БМП АМХ-10Р

 

БМП АМХ-10Р зі складу 2-ї бронетанкової дивізії на параді в Парижі. 14 липня 2006 р. У французькій армії існує традиція надавати бойовим машинам індивідуальні назви. Ця БМП носить ім'я "Підполковник Дріан".

В 1957 на озброєння армії Франції надійшов гусеничний бронетранспортер AMX-VCI, створений на базі легкого танка АМХ-13. Машина була загалом непогана, проте за низкою параметрів вона військових не влаштовувала. Ненажерливий бензиновий двигун забезпечував запас ходу всього 400 км, система захисту від зброї масового ураження була відсутня як така, а до того ж БТР не вмів плавати. Не дивно, що не минуло й кількох років після початку постачання AMX-VCI, як французькі військові задумалися про його заміну.

 

БТР AMX-VCI

Концепція

 

Розробку вимог нового бронетранспортера завершили у жовтні 1965 року. Зрозуміло, в них передбачили усунення основних недоліків AMX-VCI: нова машина повинна була отримати дизельний двигун потужністю не менше 250 к.с., запас ходу був потрібний не менше 500 км, слід було оснастити БТР системою захисту від ЗМУ та забезпечити можливість подолання водних перешкод на плаву без застосування допоміжних засобів (на кшталт надувних поплавків). Машина мала вміщати трьох членів екіпажу та десятьох піхотинців. Озброїти її слід було 20-мм автоматичною гарматою і 7,62-мм кулеметом, причому кут піднесення озброєння повинен був забезпечити можливість стрільби по повітряних цілях, що низько летять, і по наземних цілях, розташованих з перевищенням (схили гір, верхні поверхи будівель). Як опція передбачалася можливість додаткового монтажу ПУ ПТКР. Командир машини повинен був мати однакові з навідником можливості для ведення прицільного вогню з гармати і кулемета. Вимоги до бронювання не обумовлювалися – було очевидним, що для легкої плаваючої машини вдасться забезпечити захист лише від куль і осколків.

 

У квітні 1966 року вимоги затвердили. Необхідна чисельність десанту скоротилася до шести, але в січні 1967-го її збільшили до восьми осіб. Ця цифра і стала остаточною. На той час стало ясно, що результатом розробки буде не традиційний бронетранспортер, а якісно нова бойова машина піхоти. Вона отримала і відповідну робочу назву – VCAI (Vehicule de Combat Amphibie d'Infanterie – бойова амфібійна машина піхоти).

 

Розробкою БМП зайнялося конструкторське бюро Atelier de Construction d'lssy-les-Moulineaux (більш відоме за абревіатурою АМХ), що входило до складу державного збройового концерну GIAT. Перші два прототипи були готові відносно швидко — 1968 року. Але доведення БМП зайняло чимало часу. На машинах, зокрема, випробовувалися різні варіанти озброєння: башти Т20-13 и ТН20 з 20-мм гарматами, а як альтернатива – башта S470 з 12,7-мм кулеметом. Зрештою зупинилися на ТН20. Спочатку передбачалося озброїти БМП гарматою М621, але її забракували через недостатню точність вогню. Концерн GIAT розробив досконалішу гармату М693, що відповідала всім вимогам армійців. Також у ході випробування виявилося, що десантне відділення надто тісне. Тому два наступні прототипи, що з'явилися в 1971 році, мали довший і вищий корпус.

 

Випробування були ще далекі від завершення, але міністерство оборони вже в 1970 замовило першу партію - 80 машин у варіантах БМП (67; отримали позначення АМХ-10Р) і командно-штабної машини (13; АМХ-10РС). Виробництво здійснювалось на заводі Atelier de Construction Roanne. Перша дюжина серійних АМХ-10Р надійшла до 7-ї механізованої бригади в 1973 році. Через три роки нові БМП досягли бойової готовності, що підтвердили масштабні навчання за їх участю.

