Бізнес-джети на військовій службі: Cessna Citation

 

"Сайтейшн ІІ" Митної служби США

Чи подобаються вам бізнес-джети? Мені – так! Ну а як же можуть не подобатись ці невеличкі зграбні пасажирські літачки з суперкомфортними салонами, атрибут «красивого життя» бізнесменів, акторів і мафіозі? Генералам і адміралам вони теж до вподоби. Причому у війську бізнес-джети далеко не завжди використовуються за прямим призначенням – такі літаки виявились, наприклад, добрими платформами для патрулювання кордонів чи морських акваторій, підготовки майбутніх пілотів і штурманів тощо. Сьогодні розповім про застосування у війську і правоохоронних структурах (є в польській мові влучне збірне поняття – służby mundurowe) одного з найпоширеніших у світі бізнес-джетів – «Сайтейшн» американської фірми «Цессна».

 

Прототип Цессни 500 «Сайтейшн І» вперше піднявся в повітря 15 вересня 1969 р. За якийсь час ця машина потрапила в поле зору Берегової охорони США, яка саме підшукувала підходящий патрульний літачок середнього радіусу дії. 19-й екземпляр «Сайтейшн І» орендували на півроку (з 1 квітня до 30 вересня 1973 р.) для випробувань. Однак зрештою Берегова охорона обрала інший бізнес-джет – французький «Фалкон 20» (так-так, саме той, через якого F-16 став не просто «Фалконом», а «Файтінг Фалконом» - цікаві можуть почитати детальніше тут). Тож першою серед «служб мундурових» отримала Митна служба США.

 

Гібрид бізнес-джета і винищувача

Проста і добра пика Василя

дещо контрастує з його

суто бойовим фюзєляжем.

Це виглядає так, ніби до літака F-16

замість його хижої мармизи

приставили їбальник від Ан-2

(с) Митець

 

Цитата Леся Подерв’янського, винесена в епіграф, добре ілюструє той варіант «Сайтейшена», про який зараз поговоримо, хоча з точністю до навпаки. Я вас достатньо заплутав? Зараз розберемось.

 

Отже, US Customs Service в середині 70-х років минулого століття підшукувала патрульний літак за програмою CHET (Customs High Endurance Tracker, що можна приблизно перекласти як «митний треккер високої дальності»). Мова йшла про літак, спроможний перехоплювати повітряні судна, які здійснювали нелегальні рейси. За основу вирішили взяти Цессну 550 – «Сайтейшн ІІ», який почав льотні випробування в січні 1977 р. Літак, обладнаний парою двоконтурних турбореактивних двигунів JT15D-4 (виробництва канадського відділення «Пратт енд Вітні»), кожен з яких міг розвивати тягу 11,12 кН, розганявся до 663 км/год, а дальність польоту сягала 2550 км. Ці параметри цілком влаштовували митників. А ось щодо обладнання у них вимоги були особливі... Річ у тім, що потенційні порушники надавали перевагу польотам в темну пору доби, або ж в не найкращу погоду. Для того, щоб викрити їх, самих очей екіпажу, хай навіть і озброєних біноклями, не вистачало. Тож на СНЕТ встановили AN/APG-66 – так-так, радар від F-16! Доповнювала його інфрачервона станція AN/AAS-36 фірми «Тексас Інструментс» - такого обладнання не мав навіть «Файтінг Фалкон». Ну, і звичайно, літак обладнали відповідними засобами зв’язку. Екіпаж в типовому патрульному польоті складався з трьох осіб – двох пілотів і оператора.

 

Перший СНЕТ був готовий в жовтні 1978 р., а усього Митна служба США отримала 26 таких літаків. Крім того, дві аналогічні машини виготовили для Митної служби Мексики.

 

В березні 2003 р. в США було утворене Міністерство внутрішньої безпеки (Departament of Homeland Security), а літаки перейшли у його підпорядкування – через Відділ повітряно-морських операцій Митної і прикордонної служби (US Customs and Border Protection’s Office of Air & Marine Operations, скорочено АМО). Літаки СНЕТ інтенсивно експлуатувались, періодично оперуючи з баз поза територією США: на о. Аруба, в Мексиці, Гондурасі, Панамі, Колумбії, Перу... Літаки несли цивільну реєстрацію, і не мали жодних зовнішніх ознак приналежності до державної служби. Під час операцій в Мексиці на цих машинах часто малювали мексиканську цивільну реєстрацію.

