Автомобілі на рівні роти: погляд з-за порєбріка
Запорєбрікові фахівці активно узагальнюють досвід «спєциальнай
ваєннай апєрациі». Деякі їхні роботи становлять інтерес і для нас. Сьогодні пропоную
конспект статті з «Абарзєнія арміі і флота», присвяченої проблемі браку
штатного автотранспорту на рівні взвод-рота. Думаю, ця проблема актуальна і для
Сил оборони України...
В нинішніх штатах російської армії автомобілі в мотострілецьких
і танкових ротах відсутні взагалі. Деяка кількість їх є в батальйоні, а основна
ж маса – на рівні полка (бригади). У той же час перехід війни до позиційної стадії
призвів до різкого зростання потреби в автомобілях на рівні взвод-рота. І мова
тут йде не тільки (і не стільки) про вантажівки,
скільки про легкі джипи і пікапи для перевезення особового складу, невеликих
вантажів і важкого піхотного озброєння. Чому виникла потреба саме в таких
машинах?
1. Статичність фронту призвела до достатньо масової практики
рейдів невеликих підрозділів (відділення-взвод), які рухаються уздовж лінії
фронту, виявляють ворожі дозори, передову охорону, взводні опорні пункти і
завдають їм обмеженого вогневого ураження – наприклад, з автоматичних
гранатометів. Для переміщення таких груп потрібено транспорт, здатний перевозити
кількох бійців і одинцю колективного озброєння – АГС або 12,7-мм кулемет – з боєкомлектом,
достатнім для виконання завдання. Автор погоджується – для такого завдання часом
краще відправити БТР чи БМП, але... «міноборони приступило до формування нових
частин, які поки не мають достатньої кількості важкого озброєння і техніки і
складаються з мобілізованих бійців... Це ж стосується і добровольчих загонів
БАРС». І ще: «оскільки противник практично завжди одразу ж відповідає вогнем,
то така машина має надаватись для евакуації лежачого пораненного». Інші вимоги –
малі розміри, які спрощують маскування, і низька витрата палива.
2. Гостро постає проблема евакуації поранених – «їх просто
забагато для того транспорту, який можна залучити до евакуації». Тому потрібні компактні
автомобілі для вивозу поранених, щоб не відволікати на це штатні БТР чи БМП.
3. За умов статичного фронту часто виникають логістичні
задачі, не передбачені «нормальним» плануванням – екстренна доставка
боєприпасів чи продуктів на взводну позицію, обмін якимось припасами між
сусідніми підрозділами, тобто, перевезення невеликих за об'ємом і масою
вантажів.
4. Виникає маса роз'їздних завдань, особливо на рівні
роти. Якщо відштовхуватись від штату, то командир роти, щоб побувати на позиціях
взводів, буде вимушений або брати БМП/БТР, яку потрібно демаскувати і зняти з
позиції, підставляючи під розвідку і дрони противника, ослаблюючи вогневу міць
підрозділу, на позиції якого вона знаходилась, або ж пересуватись пішки.
5. Гостра потреба у своїх автомобілях для зв'язківців і
розрахунків БпЛА.
На це накладається ще й розуміння того, що автомобілі –
це витратний матеріал, особливо після початку масованого застосування FPV-дронів.
В маневренних діях починає даватись взнаки відсутність у
взводів і рот власного вантажного автотранспорту. Кількість майна в підрозділах
зросла багатократно: пічки, генератори, маскувальні сітки... Плюс індивідуальне
майно в рюкзаках і баулах. Російський ВКПО (всесезонний комплект польового
обмундирування) пакується в 60-літровий баул – а місця для нього в БТР чи БМП
нема. В частинах намагаються викручуватись, виготовляючи кустарні дерев’яні чи
металеві «багажники» для БТР/БМП, але це не вихід. Вантажити ж своє майно на «чужі»
автомобілі ніхто не наважиться – так можна і «прокохати» його.
В західних арміях потребу в автомобілях в ротній ланці усвідомили
ще кілька десятиліть тому. В механізованій роті армії США є 2,5-тонна вантажівка
М1078 з 900-літровим причепом-цистерною для води. Крім того – два автомобілі
М1165А1 («хамві» в конфігурації пікапа з дворядною кабіною і навісним
бронюванням): один (з причепом) у розпорядженні ротних зв’язківців, інший – роз’їздна
машина командира роти. Навіть в армії НДР рота мала «Урал» з причепом для
перевезення майна і роз’їздний мотоцикл з коляскою. А в радянській армії для перевезення
майна роти виділявся «Урал» зі взводу забезпечення батальйону, старшина роти
був старшим цієї машини і переміщувався на ній.
За умов сучасної російсько-української війни навіть «американська»
кількість автомобілів на роту (вантажівка і два «хамві») буде замалою через
велику кількість майна, необхідного для облаштування на позиціях, необхідність
вивезення поранених і роз’їздів командира. Плюс бажано б по пікапу на кожну
одиницю важкого озброєння. А за штатами передбачено – нуль. До того ж, «артилерійський»
характер сучасних бойових дій в поєднанні з широким застосуванням БпЛА
призводить до пришвидшеого «вибивання» автомобілів. Інтенсивна експлуатація на
бездоріжжі зумовлює численні поломки. Можливості штатних ремонтних підрозділів
недостатні, а водії часто не можуть самостійно здійснювати поточне
обслуговування техніки – через їхню недостатню кваліфікацію.
