Ikv 91 - легкий танк зі Швеції

Навчання з протидії спробі державного перевороту. Стокгольм, 1981 р. 

На першому плані -  Ikv 91, позаду - БТР Pbv302.

 

У середині 1960-х років армія Швеції мала доволі строкатий парк самохідних артилерійських установок, призначених для безпосередньої підтримки піхоти: 75-мм Ikv 73, 105-мм Ikv 102 та Ikv 103. Для цих самих завдань використовувалися й танки Strv 74. Усі ці машини були морально застарілими, оскільки являли собою конструкції ще часів Другої світової війни. Для заміни цих бойових машин, що перебували на озброєнні броньованих рот піхотних бригад, Міністерство оборони Швеції ініціювало програму під кодовим позначенням MUR.

 

Якщо попередні самохідки серії Ikv призначалися переважно для знищення опорних пунктів і польових укріплень, то нова машина мала стати насамперед винищувачем танків. Значну увагу приділяли забезпеченню високої рухливості, особливо в лісистій і болотистій місцевості. Крім того, машина повинна була мати здатність долати водні перешкоди без тривалої підготовки. Вимоги технічного завдання виявилися взаємовиключними: можливість руху по слабких ґрунтах вимагала обмеження маси машини, тоді як добрі протитанкові якості — встановлення потужного озброєння, що неминуче вело до зростання маси.

Перш ніж ухвалити рішення, військові розглянули чотирнадцять різних проєктів, запропонованих провідними шведськими збройовими компаніями — Hägglunds och Söner, Bofors та Landsverk. Спочатку фаворитом вважався проєкт Landsverk, але зрештою вибір упав на розробку Hägglunds och Söner.

 

Уважний читач напевно помітить, що дотепер ми не використовували термін «танк». Річ у тім, що бойова машина, яка після прийняття на озброєння отримала позначення Ikv 91, за шведськими стандартами є не танком, а «піхотною самохідною гарматою» (Infanterikanonvagn). Якщо ж порівнювати її із закордонними аналогами, то стане очевидно, що ця піхотна самохідка — не що інше, як легкий плаваючий танк, приблизний аналог радянського ПТ-76. Цифри «91» у позначенні вказують на те, що це перша машина свого класу, озброєна 90-мм гарматою.

 

Конструкція

 

Під час створення Ikv 91 було використано низку конструктивних рішень, закладених у бронетранспортері Pbv 302. Компонування машини — класичне танкове: спереду розташоване відділення управління з робочим місцем механіка-водія, за ним — бойове відділення з баштою, а в кормі, за протипожежною перегородкою, — моторно-трансмісійне відділення. Корпус і башта виготовлені зі сталевої броні завтовшки лише 4–8 мм, що було зумовлено вимогою обмеження маси машини. Невелика товщина броні частково компенсувалася продуманою конструкцією — зокрема, борти мали рознесене бронювання. У проміжках між бронелистами розміщувалися паливні баки та ящики для майна, частково заповнені поліуретановою піною (задля забезпечення плавучості). Лобові деталі корпусу, розташовані під великим кутом нахилу, забезпечували захист екіпажу від 20-мм снарядів.

 

Машина отримала башту складної форми, продиктованої вимогою забезпечити максимально можливий рівень захисту за мінімальної товщини броні. Її лобова частина мала багатокутну клиноподібну конструкцію, продовженням якої слугувала маска гармати (також клиноподібної форми). Позаду нахилених виличних бронелистів кріпилася підковоподібна деталь, що формувала корму та задні частини бортів башти. На виличних листах навішувались запасні траки, які виконували роль додаткового захисту. У башті розміщувалися три члени екіпажу — командир, навідник і заряджальник.

 

Силова установка складалася з шестициліндрового рядного дизельного двигуна рідинного охолодження Volvo Penta TD120A потужністю 330 к.с. та чотириступеневої автоматичної коробки передач Allison HT740 (на прототипах застосовувалася механічна коробка передач). Цікавим було компонування силової установки: для найбільш раціонального використання внутрішнього об’єму корпусу двигун встановили під кутом 32° до діаметральної площини машини.

 

Ходова частина з одного борту складалася з шести обгумованих опорних котків великого діаметра (підтримувальних роликів не було), ведучого колеса заднього розташування та напрямного колеса спереду. Підвіска опорних котків — незалежна торсіонна. Широкі гусениці з гумометалевими шарнірами та знімними ґрунтозачепами забезпечували низький питомий тиск на ґрунт.

