Війна очима наших ворогів: удар вночі проти 17 травня по підмосков’ю
Минула ніч виявилась досить цікаво і насиченою подіями для мешканців москви
і підмосков’я. Організація українського удару по об'єктах в найбільш
захищеній зоні лаптєстану та його результати жваво обговорюються як рядовими
москаликами, так і їхніми ікспьордами різного ступеня ватності. НМСД, варто
звернути увагу на тези, опубліковані одним з найбільш адекватних ікспьордів – «Атомною
вишенькою» (Atomic cherry). Наводжу їх у
перекладі на людську мову:
«Як проміжне спостереження зафіксую, що Збройні сили України вперше за роки
конфлікту домоглися ураження низки об’єктів на території Московської області:
- Сонлнєчногорська
наливна станція;
- Підприємство
АТ «Ангстрем»;
- Технопарк
«Елма»;
- Нафтосховище
«Транснафти»;
- Нафтопереробний
завод у Капотні.
Є низка заяв і свідчень про влучання й по інших об’єктах, однак
перелічувати їх усі немає сенсу. Тренд зрозумілий і без цього.
Чим цікава ця інформація? Насамперед, атака на Московську область
здійснювалася дуже скромними силами — за заявою російських чиновників, було
«збито 120 БПЛА» (до цього додайте десяток тих, що дісталися цілей). З огляду
на регулярне перебільшення даних щодо масштабів атак, можна припустити, що їх
насправді було менше, але це вже спекуляції; тим не менш, навіть 120–130
літаків-снарядів — це дуже, дуже невелика цифра, зважаючи на наступний
фактор...
Московська область — це точка найбільшої щільності та концентрації сил ППО
в рф. Найбільш захищена область. Найбільш захищене місто. Раніше українські
підрозділи враховували цей факт, фактично не намагаючись здійснювати реальні
атаки на ураження будь-яких конкретних об’єктів. У бік Москви запускалися
найпримітивніші моделі літаків-снарядів, які являли собою літаючі мішені. Їхнє
завдання було нехитрим — підтримувати видимість інтенсивних операцій із
застосуванням засобів повітряного нападу, тим самим сковуючи зосереджену
навколо Москви ППО, аби її не було передислоковано в інші регіони рф.
Але цієї ночі щось змінилося. Українські літаки-снаряди (і передусім
розвідка та планування, що стояли за ними) подолали найпотужнішу протиповітряну
оборону на території російської федерації. Чи стане це стійким трендом — що ж,
гадаю, ми з’ясуємо це найближчим часом».
І далі:
«Кілька років тому я складав низку аналітичних довідок на тему українських
ударів на оперативну та стратегічну глибину. Тоді мені вдалося досить точно
передбачити динаміку зростання українських можливостей у цій сфері, а також
тезово, але точно описати структуру й характер роботи спеціалізованих
підрозділів у складі українських силових структур, які були задіяні для
реалізації атак із використанням імпровізованих (на той момент) засобів
повітряного нападу.
На поточному етапі конфлікту ми перебуваємо в стадії, коли українська
військова промисловість уже змогла запустити процес масового, масштабного
виробництва літаків-снарядів різних типів, а силові структури — опанувати
реалізацію їхнього застосування на постійній основі. Стрічка російських новин
переконливо демонструє ефективність цього процесу — гадаю, заперечувати
кількість і масштаби атак ніхто не ризикне, адже це безглуздо.
Але існують два важливі фактори — фактори, через які українська кампанія
дальніх ударів усе ще далека від досконалості та ефективності навіть із тим
рівнем промислових і військових можливостей, якими вона володіє на даний момент.
Передусім, це сама структура організаційної моделі. Поки що я опишу цей
момент тезово (він потребує окремого тексту) — Україна не має єдиного центру
планування та координації ударів по території рф. Вони завдаються в межах
окремих операцій, які реалізуються окремими підрозділами та ЦСО — але це не
єдина бомбардувальна кампанія. Це природна організаційна незрілість, спричинена
формуванням профільних структур із нуля. Рано чи пізно вони усвідомлять цю
проблему і, звісно, усунуть її [від себе додам: все ж думаю, що міжвідомча
координація діп страйків існує – в плані вибору і розподілу цілей, а також
узгодженості ударів по часу].
Інший фактор полягає в обмеженості арсеналу засобів повітряного нападу. На
даний момент в України відсутні серійно вироблювані зразки крилатих і
балістичних ракет — є прототипи, зокрема ті, що пройшли певну практичну
«обкатку», але як такого регулярно поповнюваного й зростаючого набору ракетних
систем немає [це да – наявністсь у залпі кількох десятків ракет на додачу до
сотень дронів була б далеко не зайвою...]. Необхідно розуміти, що відсутній він
тимчасово — хоча це складніші технології, ніж літаки-снаряди, вони так чи
інакше з’являться у масовій кількості у відносно стислі строки (на даний момент
українські компанії перебувають на стадії доведення прототипів та організації
серійного виробництва).
Простіше кажучи, зараз ми бачимо результати роботи недосконалої та такої,
що відчуває дефіцит засобів, системи дальніх ударів. І, природно, слід
очікувати наступного циклу її вдосконалення — а відповідно, і зростання її
ефективності, масштабу та інтенсивності.
І не менш важливо запам’ятати наступний тонкий момент. Підвищення рівня
організації підвищує якість результату не лінійно, а експоненційно».
Ну і висновок:
«Тому... усе найцікавіше ще попереду»
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 5168 7456 7352 6783
Коментарі
Дописати коментар