Перші японські бомбардувальники. Ч. 5: "Айкоку №1"

Сьогоднішній відтинок нашого серіалу дещо незвичний: він присвячений одному-єдиному екземпляру літака. Але такому вдалому, що згодом ліг в основу проєктів одразу двох бомбардувальників, причому різних класів - важкого і легкого.

На початку 1930-х років японська авіаційна промисловість поступово виростала «з пелюшок», переходячи від копіювання зарубіжних конструкцій до розробки більш менш оригінальних аеропланів. Однак повністю відмовитися від копіювання досвіду більш розвинених країн Японія ще не могла – та й не було в цьому потреби. На міжнародному ринку можна було легко придбати нові зразки, щоб згодом використати закладені в них технічні рішення у власних технологіях. У випадку з бомбардувальниками таким зразком став новий виріб «Юнкерса» – двомоторний літак К37, військовий варіант цивільного S36. Цей літак був досить сучасним на той час вільнонесучим монопланом з фірмовою «юнкерсівською» гофрованою обшивкою та двокільовим оперенням. За задумом конструкторів, К37 мав стати багатоцільовим бойовим літаком для підтримки сухопутних військ на полі бою – розвідником та легким бомбардувальником.

 

«Айкоку №1»

 

Сучасна конструкція та непогані льотні характеристики «Юнкерса» К37 звернули на себе увагу фахівців фірми «Міцубісі», яка уже мала досвід співпраці з німецькою фірмою при створенні важкого бомбардувальника Кі-20. У 1930 р. «Міцубісі» купила у Швеції (де будувалися військові модифікації літаків "Юнкерса») один екземпляр К37. Ця машина із заводським номером 3201 вже мала за своїми плечима досить довгу історію. Побудована у 1928 р. вона встигла двічі змінити громадянську реєстрацію – спочатку S-ABBP, а потім SE-ABP. У Японію літак доставили морським шляхом у лютому 1931 р. Власне, прибув лише планер, без двигунів. Оригінальний К37 комплектувався 9-циліндровими двигунами повітряного охолодження «Юпітер VI» (450/520 к.с.), що випускалися за ліцензією німецькою фірмою «Сіменс». Однак такі ж двигуни вже випускалися і в Японії фірмою «Накадзіма». Їх і встановили на японський К37 – в комплекті з дволопатевими гвинтами фіксованого кроку діаметром 3,05 м.

 

У червні 1931 р. на аеродромі Тачікава літак показали на землі та в повітрі представникам імператорської армії. Машина справила дуже сприятливе враження, фактично зламавши шаблон двомоторного аероплана. Всі колишні машини цього класу, взяті на озброєння в Японії, були громіздкими і неповороткими, а К37 – легким і маневреним. У результаті, «Міцубісі» отримала замовлення на проєктування одразу двох двомоторних бомбардувальників – легкого та важкого.

 

К37 ще кілька місяців залишався у розпорядженні «Міцубісі». Коли у вересні 1931 р. спалахнув «мукденський інцидент» – швидкоплинна японо-китайська війна, що завершилася окупацією Манчжурії – було вирішено випробувати К37 в бойових умовах. Механіки 5-го хіко рентая (авіаполка), дислокованого в Тачікаві, провели доопрацювання літака. Були зняті два нерухомі курсові кулемети, що встановлювалися у правій передній частині фюзеляжу, а 7,7-мм «Віккерси» в носовій, верхній та нижній установках були замінені японськими кулеметами «тип 89» такого ж калібру. Максимальне бомбове навантаження К37 могло сягати 500 кг, але варіанти підвіски бомб, які застосовувалися на практиці, не дотягували до цього показника: 18 25-кг бомб (у сумі 450 кг) або 8 50-кг і 4 12-кг (448 кг). К37 першим в історії японської авіації отримав двоколірне камуфляжне забарвлення на верхніх поверхнях.

 

10 січня 1932 р. на токійському плацу Йойогі – місці проведення військових парадів – відбулася церемонія передачі К37 як дар імператорській армії. На помпезній церемонії були присутні близько 2000 високопосадовців (починаючи від членів імператорської сім'ї і закінчуючи чиновниками місцевих органів управління) та 10 тисяч звичайних токійців. Літак передано як «патріотичний дар» – «айкоку»; він отримав написи «Айкоку № 1», нанесені хіраганою на крилі та фюзеляжі, а також знаками кандзі – на кілях. В армійській авіації машина отримала позначення «Айкоку Дай-Ічі Го Бакугекікі» – «Літак-бомбардувальник Айкоку № 1».

 

Вже за два дні «Айкоку № 1» вирушив у далекий переліт до Манчжурії. Місце за штурвалом зайняв тайї (капітан) Тосіо Като, досвідчений пілот, а в майбутньому - командир винищувального 1-го хіко сентая (авіагрупи). Штурманом був тайї Онда, бортмеханіком – сохо (старший сержант) Мацумура. Маршрут пролягав із Тачікави через Осаку, Хіросіму, Тачіраї на о. Кюсю та Кейдзо (нині Сеул) у Кореї. Бомбардувальник йшов у супроводі одномоторного санітарного літака «Дорньє» Do B «Меркур», купленого раніше в Німеччині фірмою «Кавасакі» і переданого армії під час тієї самої урочистості 10 січня («Дорньє» отримав назву «Айкоку № 2»). На його борту перебувало шестеро людей, зокрема соса (майор) Куніо Като, який командував перельотом. Обидві машини дісталися пункту призначення – столиці Манчжурії Мукдена (яп. Хотен, нині Шеньян) 15 січня 1932 р. «Айкоку № 1» увійшов до складу 3-го тютаю (ескадрильї) 7-го хіко рентая. Участь його в «мукденському інциденті» була досить інтенсивною, але короткою – вже до початку лютого японські війська витіснили супротивника з Манчжурії.

 

Участь обох літаків «Айкоку» у подіях у Манчжурії дуже широко висвітлювалося сторінках японської преси, що сприяло різкому зростанню пожертвувань громадськості на авіацію та появі у її складі цілого ряду літаків «Айкоку» різних типів.

 

У бойових діях «Юнкерс» К37 зарекомендував себе з найкращого боку. Тільки одного разу, 24 січня, він отримав кілька кульових пробоїн від вогню із землі, але пошкодження виявилися несерйозними. А ось при спробі перельоту назад до Японії «Айкоку № 1» через поломку двигуна довелося здійснити вимушену посадку ще в Манчжурії. Оскільки відремонтувати літак на місці було неможливо, його розібрали і перевезли до Японії морем. Надалі бомбардувальник в стрій уже не повертали, а виставили для огляду в храмі Ясукуні в Токіо як пам'ятник на честь японської перемоги в Манчжурії.

 

	«Айкоку № 1» (Ju K37)
Двигуни: тип потужність, к.с.	«Накадзіма» «Юпітер VI» 2х450/520
Розмах крила, м	20,16
Довжина літака, м	12,40
Висота літака, м	4,62
Площа крила, кв. м	54,20
Маса, кг: порожнього літака злітна	2800 4500
Швидкість, км/год: максимальна крейсерська	230 180
Час набору висоти 3000 м, хв	11
Практична стеля, м	5470
Дальність польоту, км	920

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783