 

Як уже зазначалося, однією з головних вимог до Ikv 91 була здатність долати водні перешкоди вплав із мінімальною попередньою підготовкою. Конструкторам вдалося виконати й цю вимогу. Перед входом у воду екіпаж мав відкинути хвилевідбивний щиток (у складеному положенні він слугував додатковим захистом лобової проєкції корпусу), закрити жалюзі системи охолодження та встановити подовжувальні труби на повітрозабірник і вихлопну трубу. Спеціальний водометний рушій був відсутній — на плаву танк рухався за рахунок перемотування гусениць, розвиваючи швидкість до 6,5 км/год. За паспортом максимальна швидкість машини на шосе становила 65 км/год, однак шведські ветерани-танкісти стверджують, що Ikv 91 без проблем перевищував і 70 км/год.

 

Озброєння

 

Танк озброїли 90-мм низькоімпульсною гарматою Bofors KV90 S73, розробленою спеціально для нього. Гармата мала ствол завдовжки 54 калібри, кути вертикального наведення становили від –10 до +15°. Приводи наведення — електрогідравлічні; наявний стабілізатор озброєння.

 

Боєкомплект гармати спочатку складався зі снарядів двох типів: кумулятивного m/72 Slpsgr (маса 4,5 кг) та осколково-фугасного m/72 Slpsgr (маса 6,7 кг). Поява на танках динамічного захисту стала серйозним викликом для Ikv 91: кумулятивні боєприпаси виявилися неефективними проти такого захисту, а створення бронебійного підкаліберного снаряда не мало сенсу через низьку початкову швидкість.

 

Частково зменшити гостроту проблеми вдалося завдяки введенню до боєкомплекту нового кумулятивного снаряда m/84 Slpsgr. Його бронепробивність становила 800 мм порівняно з 570 мм у попередньої моделі. Заряджання гармати — унітарне (постріл з осколково-фугасним снарядом важить 12,3 кг). Боєкомплект налічує 59 пострілів (зазвичай 39 кумулятивних і 20 осколково-фугасних). 41 з них розміщено в башті, решта 18 — поруч із робочим місцем механіка-водія. Допоміжне озброєння включає два 7,62-мм кулемети Ksp m/39 (шведська копія Browning M1919A4) — спарений із гарматою та турельний, із загальним боєкомплектом 4250 набоїв. По боках башти встановлено два шестиствольні димові гранатомети (боєкомплект — 24 гранати).

 

Характерною особливістю Ikv 91 була доволі прогресивна для свого часу система керування вогнем. Вона включала перископічний монокулярний денний приціл навідника з 10-кратним збільшенням і вбудованим лазерним віддалеміром, денний бінокулярний перископічний приціл командира, тепловізійний приціл, а також електронний балістичний обчислювач із системою датчиків зовнішніх умов стрільби. Зокрема, система дозволяла навіднику перебирати супровід цілі, захопленої прицілом командира, та вести по ній вогонь, тоді як командир уже шукав наступну ціль.

 

Виробництво та служба

 

Три прототипи майбутнього Ikv 91 було замовлено у квітні 1968 року, а випробування першого з них розпочалися влітку наступного року. За підсумками випробувань довелося збільшити висоту башти, зробивши її зручнішою для екіпажу, переробити дах моторно-трансмісійного відділення, замінити механічну коробку передач на автоматичну та внести низку інших змін. У результаті маса серійних машин порівняно з прототипами зросла з 15,5 до 16,3 т.

 

У 1972 році нову «піхотну самохідну гармату» прийняли на озброєння, а в 1974 році розпочалося серійне виробництво. Спочатку армія замовила рівно 200 Ikv 91, але у 1975 році вирішила докупити ще 12. Постачання всіх 212 танків завершилися у 1978 році.

Обслуговування Ikv 91 в парку

 

Окрім позначення Ikv 91, у війську новій бойовій машині надали назву «Йервен» («Росомаха»), але вона не прижилася. Набагато популярнішим стало неофіційне прізвисько «Лекклунд ок Сьондер», що обігравало назву фірми-виробника й перекладалося як «Витоки та прориви» — явний натяк на постійні несправності гідравлічної системи, з якими танкістам доводилося стикатися під час експлуатації.

На польових заняттях

 

Згідно зі штатами армії Швеції, танки Ikv 91 надходили на озброєння танкових рот піхотних бригад, будучи єдиними броньованими машинами в їхньому складі. Кожна рота включала 12 танків, однак на всі бригади Ikv 91 не вистачило: відповідно до планів мобілізаційного розгортання 1970–1980-х років передбачалося формування 24 піхотних бригад, для чого було потрібно 288 танків (у війська надійшло лише 212). Танкові роти були у штатному розписі всіх п’яти норландських піхотних бригад, посилених порівняно з іншими та призначених для дій на півночі країни. Водночас частина звичайних піхотних бригад Ikv 91 не отримала. У 1982 році в складі сухопутних військ сформували 10-ту Седерманландську механізовану бригаду, до якої поряд із трьома механізованими батальйонами увійшов змішаний танковий батальйон. Він мав на озброєнні легкі танки Ikv 91, а також основні бойові Strv 101/102 («Центуріон»).

