Авіація Українського військового округу: "Ансальдо" А.1 "Балілла"

Продовжимо нашу розповідь про радянську військову авіацію на території України в 20-х роках минулого століття, почату нарисом про "Фоккера" D.XI. Сьогодні повідомимо про інший винищувач - "Ансальдо" А.1 "Балілла". Літак цей, створений італійською фірмою на основі її непоганих розвідників серії SVA, не встиг взяти участі в Першій світовій війні, однак після її завершення набув певного поширення. Найбільшим покупцем стала Польща, де навіть налагодили ліцензійне виробництво таких винищувачів. Та серед польських пілотів "Балілла" був вкрай непопулярний через високу аварійність. Партію "Балілл" придбала Латвія, а поодинокі екземпляри потрапили до інших країн Європи й Південної Америки. Потрапили такі літаки і до СРСР.

Один з балтійських "Балілл".

Радянські власті звернулись до закупівель авіатехніки в Італії у 1922 р., намагаючись диверсифікувати джерела постачання літаків. Спочатку планувалось придбати 40 винищувачів і 50 розвідників, але невдовзі пропорцію переглянули: тепер мова йшла про 30 винищувачів А.1 "Балілла", 30 розвідників А.300 і 30 SVA.10 - усі виробництва фірми "Ансальдо". Планувалось, що 20 винищувачів надійде до морської авіації (по 10 на Балтику і Чорне море - 6 стройових і 4 резервних), 8 - на Західний фронт (6 стройових і 2 резервних) і 2 - у групу перенавчання інструкторів Московської авіашколи. Та зрештою придбали лише 18 "Балілл", і всі вони надійшли в морську авіацію.

 Тут треба зробити певний відступ і покаятись. Річ у тім, що в одній зі своїх попередніх публікацій, я стверджував, що літаки "Балілла" знаходились на озброєнні 1-го винищувального авіазагону в Харкові. Так от - це не відповідає дійсності, та й загону такого в Харкові взагалі не було. За даними Управління Повітряного флоту України і Криму, в Харкові у вересні 1922 р. дислокувались 2-й окремий винищувальний загін (6 "Спад 7" і 1 "Фоккер" D.VII), 6-й окремий авіазагін (на "Сопвічах"), 7-й окремий авіазагін ("Сопвічі", "Анасалі" та "Фармани") і авіабаза № 2, де зберігались несправні, розбиті і списані на запчастини літаки. Крім того, управління аеродрому мало кілька "Ньюпорів".

Радянські "Балілли" мали заводські номери 300-317. Постачались вони через Одесу, тож не дивно, що першими їх отримало Управління Повітряного флоту Чорного і Азовського морів. Відбулось це в першій половині 1923 р. Чорноморці отримали вісім літаків (№№ 300, 303, 306, 307, 312, 313, 316 і 317). Літаки №№ 303 і 306 одразу потрапили в резерв, а решту надійшли до 2-го окремого винищувального авіа-гідрозагону (пізніше - 2-й окремий морський винищувальний авіазагін). Винищувачі в загоні отримали номери від 1 до 6 (послідовність заводських - 300, 307, 313, 312, 317, 316). В 1925 р. резервні "Балілли" ввели в стрій, присвоївши номери 7 і 8. Трохи згодом того ж року 2-й загін отримав сім машин з Балтики, яким надали номер від 9 до 15 (заводські - відповідно, 315, 308, 314, 309 і два невідомих).

Сфотографований після аварії 30 травня 1925 р. літак командира 2-го загону Ромашкіна. На фюзеляжі - емблема загону: палаючий смолоскип в чорному кільці

2-й загін лишався єдиною винищувальною частиною в авіації Чорного й Азовського морів.24 лютого 1925 р. розбився літак № 5 - пілот Хведкевич зірвався в штопор і загинув. 28 серпня того ж року за аналогічних обставин був втрачений борт № 5.

Ймовірно, одне з останніх фото чорноморських "Балілл": зіткнення літаків № 10 і № 13 на аеродромі Очаків

Станом на 1 квітня 1926 р. у ВПС РСЧА числилось 14 літаків "Балілла", з них 7 справних. Наступного року почалось їхнє прискорене списання. В середині 1928 р. ВПС Чорного моря мали три винищувальних авіазагони. У 48-му було 5 "Фоккерів" Д7, у 50-му - 15 "Фоккерів" Д11, і лише 53-й (колишній 2-й) мав "Балілли": три штуки, з них два в ремонті на заводі № 43 в Києві і один простоював з несправним двигуном. 

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783