"Блакитні берети" з Гданська: історія 7-ї десантної дивізії

 

Бронетранспортери TOPAS-2AP і танки ПТ-76 7-ї десантної дивізії в районі завантаження на десантні кораблі з необладнаного узбережжя

Одним із головних завдань Війська Польського у можливій війні між радянським блоком і НАТО була окупація Данії. Реалізувати його передбачалося шляхом комбінованої повітряно-морської десантної операції. Основу повітряного ешелону мала становити 6-та повітряно-десантна дивізія, про яку я розповідав учора, а авангард морського десанту — 7-ма десантна дивізія, про яку йтиметься в цій статті.

 

Історія польських морських десантних частин розпочалася 17 серпня 1951 року, коли наказом командувача ВМС було сформовано батальйон морської піхоти. Частина, дислокована в Дзівнові, за штатом налічувала близько 600 осіб особового складу. Вона включала три стрілецькі роти (дві лінійні та навчальну), кулеметну роту, роту 82-мм мінометів, батарею 76-мм гармат ЗІС-3, взвод ППО, саперний взвод, взвод зв’язку та низку підрозділів забезпечення. У січні 1959 року на базі батальйону сформували 3-й полк морської піхоти (штатна чисельність — 832 особи), основними елементами якого були батальйон морської піхоти, морський саперний батальйон і рота танків Т-34-85М1.

 

Паралельно у структурі сухопутних військ у травні 1951 року були сформовані три протидесантні бригади: 2-га в Камені-Поморському, 3-тя в Колобжезі та 5-та в Гданську. У 1956 році 2-гу бригаду розформували, передислокувавши на її місце 3-тю, а два роки потому на базі 3-ї та 5-ї протидесантних бригад створили 23-тю піхотну дивізію зі штабом у Гданську. Її організація була типовою для інших аналогічних з’єднань Війська Польського: три піхотні та один артилерійський полки, батальйон середніх танків, протитанковий і зенітний дивізіони, саперний батальйон, батальйон зв’язку, розвідувальна рота, а також підрозділи забезпечення.

 

Для нових завдань

 

Плани військово-політичного керівництва Польської Народної Республіки передбачали повну ліквідацію класичної піхоти до 1963 року. 23-тя дивізія мала стати механізованою, однак 1961 рік вніс корективи до цих планів. Під час нарад у Москві було ухвалено низку рішень, спрямованих на прискорення організаційної й технічної модернізації армій держав Організації Варшавського договору. Відповідно до них на Військо Польське покладалося завдання підготовки з’єднань для можливого десанту в Данію. Польське керівництво вирішило розподілити функції: на ВМС покладалося формування з’єднання десантних кораблів, а сухопутні війська (конкретно — Поморський військовий округ) мали створити десантне з’єднання для дій на узбережжі. Основою для останнього і стала 23-тя піхотна дивізія. До її складу також передали колишній 3-й полк морської піхоти (за винятком морського саперного батальйону, що залишився у складі ВМС).

 

Директива начальника Генерального штабу Війська Польського про формування 23-ї десантної дивізії вийшла 11 січня 1963 року. Частини дивізії були розкидані по шести гарнізонах уздовж усього морського узбережжя Польщі. Така дислокація суттєво ускладнювала бойову підготовку з’єднання та його потенційне застосування. Тому вже 13 травня 1963 року наказом міністра національної оборони ПНР було введено нові штати дивізії та затверджено дислокацію, яка передбачала зосередження всіх частин і підрозділів у трьох гарнізонах.

 

Організація 23-ї десантної дивізії станом на травень 1963 року

Частина	Місце дислокації	Штатна чисельність, військовослужбовців/ цивільних
Командування дивізії з 52-ю ротою розвідки загальної і заражень	Гданськ	109/10
3-й десантний полк	Гданськ	646/10
34-й Будзишинський десантний полк	Слупськ	646/10
79-й Поморський десантний полк	Лемборк	646/10
11-й батальйон середніх танків	Слупськ	294/3
41-й дивізіон реактивної артилерії	Гданськ	159/3
29-та батарея зенітної артилерії	Гданськ	97/0
23-тя рота зв’язку	Гданськ	116/0
58-ма саперна рота	Лемборк	119/0
63-тя транспортна рота	Гданськ	96/4
23-тя дивізіонна майстерня ремонту озброєння	Гданськ	18/0
163-тя дивізіонна майстерня ремонту автобронетанкової техніки	Слупськ	73/2
22-й дивізіонний пункт постачання	Гданськ	17/2
22-га медична рота	Гданськ	12/4
189-та військова поштова станція	Гданськ	1/0
29-та польова каса Нацбанку Польщі	Гданськ	3/0
Загальна чисельність особового складу		3123/58