 

Конструкція

 

АМХ-10Р має компонування, класичне для БМП: у передній частині корпусу праворуч знаходиться моторно-трансмісійне відділення, ліворуч – відділення управління, за ними – бойове відділення з двомісною вежею, зміщеною трохи ліворуч від поздовжньої осі машини, і далі в корму – десантне. Для доступу на робоче місце механіка-водія є круглий люк у даху корпусу. Перед ним встановлені три перископи, причому середній можна замінити приладом нічного бачення CN2. Командир і навідник у вежі мають люки, що відкидаються в боки. БМП вміщує вісім десантників: один знаходиться праворуч від вежі спиною вперед у напрямку руху, другий – за ним спиною до борту, далі (безпосередньо в десантному відділенні) встановлені чотири сидіння спинками один до одного та два – спинками до бортів. Посадка та висадка забезпечується через кормову рампу з електроприводом, в якій є двоє дверей. У даху десантного відділення влаштовані два прямокутні люки. У кормовій рампі є дві амбразури для вогню зі стрілецької зброї. У бортах десантного відділення амбразури відсутні, але десантники можуть вести вогонь із напіввідчинених люків. Десантники мають у своєму розпорядженні п'ять перископів для огляду поля бою.

 

Корпус БМП – зварний, з алюмінієвого сплаву 7020. У лобовій проекції він забезпечує захист від 23-мм снарядів ЗУ-23-2 (з дистанції 500 м) і 14,5-мм куль, у бортовій – від 12,7-мм куль, з корми –  від 7,62-мм куль. Башта сталева.

 

БМП обладнана восьмициліндровим V-подібним дизельним двигуном RVI HS-115 потужністю 280 к.с. при 3000 об/хв. До складу трансмісії входять гідрокінетична головна передача з блокуючою електромагнітною муфтою, механічна коробка швидкостей з попереднім вибором передач (чотири вперед і одна назад) та пневматичним управлінням, механізм повороту та передавальний вал для водометних рушіїв. Двигун разом із трансмісією зблокований у дуже компактний агрегат, на заміну якого в польових умовах потрібно не більше двох годин. Ходова частина з одного борту складається з п'яти огумованих опорних котків, трьох підтримуючих роликів, ведучого колеса переднього розташування і напрямного – заднього. Підвіска опорних котків – торсіонна, на 1-му та 5-му котках є гідравлічні амортизатори.

 

Рух на плаву забезпечується двома водометами, встановленими у кормовій частині машини. Машина обладнана хвилевідбивним щитком і двома водовідкачувальних помпами (у моторно-трансмісійному та десантному відділеннях).

 

На серійних БМП АМХ-10Р встановлювалася башта «Тукан II» (відома також під назвами ТН20 та PL17) з винесеною установкою озброєння – на лафеті над баштою. Діапазон кутів вертикального наведення становить від -10 до +50 º. Швидкість наведення зброї у горизонтальній площині – 50 град./с, у вертикальній – 30 град./с.

 

Озброєння складається з 20-мм гармати М693 та спареного з нею 7,62-мм кулемета AA NF1. Автоматика гармати працює за рахунок відведення частини порохових газів, а теоретична скорострільність досягає 740 постр./хв. М693 має двосторонню систему боєпостачання: один магазин на 65 снарядів споряджається бронебійними боєприпасами, інший (на 260 снарядів) – осколково-запалювальними. Загальний боєкомплект становить 800 снарядів (решта вкладені в корпусі БМП). Боєкомплект спареного кулемета – 2000 набоїв, з них 300 готові до застосування. З боків вежі встановлено чотири 80-мм димових гранатомети. Від встановлення ПТКР відмовилися, але частина АМХ-10Р отримали ПТРК «Мілан» як возиму зброю.

