Довідник: F-16. Частина 1.

Матеріал про "Файтінг Фалкона" - наймасовішого винищувача сучасності - буде настільки об'ємним, що в один пост вмістити складнувато. Сьогодні перша частина - про основні варіанти літака. Про службу - буде пізніше. 

You don't fly an F-16; it flies you

Історія найбільш розповсюдженого у світі винищувача (зараз у Повітряних силах майже трьох десятків країн літає понад 2,5 тисячі «Файтінг Фалконів») розпочалась у середині 1960-х рр., коли фахівці ПС США запропонували доповнити всепогодний винищувач FX (майбутній F-15) простішим і легшим літаком ADF (Advanced Day Fighter), придатним до масового виробництва. Ця концепція поступово трансформувалась в програму LWF (Lightweight Fighter), офіційно започатковану в січні 1972 р. Літак, що створювався за цією програмою, повинен був мати високі маневрені характеристики. Цього планувалось досягнути високою тягоозброєністю (більшою за 1 – тобто, тяга двигуна мала перевищувати політну масу літака) та аеродинамічною нестійкістю. Остання риса вимагала застосування електродистанційної системи управління. LWF мав бути здатним завдавати удари по наземних цілях. Всепогодність не вимагалась, так само, як і здатність застосовувати КР «повітря-повітря» середньої дальності.

У фіналі конкурсу взяли участь дві фірми – «Дженерал Дайнемікс» (згодом вона була поглинута концерном «Локхід-Мартін») і «Нортроп». Кожна з них отримала контракт, який передбачав виготовлення двох екземплярів «демонстраторів технології» (тобто, неозброєних літаків, не обладнаних повним комплексом БРЕО). Літак «Дженерал Дайнемікс» YF-16, вперше піднявся в повітря 20 січня 1974 р. Цікаво, що це був «ненавмисний» політ – під час швидкісного пробігу на аеродромі пілот змушений був підняти літак у повітря через неадекватну реакцію електродистанційної системи управління. Він виконав політ по колу й благополучно посадив машину. Перший офіційний політ відбувся 2 лютого 1974 р.

Конкуренти

Порівняльні випробування з прототипом «Нортропа» YF-17 завершились перемогою «Дженерал Дайнемікс» – відповідне рішення ухвалили 13 січня 1975 р. Одним із чинників, що зумовили перемогу, стала одномоторна схема YF-16, завдяки чому його виробництво було дешевшим, а обслуговування простішим порівняно з двомоторним YF-17. З цього моменту програма створення легкого винищувача, перейменована в черговий раз у ACF (Air Combat Fighter), вступила у фазу повномасштабної розробки. ВПС США замовили вісім передсерійних літаків, у т.ч. шість одномісних F-16А і два двомісних F-16В. Одночасно почалась кампанія з просування винищувача на закордонні ринки. У червні 1975 р. один з YF-16 демонструвався на Паризькому авіасалоні. На ньому 7 червня було угоду про прийняття літак на озброєння ВПС Нідерландів, Бельгії, Норвегії та Данії із загальним обсягом закупівель 348 машин, причому в перших двох країнах планувалось налагодити ліцензійне виробництво. Перший передсерійний F-16А вийшов на випробування 8 грудня 1976 р., а F-16В – 8 серпня наступного року. В січні 1979 р. перші серійні літаки були передані ПС США. Ім’я «Файтінг Фалкон» літакові офіційно присвоїли в 1980 р. В перекладі воно означає «бойовий сокіл» і пов’язується з талісманом Академії ПС США в Колорадо-Спрінгс.

Португальський F-16A з чотирма КР АІМ-9, двома ППБ і станцією РЕБ AN/ALQ-131

Літак F-16А побудований за інтегральною схемою, яка характеризується плавним спряженням крила і фюзеляжу. Трапецієподібне у плані крило (стрілоподібність передньої кромки 40º, задня кромка пряма) має розвинуті напливи, які забезпечують додаткову підйомну силу на великих кутах атаки. Хвостове оперення однокільове. Двигун – ТРДДФ «Пратт енд Вітні» F100-PW-200 максимальною/форсажною тягою 6655/10 810 кгс, має підфюзеляжний повітрозабірник. Основним конструкційним матеріалом є алюмінієві сплави, на які припадає понад 80% маси планера. Частка сталі складає приблизно 8%, композитів – 3%, близько 1,5% припадає на титанові сплави. Проєктуючи літак, конструктори велику увагу звертали на забезпечення простоти обслуговування, доступності основних вузлів: планер літака має 228 лючків і знімних панелей. Система управління літаком – електродистанційна з чотирикратним резервуванням. Двомісний навчально-бойовий літак F-16В за габаритами і бойовими можливостями аналогічний винищувачу F-16А, але з огляду на збільшені розміри кабіни на ньому немає фюзеляжного паливного бака (запас палива на 17% менший, ніж у одномісної машини).

