Російська гібридна війна і "Латгальська народна республіка"

 

Історичний герб Латгалії

Одним з класичних інструментів гібридної війни, яким активно користується Росія, є створення в країні, яка є об’єктом агресії, маріонеткових квазідержавних утворень. У випадку з Україною це була низка «народних республік», найбільш живучими з яких виявились Донецька і Луганська. Схожий сценарій може бути реалізований і в інших державах. Мою увагу привернуло нещодавно опубліковане розслідування польської редакції Бєлсату, присвячене проблемі «Латгальської народної республіки». Тож коротенько переповім його.

 

Латгалія – це крайній схід Латвії, регіон, який межує з Росією і Білоруссю. Це найбільш зросійщена частина країни – наприклад, в найбільшому місті Латгалії, Даугавпілсі, частка російськомовного населення сягає 70%. Водночас – це батьківщина латгалів, одного з чотирьох племен (поряд з куршами, селонами та земгалами) склали основу латиської нації. Власне, самій своїй назві Латвія завдячує латгалам. Зараз латгальською мовою користується менше 10% населення країни, і власне мова є одним з головних проблемних питань у стосунках між центральним урядом і латгалами. Латвійський закон про державну мову окреслює латгальську як «історичну форму латиської мови», тоді як латгали наполягають на окремішності і повноправності своєї мови. Міжнародна класифікація відносить латгальску мову до таких, що перебувають під загрозою.

Територія Латгалії (позначена червоним)

 

Незважаючи на мовну проблему, сепаратистські настрої не є поширеними у Латгалії. Але Росія вже понад десятиліття намагається розіграти латгальску карту з метою дестабілізації регіону. Росіяни трансформували латгальску національну ідею в інструмент для просування ідеї «русского міра» в Латвії і засіб потенційної дестабілізації ситуації в країні.

 

У грудні 2012 року колишній лідер латвійських націонал-більшовиків і відомий проросійський активіст Владімір Ліндерман від імені своєї політичної партії «За радной язик!» організував конференцію в Даугавпілсі, головною темою якої була автономія Латгалії на основі російської мови та культури. Через три роки, у лютому 2015 року, після російської анексії Криму та створення маріонеткових «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки» на сході України, Ліндерман опублікував на своїй сторінці у Facebook історичний герб Латгалії, підписаний словами «Латгальська народна республіка». Однак ідея цієї «республіки» швидко заглохла, і від неї лишились тільки кілька згадок в російських ЗМІ та ще сторінка у «Вкантактє» з кількома десятками підписників.

 

Реанімували ідею «Латгальської народної республіки» десь місяці півтора тому, коли в Телеграмі з’явився канал цієї «республіки». Першим постом, опублікованим на цьому каналі, став «Маніфєст латгальскіх повстанцев», яким декларувалось створення «Латгальскай повстанчєскай арміі» як «баєвого крила» «Латгальскай народнай рєспублікі» і готовність переходу до збройної боротьби. Серед іншого наголошувалось на буцімто відсутності зв’язку з державними структурами РФ (так-так, віримо...) і на тому, що частина «наших соратніков находітся на фронтах СВО [спєциальной ваєннай опєрациі – так москалі називають війну проти України], с аружиєм в руках сражаясь протів сіл западного імперіалізма». Що характерно – увесь «маніфєст» написаний російською мовою, за винятком однієї фрази «Latgola byus patstuoveiga!» - «Латгалія буде вільною!».

 

В наступних постах, серед іншого, наводяться фотографії, що мають підтверджувати участь «латгалів» у війні в Україні. При цьому усі пости пишуться російською мовою – як щиро зізнався один з адміністраторів каналу, жоден з них не володіє латгальскою мовою.

 

Державна служба безпеки Латвії у відповідь на запит Бєлсату повідомила, що «у Латгалії немає ані проросійських, ані етнічних сепаратистів. Ці поняття вигадані виключно для потреб російської пропаганди. Канал "Латгальська Народна Республіка" створений громадянами Росії, які проживають на території Росії».

 

Отже, які висновки випливають з вищезазначеного? Наразі «Латгальська народна республіка» існує лише у віртуальному просторі. Але не слід нехтувати цим явищем – особливо з огляду на «маніфєст» про перехід до збройної боротьби. На мою думку, якщо і почнеться війна Росії з НАТО, то почнеться вона не з ракетно-ядерних ударів, а з заходження роти чи батальйону «зелених чоловічків» зі знаками розрізнення якоїсь «павстанчєскай арміі» чи «народнай міліціі» на кілька кілометрів вглиб території однієї з країн НАТО. І тут перед членами альянсу постане питання: а чи достатній це привід для збройної відповіді? Чи повинні, скажімо, французькі чи німецькі солдати гинути за Данціґ (закреслено) Латгалію? Потенційно це може призвести до серйозної кризи в НАТО...

 

А взагалі ця історія з «Латгальською народною республікою» нагадала мені одну спробу росіян інспірувати сепаратистський рух в Україні. На початку 1990-х років в Луцьку в кіосках преси продавалась «Збудіннє» - «газєта всєх палєшуков». Поліщуцький сепаратизм тоді «не вистрілив».