 

Прицільний комплекс розроблений фірмою SOPELEM. Навідник використовує бінокулярний перископічний приціл ОВ-40 (з денним та нічним каналами), механічно пов'язаний з гарматою. Денний канал має шестикратне збільшення та поле зору 10º, нічний – відповідно, п'ятикратне та 7º. Дальність прицілювання вдень становила 2100 м, вночі — 1500 м. Командир має монокулярний денний приціл М371 з одно- і шестикратним збільшенням. Для стрільби по цілях, що низько летять, командир міг застосовувати коліматорний приціл (для його використання необхідно було відкрити люк). Поряд з гарматою встановлювався прожектор РН-9А, що працює у видимому та інфрачервоному діапазонах. Істотним недоліком комплексу озброєння є відсутність стабілізатора – прицільний вогонь можливий лише з зупинок.

 

БМП обладнувалася короткохвильовою радіостанцією TRVP-13, встановленою в кормовій частині башти. Існувала можливість додаткової установки середньохвильової радіостанції TRVP-213 чи TRVM-134. Машина обладналася протипожежною системою, системою захисту від ЗМУ та обігрівачем.

 

Варіанти

 

На базі АМХ-10Р випускалися щонайменше півтора різних десятки спецмашин. Першою з них стала КШМ АМХ-10РС. Вона озброювалася кулеметом на турелі і вміщала сімох людей — механіка-водія, командира, стрільця, двох радистів та двох офіцерів управління. КШМ обладналася двома або трьома радіостанціями TRVP-213, однією TRVM-134 і однією TRVP-13, а також столиком для карт та додатковим дизель-генератором, який в похідному положенні перевозився на даху десантного відділення.

Машина передових артилерійських спостерігачів AMX-10P VOA

 

Ціла низка варіантів АМХ-10Р призначалась для роботи з артилерією. Серед них – машини передових артилерійських спостерігачів AMX-10Р SOA та AMX-10Р VOA, машина топогеодезичної прив'язки AMX-10Р SAT, машини АСУ вогнем артилерії ATILA (AMX-10Р VFA для командира полку, AMX-10Р VLA для офіцера зв’язку, а також АМХ-10Р SFA). На базі AMX-10P також випускалися носії РЛС розвідки наземних цілей RATAC.

 

Тягач 120-мм міномета MO-120-RT-61 позначається АМХ-10Р ТМ. Озброєння його аналогічне АМХ-10Р, але встановлене в одномісній башті «Тукан I», а готовий до застосування боєкомплект гармати зменшений до 126 снарядів. Машина транспортувала шість осіб (механіка-водія, командира та чотирьох членів розрахунку міномету) та 60 мін.

 

БРЕМ АМХ-10Р ЕСН також має башту «Тукан I». Вона обладнана краном вантажопідйомністю 6 тонн та іншим спецобладнанням. Не мали спеціального позначення машина для навчання механіків-водіїв (із заскленою кабіною замість вежі) та санітарно-евакуаційна машина. Остання не має озброєння (крім димових гранатометів у кормовій частині корпусу). Екіпаж її склається з механіка-водія та двох медиків. Машина може транспортувати трьох поранених на ношах або одного на ношах і трьох сидячих.

 

На базі АМХ-10Р створили і самохідний ПТРК, озброєний ПТКР «Хот». Машина має башту «Ланселот», з боків якої встановлені дві двозарядні пускові установки ПТКР, рухомі у вертикальній площині (діапазон кутів наведення становив від -6 до +18º). Командир мав приціл М247 (денний канал восьмикратного збільшення і нічний 3,5-кратного) і лазерним віддалемір дальністю дії 8 км, навідник – приціл М509 (денний канал 12-кратного збільшення і нічний трикратного). Можливе було встановлення тепловізійного прицілу «Кастор». Боєкомплект становив 14 ПТКР. Екіпаж самохідного ПТРК включав п'ять осіб: механіка-водія, командира, навідника та двох зарядників. Армія Франції не використовувала цей варіант БМП, віддавши перевагу самохідному ПТРК «Мефісто» (з тими ж ПТКР «Хот», але на шасі колісного БТР VAB). Однак він випускався на експорт для Саудівської Аравії.