Вихід з ситуації лаптєногі знайшли у волонтерській
допомозі. В частини почали надходити волонтерські УАЗи – «Патріот», «Профі», «Пікап»,
а також повнопривідні варіанти «Соболя» і «Газелі», «Ниви»... До них додались пікапи
різних китайських, японських і південнокорейських виробників, «рено-дастери»,
і, звісно, хітяра усіх часів – «буханка». Різномастність цього автопарку
зумовлює значні проблеми з ремонтом і забезпеченням запчастинами, що, знову ж
таки, лягає на плечі волонтерів (знайома картина, чи не так?). До того ж, усі «Ниви»
і майже усі УАЗи мають бензинові двигуни, а імпортні дизельні машини потребують
палива якіснішого, ніж армійська солярка.
Окремо автор згадує застосування квадроциклів. Їхня
прохідність в деяких умовах робить ці засоби незамінними. Однак на маршах їх
самих треба возити, що потребує спеціальних причепів і автомобілів для
буксирування.
На технічні проблеми наладаються проблеми
адміністративні: переданий волонтерами автомобіль неможливо поставити на баланс
військової частини і отримати військові номерні знаки. Тому машину оформляють
на когось з військовослужбовців. Існують й інші варіанти, але всі вони не передбачені
діючою нормативною базою ри-фи. Військове ж командування намагається розв’язати
ці проблеми найпростішим способом – заборонити все, що не дозволено. Так з’явилась
заборона на використання в бойових діях особистого (тобто, зареєстрованого на
когось з військовослужбовців) автотранспорту. Зрозуміло, що дотримуватись цієї
заборони ніхто не збирався. Складається парадоксальна ситуація: ваєнні, щоб
мати можливість воювати, вимушені ігнорувати накази командування.
Формулюючи пропозиції, автор статті починає з тактичних
міркувань: «противник спроможний уражати російську бойову і автомобільну
техніку на глибині, суттєво більшій за 10 км від лінії бойового зіткнення,
фактично, в нашому ближньому тилу. На поточний момент кількість ударних БЛА, які
він може витрачати, дуже велика, і дозволяє противнику атакувати навіть
одиночних солдат. Але за інших умов, наприклад, при вичерпанні запасів БЛА чи
їхньої нестачі з інших причин, противник буде обирати більш цінні цілі, і чим
більший і складніший автомобіль він помітить, тим більше БЛА спробує
використати для його ураження. До того ж, деякі цілі виправдовують відкриття по
них артилерійського вогню. Ось і суперечність: чим кращий автомобіль, тим
більше сил і засобів витратить противник для його знищення. Оптимальне
співвідношення між досконалістю автомобіля і його ціною й масовістю досі не
віднайдене».
Які рішення пропонує автор? Топові рішення – це бронеавтомобілі АСН-233122 «Атлєт» і АМН-590952 «Спартак» (пікап). Але... «їхня технічна досконалість і вартість ставлять під питання їх масове використання». Легший варіант (5,3 т замість 8 т у «Атлєта») – це бронеавтомобіля АМН-18181 «Стрєла»: «важко судити про якості автомобіля, який не був перевірений в бойових діях, але «на око» «Стрєла» здається близькою до ідеалу...». З серійних машин – це «Тігр-М», але порівняно з «Атлєтом» у нього нікудишня стійкість до підриву на міні.
Однак це все – очевидна маніловщина. На кожен взвод таких
машин не напасешся. Тому автор називає і реалістичну альтернативу – машин УАЗа:
«Хантер» (спадкоємець УАЗ-469), все та ж «буханка» (до речі – в неї
закінчується термін дії сертифікату, і продовжити його в нинішньому вигляді
неможливо через невідповідність вимогам безпеки до автомобілів. Тому «буханку»
пропонують сертифікувати... як трактор), якісь пікапи... Одна проблемка: УАЗ не
комплектує свої машини дизелями. Як варіант пропонується обладнувати їх
китайським дизелем фірми JAC. Інший варіант – «реанімація»
виробництва власного дизеля ЗМЗ-514. З 2006 р. він ставився на деякі УАЗи, але
у 2016-му дизельні варіанти були виключені з виробничої програми «через брак
попиту». Ну, просто мотор виявився настільки криво зробленим, що покупців на
нього не знайшлось. А у вересні 2023 р. офіційно було оголошено про припинення
випуску ЗМЗ-514 через залежність від імпортних деталей – санкції закрили для
них російський ринок. Тож автор визнає: якщо рішення про масову закупівлю
УАЗиків буде ухвалене – комплектувати більшість з них доведеться бензиновими
моторами. Крім цих машин, пропонується кожній роті надати вантажівку з
броньованою кабіною – вони в ри-фи випускаються і «Уралом», і КамАЗом.
Технічні питання – це лише один з аспектів, не менш
складними можуть виявитись і організаційні питання. Автор пропонує для мотострільців,
вдв і морської піхоти ввести в штат рот мінімум по одному пікапу на взвод плюс
ще один пікап і вантажівку – в розпорядженні командира роти. Зрозуміло, це
потребує і введення штатних посад водіїв. Але вирішити проблему змін у штаті
можна тільки на рівні міннападу або генеральського штабу.
І ще один організаційний аспект: насущна необхідність
посилення ремонтних можливостей, відновлення посади техніка роти. Але в
совдєпії ці посади займали прапорщики. Зараз же такого звання в армії ри-фи
нема. За складом і складністю завдань технік роти – це не офіцерська посада.
Якщо її відновлювати – то займатиме її сержант/старший сержант. Але за низкою
питань повноваження техніка роти перевищуватимуть повноваження командирів
взводів. Сам факт того, що сержант вирішує якісь складні питання частиною
офіцерського корпусу не сприйматиметься. Висновок: «нема впевненості, що
сучасна російська армія готова до таких організаційно-штатних змін».
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 4731 2196 4166 1818
Коментарі
Дописати коментар