2С31 "Вєна"

 

В середині вересня 2023 р. з’явились зроблені на лінії фронту фотографії самохідної гаубиці-міномета 2С31 «Вєна». Ця артилерійська система стала черговою спробою адаптації для сухопутних військ концепції, яка первісно задумувалась для повітряно-десантних військ. Поштовхом для цього стало успішне застосування в Афганістані артилерійских систем 2С9 «Нона», озброєних універсальною гаубицею-мінометом 2А60 калібру 120 мм, здатною вести вогонь як нарізними артилерійськими снарядами (спеціальними – з зазделегідь виготовленим нарізами), так і гладкоствольними мінометними мінами. Паралельно велось проєктування одразу кількох варіантів самохідної артустановки, які передбачали встановлення бойового відділення з баштою і озброєнням від 2С9 на різні шасі: 2С17 «Нона-СВ» - на шасі самохідної гаубиці 2С1 «Гвоздика», 2С17-2 «Нона-СВ» - на шасі бойової розвідувальної машини БРМ-1К, 2С23 «Нона-СВК» - на шасі колісного бронетранспортера БТР-80. З цього усього спектру тільки 2С23 була взята на озброєння і випускалась серійно, хоч і у невеликій кількості. «Нона-СВК» використовується російськими військами під час агресії проти України. Напрацювання ж з проєкту 2С17-2 використані в Україні – кілька шасі БРМ-1К обладнані бойовими відділеннями від пошкоджених чи зношених 2С9.

Суттєвим недоліком «Нони-С» та її похідних був брак системи управління вогнем – прицільні пристрої фактично знаходились на рівні Другої світової війни. Замість 2С17 (2С17-2) на підприємстві «Мотовіліхінські заводи» почалось проєктування нової самохідної артилерійської установки 2С31 «Вєна». Шасі для неї взяли від БМП-3, відповідно модифікувавши (наприклад, в ходовій частині зникла можливість зміни кліренса). Загальне ж компонування лишилось таким, як у базової машини – з розташуванням двигуна в кормі. Через це бойове відділення довелось розташувати в центрі машини – рішення далеко не оптимальне для самохідних артилерійських установок.

Замість башти від 2С9 на «Вєні» застосували нову, збільшених розмірів. У ній встановили нарізну гармату 2А80 зі збільшеною порівняно з 2А60 довжиною ствола. Максимальна дальність стрільби активно-реактивним снарядом зросла з 12,8 до 14 км. Для звичайних снарядів цей показник не перевищує 9 км. «Нона», так само, як і «Вєна», може вести вогонь 120-мм мінами – як радянськими/російськими, так і зарубіжними. Але дальність стрільби при цьому не перевищує 7 км. «Вєна» може вести вогонь і керованими снарядами – нарізними «Китолов-2» (дальність стрільби 12 км) і гладкоствольними «Грань» і «Бета» (відповідно, 9 і 7 км). Заряджання ручне, боєкомплект складається з 70 снарядів. Практична скорострільність сягає 8-10 пострілів на хвилину. Можлива стрільба з подачею снарядів з ґрунту – для цього в правому борті машини є спеціальний люк. Допоміжне озброєння – 7,62-мм кулемет ПКТМ в дистанційно керованій установці, вогонь з якого веде командир. Екіпаж 2С31 складається з чотирьох осіб – механіка-водія, командира, навідника і заряджаючого.

Машина оснащена цифровою автоматизованою системою управління вогнем, яка включає: систему стабілізації, що працює в двох площинах, балістичний обчислювач, інерціальну систему навігації та бортовий комп'ютер. «Вєна» також була оснащена сучасними оптико-електронними прицільними/спостережними пристроями (також використовуються на бойовій розвідувальній машині БРМ-3 «Рись», яка пройшла випробування, але випускалась серійно): лазерний віддалемір, прилади нічного бачення та денні телескопічні приціли. Ці пристрої забезпечують (принаймні, теоретично) високу точність стрільби як прямим наведенням, так і навісною стрільбою.

Обчислювальний комплекс, встановлений на 2С31, дозволяє отримувати та передавати інформацію з даними для стрільби за цілями, а також відстежувати стан машини. Вся потрібна інформація виводиться на монітор командира машини. У пам'яті комплексу зберігаються необхідні значення позиції, дирекційного кута та кута піднесення зброї. Місце командира обладнано ЕОМ, з допомогою якої вводяться дані стрільби за цілям, після чого обчислювальний комплекс визначає необхідні кути наведення та номер заряда. Бортова ЕОМ здатна зберігати інформацію одночасно про 30 цілей.

