Довідник: Ту-142

 

Ту-142МЗ в Київському державному музеї авіації. Фото 2009 р.

Учора, 17 січня, запорєбрікове міннападу оголосило про проведення - вперше в історії авіації ВМФ - дозаправки паливом в польоті протичовнового літака Ту-142МК в районі Північного полюсу. Події цій їхні ікспьорди надають величезного значення. Тож розберемось з цим, а на додаток розповімо про історію цього найважчого в історії світової авіації протичовнового літака.

Отже, спочатку - розлога цитата. Прошу пробачення за нарєчіє: "Издавна задачей ПЛО Северного флота было прикрытие его баз. В Западной Лице, Гаджиево, Полярном и Видяево размещается значительная часть морской составляющее «ядерной триады» РФ.

Однако есть ещё одно место, остро нуждающееся в защите. Это пресловутый «Ямальский газовый крест», где на небольшой территории расположены важные узлы семнадцати крупных газопроводов России. Некоторые эксперты считают, что удар полусотни КР «Томагавками» нанесёт огромный ущерб российской экономике.

Наибольшую угрозу представляют переоборудованные из стратегических в носители КР четыре АПЛ класса «Огайо». После модернизации эти лодки несут по 154 «Томагавка». На «газовый крест» хватит с избытком.

Вот я и думаю, что дозаправка Ту-142 над Арктикой – в первую очередь предупреждение Вашингтону по поводу планов такого использования АПЛ. Делать что-то с риском получить по зубам американцы явно не будут – не их это стиль. А вот потихоньку прокрасться подо льдом, найти или проделать полынью и выполнить массовый пуск КР – это как-то уж очень в духе Трампа и его администрации. Теперь авиационная ПЛО «на северах» получит увеличенное время полёта. А значит, уязвимые точки РФ будут плотнее прикрыты от удара из-под воды".

А тепер - щодо можливостей практичної реалізації цих намірів. Пошук підводного човна з літака Ту-142 здійснюється в два етапи. Перший - виявлення місцезнаходження цілі магнітометром. Це лише приблизний показник, і орієнтуючись на нього субмарину можна знищити хіба що атомною глибинною бомбою. Другий етап - виставлення радіогідроакустичних буїв. Їхні дані дозволяють доволі точно локалізувати ціль. Але як такі буї виставити, якщо субмарина знаходиться під кригою?

І ще одне питання. Засікти субмарину теоретично авіація Північного флоту може й змогла б. А от супроводжувати - вже ні. За НАТОвськими нормативами з часів холодної війни, наскільки пам'ятаю, для постійного стеження за одним підводним човном потрібно було чотири (чи п'ять - можу помилятись) "Оріонів". Конвеєр: один веде субмарину, другий повертається на базу, третій готується до вильоту, четвертий йде в район патрулювання... А на Північному флоті навряд чи є більше пів дюжини Ту-142. Ну, і плюс ще Іл-38, але їх характеристики скромніші. Дозаправка теоретично дозволяє зменшити гостроту цієї проблеми - тривалість польоту Ту-142 зросла з 12 до 30 годин (ну, так кажуть москалі).

Ну, а тепер хвилина історії. У 1962 р. у зв’язку зі зростанням загрози з боку американських атомних субмарин, озброєних балістичними ракетами, в СРСР ухвалили рішення про створення протичовнового літака з радіусом дії удвічі більшим, ніж у Іл-38. Задля скорочення термінів розробки нову машину вирішили створювати на базі океанського розвідника Ту-95РЦ (призначався для стеження за з’єднаннями надводних кораблів). Це рішення було закріплене урядовою постановою від 28 лютого 1963 р. Літак, який отримав позначення Ту-142, планувалось обладнати пошуково-прицільною системою «Беркут» – аналогічною тій, що встановлювалась на Іл-38.

