БМД

 

Ну що, продовжимо наші цікаві досліди. Сьогодні спустимось з неба на землю. Якраз згадався девіз козломордих дєсантнікав: «С нєба об зємлю – і в бой!». І недарма, бо мова піде саме про них. Напевно, кожен з вас бачив на відео з Бучі та Ірпеня колонни спалених гусеничних бронемашин, яких обізнані люди називали абревіатурою «БМД». Це бойові машини десанту – ще один взірець «аналоховнєт», чергове породження сумєрєчного м-скальського «гєнія». Створення цієї машини тісно пов’язане з прагненням командувача савєтскімі ВДВ Васілія Маргєлова перетворити свій рід військ на самодостатній. А який же атаман бєз золотого запасу, тобто командувач без броні? Була, щоправда, одна заковика... броньовик для ВДВ мав вміщатись у військово-транспортні літаки (знамениті Ан-12 та Ан-22 українського авіконструктора Олега Антонова) і десантуватись зі спеціальною парашутною системою. Тобто, броньовик мав би бути достатньо легким і малим. До цього додались вимоги амфібійності і високої вогневої міці. Сумістити усі ці часом взаємовиключні вимоги було вкрай складно. Що ж вийшло у рашкован?

В 1969 р. на озброєння ВДВ взяли бойову машину десанту БМД-1. Вона була маленькою, легкою (важила трохи більше 7 тонн), вміла плавати та несла комплекс озброєння, аналогічний БМП-1 (73-мм гармата, кулемет і ПТРК «Малютка»). За це довелось заплатити тонкою, «паперовою» бронею і малою місткістю. БМД-1 мала екіпаж з трьох чоловік і вміщала лише чотирьох десантників (для порівняння – БМП-1 перевозила вісім мотострільців). При цьому компонування машини було «людиноненависницьким»: двигун розмістили в кормовій частині, і вибратись з десантного відділення було вкрай складно. Навіть китайські товариші коли «клонували» БМД застосовували більш «людяне» компонування: двигун перемістили в передню частину, а ззаду з’явились нормальні двері для десанту. А ось в радянських/російських БМД все залишилось по-старому – включно з найновішими БМД-4М.

Прагнучи компенсувати недостатню місткість БМД-1, савєцкій дєсант в 1974 р. взяв на озброєння бронетранспортер БТР-Д. Від БМД-1 він відрізнявся відсутністю башти. Завдяки цьому всередину вдалось напакувати, як ризьких шпротів в банку, аж 13 «галубих бєрєтов» (три члени екіпаджу і 10 десантників). БМД-1 і БТР-Д склали основу озброєння ВДВ СРСР, а доповнювали їх створені на тій же базі 120-мм самохідки 2С9 «Нона» і низка допоміжних машин.

Недоліки БМД-1 – слабке бронювання і малий кут піднесення основного озброєння (це не дозволяло уражати цілі на схилах гір чи верхніх поверхах будівель) – повною мірою проявились в Афганістані. Тому десантні частини, які діяли в цій країні, оперативно переозброїли бойовими машинами піхоти БМП-2Д. А в 1985 р. на озброєння взяли БМД-2. Ця машина була на тонну важча, ніж попередниця, але вміщала так само сім осіб. Озброєння її відповідало БМП-2 (30-мм гармата 2А42, кулемет і ПТРК «Конкурс»). Але встановлювалось воно в одномісній башті (а не двомісній, як на БМП-2). Тобто, командир бойовой машини розташовується не в башті, а в корпусі і має обмежене поле огляду. БМД-2 й досі становлять значну частку озброєння ВДВ, хоч ще 2013 р. начальник генштабу армії шишкостану гєнєрал Гєрасімов відзначав: «БМД-2 устарели морально и физически, возраст машин составляет 20-25 лет, а иногда и более. Износ основных узлов и агрегатов не позволяет использовать боевые возможности данного вида техники, По этой причине в ходе марша на полигон из строя вышли две единицы БМД-2».

Невеличкою тупиковою гілкою, розтиражованою в 1990-1997 рр. в кількості лише півтори сотні екземплярів, стала БМД-3 – важча (13 т), але озброєна практично так само, як БМД-2. Невеликою патрією (60 екземплярів) виготовили і БМД-4. Лише з 2015 р. почалось виробництво БМД-4М, яка мала б стати основною машиною ВДВ (щоправда, паралельно почали і модернізовувати БМД-2...)

До кінця 2021 р. ВДВ отримали 340 БМД-4М. Ця машина важить 13,5 тонн, вміщає вісім осіб (3 чол. екіпажу і 5 десантників), а за озброєнням відповідає БМП-3 (100-мм і 30-мм автоматична гармати, кулемет і чотири ПТКР «Аркан», які запускаються через ствол 100-мм гармати). Однак основні недоліки, притаманні усій лінійці радянський/пострадянських БМД, не усунуті. Це вкрай неергономічне компонування десантного відділення і «паперова» броня, яка захищає максимум від 12,7-мм куль. На основі БМД-4М створений і бронетранспортер БТР-МДМ – він теж зустрічається на фото і відео техніки, затрофеєної чи знищеної захисниками України.

І ще один нюанс. Пам’ятаєте вщент спалені рештки БМД на вулиці Бучі? Там, де від них лишились тільки котки? Так от, усі БМД виготовлені не зі сталевої, а з алюмінієвої броні. А алюміній, як відомо, добре горить...

Проти України агресор кинув частини, озброєні як новітніми БМД-4М і БТР-МДМ («погорільці» з Бучі, зі складу 31-ї десантно-штурмової бригади з Ульяновська), так і антикварними БМД-2 і БТР-Д (зокрема, затрофеєні учора під Миколаєвом машини 7-ї десантно-штурмової дивізії). Словом, черговий «аналоховнєт» виявився зовсім не вундерваффе...

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9