Червнева війна між Ізраїлем та Іраном: військово-технічний аспект

 

Про осмислення досвіду двотижневої (дванадцятиденної) війни між Ізраїлем (за підтримки США) та Іраном у червні 2025 року я вже писав – тоді викладався іранський погляд. Сьогодні ж – аналіз з-за порєбріка, переклад на людську мову досить цікавої свіжої статті. Автор зосереджується, головно, на військово-технічних питаннях.

 

«Війна стала ще одним підтвердженням того, що конфронтація між державами дедалі більше переходить у формат прямих бойових дій. І, як показала практика, спроби стабілізувати ситуацію шляхом обмежених ударів не ведуть до тривалої нормалізації, а до розширення конфлікту. Але, якщо абстрагуватися від політики, конфлікт дав ряд уроків і в військово-технічній сфері.

 

Загроза здалеку

 

Насамперед необхідно відзначити величезні масштаби загрози у вигляді масового застосування дистанційно керованих невеликих дронів-камікадзе та малогабаритних керованих ракет для вчинення великих терористичних та диверсійних актів. Події в росії та Ірані демонструють це наочнo.

 

Спочатку українські спецслужби 1 червня вчинили скоординовану атаку на низку російських військових аеродромів за допомогою дистанційно керованих дронів-камікадзе, що запускалися з замаскованих конструкцій на напівпричепах поблизу аеродромів. А в ніч на 13 червня ізраїльський напад на Іран супроводжувався ще більш масштабною атакою такого роду, організованою диверсійними групами проти іранських позицій ППО, а також деяких інших важливих цілей.

 

В ізраїльському випадку (крім дистанційно керованих дронів-камікадзе, які запускалися з переобладнаних вантажівок тощо) також застосовувалися модифіковані варіанти протитанкових ракетних комплексів сімейства Spike, які оснащені, знову ж таки, дистанційною системою керування через інтернет. Ураховуючи, що для такої великої і в значній частині гірської країни у Ірану й так бракує сучасних ЗРК, особливо далекої дії, ця атака в значній мірі досягла стратегічного ефекту. Вона різко послабила іранську ППО на напрямку удару ПС Ізраїлю, тобто на заході Ірану й у частині центрального Ірану, зокрема значно послабила протиповітряний захист столичного регіону. Так, серед опублікованих ізраїльською стороною відео з оптико-електронних систем дронів-камікадзе та ракет видно ураження однієї з радіолокаційних станцій, що входять до складу новітнього іранського ЗРК далекої дії Bavar-373 поблизу Тегерана [від себе додам – Сили оборони України систематично нищать кацапські радари ППО].

 

Це важливий урок, який потребує пильної уваги. Ще відносно нещодавно для подібної масштабної атаки потрібна була б наявність операторів десь поруч із місцем операції. Але сьогодні використання швидкісних мереж мобільного інтернету, мереж низькоорбітального супутникового інтернету на кшталт Starlink, а також більш розвинених систем самонаведення й автоматичного розпізнавання цілей з допомогою штучного інтелекту тощо дозволяє організувати скоординовані атаки невеликих дронів-камікадзе та ракет одразу в різних точках глибоко в тилу противника, керуючи ними здалеку, навіть з території держави-організатора. Звісно, підготовка такого нападу й досі вимагає багато часу й ресурсів. Але одне справа — провезти частинами й зібрати в іншій країні барражуючі боєприпаси, встановити їх на замасковані мобільні платформи або в укромні місця, а потім дистанційно запускати й керувати ними. І зовсім інша — закинути в іншу країну, розмістити поруч із цілями і в подальшому евакуювати численних операторів таких барражуючих боєприпасів. Це зовсім різні категорії ризику й складності.

 

Слабкість і важливість ППО

 

Для придушення іранської ППО й ураження інших важливих цілей Ізраїль на самому початку війни скористався вразливою стороною Ірану — малими можливостями протиракетної оборони. Тому, судячи з усього, ПС Ізраїлю завдавали першу хвилю ударів високоточними балістичними ракетами повітряного базування з повітряного простору сусіднього Іраку. Зокрема, судячи з знайдених в Іраку уламків відпрацьованих ступенів, знову використовувався бойовий варіант ізраїльських балістичних ракет родини Blue Sparrow і Silver Sparrow (імовірно ракета називається Golden Horizon, згідно з торішнім витоком інформації зі США), здатних уражати цілі на відстані близько 1000–2000 км, що дозволяє завдавати ударів із Іраку по цілях у районі Тегерана та Ісфахана. Ці ракети вже застосовувалися Ізраїлем для атак на деякі іранські цілі, включно з позиціями ППО під час обмежених обмінів ударами в квітні та жовтні 2024 року. Також, ймовірно, застосовувалися й інші балістичні ракети повітряного базування типу Rocks та інші.

 

Це доводить небезпеку повної втрати ініціативи в повітрі, коли противник може методично вибивати наземну ППО за допомогою широкого набору далекобійних засобів ураження — до чого ПС Ізраїлю дуже добре підготовлені й для чого мають відмінне озброєння. Так, окрім зазначених вище балістичних ракет повітряного базування, проти іранських засобів ППО активно застосовувалися добре відомі крилаті ракети Delilah та інші засоби ураження, що дають змогу атакувати ЗРК за межами їхнього радіусу дії. Застосовувалися й різні засоби радіоелектронного придушення тощо.