 

Вже у ХХІ столітті десять літаків СНЕТ пройшли модернізацію – вони отримали нові радари з АФАР «Віксен 500Е» італійської фірми «Селекс Галілео», опико-електронні станції «Вескам» WX-15HDi, оновлене обладнання кабіни («скляну кабіну»).

Літаки "Коулсон Ейркрафт" - "Сайтейшн ІІ" (колишній митний треккер) і пожежний "Геркулес"

 

Два літаки були втрачені в льотних пригодах в другій половині 2012 р. Решту СНЕТ списали до листопада 2019 р. Один літак зберегли як пам’ятник на базі АМО Марч (шт. Каліфорнія), більшість порізали, а чотири викупила фірма «Коулсон Ейркрафт». Фірма ця спеціалізується на гасінні лісових пожеж, а «Сайтейшени» збиралась використовувати як розвідники і літаки-лідери – для наведення пожежних літаків на осередки загорання. Вже у нового власника колишні СНЕТ пройшли новий раунд модернізації і з грудня 2020 р. почали використовуватись за призначенням, причому не тільки на території США, але й за кордоном (в Чилі й Австралії).

 

На флотській службі

 

У 1983 р. ВМС США обрали «Сайтейшн ІІ» як основу для нового багатомісного навчального літака, призначеного для заміни застарілих машин «Роквелл» T-39D «Сейбрлайнер». У цьому змаганні виріб «Цессни» переміг іншого бізнес-джета – Лірджет 35. Але задля того, щоб задовольнити вимоги ВМС, в конструкцію літака довелось внести такі глибокі зміни, що він офіційно став іншою моделлю – Цессна 552 (базовий «Сайтейшн ІІ» - це Цессна 550). Флот вимагав пристосувати літак для польотів на малих висотах і великих швидкостях, зі значними перевантаженням. Для цього розмах крила зменшили з 15,91 до 14,17 м. Довжина фюзеляжу, навпаки, зросла з 14,39 до 14,60 м. В його носовій частині встановили радар «Емерсон Електрик» AN/APQ-159 (від винищувача F-5E). Встановили потужніші двигуни JT15D-5 (12,90 кН). В пілотській кабіні розташовувались пілот і курсант, а в колишній пасажирській – обладнали робочі місця для ще двох курсантів і інструктора.

Флотські навчальні літаки Т-47А

 

10 травня 1983 р. «Цессна» отримала контракт на постачання 15 літаків моделі 552 і їхнє обслуговування упродовж п’яти років. Перші літаки, які отримали військове позначення Т-47А, були передані в грудні 1984 р., а заміна T-39D завершилась до лютого 1986-го. Усі літаки розподілили між навчальними ескадрильями VT-10 i VT-86 6-го навчального авіакрила (Пенсакола, шт. Флорида). Хоч машини вважались військовими і несли відповідні номери, пілотували їх цивільні пілоти-контрактники, а техобслуговування забезпечувала фірма «Нортроп Ворлдвайд Ейркрафт Сервісиз» (за субпідрядом від «Цессни»). Первинний п’ятирічний контракт продовжили ще на три роки, але до кінця вересня 1991 р. Т-47А були повністю замінені... новим варіантом «Сейбрлайнера», T-39N.

 

Більшість Т-47А відправили на консервацію на аеродром Форбс Філд (Топека, шт. Канзас), де 22 липня 1993 р. 13 з них були знищені внаслідок пожежі ангару.

 

В Повітряних силах

 

Наприкінці 1989 р. «Цессна» виставила черговий варіант «Сайтейшн ІІ», позначений Т-47В, на конкурс Повітряних сил, який передбачав закупівлю нових навчальних машин для підготовки пілотів транспортних літаків і літаків-заправників. Однак кращим виявився конкурент – «Бічджет 400Т» фірми «Рейтеон», яка й отримала ласий контракт на 1,5 мільярди доларів. Слабкою втіхою був вибір за кілька років по тому нового варіанту «Сайтейшена» як бази для «треккера», але вже не митного, а для Повітряних сил.

