Венесуелець на службі кайзера

 

Цей матеріал ностальгічний – понад двадцять років тому, на початку 2004 р., в київському часописі «Мир моделей» (виходив такий недовго, кілька чисел видали) я опублікував першу свою статтю, присвячену персоналіям. Давно збирався перекласти її українською, а сьогодні видалась нагода – чергова річниця з дня народження героя статті.

 

Під час Першої світової війни в арміях воюючих сторін служили численні волонтери — представники нейтральних країн: одні йшли до війська з жаги пригод, інші ж — з ідейних міркувань. До останніх належав венесуелець Карлос Мейєр-Балдо (Carlos Meyer Baldo).

 

Народився Карлос Мейєр-Балдо 21 квітня 1895 р. у сім’ї Йоганна Людвіга Карла Мейєра, агента гамбурзької фірми «Стейнфорд», що займалася торгівлею кавою, та венесуельської аристократки Марії Амелії Балдо. Дитинство Карлоса минуло в маєтку Санта-Лусія поблизу м. Маракайбо. Тут він здобув чудову домашню освіту, досконало опанувавши, окрім німецької та іспанської, ще й англійську та французьку мови. Батько виховував його в дусі німецької дисципліни, мати ж прищепила любов до музики. У 1908 р. разом із родиною Карлос переїжджає до Німеччина і вступає до гімназії в Гамбурзі. Влітку 1914 р. юнак, який отримав атестат зрілості, розмірковував над вибором життєвого шляху, але це питання вирішила війна.

 

У серпні 1914 р. Карлос Мейєр-Балдо як іноземний волонтер у званні рядового вступає до кайзерівської армії. Його служба в перші два роки війни проходила в кавалерії — у 8-му кірасирському, а згодом у 9-му драгунському полках. Бойові заслуги молодого кавалериста під час кампанії на Східному фронті були відзначені командуванням — у 1915 р. його нагородили Ганзейським хрестом (Hanseatenkreuz), а невдовзі присвоїли звання лейтенанта резерву. Дотепер у родині Мейєр-Балдо зберігаються сувеніри, пов’язані зі службою Карлоса на російському фронті — палаш з емблемою 9-го драгунського полку, а також трофей — православне розп’яття.

 

У 1916 р. за власним бажанням Карлос Мейєр-Балдо був переведений до авіації. Навчання він проходив у запасному авіазагоні FEA-3 у м. Гота. Фронтова служба новоспеченого пілота розпочалася в лютому 1917 р. в артилерійському авіазагоні Fl. Abt. 201 (A) — коригувальному підрозділі, що діяв на Західному фронті. Латиноамериканський відчайдух одразу показав себе з найкращого боку — вже за перший розвідувальний політ Мейєр і спостерігач лейтенант Пальц (який згодом став його постійним напарником) удостоїлися подяки командира 15-ї піхотної дивізії. Протягом кількох місяців служби у Fl. Abt. 201 (A) Карлос спеціалізувався на фото-розвідувальних польотах на малій висоті, внаслідок чого його літак «прикрашали» численні французькі триколірні кокарди, що позначали місця влучань ворожих куль. Залишається лише дивуватися тому, що Мейєра жодного разу не було збито і він навіть не був поранений. Його заслуги відзначили Залізним хрестом.

 

Успіхи Карлоса не залишилися непоміченими, і командир загону рекомендував його Манфред фон Ріхтгофену, який проводив «кастинг» пілотів для мисливських частин. У першій половині липня 1917 р. 22-річного пілота перевели до мисливського загону Jasta 11, що разом із Jasta 4, 6 і 10 входив до складу ескадри Ріхтгофена JG 1. Тут Мейєр-Балдо довелося опановувати зовсім іншу манеру польотів, оскільки мисливці, на відміну від розвідників, діяли переважно на середніх висотах. Виконавши кілька польотів на «Альбатросі» D.III, венесуелець пересів на більш досконалу модифікацію — D.V. У Jasta 11 існувала практика використання особистих розпізнавальних знаків — пофарбованих у контрастні кольори хвостових частин літаків. Наприклад, хвіст «Альбатроса» Манфреда фон Ріхтгофена був червоним, його брата Лотара — жовтим, Курт Вольфа — зеленим тощо. Мейєр обрав блакитний колір на згадку про свій кавалерійський однострій.

 

Бойовий дебют Карлоса як мисливця виявився невдалим — уже 17 липня 1917 р. його новенький «Альбатрос» було збито в районі Іпр британським асом Вільям Веббом (7-ма перемога), який літав на «Сопвіч Кемел». Проте й цього разу Карлос підтвердив свою репутацію щасливця, відбувшись лише легким пораненням. Менш ніж за два тижні Мейєр знову вступає в бій.