 

Не дивно, що в таких умовах найбільшу живучість і ефективність, схоже, показали деякі нові іранські ЗРК із повністю пасивними оптико-електронними засобами виявлення і супроводу цілей, на кшталт ЗРК ближнього радіусу Majid, ЗРК малої дальності Ghaem-118, барражуючих зенітних ракет «358» і «359». Імовірно, саме вони збили щонайменше кілька великих ізраїльських розвідувально-ударних і розвідувальних безпілотних літальних апаратів (БПЛА), таких як Hermes-900, Heron TP, Heron, не рахуючи численних малих апаратів, наприклад дронів-камікадзе.

 

Подальший розвиток подібних ЗРК виглядає перспективним напрямом, але їх потрібно дуже багато, а серійне виробництво в Ірані налагоджено лише в останні кілька років і випущено їх явно недостатньо.

 

Що стосується захоплення Ізраїлем ініціативи в повітрі, то у Ірану не було засобів протидії. Враховуючи, що по прямій між Іраном та Ізраїлем приблизно 1000 км через повітряний простір Іраку, Сирії чи Йорданії, перешкодити виходу ізраїльських ПС на ударні рубежі могли б лише дуже потужні повітряні сили, яких у Ірану немає і не могло бути. Через багаторічні санкції й вплив зі сторони США та регіональних опонентів на потенційних постачальників авіатехніки іранські ВПС десятиліттями постійно скорочувалися й старіли. Хребет мисливської авіації досі становлять застарілі літаки F-4, F-5 і F-14, поставлені зі США ще до революції 1979 року. Вони доповнюються невеликою кількістю придбаних на початку – в середині 1990-х років мисливців F-7 (модернізовані копії МіГ-21) китайського виробництва, російськими МіГ-29 [про (не)участь останніх у відбитті ізраїльської атаки я нещодавно писав] і Mirage F.1 французького виробництва (з тих, що втекли до Ірану з Іраку в 1991 р.), а також модернізованими іранськимикопіями F-5. Точних підтверджень поставок нових мисливців Су-35 з Росії досі немає, та в будь-якому разі ті машини, що Іран міг встигнути отримати до цього часу, серйозно не змінили б ситуацію.

 

Таким чином і кількісно, і якісно іранська мисливська авіація абсолютно поступалася ізраїльській, у складі останньої понад 300 мисливців F-15, F-16 та F-35, які підтримуються власними та американськими літаками дальнього радіолокаційного виявлення й управління, літаками радіотехнічної розвідки тощо.

 

Інформація, яку Ізраїль отримував від американської супутникової угруповання, радіолокаційних станцій, пілотованих патрульних і розвідувальних літаків, БпЛА тощо, відігравала дуже важливу роль під час бойових дій. Так само як Україна отримує дані про очікувані пуски російських ракет від США й інших країн НАТО, Ізраїль, судячи з усього, часто володів відомостями про очікувані великі групові запуски іранських ракет. Ймовірно, можливості американської розвідувальної супутникової угруповання дозволяють фіксувати високу активність у відомих районах розташування ракетних баз, і чим більше пускових установок виводилося з підземних баз на наземні позиції для одночасного запуску, тим вищою виявлялася ймовірність їхнього виявлення. У Ізраїлю є й власні розвідувальні супутники, але їх замало для здійснення такого масштабного контролю. Проте це лише підтвердження давно відомого факту, що Сполучені Штати мають величезні можливості в розвідці, зокрема космічній, від яких залежать усі союзники.

 

Підземна складова

 

Утримати удар і водночас відповідати Ірану значною мірою допомогла розгалужена підземна інфраструктура — ще один із важливих уроків цієї війни. Усвідомлюючи слабкість власних ПС і вразливість системи ППО, іранці протягом багатьох років «вгризалися» у гори, створюючи та вдосконалюючи підземні бази для ракет, безпілотників і пілотованої авіації, переносячи під землю значну частину потужностей оборонної промисловості й ключові об’єкти ядерної програми.

 

Бойові дії очікувано продемонстрували, що без застосування ядерної зброї ПС Ізраїлю не здатні знищити добре захищені підземні об’єкти. Для бомбардування об’єктів іранської ядерної програми довелося звернутися по допомогу до Сполучених Штатів, які вперше застосували свої найважчі та найпотужніші неядерні бомби – 13-тонні GBU-57. Ці боєприпаси можуть використовуватися лише стратегічними бомбардувальниками ВПС США B-2. Саме ними були уражені підземні підприємства зі збагачення урану у Фордо та Натанзі. Водночас США навіть не намагалися завдати удару бомбами GBU-57 по підземній частині іранського ядерного центру в Ісфагані, адже, за визнанням самих американців, він розташований настільки глибоко, що ці бомби були б неефективними. І це далеко не всі підземні об’єкти, пов’язані з іранською ядерною програмою.

 

Попри заяви обох сторін, ані Ізраїль, ані Іран не досягли вирішального успіху. Ізраїль разом зі США завдали відчутної, але обмеженої шкоди іранській ядерній і ракетній програмам, однак можливості Тегерана дозволяють усе відновити й розвивати далі — у ще краще захищених місцях. Іран продемонстрував високий рівень стійкості й внутрішньої міцності, а його ракетні та безпілотні сили — готовність вести масштабну війну та завдавати ударів у надзвичайно несприятливих умовах переваги противника в повітрі. Водночас Тегеран утратив раніше дієву систему стримування щодо Ізраїлю та США, і результати бойових дій не допомогли її відновити. Ймовірно, збройне протистояння триватиме й надалі — усе залежатиме від того, наскільки повно сторони засвоять уроки війни та зроблять належні висновки».

 

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783