Зовні Ту-142, на перший погляд, не відрізнявся від літаків родини Ту-95, характерними рисами яких були стрілоподібне крило й оперення, відносно тонкий фюзеляж, чотири потужних турбогвинтових двигуни НК-12МВ із співвісними гвинтами. Однак задля забезпечення можливості польотів з ґрунтових злітно-посадочних смуг на Ту-142 застосували нові основні опори шасі з 12-колісними возиками, що зумовило необхідність значного збільшення розмірів гондол шасі. Також застосували удосконалені повітряні гвинти, які розвивали більшу тягу. Розрахунки, проведені під час проектування, показали, що збільшення маси літака призведе до зниження льотних характеристик, насамперед – дальності польоту. Тому для Ту-142 спроектували нове крило із сучасним профілем і збільшеною на 2,5% площею. Завдяки зміні конструкції паливних баків вдалось збільшити запас палива. Таким чином, модифікація Ту-95РЦ поступово переросла у створення нового літака.

Перший дослідний Ту-142, виготовлений заводом у м. Куйбишев (нині Самара) вийшов на випробування 18 червня 1968 р., а до кінця року до нього приєднались друга й третя машини, які відрізнялись подовженими фюзеляжами. За підсумками випробувань на серійних літаках повернулись до старого, простішого й легшого шасі, а також відмовились від встановлення частини БРЕО, передбаченого первинним проектом. Це дозволило зменшити масу літака і, відповідно, збільшити дальність польоту. Літак обладнувався пошуково-прицільною системою «Беркут-95», яка працювала з трьома типами радіогідроакустичних буїв – РГБ-1, -2 і -3. Також літак отримав пошукову РЛС з антеною у під фюзеляжному обтічнику. Засоби ураження підводних човнів включали торпеди АТ-1 і АТ-2, авіаційні протичовнові ракети АПР-1 і АПР-2 «Орлан» (взяті на озброєння, відповідно, у 1971 і 1981 рр.), глибинні бомби (у т.ч. атомні 5Ф48 «Скальп»). Максимальна маса бойового навантаження досягає 11 340 кг. Оборонне озброєння – спарена хвостова установка 23-мм гармат АМ-23, обладнана двома прицілами – радіолокаційним «Криптон» та оптичним.

Виробництво Ту-142 здійснювалось невеликим темпом – до 1972 р. виготовили 12 літаків першої серії, а усього (з урахуванням прототипів) випустили 18 таких машин. Головною причиною відмови від масового випуску була низька ефективність системи «Беркут-95». У 1969 р. почалось проектування літака Ту-142М з новою прицільно-пошуковою системою «Коршун». До її складу увійшли нові радіогідроакустичні буї РГБ-15, -25, -55А і -75. Додатково літак отримав магнітометр ММС-106 «Ладога», антена якого встановлювалась в обтічнику на верхівці кіля. Екіпаж літака складався з 11 осіб.

Виробництво Ту-142М з 1975 р. здійснював Таганрозький авіазавод. На цьому підприємстві випускали й усі наступні модифікації Ту-142. Зокрема, тут виготовили невелику кількість літаків-ретрансляторів Ту-142МР з радіоапаратурою наддовгохвильового діапазону для зв’язку з субмаринами, що знаходяться у підводному положенні.

З 1985 р. випробовувався варіант Ту-142МЗ з новою пошуково-прицільною системою «Зарєчьє». Вона включала ще більш досконалі РГАБ типів РГБ-16, -26 і -36. Також літак обладнали досконалішими двигунами НК-12МП, а у хвостовій стрілецькій установці гармати АМ-23 замінили двоствольними ГШ-23. Виробництво Ту-142МЗ завершилось у 1994 р. Загалом виготовили близько 100 літаків Ту-142 усіх модифікацій.