 

Прототип AMX-10M ACRA

Варіант із ПТКР «Хот» був не першою спробою створити винищувач танків на шасі АМХ-10Р. В середині 70-х років випробовувався варіант АМХ-10М ACRA (Anti Char Rapide Autopropulse), озброєний 142-мм гарматою-пусковою установкою (на кшталт тієї, що встановлювалася на американських танках М551 «Шеридан» і М60А2). Гармата встановлювалося в корпусі БМП і могло вести вогонь як звичайними снарядами, так і ПТКР з лазерним наведенням і дальністю пуску 4 км. Однак ця машина залишилася лише прототипом – так само, як і варіант АМХ-10С з баштою TR-105 від колісної БРМ AMX-10RC зі 105-мм гарматою F2.

 

Прототип АМХ-10С

Ціла низка машин на базі АМХ-10Р, які не пішли в серію з різних причин, випробовувалась в 80-ті роки. Серед них варіант з баштою SAMM TTB 140 з 40-мм гарматою «Бофорс» (кут вертикального наведення становив від -10 до +50º), самохідний 120-мм міномет з артилерійською частиною MO-120-RT-61, транспортер боєприпасів RAV, призначений для взаємодії із САУ AUF1. Однією з найцікавіших машин був самохідний міномет АМХ-10Р ТМС-81, озброєний казнозарядним гладкоствольним мінометом МСВ, встановленим у броньованій баші. ТМС-81 вперше був продемонстрований у 1981 році, але покупців на нього, на жаль, не знайшлося.

 

БМП AMX-10ICV25

Останніми серійними варіантами AMX-10P стали машини родини Marines, призначені для морської піхоти. Пропонувались три варіанти цих машин: БТР з 12,7-мм кулеметом М2НВ в одномісній башті, БМП AMX-10ICV25 з баштою «Драгар» з 25-мм гарматою М811 та машина вогневої підтримки АМХ-10РАС90. Остання отримала двомісну башту TS90 з 90-мм гарматою CS90F4 та спареним 7,62-мм кулеметом. Боєкомплект гармати становив 30 пострілів (20 у вежі та 10 у корпусі). У кормовій частині машини був десантний відсік на чотирьох осіб. Від звичайних АМХ-10Р машини родини Marines відрізнялися збільшеним прозорим хвилевідбивним щитком, наявністю чотирьох водовідкачувальних помп, водометами збільшеного діаметра, допрацьованими гусеницями, що створюють менший опір при русі на плаву, а також потужнішою силовою установкою – дизелем «Бодуен» 6F11 SRX-V8 (300 к.с.). У 1981 році 34 такі машини (24 БМП і 10 у варіанті з 90-мм гарматою) замовила морська піхота Індонезії, а в 1993-1994 роках 44 машини (22 БМП та 22 машини вогневої підтримки) поставили до Сінгапуру. Машини сінгапурського замовлення стали останніми випущеними АМХ-10Р. Загалом виготовили, за різними оцінками, від 1750 до 1900 машин родини АМХ-10Р.

 

АМХ-10РАС90

Служба

 

З другої половини 70-х років АМХ-10Р стала основним засобом транспортування мотопіхоти у французьких сухопутних військах. 1979 року армія налічувала 520 машин цієї родини, а 1990-го їх чисельність досягла піку — 960 екземплярів — щоб зменшитися до 600 машин у 2010 році та 330 у 2015-му. Станом на середину 80-х АМХ-10Р були основним озброєнням механізованих полків бронетанкових дивізій (по два на дивізію). Такий полк складався з п'яти рот: управління, обслуговування та підтримки, танкової та трьох механізованих. Механізована рота мала у своєму складі дюжину АМХ-10Р і одну КШМ АМХ-10РС, в танковій було три БМП (в механізованому взводі) і одна КШМ. Рота управління, обслуговування та підтримки мала, серед іншого, шість АМХ-10Р у варіанті тягача міномета. Крім цього, кожен танковий полк мав механізований ескадрон (за організацією аналогічний механізованій роті), а в танкових ескадронах було по одній КШМ АМХ-10РС. Були машини родини АМХ-10Р і в артилерійських полках, озброєних САУ AUF1.

