C-300В
Учора наші
HIMARSники завдали дуже вдалого удару, знищивши поблизу села Привільне в
Херсонській області (Скадовський район) кілька елементів ЗРК С-300В. Спочатку
розберемось, що ж це за система і чому її знищення таке важливе, а потім
поговоримо про обставини знищення.
Отже, коріння
С-300В сягає часів раннього застою, а точніше – 1969 року, коли в совдєпії
почалось проєктування ЗРК нової ґенерації С-300П (для військ ППО), С-300В (для
сухопутних військ) і С-300Ф (для флоту). Планувалось, що ці комплекси будуть
максимально уніфіковані, але уніфікація і радянська планова економіка – поняття
несумісні. В процесі розробки усі три ЗРК розходились у своїх характеристках і
складових чимраз більше. Зрештою, виявилось, що замість одного уніфікованого
комплексу у трьох варіантах постали три різних. Детальніше у ці перипетії ми
заглиблюватись не будемо, зупинимось лише на особливостях вимог, які зробили
комплекс С-300В саме таким, який він є. Перша з них – цілком очевидна: ЗРК
призначався для сухопутних військ – значить, він мав би бути мобільним, а до
того ж – прохідним, в ідеалі на рівні танків. Тому усі машини комплексу побудували
на гусеничному шасі з танковим родоводом – майже аналогічному шасі САУ 2С7
«Піон». Дві інші вимоги значно більш специфічні. По-перше, на відміну від колег
з військ ППО і флоту, армійці захотіли, щоб їхній ЗРК збивав не лише
аеродинамічні цілі (усілякі там літаки з гелікоптерам), але й балістичні. Надо
вже нєпабєдімая і лєгєндарная боялась американських «Першингів»... В результаті
у складі С-300В з’явились два типи ракет: одні призначаються для ураження
аеродинамічних цілей, а інші – балістичних. Схожим шляхом пішли американці, які
у своєму «Петріоті» використовують кілька типів ракет різного призначення. Але
усі вони запускаються з єдиної пускової установки М903, яка вміщає від чотирьох
до 16 ракет. До того ж, їх можна комбінувати, розміщуючи на одній ПУ ракети
різних типів. Та ми вже згадували: уніфікація – це не по-совєсткі... В
результаті С-300В отримав дві різні ракети – 9М82 для ураження балістичних
цілей і 9М83 для аеродинамічних цілей, а до них – дві різні самохідні ПУ
(відповідно, 9А82 і 9А83), в комплекті з якими працюють дві пускозарядні машини
(9А84 і 9А85). Останні відрізняються від пускових установок відсутністю РЛС
підсвітки цілей. Тобто, пускозарядні машини виконують функції
транспортно-зарядних машин для ПУ, але й самі можуть запускати ракети.
Пам’ятаєте
історію про радянські мікросхеми – найбільші мікросхеми у світі? Так вийшло і з
зенітними ракетами. 9М83 важить приблизно
Ще одна особлива
вимога до С-300В зумовлювалась тим, що комплекси С-300П мали отримувати
інформацію від системи РЛС, які прикривали територію совдєпії. А ось армійські
С-300В мали діяти, переважно, автономно. Тому до складу С-300В крім радару
колового огляду 9С15М «Обзор-3» ввели ще одну РЛС програмного огляду 9С19М2
«Імбир». Зрештою, з С-300П в армійського комплексу виявились уніфікованими
тільки радар 9С15М, системи телекодового зв’язку і газотурбінні агрегати
електроживлення.
Структурно
основною одиницею С-300В є дивізіон. Він включає командний пункт 9С457, по
одному радару «Обзор-3» і «Імбир», а також до чотирьох вогневих батарей.
Батарея, своєю чергою, в типовому варіанті включає станцію наведення ракет
9С32, дві ПУ 9А82, чотири – 9А83, а також одну машину 9А84 і дві – 9А85. Ми тут
не будемо перераховувати численні машини технічного обслуговування, які також
входять в склад комплексу.
Доведення такої
складної системи, яким став у процесі свого розвитку комплекс С-300В,
потребувало часу. Тому його брали на озброєння, так би мовити, поетапно. Першим
у 1983 р. став спрощений варіант С-300В1, який не мав у своєму складі ракет
9М82 та машин 9А82 і 9А84. Саме такий варіант отримали дві бригади, дислоковані
на терені України – 25-та в Стрию і 137-ма в Умані. Після проголошення
незалежності вони увійшли до складу Сухопутних військ ЗС України, у 1996 р.
були передані у Війська ППО, а згодом – розформовані (25-та бригада у 2002 р.,
а 137-ма – десять років по тому). Тільки після початку російської агресії у
2014 р. почалось поступове повернення ЗРК С-300В1 в стрій. Після початку
повномасштабного вторгнення їх помічали навіть в Донецькій області, неподалік
лінії фронту. Всюдисущий і прискіпливий oryx не зафіксував жодної втрати
якогось з елементів цих комплексів.
В лаптєстані наявні
ЗРК С-300В1 були доведені до повної конфігурації С-300В, а у 2012 р. з’явився
удосконалений варіант С-300В4 з ракетами збільшеної дальності. Станом на
початок 2022 р. в складі сухопутних військ знаходились дві бригади С-300В і
одна – С-300В4; крім того, два дивізіони С-300В (20 ПУ) було в складі
ваздушна-касмічєскіх сіл. У війні проти України ці ЗРК використовуються не
тільки за прямим призначенням, але й для обстрілу українських міст – коли
зенітні ракети використовуються як балістичні. Не дивно, що елементи С-300В є
пріоритетними цілями для української артилерії і дронів. Наприклад, 5 серпня
2022 р. з’явилось повідомлення про знищення РЛС «Імбир». 21 березня 2023 р.
спецназ СБУ знищив ПУ 9А83 за допомогою дрона-камікадзе RAM II. А вчорашній
епізод заслуговує на особливу увагу. По-перше, розташування і переміщення машин
зі складу ЗРК понад годину контролювалось українським безпілотником. Тобто,
«сучасний високотехнологічний» засіб протиповітряної оборони не зміг захистити
самого себе. По-друге, удар завдавався HIMARSом практично на межі досяжності –
розташування ворожого ЗРК від лінії фронту відділяло 70-
Оновлення від 16.09.2023
Сьогодні в мережі зʼявились раніше невідомі фото знищених на Луганщині запорєбрікових ПУ 9А83М2 і 9А84М2 комплексу С-300В4. Судячи з усього, «трупи» несвіжі, але раніше не були обліковані
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете
докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9
Коментарі
Дописати коментар