Літаками Ту-142 у складі ВМФ СРСР озброїли три полки: 76-й і 135-й на Північному флоті (у 1983 р. зведені в 35-ту протичовнову авіадивізію), а також 310-й на Тихоокеанському флоті. З 1980 р. літаки 310-го полку (як правило, чотири протичовнових і чотири ретранслятори) несли службу у В’єтнамі, на авіабазі Камрань.

Ту-142МЗ 568-го полку - за кілька місяців до катастрофи, в якому він був втрачений. Початок 2009 р.

До початку 1990-х рр. авіація ВМФ повністю освоїла літаки Ту-142, вони регулярно здійснювали вильоти на бойову службу. Однак після розпаду СРСР різко скоротились кошти, які виділялись на підтримання льотної придатності літаків та рівня підготовки екіпажів. У 1994 р. був розформований 135-й полк і штаб 35-ї авіадивізії. А у 2001 р. 76-й полк реорганізували у 73-тю окрему ескадрилью. У 2002 р. розформували тихоокеанський 310-й полк, а частина його літаків Ту-142МЗ і Ту-142МР увійшли до складу 3-ї ескадрильї 568-го мішаного авіаполку. На Північному флоті літаки Ту-142 входять до складу 403-го окремого мішаного авіаполку.

Якщо в 1996 р. у складі авіації ВМФ Росії налічувалось понад 70 Ту-142 різних модифікацій (15 Ту-142, 39 Ту-142М, 14 Ту-142МЗ і 6-8 Ту-142МР), то до кінця 2009 р. ця кількість зменшилась до 45 машин, причому більшість з них була законсервована. Того ж 2009 р. один з Ту-142МЗ 568-го полку розбився, загинули всі 11 членів екіпажу. У 2016 р. в строю залишалось 27 літаків у двох ескадрильях на Північному і Тихоокеанському флотах (остання, крім протичовнових машин, має кілька літаків-ретрансляторів Ту-142МР). За даними на початок 2025 р. в строю лишались 12 літаків Ту-142МК/МЗ і 10 Ту-142МР, однак остання цифра викликає сумніви, бо за іншою інформацією Ту-142МР виготовили лише сім. Існують плани модернізації Ту-142, однак про їх практичну реалізацію поки що нічого не відомо.

Після розпаду СРСР два літаки Ту-142 і два Ту-142МЗ, які належали 33-му Центру бойового застосування і перенавчання льотного складу (аеродром Кульбакіне, Миколаїв), отримала Україна. Ці літаки практично не експлуатувались – останній політ українського Ту-142МЗ відбувся 22 травня 1992 р. Літаки були законсервовані, а у 2004-2005 рр. – утилізовані – за винятком одного екземпляра Ту-142МЗ, який став експонатом Київського музею авіації. Ще один музейний експонат – другий прототип Ту-142 – знаходиться в Луганську (цей літак з 1977 р. використовувався як навчальний стенд у місцевому авіаційному училищі штурманів).

Єдиним зарубіжним покупцем Ту-142 стала Індія. У 1988 р. вона отримала вісім літаків експортної модифікації Ту-142МЕ. Ними укомплектували 312-ту ескадрилью авіації ВМС. У 2005-2006 рр. літаки пройшли модернізацію, отримавши оновлене БРЕО ізраїльського виробництва, згодом на Ту-142МЕ встановили удосконалені двигуни НК-12МПТ. У березні 2017 р. Ту-142МЕ зняли з озброєння – їх замінили американські машини Р-8І «Посейдон».

 

Характеристики	Ту-142МЗ
Розмах крила, м	50,2
Довжина літака, м	51,55
Висота літака, м	14,7
Площа крила, кв. м	289,9
Двигуни, кількість х тип	4хНК-12МВ
Максимальна потужність двигуна, к.с.	15 000
Маса, кг: - порожнього літака - максимальна злітна	93 900 185 000
Швидкість, км/год: - максимальна - крейсерська - патрулювання	855 720 400
Практична стеля, м	13 500
Дальність польоту, км	12 000

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783