 

Перед парадом у Вердені. 1979 р.

В операції «Буря в пустелі» участь французьких БМП АМХ-10Р була мінімальною - Франція направила до Саудівської Аравії переважно частини сил швидкого реагування з колісною бронетехнікою, а «важкі» частини були представлені лише одним танковим полком. Більш активно вони застосовувалися у миротворчих операціях у 90-х роках та на початку XXI століття — зокрема, на Балканах. У 2015 році армія Франції остаточно списала БМП АМХ-10Р, замінивши їх на нові колісні БМП VBCI. А ось машини передових артилерійських спостерігачів і кілька КШМ експлуатуються досі.

Машини миротворців з додатковими бічними екранами

 

Першим закордонним покупцем АМХ-10Р стала Греція, яка замовила 1974 року 105 машин (включаючи кілька КШМ та санітарно-евакуаційних). Постачання було здійснено у 1976-1977 роках. На цей час вони вже зняті з озброєння.

 

КШМ армії Саудівської Аравії

Достатньо популярними АМХ-10Р стали на Близькому Сході. Першою в цьому регіоні їх придбала Саудівська Аравія, яка стала найбільшим закордонним експлуатантом АМХ-10Р. У 1975-1983 роках вона отримала 293 машини, включаючи 92 самохідні ПТРК, кілька КШМ, медико-евакуаційних машин, БРЕМ і тягачів мінометів, а в 1988-му – 24 носія РЛС RATAC.

 

У 1976-1977 роках три десятки АМХ-10Р (включно з кількома КШМ) отримав Катар. В 1988-му ця країна докупила ще п'ять АМХ-10Р і одну АМХ-10РС. 25 екземплярів у 1999 році Катар передав армії Боснії та Герцеговини. У 1977-1979 роках 18 машин (у тому числі АМХ-10РС та АМХ-10ЕСН) отримали ОАЕ (точніше, армія емірату Абу-Дабі).

 

Модернізовані іракські машини родини АМХ-10Р

У 1981-1982 роках 100 АМХ-10Р поставили до Іраку. До цього числа увійшли й машини модифікацій VLA та VFA. Незважаючи на кілька воєн, якась їх кількість вціліла, і в 2015 році підприємство «Ібн Маджид» з Басри розпочало модернізацію цих машин, встановлюючи додаткове бронювання.

 

Ймовірно, у 2023 р. коло країн-експлуатантів БМП АМХ-10З розшититься – в середині лютого з’явилась інформація про плани Франції передати 25 таких машин Україні.

 

АМХ-10Р стала однією з перших у світі класичних бойових машин піхоти. Прослуживши понад чотири десятиліття, вона так і не дочекалася серйозної модернізації. Машина вважалася досить простою в обслуговуванні, відрізнялася непоганою рухливістю. Але в той же час її комплекс озброєння був далеким від ідеалу: відсутність стабілізації озброєння ускладнювало прицільний вогонь, а відмова від монтажу ПТРК унеможливлювала боротьбу з танками.

 

Бойова маса, т	14,2
Екіпаж+десант, чол.	3+8
Озброєння (боєкомплект)	1 20-мм гармата (800 снарядов), 1 7,62-мм кулемет (2000 набоїв)
Розміри, мм:
довжина висота ширина кліренс	5780 2570 2780 450
Потужність двигуна, к.с.	280
Максимальна швидкість на суходолі (на плаву), км/ч	65 (7)
Запас ходу, км	600

 Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9