Нона-СВК

 У сьогоднішньому випуску «аналоховнєт» ми познайомимось з черговим рідкісним трофеєм – 120-мм самохідною артустановкою 2С23 «Нона-СВК». 27 березня екземплярчик цього вундерваффе став здобиччю українських воїнів в Харківській області.

По суті, «Нона-СВК» - це варіант десантної САУ 2С9 «Нона-С», призначений для мотострілецьких підрозділів. Конструктори взяли башту від «Нони-С» і встановили її на шасі колісного бронетранспортера БТР-70. Прототип «Нони-СВ» з’явився в 1984 р., але поки його випробовували, у виробництво пішов новий БТР-80. Башту переставили на його шасі – так і з’явилась «Нона-СВК».

Самохідка озброєна 120-мм нарізною напівавтоматичною гаубицею-мінометом, яка може стріляти мінометними мінами, а також снарядами – осколково-фугасними (у т.ч. активно-реактивними) і кумулятивними.

Випуск САУ почався вже у 1990 р., хоча офіційно 2С23 взяли на озброєння тільки 1991-го. Обсяг виробництва виявився гомеопатичним, і склав лише кількадесят екземплярів. Причиною цього стала не лише економічна криза 90-х, але й низка недоліків, притаманних «Ноні-СВК». Конструкція САУ не забезпечує круговий обстріл – кут горизонтального наведення становить лише по 35 градусів праворуч і ліворуч від поздовжньої осі машини. Паспортна бойова швидкострільність 8-10 постр./хв забезпечується лише при стрільбі мінами, при стрільбі снарядами (з роздільним заряджанням) вона становить лише 3-4 постр./хв. В той же час, за дальністю стрільби мінами (7200 м) 2С23 не перевищує стандартний 120-мм міномет 2С12 (7100 м). Дальність стрільби звичайним снарядом теж не набагато більша (8800 м). Активно-реактивним можна стріляти на 12800 м, але він суттєво дорожчий. Возимий боєкомплект САУ становить лише 30 пострілів, чого вистачить максимум на півгодини-годину бою. Теоретично малий боєкомплект можна було б компенсувати високою точністю стрільби, але й з цим проблеми – «Нона-СВК» позбавлена навіть зародку системи управління вогнем, а її приціли не надто відійшли від рівня Другої світової війни... Стабілізатор озброєння відсутній, лазерний віддалемір – теж. Тобто, наявність кумулятивного снаряду аж ніяк не робить «Нону-СВК» протитанковим засобом – він служить лише для самооборони САУ на позиції, якщо раптом вона не встигне вийти з-під танкового удару противника.

Цікаво, що одна «Нона-СВК» з невеличної партії, виготовленої на початку 1990-х рр., ще до розпаду СРСР опинилась в Україні. Унікальний нестандартний екземпляр відправили на базу зберігання, але 2016 р. розконсервували і передали у 95-ту десантно-штурмову бригаду. В шишкостані ж станом на 2018 р. числилось 30 таких САУ в сухопутних військах (у 55-й окремій мотострілецькій гірській бригаді в Туві і 752-му мотострілецькому полку 3-ї мотострілецької дивізії, дислокованому у Валуйках Білгородської області). Ще 12 «Нон-СВК» начебто має морська піхота. Єдиним зарубіжним покупцем таких САУ стала Венесуела, яка отримала 18 екземплярів у 2011-2012 рр.

В агресії проти України «Нони-СВК» засвітились ще восени 2014 р., коли півдесятка таких САУ були помічені в Луганську. Нинішній же трофей – це, швидше за все, одна з самохідок 752-го полку.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9