Ikv 91 в ролі "таксі для піхоти". Машина вже після модернізації - з гранатометом "Ліран"

 

Концепція бойового застосування Ikv 91 передбачала використання танкової роти як своєрідної «пожежної команди», що підтримувала піхоту на найбільш загрозливій ділянці. Поступаючись основним бойовим танкам у потужності озброєння, «Росомаха» перевершувала їх за можливостями системи керування вогнем, завдяки чому її екіпаж міг раніше виявити противника й розпочати обстріл.

Ju häftigare stridsvagnen är, desto längre måste man gå för att hämta bärgningsfordonet (народна мудрість шведських танкістів)

 

Організація сухопутних військ Швеції передбачала розгортання піхотних бригад лише в загрозливий період. У мирний час підготовкою військовослужбовців строкової служби займалися навчально-мобілізаційні полки. Екіпажі Ikv 91 готувалися в полках «Скараборг» (P4), «Седерманланд» (P10), «Норрботтен» (I19/P5). Протягом нетривалого часу (у 1994–1995 роках) одна рота Ikv 91 існувала й у полку «Вестерботтен» (I20).

Народ і армія - єдині!

 

Суттєвої модернізації за час служби Ikv 91 не зазнав. У 1990-х роках машини пройшли обмежені доопрацювання: було встановлено двоствольний 71-мм гранатомет «Ліран» для стрільби освітлювальними гранатами (боєкомплект — 12 гранат), на стволі гармати з’явився термоізоляційний кожух, внесено деякі інші зміни. Розглядалися й варіанти глибшої модернізації — переозброєння 105-мм гарматами або переробка в самохідні ПТРК TOW. Проте цим планам не судилося здійснитися, і у 2002 році «Росомахи» зняли з озброєння. Згодом з’являлася інформація про продаж 39 уживаних танків Ikv 91 Конго (з початком постачань у 2015 році), однак підтвердження вона не отримала. Крім того, на шасі Ikv 91 було виготовлено, але так і не запущено в серію, прототипи 120-мм двоствольного міномета AMOS та машини розмінування. Остання є досить цікавою конструкцією - тож, думаю, розповім про неї окремо. Але пізніше :)

 

З прицілом на експорт

 

У 1983 році фірма Hägglunds och Söner отримала запит від Індії, якій був потрібен легкий плаваючий танк для заміни радянських ПТ-76. Однією з вимог індійської сторони стало посилення озброєння. Експортний варіант, що отримав позначення Ikv 91-105 (часто скорочено Ikv 105), озброїли 105-мм нарізною гарматою, створеною фірмою Bofors на основі відомої британської гармати L7. «Звичайна» (не низькоімпульсна) гармата дозволяла застосовувати бронебійні підкаліберні снаряди (поряд із кумулятивними та осколково-фугасними). Вона мала ежектор і дульним гальмо, а також двоплощинний стабілізатор. Боєкомплект становив 50 пострілів.

Прототип Ikv 91-105

 

Встановлення важчої гармати зі значно сильнішою віддачею потребувало посилення кріплень, противідкотних пристроїв і приводів наведення. Хоча маса машини зросла до 18 т, вона зберегла здатність плавати. Ба більше, завдяки наявності двох гребних гвинтів у кільцевих насадках, що приводилися в дію гідромоторами, Ikv 105 на воді був «жвавішим» за Ikv 91, розвиваючи швидкість до 12 км/год.

В Індії Ikv 105 успішно пройшов порівняльні випробування з конкурентом — французьким легким танком AMX-10 PAC 90. Однак уряд цієї країни відмовився від ідеї закупівлі нових плаваючих танків, і Ikv 105 так і залишився в єдиному екземплярі.

 

Маса, т	16,3
Екіпаж, чол.	4
Озброєння	1 90-мм гармата, 2 7,62-мм кулемети
Довжина, м:
по корпусу з гарматою вперед	6,41 8,84
Ширина, м	3,00
Висота, м	2,40
Кліренс, м	0,37
Потужність двигуна, к.с.	330
Максимальна швидкість, км/год:
на суходолі на воді	65 6,5
Запас ходу по шосе, км	500
Перепони, які долаються:
висота стінки, м ширина рову, м	0,8 2,8

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783