Про життя, летунство та інші дрібниці

  Поширення легких кросових автомобілів типу «баггі» закономірно викликало інтерес до них у військових: малогабаритні швидкохідні машини, що відзначаються високою прохідністю, видавалися ідеальним засобом для рейдових дій. Першими подібними машинами під абревіатурою FAV (Fast Assault Vehicle — «швидкохідна штурмова машина»), обзавелися американські спецпризначенці. Услід за ними баггі взяли на озброєння у низці інших країн.   Бойові машини типу «баггі» здобули чималу популярність у Латинській Америці. Цьому сприяли не лише їхні тактичні якості, а й виняткова простота конструкції, що дає змогу монтувати такі автомобілі буквально в сараях, видаючи їх за продукцію «вітчизняної військової промисловості». У результаті бойові баггі власної розробки з’явилися на озброєнні не лише у порівняно розвинених Перу та Уругваї, а й у значно менш індустріалізованій Болівії.   Спільними рисами всіх бойових баггі є максимально полегшений, але водночас міцний кузов, утворений трубчас...

  Розвиток надводних ВМС Індії, попри дотримання загальносвітової магістральної лінії (корвети-фрегати-дестроєри-авіаносці), характеризується низкою специфічних місцевих збочень, зумовлених творчим переосмисленням советської військово-морської традиції. Скажімо, в Індії будуються власні варіації МПК – вузькоспеціалізованих корветів, «заточених» на протичовнові операції. Про них колись, сподіваюсь, ще напишу. Сьогодні ж – про втілення в Індії совєтської концепції МРК – про цих ракетних катерів-переростків я колись розповідав .   Програма будівництва «ракетних кораблів нової генерації» – Next Generation Missile Vessel ( NGMV ) – має на меті заміну ракетних катерів проєкту 1241, яких індійський флот отримав загалом 13 у двох варіантах (п’ять поставлених з совдєпії і вісім – побудованих за ліцензією). В строю залишається сім з них, у тому числі два у найновішому варіанті – проєкту 12418 .   Отже, що ж це за проєкт, замовлення на шість представників якого (на зага...

Розлога стаття з "Тєхнікі і вааруженія", присвячена еволюції способів протикумлятивного і антидронового захисту техніки і станціонарних об'єктів під час російсько-української війни   Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9 Приватбанк: 5168 7456 7352 6783

Стаття з Air Forces Monthly про напрямки адаптації російської ППО до відбиття українських атак. Перехід від зональної ППО до об'єктової, ренесанс зенітної артилерії, питання РЕБ, пасивної детекції, системи управління, географічний і людський чинники... Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9 Приватбанк: 5168 7456 7352 6783

  Упродовж 1956-1960 рр. Морські сили самооборони Японії поповнили аж 14 дестроєрів власного виробництва (про які я розповідав у перших двох частинах серіалу – тут і тут). Належали вони до чотирьох різних класів, однак спільним було те, що усі кораблі базувались на технічних рішеннях часів Другої світової війни і несли виключно артилерійське та протичовнове торпедно-бомбове озброєння. Тим часом ВМС США (на розвиток яких орієнтувалось військово-політичне керівництво Японії) та совєтського союзу (найбільш вірогідного противника) входили в ракетну епоху. Спробували стрибнути в епоху і японці. Коштувало це значних коштів і часу – упродовж майже п’яти років Морскі сили самооборони не отримали жодного дестроєра.   У листопаді 1957 р., під час зустрічі між адміралом Арлі Берком , начальником штабу ВМС США , та віце-адміралом Хіроші Нагасавою , начальником штабу Морських сил самооборони Японії, до Морських сил самооборони Японії звернулися з проханням про постачання ЗРК Tartar , ...