодня "Лансери" виконували два-три завдання за заявками наземних військ. Екіпажі 28-го крила під час ротації, яка завершилась в лютому 2016 р., здійснили 490 бойових вильотів і скинули 3800 боєприпасів, уразивши 3700 цілей. Беруть участь "Лансери" і в бойових діях в Сирії - скажімо, 14 квітня 2018 р. вони випустили 19 керованих ракет JASSM по цілях в Дамаску й Хомсі.

Створений для ядерних ударів, "Лансер" фактично використовується як засіб безпосередньої авіаційної підтримки. Багато років в Афганістанті та Іраці В-1В баражували на великій висоті з крилом, встановленим на мінімальний кут, очікуючи на виклик підтримки від наземних частин. Але проєктувався цей літак як стратегічний "пенетратор" - для польотів на малих висотах і високих швидкостях, з крилом, встановленим на максимальний кут. Політ з "розкладеним" крилом і великим бойовим вантажем спричиняє надмірне навантаження механізму зміни геометрії крила і точок його кріплення. В-1В розрахований на 8-10 тисяч годин нальоту, що відповідає 30 рокам експлуатаці - а вік найстаріших "Лансерів", які лишаються в строю, вже сягнув 35 років. Додаймо до цього польоти на нерозрахункових режимах... Результат закономірний: 9 грудня 2020 р. "Боїнг" оголосив, що у 2021 р. будуть виведені з бойового складу 17 найстарших В-1В. Тобто, парк активних "Лансерів" скоротиться до 45 літаків, але їхня боєготовність буде вищою - у тому числі й завдяки "канібалізації" машин, відправлених на склад.