"Бал"

 

Ось уже з тиждень однією з провідних військово-технічних тем війни з шишкостаном стало перекидання на територію тимчасово окупованого Стародубського полку (який козломорді називають Брянскай областью) берегового протикорабельного ракетного комплекса «Бал» (мені самому в кількох теле- і радіоефірах доводилось коментувати значення цього факту). Що ж це за аналоховнєт і навіщо його притягли з берегів Чорного моря в ліси Стародубщини?

 

Щоб розібратись, звідки взявся «Бал», треба перенестись на кілька десятиліть назад. Як було заведено в совдєпії ще з 50-х років минулого століття, протикорабельні ракети (ПКР) мають бути важкими і великими. Річ у тім, що савєтскіх гєнсєків і адміралів переслідувала параноя у вигляді американських авіаносців. На боротьбу з ними «заточувався» савєтскій ваєнна-марской флот, а у розвиток «протиавіаносних сил» вбехували величезні ресурси. Достатньо сказати, що ці сили включали навіть супутники «Целіна» - до слова, спроєктовані й виготовлені в Дніпропетровську (нині Дніпро), в КБ «Південне». Але я щось ухилився від теми. Так от, щоб уразити авіаносець, потрібна потужна бойова частина – з півтонни масою. Для того, щоб носій не входив в зону ураження засобів оборони авіаносної групи, потрібна велика дальність. А щоб ракета змогла прорватись крізь ешелоновану систему ППО цієї групи – бажано, щоб вона була надзвукова. Іноді до цього додавалась ще... броня! Так-так, деякі радянські ПКР мали броньований захист бойової частини – щоб вона не здетонувала, коли на підльоті до цілі, коли по ній лупитимуть малокаліберні зенітки. У підсумку – кількатонний монстр, який далеко не на кожен корабель-носій втулиш. Розвиток савєтскіх ПКР йшов по наростаючій: більша швидкість, більша дальність, важча бойова частина... важча і дорожча нова ракета. Гєнсєків це цілком влаштовувало. А от союзників – не дуже. Як ОВеДешні Польща, НДР чи Болгарія з Румунією, так і далекі Індія, Куба чи В’єтнам з Сирією не моги собі дозволити купувати все дорожчі й дорожчі ракети і більші кораблі-носії. Все, що міг запропонувати савєтскій саюз – це модернізований варіант «Терміта», ракети П-15, взятої на озброєння ще в 1960 р. В 1972-му, під час модернізації, дальність пуску П-15М збільшили до 80 км (замість 35-40 км), але важила ця ракета понад 2,5 тонни (з них 513 кг припадало на бойову частину)! Для порівняння: американський «Гарпун», перший варіант якого випускався з 1975 р., мав дальність пуску 120 км, а важив лише 667 кг (у тому числі 225 кг – бойова частина). А все чому? По-перше, «Гарпун» був дозвуковим, по-друге – замість рідинного ракетного двигуна мав компактний турбореактивний (ракета не мусила «везти» запас окислювача). От щось таке – малогабаритне і легке – придалося б союзникам совдєпії. Зменшення маси бойової частини не було критичним: ані на Балтиці, ані на Чорному морі, де мали б діяти флоти созників по ОВД, ворожі авіаносці не з’являлись. А для усілякої дрібноти – есмінців і фрегатів, не кажучи вже про катери, - вистачило б і півтора центнери бойового заряду. Ось приблизно такими міркуваннями керувалось савєтскоє руководство, коли в 1977 р. ініціювало створення легкої дозвукової ПКР Х-35.

 

З самого початку Х-35 позиціонувалась як виріб для експорту – навіть виробництво її планувалось налагодити в НДР. З цього наміру, зрозуміло, ніц не вийшло з причини припинення існування НДР. Та й сама розробка затяглась – створити легку ПКР виявилось зовсім не легко. Випробування Х-35, які почались в 1983 р., вдалось завершити аж через 22 роки! Ракета вийшла навіть легшою за «Гарпун» - 620 кг, але й бойова частина була значно легша (145 кг). Дальність пуску становила 120 км, але... американці тим часом довели цей параметр для «Гарпуна» до 280 км! Поставки Х-35 за кордон (до Індії) почались ще до офіційного завершення випробувань козломордими – в 1996 р. Досить швидко ці ракети знайшли нових покупців серед традиційних клієнтів зброярської галузі шишкостану – В’єтнам, Алжир... Але на флоті лаптєногих особливого поширення вони не набули. Натомість козломорді мастєровиє продовжили удосконалення ракети. У варіанті Х-35У її дальність довели до 260 км. За деякими повідомленнями, зараз дальність цих ракет збільшили навіть до 500 км – але чіткого підтвердження цьому наразі немає.