 

Літак, позначений ОТ-47В, базувався на конструкції Цессни 560 «Сайтейшн V», яка використовувала фюзеляж моделі 552 і двигуни JT15D-5А (12,90 кН). За контрактом, укладеним 13 червня 1995 р., п’ять літаків ОТ-47В були обладнані радарами AN/APG-66(v) та інфрачервоними станціями «Вестінгауз» WF-360TL.

ОТ-47В Повітряних сил Колумбії

 

Усі п’ять ОТ-47В отримали цивільну реєстрацію і використовувались в рамках програми ABD (Air Bridge Denial), спрямованої на боротьбу з контрабандою наркотиків. Діяли вони в Колумбії і Перу. У квітні 2001 р. перуанський штурмовик А-37В за наведенням з ОТ-47В помилково збив цивільного літака, після чого програма ABD була призупинена. Принаймні один ОТ-47В якийсь час літав з номерами і розпізнавальними знаками ПС Перу, але коли в серпні 2003 р. програму ABD відновили, усі п’ять ОТ-47В передали ПС Колумбії. В цій країні ОТ-47В отримав позначення SR-560 «Хорус». Літаки цього типу увійшли до складу 214-ї АЕ 21-ї бойової авіагрупи і базуються в Апіаї (неподалік Боготи).

 

В армії і морській піхоті

 

Ці два види ЗС США використовують «Сайтейшени», так би мовити, за прямим призначенням – як «генераловози». В Армії США модель «Сайтейшн Ультра» (сертифікована у 1994 р.) вийшла переможцем в конкурсі за програмою С-ХХ. Цей варіант «Сайтейшена» різниться двигунами JT15D-5D (13,54 кН) і цифровою авіонікою «Прімус 1000» фірми «Ханіуелл». Літак розрахований на вісім пасажирів, але в армійському варіанті має ширші двері, що дозволяє в разі потреби перевозити вантажі. Також машину обладнали військовими засобами шифрованого зв’язку.

 

Армія замовли 35 літаків під позначенням UC-35A, перші з яких були передані в грудні 1996 р. Після постачання 20 машин перейшли до закупівель варіанту UC-35B – мілітаризованої версії «Сайтейшн Енкор». Вона відрізняється подовженим на 0,61 м фюзеляжем і новими двигунами «Пратт енд Вітні» PW535A (15,12 кН).

UC-35A роти Е 1-го батальйону 214-го авіаполку Армії США (Вісбаден, Німеччина). У носовій і хвостовій частинах фюзеляжу помітні датчики системи AN/AAR-57.

 

У 2005-2007 рр. 20 літаків UC-35A пройшли модернізацію авіоніки, після чого отримали позначення UC-35A1. Крім того, усі UC-35A/В дообладнані засобами самозахисту: станцією попередження про ракетний обстріл AN/AAR-57 та блоками відстрілу хибних цілей AN/ALE-47 (якщо вам цікаво, як розшифровуються ці позначення - можете подивитись тут). Останній за часом раунд модернізації, який пройшли 28 літаків, завершився у 2017 р. Машини отримали оновлені засоби зв’язку і навігації.

 

Зараз армійські UC-35A/В служать на шести базах в США (в тому числі на чотирьох – в складі Резерву армії) і двох – за кордоном (Вісбаден в Німеччині і Ацугі в Японії).

 

Корпус морської піхоти США в 1999 р. придбав два літаки «Сайтейшн Ультра» (позначаються UC-35C, бо відрізняються від армійських UC-35A системами зв’язку та навігації), а згодом – 11 UC-35D, тобто «Сайтейшн Енкор» з такими ж відмінностями, причому 11-й літак був придбаний в 2006 р. для заміни екземпляра, який розбився в березні 2004-го. Пізніше ці літаки отримали такі ж засоби самозахисту, як і армійські машини. UC-35С вже списані, а десять UC-35D продовжують експлуатуватись на чотирьох базах – Ендрюс, Черрі Пойнт і Мірамар у США та Футема в Японії.

 

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк - 4731 2196 4166 1818