«Врємя гвардєйскіх танкових дівізій бєзвозвратно ушло...»

 

Далеко не найдурніший з запорєбрікових онолітегів Руслан Пухов розродився новим текстом під апокаліптичною назвою – «Врємя гвардєйскіх танкових дівізій бєзвозвратно ушло». Переклав його лЮдською мовою – звісно, прибравши кацапські ідеологічні нашарування на кшталт «спєциальнай ваєннай апєрациі». Якщо стисло – танкам і бойовим гелікоптерам песець, їхній розвиток – даремна витрата ресурсів. Ну, і показова критика військово-технічної політики лаптєстану та визнання бідності рссєюшки. Далі – пряма мова:

 

«Події [російсько-української війни] продемонстрували принципово новий вигляд великомасштабного воєнного протиборства, що полягає в переході від «механізованої війни» індустріальної епохи до «дронової війни», або «цифрової» («інформаційної») війни постіндустріальної епохи. Фактично нині ми маємо нову революцію у військовій справі — «революцію дронів», і при цьому очевидно, що ця революція й надалі розвиватиметься та поглиблюватиметься, оскільки можливості нарощування «дронової війни» явно переважають можливості та перспективи її подолання.

 

У міру мініатюризації та здешевлення елементної бази, а також розвитку мережевих рішень і рішень на основі штучного інтелекту бойові дії дедалі більше набуватимуть вигляду дій неймовірних за масштабами полчищ дронів найрізноманітніших видів, форм, розмірів і призначень (але переважно щораз менших і дешевших), водночас дедалі більшої дальності дії та автономності. Саме вони стануть головним засобом війни, оскільки дають змогу поєднувати можливості розвідки й ураження. Поле бою та тили на десятки кілометрів перетворяться на суцільну «кіл-зону», в якій дронами знищуватиметься буквально все.

 

Відповідно, зворотним ключовим видом бойових дій стане протидія дронам і очищення від них неба. Таким чином, збройна боротьба відбуватиметься у формі боротьби за «дронову вогневу перевагу», і лише досягнення такої переваги зробить можливим для однієї зі сторін просування на місцевості та встановлення контролю над територіями.

Організація, технічне оснащення й озброєння військ мають бути підпорядковані завданням боротьби за таку «дронову вогневу перевагу» та створенню можливостей дій в умовах цієї боротьби.

 

Це висуває принципово нові вимоги до структури збройних сил та їхнього технічного оснащення. Очевидно, що будь-яке військово-технічне й військово-промислове планування на перспективу має спиратися на ці вимоги та бути націленим на формування відповідного обрису збройних сил.

 

Водночас складається враження, що значна частина [кацапських] військових і оборонно-промислових кіл досі не усвідомлює глибини трансформації, яка відбувається у військовій справі, і живить ілюзії щодо того, що у воєнних діях в Україні ми маємо справу з певною «аномалією» і що після завершення [російсько-української війни] якщо не все, то дуже багато у військовому будівництві та військово-технічній політиці «повернеться на круги своя». Це видається найнебезпечнішою оманою, яка може обернутися для нашої країни консервацією вже й без того наочно виявленого під час нинішньої війни військово-технічного відставання та призвести до найкатастрофічніших наслідків для нас у майбутніх конфліктах.

 

Багато тверджень у дусі відомої фрази Ворошилова, що «кінь себе ще покаже», — мовляв, ще покажуть себе танки чи артилерія, — ігнорують той факт, що безпілотні та цифрові технології також перебувають лише на самому початку свого розвитку. І в цьому сенсі логічнішою виглядає теза, що «дрони себе ще покажуть», особливо з огляду на подальший розвиток мережевих і космічних технологій.

 

Проблема полягає не стільки у визнанні самої пріоритетності розвитку безпілотних, цифрових і мережевих технологій та рішень, побудованих на них, скільки в реальному забезпеченні цієї пріоритетності в умовах очевидної відносної бідності [лаптєстану] як держави та в багатьох аспектах технологічної відсталості російської економіки й промисловості. Прагнення за обмежених ресурсів розвивати всі напрями загрожує тим, що зрештою коштів і можливостей не вистачить для повноцінного розвитку жодного з них. По суті, значною мірою саме це ми й спостерігали у військово-технічній політиці періоду 2012–2021 років, коли за розмаїття військових програм величезна їх кількість так і не була доведена до серійного статусу або до закупівель у значних обсягах. Майже скрізь було «надто пізно і/або надто мало». На практиці це обернулося великою кров’ю та низькою ефективністю в бою.

