Пуски з кабрирування: в білий світ, як в копієчку

На відео, які поширює міністерство оборони нападу шишкостану часто можна побачити, як аналоховнєтскі гелікоптери Ка-52 чи Мі-28Н пускають некеровані авіаційні ракети (НАР) на «гірці». Такий спосіб, відомий як бомбометання з кабрирування (протилежне до пікірування), був винайдений в 50-х роках минулого століття і призначався спочатку для використання атомних бомб. Завдяки бомбометанню з кабрирування вдається винести точку влучання вперед від положення літака в момент скидання боєприпасу і завдяки цьому – збільшити шанси носія вціліти під час ядерного вибуху. А що точність при цьому падає – для атомної бомби це несуттєво... Але це стосується «спецбоєприпасів». А наскільки ефективним є застосування такого способу для НАР, бойова частина яких важить максимум кілька кілограмів? Спробуємо розібратись.

 

Типовим способом бойового застосування НАР вважається пуск з пікірування під кутом від -10 до -40º. Гелікоптери також можуть пускати НАР з горизонтального польоту або з висіння. Прицілювання, як на літаках, так і на гелікоптерах, здійснюється маневром усієї машини, а пуск – залповий, кілька, кільканадцять, ба, навіть кількадесят ракет. Це необхідно з огляду на органічну ваду НАР – значне розсіювання. На це розсіювання впливає ціла низка чинників: внутрішніх (відхилення від еталонних показників масогабаритних характеристик ракет, параметрів ракетного палива, кутів установки сопел і стабілізаторів) і зовнішніх (взаємний вплив ракет в залпі, вплив струменя повітря від несучого гвинта гелікоптера, відхилення вектора швидкості гелікоптера від осі напрямвних, вібрації). Внаслідок дії зовнішніх чинників розсіювання НАР під час пуску з гелікоптера удвічі-утричі вище, ніж під час пуску з літака. Типова величина цього розсіювання для 80-мм ракет С-80 становить 7-12 тисячних (під час пуску з літака – 3,5-4 тисячних). Характерно, що такий же показник розсіювання вказується і для НАТОвських 70-мм НАР «Гідра 70» для пуску з гелікоптерів АН-1 «Кобра» чи АН-64 «Апач».

 

Як візуалізувати ці 7-12 тисячних? При пускові НАР під кутом пікірування 20º з дистанції 1000 м вони падають в межах еліпсу завширшки 55-80 м і завдовжки 160 м, а з дистанції 3000 м – відповідно, 160-240 м і близько 250 м. Чим менший кут пікірування – тим більша площа еліпсу розсіювання. При пускові з горизонтального польоту довжина еліпсу може бути навіть удесятеро більша за ширину. І це ми ще не взяли до уваги нерівномірність розподілу точок падіння в межах еліпсу...

 

Дальність пуску НАР з гелікоптера, відповідно до російських/радянських інструкцій, знаходиться в межах 1000-3500 м. Однак це змушує вертоліт входити в зону ураження ПЗРК. І ось тут в пригоді стає техніка пуску з кабрирування. Винахід, треба сказати, не новий – американці його давно практикували на своїх «Кобрах», а від них перейняли й совєти. Вже 1986 р. в інструкції екіпажу Мі-24В (ч. 2 – «Бойове застосування») з’являються вказівки щодо пусків з кабрирування і відповідна таблиця, за якою дальність таких пусків для ракет С-8 становить 5600-7800 м – тобто, за зоною ураження ПЗРК.

 

Ну, пустити ракети можна... а влучити? Не хвакт... По-перше, ще більше зростає площа розсіювання. По-друге, нерозв’язаною досі проблемою залишається прицілювання. Під час пуску з пікірування чи з горизонтального польоту уся необхідна для прицілювання інформація відображається на індикаторі на тлі лобового скла (ІЛС). Прицільна система враховує цілу низку параметрів: відстань до цілі, швидкість і висоту польоту, кути крену, тангажу, атаки і ковзання, балістику боєприпаса... На ІЛС генерується рухома сітка (мітка), яка показує, куди поцілять ракети при пускові в даний момент. Завдання пілота – маневрувати так, щоб накласти мітку на ціль і здійснити пуск. Але пуски з кабрирування – геть інша справа. Прицільні системи Мі-28Н і Ка-52, не кажучи вже про старіші Мі-24, неспроможні забезпечити прицілювання за таких умов. Який же вихід? Стріляти по таблиці, де закладені швидкість вертольота, кут кабрирування, перевищення гелікоптера над ціллю і відстань до цілі. Інакше кажучи, влучити можна лише по цілі, положення якої відоме до вильоту, а сам маневр добре розрахований і чітко виконується пілотом. До того ж, потрібен чіткий орієнтир на місцевості – для визначення моменту початку маневру.

 

Як же відбувається пуск з кабрирування? Наблизившись до орієнтиру пілот, утримуючи потрібний курс, швидкість і висоту, переводить гелікоптер в кабрирування зі швидкістю 4-5 градусів на секунду. Вийшовши на заданий кут (наприклад, 20º), натискає кнопку пуску. Але є одне але... Курсовий кут і кут кабрирування утримуються за показниками ІЛС. Відхилення на 1º від курсу призводить до зміщення центру еліпсу розсіювання на 20 м вбік на кожний кілометр дальності пуску. На 5 км це вже буде 100 м! Така сама поммилка в 1º у куті кабрирування призводить до зміщення центру еліпсу розсіювання на 200-400 м, залежно від швидкості і кута кабрирування. А ціна поділки на ІЛС – 5º, тобто, відхилення на якийсь там градус-другий можна і не помітити...

 

Усю цю статистику добре розуміють американці. Їхня інструкція FM 1-140 Helicopter gunnery підкреслює, що пуски НАР для ураження точкових цілей можливі лише з пікірування чи горизонтального польоту з дальності 1000-1500 м. Пуски з дальності 3000-5000 м можуть мати на меті дезорганізацію противника, але аж ніяк не його ураження. При практичному виконанні вправ з пусків НАР на відстані 3000 м і більше оцінка «виконано» ставиться, якщо дві ракети з шести (або три з восьми) влучили «в район цілі» - прямокутник розміром 300х400 м! І це все, нагадаю, не для пусків з кабрирування, точність яких ще нижча...

 

Реально на відео з пусками НАР з кабрирування, ми бачимо, що лаптєногі пілоти лише приблизно витримують задані швидкість і курс, а пуски ракет відбуваються хаотично, на різних кутах кабрирування, часом ще й з креном і ковзанням. Ракети розсіюються на площі кількадесят гектарів. Говорити про якийсь матеріальний збиток, завданий ворогові, складно. Таке застосування може мати сенс лише для дезорганізації, наприклад, сповільнення маршу ворожих частин. Ну і, зрозуміло, такий спосіб цілком годиться для ударів по населених пунктах, тероризування мирного населення...

 

Крім вертольотів, пуски з кабрирування використовує і м-скальска штурмова авіація. Приціли навіть модернізованих Су-25СМ/СМ3 не забезпечують прицілювання при таких пусках, а використання 122-мм ракет С-13 ще більш знижує ймовірність влучання (бо пускова установка містить тільки 5 таких ракет, а не 20, як для С-8).

 

Відомі також випадки пуску НАР з кабрирування нашими гелікоптерами – наприклад, Мі-8. Це можна пояснити прагненням мінімалізувати втрати авіації – адже не секрет, що агресор має чисельну перевагу... А ось свинопсам пуски з кабрирування мало допомагають – кількість знищених Ка-52 вже йде на десятки. 

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9