F-16B ПС Венесуели

Основу СКО літака становить імпульсно-допплерівський радар «Вестінгауз» AN/APG-66. У цієї досить досконалої станції відсутній режим підсвітлювання цілі для КР з напівактивною радіолокаційною ГСН – таку зброю спочатку не передбачалось включити в арсенал F-16. З іншого боку, бойові можливості РЛС забезпечили винищувачі всепогодність застосування – що теж не вимагалось первинним технічним завданням. Обладнання РЕБ досить скромне і складається лише з пристрою попередження про радіолокаційне опромінення AN/ALR-69. На підфюзеляжний пілон можна підвісити контейнер зі станцією активних завад.

Вбудоване озброєння F-16А (як і всіх наступних модифікацій «Файтінг Фалкона») складається з 20-мм шестиствольної гармати М61А1 «Вулкан» (боєкомплект 515 набоїв). Літак має 9 вузлів зовнішньої підвіски (підфюзеляжний, 6 підкрильних і два на кінцях крила). На них можна підвісити навантаження масою до 5420 кг. Літак може застосовувати КР «повітря-повітря» ближнього бою АІМ-9 «Сайдвіндер» (до шести), а також некеровану зброю класу «повітря-поверхня» (авіабомби та бомбові касети).

Виробництво літаків F-16А/В здійснювалось серіями – «блоками»: 1, 5, 10 і 15. Перші три серії відрізнялись тільки незначними деталями. А ось на винищувачах Block 15 була впроваджена програма модернізації MSIP I. Вони отримали хвостове оперення збільшеної на 30% площі, допрацьований радар AN/APG-66 і нову радіостанцію системи «Хев Квік». З 1988 р. почався випуск літаків Block 15OCU (Operational Capability Upgrade). Такі винищувачі отримали двигун F100-PW-220 з цифровою електронною системою управління, новий ІЛС, удосконалену інерційну навігаційну систему на лазерних гіроскопах. Також літаки отримали можливість застосування станції РЕБ AN/ALQ-131 (у підвісному контейнері) і КР класу «повітря-повітря» середньої дальності з активною радіолокаційної ГСН AIM-120 AMRAAM.

На початку 1990-х рр. почалась реалізація програми модернізації літаків F-16А/В MLU (Mid-Life Upgrade). Допрацьовані машини отримали радар AN/APG-66(V)2, новий ширококутний ІЛС та нові багатофункційні індикатори, сумісні з окулярами нічного бачення. Встановлено також комбіновану інерційно-супутникову навігаційну систему та модульну бортову цифрову обчислювальну машину, яка замінила кілька окремих комп’ютерів. Літаки були пристосовані для підвіски прицільних контейнерів для наведення високоточної зброї класу «повітря-поверхня», а ті машини, які раніше не могли застосовувати КР AIM-120, отримали таку можливість.

Дві програми модернізації були реалізовані у США для ПС Національної гвардії. У другій половині 1980-х рр. 241 літак Block 15 був допрацьований у варіант винищувача ППО Block 15ADF. Вони отримали можливість застосовувати КР середньої дальності з напівактивною радіолокаційною ГСН АІМ-7 «Спарроу», а також були обладнані радіостанціями збільшеної дальності дії. На початку 1990-х рр. 24 літаки Block 10 були пристосовані для підвіски контейнера GPU-5/A з чотириствольною 30-мм гарматою GAU-13/A. Ця модифікація позначається Block 10CAS.

У 1990-х рр. виробництво літаків F-16А/В було відновлене – такі порівняно прості машини замовив Тайвань. Літаки тайванського замовлення – Block 20 – загалом відповідали варіанту Block 15MLU, але мали вдосконалений радар AN/APG-66(V)3.

На початку 1980-х рр. була розроблена програма модернізації MSIP II. Обсяг змін при цьому став настільки значним, що призвів до появи нових модифікацій «Файтінг Фалкона» – одномісної F-16C (вперше піднялась у повітря 15 червня 1984 р.) і двомісної F-16D (вийшла на випробування 14 вересня 1984 р.). Перша серія F-16C/D отримала позначення Block 25. Головною відмінністю порівняно з F-16А/В став новий радар «Х’юз» AN/APG-68, який відрізняється від AN/APG-66 більшою дальністю дії, кращою роздільною здатністю та значно ширшим набором режимів роботи. Крім того, літаки отримали ширококутний ІЛС (як на літаках Block 15OCU) і два блоки відстрілу дипольних відбивачів та ІЧ пасток AN/ALE-40. До складу озброєння ввели КР класу «повітря-поверхня» AGM-65D «Мейверік».

