SDB - нова зброя нашої авіації

 

МіГ-29АС (переданий Словаччиною) з підвішеними бомбами SDB

Днями з’явились перші підтвердження застосування українською авіацією керованих бомб американського виробництва GBU-39/В, відомих також як SDB – Small Diameter Bomb, тобто «бомба малого діаметру». Раніше ці боєприпаси вже почала застосовувати наша реактивна артилерія – як бойові частини реактивних снарядів GLSDB для РСЗВ MLRS i HIMARS. Тож варто детальніше придивитись до цієї бомби.

 

Насамперед – чому як головна характеристика GBU-39/В згадується саме малий діаметр? Що у цьому особливого? По суті, за цим криється зміна філософії (пробачте мою пишномовність) ураження наземних цілей, зумовлена появою високоточних боєприпасів. В епоху «залізних» (некерованих) бомб розрахунок сил потребував вирішення задачі: скільки літаків потрібно для ураження типової цілі? З переходом до керованих боєприпасів задача набула оберненого характеру: скільки цілей може уразити один літак? Іншим ефектом використання керованих бомб/ракет стала можливість зменшення їхнього бойового заряду – такий боєприпас влучав точно в ціль, не вибухав десь в її околицях. Тож цілком логічною виглядала ідея створення малогабаритних високоточних бомб, яких літак міг би нести штук 10-15.

 

Створення SDB велось з 2001 р. на конкурсній основі двома серйозними гравцями ринку озброєнь – концернами «Локхід-Мартін» і «Боїнг». Переможцем у 2005 р. визнали «Боїнг», причому не обійшлось без корупції: у 2002 р. одна з неостанніх урядовиць міністерства ПС США вольовим рішенням скасувала вимогу ураження рухомих цілей, що надало перевагу простішій (і дешевшій) конструкції «Боїнга».

 

У вересні 2006 р. ПС США отримали перші серійні GBU-39/В. Вже наступного наступного місяця вони були сертифіковані для застосування з першого типу літаків – F-15E «Страйк Ігл». І того ж місяця SDB випробували в бою. Зараз ці бомби інтегровані практично з усіма типами тактичної і стратегічної авіації ПС США, з важкими штурмовиками спеціального призначення АС-130, а також з мисливцями «Торнадо» і «Гріпен». Тепер до цього списку можна додати і МіГ-29.

 

Бомба GBU-39/В має калібр 250 фунтів. Власне, калібр у випадку з бомбами – це типорозмір, і реальна маса боєприпаса може відрізнятись від номінальної як в більший, так і в менший бік. Ось і в цьому випадку GBU-39/В важить 129 кг, а не 113, як мало б бути за номіналом. Маса бойової частини становить 93 кг, з них 16 припадає на вибухівку. Незважаючи на такі порівняно скромні показники, бомба може пробити понад метр залізобетону. Підвішуються GBU-39/В на спеціальних чотиризамкових балках – попарно, тандемом.

 

GBU-39/В має складане ромбовидне крило, завдяки якому дальність польоту (при скиданні з великої висоти) може сягати 110 км. Система наведення – комбінована, інерційно-супутникова. Власне, саме GPS, точніше, можливість глушіння її російськими засобами РЕБ, стала ключовою причиною недостатньої (нібито) ефективності застосування реактивних снарядів GLSDB. Як з цим справляється SDB в авіаційному варіанті? Ризикну припустити, що ніяк. НМСД, наші МіГ-29 скидають ці бомби з порівняно невеликої висоти, щоб не підставлятись під російські ЗРК великої дальності. У такому випадку дальність польоту навряд чи перевищує 20-30 км, і бомба може наводитись тільки інерційною системою, яка на такій дистанції не встигне накопичити відхилення. Ну, але це – тільки припущення.

 

Бомби GBU-39/В під крилом МіГ-29

Одночасно з початком випуску GBU-39/В «Боїнг» отрима контракт на створення модифікації зі зменшеною супутньою шкодою, SDB FLM (Focused Lethality Munition). Її корпус виготовлений не зі сталі, а з композиційного матеріалу (вуглепластик), що дозволило зменшити кількість небезпечних уламків. Також застосована бойова частина спрямованої дії. В результаті бомбу можна, наприклад, використовувати для безпосередньої підтримки під час боїв у міському середовищі, зменшуючи ризик для своїх військ поряд з ціллю. SDB FLM взяли на озброєння під позначенням GBU-39А/В, а поставки таких виробів почались в лютому 2008 р.

 

Третій варіант SDB – це Laser SDB, або LSDB, або ж GBU-39В/В. Як натякає назва, ця бомба додатково укомплектована напівактивною лазерною головкою самонаведення. Це потребує підсвітки цілі лазером на кінцевій стадії польоту бомби, але дозволяє уражати рухомі цілі. Такі бомби випускаються з 2014 р., а першим їхнім покупцем стало американське Командування спеціальних операцій. Існує і SDB ІІ – але це зовсім інший боєприпас виробництва фірми «Рейтеон», зі складнішою системою наведення. Про нього розповім, коли він «засвітиться» на наших літаках.

 

Наостанок – про ціну. У 2021 р. стандартна GBU-39/В коштувала 40 тисяч доларів – як непоганий кросовер.

 

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

 

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818