 

Необхідність чіткого визначення пріоритетів військово-технічної політики є тим більш критичною, що вже зараз очевидно: країна не зможе після завершення бойових дій підтримувати аномально високий рівень військових витрат періоду [російсько-української війни]. Неминуче багаторазове скорочення оборонних і закупівельних витрат стане шоком і для міністерства оборони, і для ОПК та швидко створить реальність, у якій коштів повноцінно не вистачатиме буквально ні на що.

 

За цих умов спроби паралельно розвивати технології цифрової війни й водночас намагатися відтворювати військове будівництво періоду механізованої війни (наприклад, під вивіскою «компенсації втрат техніки») з великою ймовірністю означатимуть, що ресурсів повноцінно не вистачить ні для першого, ні для другого. З подальшими най драматичнішими наслідками для боєздатності збройних сил і фатальним відставанням у передових технологіях.

 

«Те, що мертве, померти не може». Необхідно кардинально переглянути пріоритети військово-технічної політики на перспективу, з жорсткою пріоритизацією перспективних і передових напрямів та безжальним скороченням НДДКР і тим більше серійних закупівель застарілих і малорелевантних в умовах революції у військовій справі типів і класів озброєнь.

 

Наприклад, безумовно гостро постає питання визначення перспективного типажу бронетанкового озброєння. Насамперед це стосується найдорожчого його класу — основних танків, які фактично втратили своє значення і в оперативному сенсі — як засобу прориву й маневру, і в тактичному — як захищеного (а нині по суті слабкозахищеного) засобу ведення вогню прямою наводкою на полі бою. Криза танка зумовлена не стільки його вразливістю до дронів чи протитанкових засобів як такою, скільки фактичною втратою відповідності критерію «вартість — ефективність» як бойового засобу.

 

Спроби паліативних рішень підвищення живучості та бойового потенціалу танка шляхом оснащення його в перспективі комплексами активного захисту, БпЛА та далекобійним озброєнням виглядають малoaдекватними з точки зору цього критерію, оскільки незрозуміло, яку користь на полі бою принесе вразлива й обмежена за можливостями озброєння машина, що наближається за вартістю до літака-мисливця і через високу ціну та складність може вироблятися вже буквально в одиничних кількостях. Що ж до танка як носія БпЛА або засобів загоризонтного високоточного ураження, то навіщо для цього потрібен явно надлишковий з погляду захисту й маси танк як платформа?

 

Концептуальна криза посилюється очевидною відсталістю [кацапської] бронетанкової промисловості, яка виявилася принципово неспроможною створити танк нового покоління.

 

По суті, дві спроби створення такого танка за останні 35 років у вигляді «об’єкта 195» та «Армати» виявилися провальними; за багатьма системами й елементами конструкції танків наявне фатальне відставання. У підсумку вітчизняна танкова промисловість не здатна запропонувати нічого іншого, окрім нескінченних доопрацювань безнадійно застарілих танків радянського сімейства Т-64/72/80, і перспектив виходу за межі цього порочного кола, по суті, немає. Чи має за цих умов узагалі сенс вкладатися в розроблення та серійні закупівлі танків, чи необхідно звернутися до створення принципово нового обрису системи бронетанкового озброєння й загалом до істотного скорочення його значення в системі збройних сил? Час гвардійських танкових дивізій безповоротно минув.

 

Те саме можна сказати і про бойові гелікоптери: сама думка про можливість дій такої бойової машини, яка також наближається за вартістю до літака-мисливця й потребує двох високопідготовлених членів екіпажу, безпосередньо над сучасним полем бою видається абсолютною фантастикою. Масове поширення дешевих дронів-перехоплювачів, що розпочалося, остаточно знищує будь-яку перспективу традиційного застосування бойового гелікоптера. Спроби пристосування гелікоптерів для стрільби ракетами значної дальності закономірно ставлять питання: навіщо для цього взагалі потрібен гелікоптер, а не, наприклад, дешевший і здатний тривало перебувати в повітрі БпЛА? Чи не час також визнати бойовий гелікоптер по суті відмираючим видом озброєння?

 

Подібний критичний погляд необхідно спрямувати й на багато інших традиційних видів і типів озброєнь, розроблення, закупівля, утримання та експлуатація яких обходяться країні у величезні кошти, а часто й узагалі неможливі у значних кількостях, водночас їхня бойова цінність на сучасному полі бою (а тим більше на полі бою майбутнього) є сумнівною. Лише це дасть змогу вивільнити достатні ресурси для необхідної трансформації [кацапських] збройних сил і забезпечити їхній стрибок до справді сучасного обрису в епоху після [російсько-української війни]».

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783