Проєктування 2С31 почалось ще у 1980-х роках, але завершення розробки співпало з розпадом СРСР і економічною кризою в Росії. Тож два прототипи «Вєни» були готові лише 1995 р. З наступного року 2С31 активно демонструвалась на міжнародних виставках. Але глянцеві виставкові презентації не могли приховати одного факту: допрацювання і випробування нової самохідної артустановки йшли дуже непросто. Завершити їх вдалось тільки у 2007 р. ПАТ «Мотоволіхінські заводи» отримало замовлення на першу партію 2С31 (5 екземплярів), яка призначалась для навчання екіпажів і відпрацювання експлуатації нової техніки у військах. У 2010 р. планувалось показати ці машини на параді 9 травня (не у Москві, а в Пермі, де знаходиться підприємство-виробник). Однак завод не встиг вчасно виготовити цю партію. А на наступні роки державного замовлення на 2С31 вже не було.

Чому ж армія відмовилась від закупівлі такої досконалої (теоретично) артилерійської системи? Головною причиною був органічний недолік, притаманний «Ноні» та усім її «нащадкам»: мала початкова швидкість снаряду порівняно з класичними гаубицями (наприклад, тією ж «Гвоздикою»). В результаті збільшується час польоту снаряда, а, відповідно – і час, потрібний на пристрілку. А отже, як стверджують російські фахівці, «у двобою «Вєни» з «Гвоздикою» остання встигне знищити 2С31. «Вєна» може розраховувати тільки на керовані боєприпаси, надійність яких в бойових умовах зовсім не полігонна». В цій сентенції цікаві два моменти. По-перше – визнання низької якості керованих боєприпасів «Китолов-2». А по-друге – фактичне визнання недостатньої ефективності системи управління вогнем «Вєни». Теоретично вона мала б давати перевагу над «Гвоздикою», де система управління вогнем відсутня в принципі. На практиці ж цього не сталось. Ще один недолік «Вєни» - тонкостінні снаряди. Незважаючи на більшу масу вибухової речовини, ніж у снарядах 122-мм гаубиці (4,9 кг порівняно з 3,97-4,05), руйнівна здатність таких снарядів виявилась нижчою.

Незважаючи на активний (а часом і агресивний) маркетинг, «Вєна» не здобула популярності на зарубіжних ринках озброєння. Вдалось продати тільки одну невелику партію – 18 самохідних артустановок для Азербайджану. За даними реєстру SIPRI поставки здійснювались у 2012-2014 рр., за іншою версією – у 2016 р. У 2020 р. ці бойові машини взяли участь у Другій війні в Карабаху. Там вони використовувались в гірській місцевості, де складно було застосовувати більш важкі артсистеми. Однак реальність цих фактів викликає сумніви. Інформація про застосування 2С31 в Карабасі з’явилась вже після завершення війни і не супроводжувалась жодними фото- чи відеоматеріалами. Натомість її активно поширювали російські засоби масової інформації, стверджуючи, що «в Карабасі пройшла перевірку боєм одна з кращих легких САУ у світі – 2С31». З’являлись також повідомлення про продаж партії 2С31 Венесуелі, однак вони не знайшли підтвердження (ця країна купила САУ 2С23 «Нона-СВК»).

САУ 2С31 армії Азербайджану

Скільки ж самохідних артустановок 2С31 отримала російська армія? Жодних підтверджень додаткових поставок, окрім тієї партії з 2010 р., знайти не вдалось. Тобто, ймовірно, мова йде лише про п’ять 2С31. Після нетривалої експлуатації їх відправили на склади і, здавалось, забули. Але у вересні 2023 р. в репортажі російського телеканалу «Вєсті» з околиць Бахмута була показана одна така САУ. А в грудні з’явилось відео з того ж району, як «Вєна» веде вогонь. Самохідка вже обладнана протидроновим "мангалом". В тексті, яким супроводжується відео, стверджується, що вогонь ведуть «костромскіє артіллєрісти-десантнікі». Тобто, 2С31 надійшли до 331-го парашутно-десантного Костромського полку 98-ї повітряно-десантної дивізії. Цей полк бере активну участь в широкомасштабній агресії проти України з перших її годин (зокрема, 331-й полк є одним з «героїв» Бучанської різанини). Частина зазнала значних втрат як в особовому складі, так і в техніці. Ймовірно, «Вєни» якраз і знадобились для компенсації цих втрат.

Якими є перспективи для цієї самохідки? Навряд чи йтиметься про відновлення серійного виробництва (хоча й таку можливість не слід виключати). Швидше за все, справа обмежиться поверненням у бойовий склад тих кількох екземплярів, які були виготовлені понад десять років тому.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9