Пілоти "цирку Ріхтгофена" влітку 1917 р. "Червоний барон" у гарному настрої, хоча й з перебинтованою головою. Мейєр-Балдо - за ним, прикурює сигару

 

31 липня близько першої години після полудня Карлос Мейєр здобув свою першу перемогу. Над селом Дімлінгсек (Diemlingseck) він збив британський біплан RE-8 (серійний номер A4724) зі складу 4-ї ескадрильї RFC. Зайшовши з боку сонця, Мейєр зумів уникнути кулеметного вогню стрільця британського літака і з відстані близько 50 м відкрив вогонь. У результаті обидва члени екіпажу RE-8 — лейтенант Лонгтон і 2-й лейтенант Карсон — були вбиті в повітрі. На відзначення цього досягнення 15 серпня Карлосу вручили «Еренбехер» (Ehrenbecher) — кубок за перемогу в повітряному бою.

 

6 вересня Карлоса Мейєра перевели до мисливського авіазагону Jasta 4, очолюваного Ернст Удетом. У цій частині практикувалася тактика «загонщиків і мисливця», за якої молоді пілоти «заганяли» ворожі літаки під вогонь досвідченіших асів. Карлос опинився в ролі «загонщика», літаючи на «Альбатросі» D.Va, а навесні 1918 р. пересів на «Пфальц» D.III. Лише накопичивши, на думку командира, достатній досвід, до літа 1918 р. він був переведений у «мисливці». На той час Jasta 4 отримав найкращі німецькі мисливці «Фоккер» D.VII. Літак Мейєра прикрашало зображення бульдога досить лютого вигляду, що рветься з ланцюга. Саме на цьому мисливці Карлос здобув решту своїх перемог. 28 червня близько 10-ї ранку над Корсі (Corcy) він збив французький мисливець SPAD XIII. Таку ж машину Карлос збив і 15 липня о 16:40. Нарешті, 18 липня Мейєр здобув свою останню підтверджену перемогу, збивши о 9:30 ранку британський мисливець «Сопвіч Кемел». Венесуельські автори згадують ще про три ймовірні перемоги Карлоса Мейєра, але інші джерела цього не підтверджують. Як би там не було, зі своїми чотирма підтвердженими перемогами Мейєр є найкращим венесуельським льотчиком-винищувачем усіх часів, який до того ж служив під командуванням двох найкращих асів кайзера — Манфреда фон Ріхтгофена та Ернста Удета. У серпні 1918 р. за свої повітряні перемоги він отримав другий орден Залізного хреста.

 

23-річний молодий чоловік, який мав за плечима чотири воєнні роки, вже був досвідченим льотчиком. 19 вересня 1918 р. Карлоса Мейєра-Балдо перевели на посаду інструктора до 2-ї мисливської авіашколи (Jastaschule II) в Нівелі (Nivelles), де він і служив до кінця війни.

 

Кілька років після війни Карлос Мейєр-Балдо залишався в Німеччині. Він продовжував займатися сімейним бізнесом — торгівлею кавою, не втрачаючи при цьому зв’язку зі своїми бойовими товаришами. У 1925 р. він брав участь у перепохованні праху Манфреда фон Ріхтгофена, перевезеного з Франції до Берліна. Криза в країні підштовхнула його повернутися у пошуках удачі до Венесуели. З 1926 р. він займався дрібним бізнесом, утримуючи фотоательє в Каракасі, але збанкрутував і влаштувався адміністратором у місцеву лікарню. Проте небо кликало пілота.

 

У 1928 р. Карлос вступає на службу до новоствореної авіаційної служби венесуельської армії. Його поновлюють у званні лейтенанта та призначають радником. Першим завданням Мейєра-Балдо на новій службі стало тривале відрядження до США для ознайомлення з новітніми досягненнями у сфері авіаційної техніки та методики підготовки пілотів. Не обмежуючись спостереженнями, Карлос відновлює свої льотні навички на аеродромах Мітчелл-Філд і Рузвельт-Філд. Враження від поїздки пілот виклав у виданій у 1933 р. книзі «В’яхе де Естудіос» («Дослідницька подорож»).

На венесуельській службі. 1932 р.

 

Повернувшись у 1931 р. до Венесуели, Карлос Мейєр-Балдо, залишаючись у тому ж званні лейтенанта, був призначений на посаду головного інструктора та заступника інспектора авіації. Виконання своїх службових обов’язків він поєднував із тренувальними польотами для підтримання форми та передачі досвіду молодим пілотам. 27 листопада 1933 р. він злетів на навчальному біплані «Стірмен» разом із Гектором Аріасом. Під час виконання маневру з перевантаженням у літака відламалася консоль крила. «Стірмен» упав в околицях аеродрому Лас-Делісіяс. Обидва пілоти загинули... Досить довго тривало розслідування цього інциденту, оскільки існували підозри у саботажі. Річ у тім, що тоді точилася гостра конкурентна боротьба між американськими та французькими фірмами за контракти на оснащення військової авіації Венесуели. Вважалося, що катастрофа могла бути підлаштована, аби продемонструвати ненадійність американської техніки, але зрештою ця версія не підтвердилася.

 

Похорон Карлоса Мейєра-Балдо відбувся з усіма військовими почестями. На траурну церемонію прибула делегація колишніх товаришів Карлоса з кайзерівської авіації на чолі з бароном фон Брітнером, який виголосив над могилою зворушливі слова про молодого пілота, що хоробро воював за одну свою батьківщину — Німеччину, і загинув на службі в іншої — Венесуели...

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783