У 1986 р. почались випробування чергового варіанта винищувача – F-16C/D «блок 30». Такі літаки отримали новий ТРДДФ «Дженерал Електрік» F110-GE-100 максимальною/форсажною тягою 7790/12 985 кгс. Замість пристроїв для відстрілу дипольних відбивачів та ІЧ пасток AN/ALE-40 застосували сучасніші AN/ALE-47, а вже в ході виробництва цього «блоку» кількість таких пристроїв на літакові збільшили з двох до чотирьох. Також застосували БЦОМ із збільшеним обсягом пам’яті. Паралельно з Block 30» виготовлялись і літаки з двигуном «Пратт енд Вітні» F100-PW-220, але з усіма вищевказаними змінами у бортовому обладнанні. Ці винищувачі позначались Block 32. Такий порядок зберігся для усіх наступних варіантів: літаки, які комплектувались двигунами «Дженерал Електрік», належать до блоків, чиї номери закінчуються на «0», а з ТРДДФ «Пратт енд Вітні» – на «2».

На основі літака Block 30 був створений варіант для авіації ВМС, призначений для ескадрилій позначення противника («Агресор»). Машина мала ТРДДФ F110-GE-100, але стару РЛС AN/APG-66. Засоби РЕБ, вбудована гармати і підкрильні пілони не встановлювались. Завдяки цьому літак став значно легшим, а його маневреність суттєво зросла, що дозволило імітувати в навчальних повітряних боях радянські винищувачі Су-27. ВМС у 1986-1987 рр. отримали 22 одномісних літаки F-16N і чотири двомісних TF-16N. Прослужили вони відносно недовго – у 1995 р. їх зняли з озброєння з огляду на надто великі витрати на обслуговування нестандартних для морської авіації літаків.

У 1988-1989 рр. пройшли випробування нового варіанту – F-16C/D Block 40/42, основною відмінністю якого стали розширені можливості для завдання ударів по наземних цілях. Літаки цього блоку отримали підвісну прицільно-навігаційну систему LANTIRN. Вона складається з двох контейнерів (навігаційного AN/AAQ-13 і прицільного AN/AAQ-14), які підвішуються на спеціальні вузли під повітрозабірником. Система дозволяє здійснювати політ на малій висоті, огинаючи рельєф місцевості і застосовувати високоточну зброю з лазерним наведенням. На F-16C/D Block 40/42 також встановили удосконалений радар AN/APG-68(V) і новий пристрій попередження про радіолокаційне опромінення AN/ALR-56M.

F-16С block 52 ПС Греції

Внаслідок наступного раунду модернізації, який пройшов у 1991-1992 рр., з’явились літаки Block 50/52. Вони отримали удосконалені двигуни – F110-GE-129 IPE для Block 50 і F100-PW-220 IPE для Block 52. Обидва двигуни розвивають форсажну тягу 13 500 кгс. БРЕО на цих модифікаціях «Файтінг Фалкона» стало повністю цифровим. Встановлено нову РЛС AN/APG-68(V)3 з удосконаленим процесором і розширеним спектром режимів роботи. Частина винищувачів набула здатності застосовувати ПРР AGM-88 HARM – для цього вони комплектуються підвісним контейнером AN/ASQ-213 HTS, який містить станцію управління цими ракетами. Ця модифікація позначається F-16CJ/DJ.

До другої половини 1990-х рр. масові закупівлі "Файтінг Фалконів" для ВПС США завершились, однак закордонні покупці продовжували активно цікавитись цими літаками. Як наслідок, з’явились спеціальні експортні варіанти винищувача, створені з урахуванням вимог конкретних замовників. Зокрема, для Ізраїлю створили літак F-16ES зі збільшеною дальністю польоту – він отримав над фюзеляжні конформні додаткові паливні баки, які забезпечили бойовий радіус 1600 км (без дозаправки в повітрі). Прототип F-16ES, переобладнаний з F-16C з двигуном F110, випробовувався з листопада 1994 р. Однак ПС Ізраїлю зробили вибір на користь конкурента – літака F-15I.

