Бундесдойчлянд і бундесвер: як вони докотились до такого

 

Федеральний канцлер Конрад Аденауер під час відвідання казарм в Андернаху. 20 січня 1956 р.

Магічна цифра «сім»... Наші воїни вже звикли до поєднання трьох таких цифр – американські гаубиці М777, або ж «три топірці», швидко стали одним з уречевлень гасла «смерть русні!». А ось інша сімка поки лишається недосяжною фата морганою – це расово вірне вундерваффе, сім німецьких панцергаубиць, обіцяних Україні, але й досі не поставлених. Чому??? – волає здоровий ґлузд. – Чому найбагатша країна Європи спромоглась виділити для України (яка, нагадаю, воює за європейські цінності) утричі менше самохідних артустановок ніж горда спадкоємниця вікінгів Норвегія. Не кажучи вже про Польщу... Як історик, відповіді на такі питання я завжди намагаюсь шукати в минулому – і найчастіше там знаходжу. Отже, як країна з багатовіковими мілітарними традиціями докотилась до того, що фізично та політично не може виділити більше семи гармат для армії, яка захищає Європу від азійських орд? Звернімось до історії...

 

Фактично, становлення сучасної мілітарної організації Німеччини почалось 1946 р., коли американці у своїй зоні окупації утворили з тубільців вартові загони. Їх завданням було розвантажити армію США від рутинних завдань з охорони інфраструктури, щоб Джі-Ай могли якомога швидше повернутись у свої Коннектікути з Міннесотами. Вже наступного року ці вартові загони розфомували, утворивши натомість воєнізовану поліцію – значно серйознішу організацію, вона мала навіть американські «халф-траки». А 1951 р. постав греншютц – кордонна варта, зародок майбутнього бундесверу. До чого я веду? А до того, що молодий німець, який був призваний до війська, скажімо у 1939 р., і примудрився вціліти у війні, аж до виходу на заслужений відпочинок в 60-х чи 70-х роках минулого століття міг мати неперервний стаж служби! І саме цих осіб, чий світогляд формувався під впливом нацистів, побоювався батько-засновник бундесверу – Клаус фон Бісмарк.

 

Чому? А уявіть собі: ви належите до народу, знаного з баготвікових мілітарних традицій, який створив армію, якої півсвіту боялось, але яка заплямувала себе воєнними злочинами ще у Першу світову війну, не кажучи вже про Другу... Клаус фон Бісмарк, сам кавалер Рицарського хреста з дубовим листям, боявся повернення ідеології «крові і заліза» в новій німецькій армії. За його концепцією бундесвер мав стати силами виключно оборонними. Це абсолютно влаштовувало і американців, під патронатом і з допомогою яких формувався бундесвер. Генерал Кертіс ЛіМей (у 1961-1965 рр. – начальник штабу Повітряних сил США) в інтерв’ю для часопису «Лайф» у 1958 р. так охарактеризував необхідність створення бундесверу: «вони нам потрібні, щоб регулювати рух в тилу наших з’єднань». Ця сентенція викликала протест з боку ФРН, Держдеп доклав чималих зусиль, щоб затушувати скандал, але... зрештою, серед американських військових панувало переконання, що «ЛіМей не сказав нічого такого, чого б не розуміли всі». Характерно, що НАТО ніяк не відреагувала на цей скандал.

 

Бундесвер взірця 1960 р.: американський танк М47 "Паттон", американська ж "базука" і MG 3 - "реінкарнація" знаменитого MG 42. 

Батькам-засновникам бундесверу слід було знайти відповідь на дуже важливе питання: звідки взяти традиції для нової структури? Вони звертались до епохи Середньовіччя, німецьких вільних міст, ранньої Пруссії... але у військових школах майбутні офіцери бундесверу ретельно студіювали помилки, допущені під час операції «Цитадель»...

 

Саме так з’явилась, за визначенням фон Бісмарка, «небажана дитина бундесреспубліки», яка так і не була б створена «якби не росіяни». Політики не довіряли бундесверу, бундесвер не довіряв політикам. До цього додались ще й внутрішні тертя у бундесвері. Скажімо, в бундесмаріне в 60-х роках йшла підкилимна боротьба між «гуртком шанувальників Деніца», представники якого починали свою кар’єру в підводному флоті Третього райху, та «демократами з есмінців». В бундеслюфтваффе міжнародний скандал спричинила заява лоббіста про те, що Гюнтер Ралль і Франц-Йозеф Штраус (тодішній міністр оборони) отримали хабаря за взяття на озброєння винищувача F-104G «Старфайтер» - справжного «вдовороба». Бундесвер втратив у катастрофах 262 таких літаки, загинуло 116 пілотів. Йоганнес Штейнхофф (ще один ас Другої світової, який продовжив кар’єру у бундеслюфтваффе) заявив, що «Старфайтер» занадто складний для німецьких пілотів... А Ралль спровокував ще один скандал, коли з’явився на похорон Конрада Аденауера в парадному мундирі з повним комплектом нагород Третього райху...

 

"Вдовороби" F-104G

На цьому скандали не закінчились. Скажімо, 1979 р. заступник начальника штабу бундесверу заявив, що танки «Леопард 1» «нездатні протистояти будь-якому російському танку», а бундесвер – це «декоративна армія». І так до 80-х років бундесвер йшов від скандалу до скандалу, з бюджетом, продиктованим холодною війною.

 

Розпад СРСР став для західнонімецьких політиків несподіванкою, але, як висловився Гельмут Коль, він був і «збуттям мрій». «Росіяни поїхали додому», тому бюджет бундесверу почали різати. До того ж, слід було сплачувати гігантські рахунки за об’єднання Німеччини...

 

Як казали самі офіцери ННА, армія НДР була "національною за фомою і народною за змістом"

З об’єднанням Німеччини у бундесвер влилась «свіжа кров» - частина офіцерів колишньої Національної народної армії НДР. В ННА в демократію не грались, серед її кадрів було чимало шанувальників не тільки кайзерівської армії, але й вермахту, справжніх великонімецьких шовіністів. Що з ними робити? А скоротити нафіг!

 

Німецькі політики, за влучним висловом Роберта Каплана, «повірили Фукуямі і в міжнародній політиці повністю поклались на економіку і дипломатію». Призвело це до плачевних наслідків. За кількістю танків і артилерії бундесвер вже давно поступився Війську Польському, не кажучи про Збройні Сили України. Але навіть для утримання наявної техніки систематично бракувало коштів. У 2011 р. серед нових винищувачів «Єврофайтер» частка боєготових літаків не перевищувала 30%, а серед старіших «Торнадо» - 60%. Наступного року 200 БМП «Мардер» довелось законсервувати, бо для них не вистачало механіків-водіїв.Скорочувались і плани закупівель нової бойової техніки. Якщо в 2007 р. планувалась закупівля 407 нових БМП «Пума», то у 2009-му цю кількість знизили до 350, а у 2014-му – до 220. Дійшло до того, що для комплектування батальйонної тактичної групи у склад Сил негайного реагування НАТО доводилось стягувати справну техніку з усього бундесверу... Фактично, через непродумані пріоритети у зовнішній політиці влада Німеччини (не забуваймо – за потурання виборців) бундесвер перетворився на бліду тінь старої німецької армії, до того ж – з напівпорожніми арсеналами, де навіть сім гаубиць нашкребти складно...


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Ладога"

Довідник: Ту-22М