 

Ну, а тепер, після довгого вступу, перейдемо, нарешті, до «Балу». Так само, як і американський аналог, ракета Х-35 (і Х-35У) є універсальною за носіями. Вона може вкористовуватись не лише з кораблів, але й з літаків (агресор вже використовував Х-35У авіаційного базування для ударів по об’єктах на території України) і з берегових пускових установок. Береговий ракетний комплекс «Бал» був взятий на озброєння в 2008 р. Постачався він і на експорт – до В’єтнаму і Венесуели. Угода з Лівією не реалізована через початок громадянської війни в цій країні. У 2014 р. комплекси «Бал» хотів купити Азербайджан, однак лаптєногі відмовили через потенційну небезпеку, яку могли б становити ці ракети для кораблів їхньої Каспійської флотилії (цікаво, що іншій прикаспійській державі – Туркменістану – Х-35 таки продали, тільки не в береговому, а в корабельному варіанті).

 

Він використовує чотиривісні шасі мінського виробництва, на яких монтуються основні компоненти: командні пункти і пускові установки. На пусковій установці встановлено аж вісім транспортно-пускових контейнерів з ракетами Х-35 (Х-35У). Основна вогнева одиниця – дивізіон – включає чотири пускові установки і два командні пункти. Ваєнна-марской флот шишкостану має, щонайменше, десять таких дивізіонів. Два з них – у складі берегових військ ОЗУ Чєрнаморскій флот (один дислокується в тимчасово окупованому Севастополі, інший – на тимчасово окупованій Кубані).

 

Для чого лаптєногі перекинули «Бал» до північних кордонів України? Ймовірно, вони намагаються реалізувати ще більш масовані удари по Києву (це не жарт – 32 ракети у повному залпі дивізіону...), сподіваючись, що бодай якась частина ракет зможе прорватись крізь нашу протиповітряну оборону. Чим може загрожувати застосування таких ракет і чи можна з ними боротись? Порівняно з відомими нам крилатими ракетами «Калібр» і Х-101, ракети Х-35 (Х-35У) мають дещо менші розміри, що утруднює їхнє виявлення. Поряд з тим, суттєво меншою є дальність пуску (для «Калібра», наприклад, вона сягає 2600 км) і маса бойової частини (145 кг замість 400 кг у «Калібра»). Ще одна особливість – мала висота польоту на маршовій ділянці траєкторії. Заявлено лише 10-15 м. Але тут є питання. Таку висоту легко витримувати над відносно рівною морською поверхнею – але наскільки це вдасться реалізувати над сушею, з огляду на природні і антропогенні перешкоди на шляху ракети? Тобто, на мою думку, висоту польоту доведеться виставляти значно більшою – принаймні, кількадесят метрів. Це зробить ракету вразливою для мобільних вогневих груп з ПЗРК і великокаліберними кулеметами. Щодо точності влучання. На Х-35 (і Х-35У) використовується комбінована система наведення: до району цілі її веде інерційна навігаційна система (у Х-35У доповнена супутниковим каналом), а далі вступає в дію радіолокаційна головка самонведення. Дальність її дії для Х-35 становить 20 км, а для Х-35У – аж 50 (ну, це, якщо вірити козломордим). Але знову ж таки – ця головка оптимізована для роботи по морських цілях. Чи може вона виділити потрібну ціль на тлі щільної міської забудови – незрозуміло...

 

Які висновки? НМСД, ракети комплексу «Бал» становлять не якісне, а тільки кількісне посилення майбутніх ракетних ударів русні. Вони можуть збиватись наявними в нас засобами боротьби з крилатими ракетами. Менша маса бойової частини, порівняно з іншими крилатими ракетами, в разі влучання призведе до менших руйнувань. Однак для більшості цивільних будівель і півтора центнери маси бойової частини Х-35 є дуже небезпечними. До того ж, точність влучання по наземних цілях ракети, система наведення якої оптимізована для дії по кораблях, буде невисокою. Тобто, ми матимемо справу з іще одним засобом терору проти мирного населення... В цій якості комплекс «Бал» уєе «відзначився»: у квітні-червні 2022 р. з Криму він обстрілював цивільні об’єкти Одеси (зерносховища) і Миколаєва (термінал для перевалки олії). З іншого боку, переміщення «Балів» на Стародубщину відкриває нові можливості і для українських союзників – Російського добровольчого корпусу і Легіону «Свобода Росії». Ліквідація цих комплексів силами їхніх розвідувально диверсійних груп, на нашу думку, може стати цілком ймовірним сценарієм розвитку подій.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9