F-16E ПС ОАЕ

Досвід, накопичений при створення F-16ES, знайшов застосування у процесі розробки літака Block 60 для ВПС ОАЕ. Ця модифікація (одномісний літак F-16E і двомісний F-16F) стала найбільш досконалою з усіх серійних «Файтінг Фалконів». Літак обладнаний РЛС «Нортроп Грумман» AN/APG-80 з АФАР, здатною одночасно працювати в режимах «повітря-повітря» і «повітря-поверхня». Радар доповнила вбудована електронно-оптична станція, яка дозволяє застосовувати високоточну зброю класу «повітря-поверхня» без спеціальних підвісних прицільних контейнерів. Крім того, встановлено інтегровану систему РЕБ «Фалкон Едж» зі станцією активних завад AN/ALQ-165. Встановлена на літакові волоконно-оптична шина передачі даних має пропускну здатність у 1000(!) разів вищу, ніж шина, яка встановлюється на F-16C/D. Задля компенсації більшої маси літака на F-16E/F встановлений ТРДДФ F110-GE-132 тягою на форсажі 14750 кгс. Допускається застосування надфюзеляжних конформних додаткових паливних баків місткістю 2045 л. Арсенал озброєння розширений за рахунок КР «повітря-повітря» ближнього бою AIM-132 ASRAAM та КР «повітря-поверхня» AGM-84 SLAM-ER.

Для Ізраїлю створили двомісний літак F-16I, який багато в чому подібний до Block 60, але має менш досконалу РЛС AN/APG-68(V)9. Багато країн замовили винищувачі F-16C/D Block 50+/52+ – такі літаки можуть нести надфюзеляжні паливні баки, але їхнє БРЕО в основному відповідає стандарту Block 50/52.

Найновішим варіантом «Файтінг Фалкона» є F-16V «Вайпер». Створення цієї модифікації викликано затримками із виробництвом винищувача 5-ї ґенерації F-35. Головним нововведенням є РЛС із АФАР AN/APG-83, здатна одночасно супроводжувати понад 20 повітряних цілей. Повністю оновлено обладнання кабіни, зокрема, встановлено великоформатний центральний дисплей. Також осучаснений комплекс засобів зв’язку. Оновлено БЦОМ: комп’ютер місії ММС, комп’ютер аеродинамічних даних DFCС, процесор відображення інформації IPDG. Літак отримав інерційно-супутникову навігаційну систему LN-260 EGI. Екіпаж використовує нашоломні індикатори JHMCS II. На винищувач можна підвісити навігаційно-прицільний контейнер Sniper ATP або Legion ES.

Прототип F-16V здійснив перший політ 27 жовтня 2015 р. Концерн «Локхід-Мартін» пропонує потенційним зарубіжним замовникам (ВПС США на разі не зацікавлені у закупівлі F-16V) як нові літаки цієї модифікації, так і модернізаційні пакети для доведення до рівня F-16V «Файтінг Фалконів» попередніх випусків. При цьому позначення F-16V використовується, здебільшого, як рекламне. Серійні літаки у цьому варіанті позначаються F-16C/D Block 70/72. Різняться вони двигунами: F110-GE-129D для Block 70 і F100-PW-229 для Block 72.

У вересні 2017 р. завод концерну «Локхід-Мартін» в Форт-Уерт (шт. Техас) завершив виробництво літаків F-16, випустивши останній, 36-й екземпляр з іракського замовлення. Упродовж 44 років тут виготовили 3640 «Файтінг Фалконів», але відтепер підприємство повністю перейшло на випуск винищувачів F-35. Однак надходження замволень на F-16V (а до кінця 2022 р. виробник назбирав портфель замовлень на 144 нових літаки – без урахування модернізаційних комплектів) спонукало перенести виробництво винищувачів на інше підприємство, розташоване у Грінвіллі (шт. Північна Кароліна). В січні 2023 р. тут випустили перший серійний літак F-16D Block 70, призначений для Бахрейну. Плановий темп виробництва у Грінвіллі становить 18 «Вайперів» на рік, однак з огляду на нові контракти (а до кінця 2023 р. портфель замовлень може перевищити 200 літаків) розглядається можливість підвищення його до 24-х або й більше літаків на рік. В липні 2023 р. з'явились нові дані щодо виробничих планів "Локхід-Мартін". У 2022 р. компанія випустила лише один літак (перший бахрейнський, презентований в січні 2023-го), в першому півріччі 2023 р. - теж один. Упродовж другого півріччя передбачене виготовлення ще 5-8 винищувачів. Помітне зростання темпу випуску почнеться лише у 2024 р., а у 2025-му планується вийти на рівень чотири літаки на місяць (48 на рік). Таким чином, наявний на даний час портфель замовлень можна буде виконати до 2027-2028 рр. 

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9