Кораблі холодної війни: японські дестроєри, ч. 3 ("Амацукадзе")
Упродовж 1956-1960 рр. Морські сили самооборони Японії поповнили аж 14 дестроєрів власного виробництва (про які я розповідав у перших двох частинах серіалу – тут і тут). Належали вони до чотирьох різних класів, однак спільним було те, що усі кораблі базувались на технічних рішеннях часів Другої світової війни і несли виключно артилерійське та протичовнове торпедно-бомбове озброєння. Тим часом ВМС США (на розвиток яких орієнтувалось військово-політичне керівництво Японії) та совєтського союзу (найбільш вірогідного противника) входили в ракетну епоху. Спробували стрибнути в епоху і японці. Коштувало це значних коштів і часу – упродовж майже п’яти років Морскі сили самооборони не отримали жодного дестроєра. У листопаді 1957 р., під час зустрічі між адміралом Арлі Берком , начальником штабу ВМС США , та віце-адміралом Хіроші Нагасавою , начальником штабу Морських сил самооборони Японії, до Морських сил самооборони Японії звернулися з проханням про постачання ЗРК Tartar , ...