 

У ході реорганізації розформували один зі «старих» полків 23-ї дивізії, а його місце зайняв колишній 3-й полк морської піхоти. Розформували також артилерійський полк, залишивши лише дивізіон РСЗВ — польське військове керівництво вважало, що причіпні артсистеми будуть малопридатними для десантних операцій. До рівня рот скоротили саперний батальйон і батальйон зв’язку. Кожен десантний полк був, по суті, посиленим батальйоном. Він включав три десантні роти, роту спеціальних танків (два взводи ПТ-76), протитанкову батарею (4 57-мм гармати ЗІС-2), мінометну батарею (120-мм міномети), роту забезпечення та взводи: розвідувальний, зенітний, саперний, зв’язку. Таким чином, десантна дивізія фактично являла собою бригаду.

 

Станом на липень 1963 року дивізія мала на озброєнні 69 танків Т-34-85М1, 7 бронетранспортерів, 12 плаваючих транспортерів К-61, 6 танкових тягачів SТ-34, 8 пускових установок РСЗВ БМ-14, 18 57-мм гармат ЗІС-2, 56 82-мм і 38 120-мм мінометів, 12 57-мм зенітних гармат С-60 та 18 зенітних кулеметних установок ЗПУ-2.

Емблема 7-ї десантної дивізії

 

8 жовтня 1963 року з’єднання перейменували на 7-му Лужицьку десантну дивізію, яка стала спадкоємицею бойових традицій піхотної дивізії з аналогічним номером, що воювала у 1944–1945 роках. Тоді ж 3-й десантний полк став 35-м. Нові штати, запроваджені у 1969 році, дещо збільшили чисельність особового складу — до 4061 особи для мирного часу і 4451 — для воєнного. У березні 1965 року в мобілізаційному плані Війська Польського з’явилася друга десантна дивізія — 31-ша. Її планували розгортати в загрозливий період на базі 7-ї дивізії. Однак уже в травні наступного року 31-шу дивізію вилучили з мобілізаційних планів — для неї елементарно бракувало озброєння.

Бійці 7-ї десантної дивізії в польових одностроях

 

Особливий статус 7-ї десантної дивізії у Війську Польському підкреслювався наявністю власного головного убору — блакитного берета. Неофіційно з’єднання вважалося морською піхотою, хоча в офіційних документах таке найменування ніколи не застосовувалося.

Бійці 7-ї дивізії на тлі середнього десантного корабля

 

Нова техніка і нові можливості

 

Спочатку 7-ма десантна дивізія була піхотним з’єднанням, однак відповідно до планів командування її передбачалося механізувати. Найбільш придатним засобом для цього визнали чехословацький плаваючий бронетранспортер ОТ-62 — удосконалену версію радянського БТР-50, що відрізнялася потужнішим двигуном, збільшеною з 45 до 60 км/год швидкістю, переробленим корпусом із бортовими дверима для десанту та новою фільтровентиляційною установкою. Усього Польща придбала 140 таких БТР. Їх позначали чехословацькою фірмовою назвою TOPAS — Transportér Obrněný Pásový (транспортер броньований гусеничний; ОТ-62 було чехословацьким армійським позначенням). Польщі постачали БТР ОТ-62С у двох варіантах компонування десантного відділення — «піхотному» (12 осіб) і «мінометному» (два 82-мм міномети та 8 осіб).

У базовому варіант TOPAS не мав озброєння. На цьому фото кулеметник веде вогонь з БТР з ручного кулемета РПД

 

Перша партія БТР TOPAS (64 екземпляри) надійшла до 7-ї дивізії у 1965 році. Їх розподілили по 21 машині між трьома десантними полками (кожна з трьох десантних рот отримала по сім БТР); крім того, 35-й полк одержав додатковий бронетранспортер для командира дивізії. Решта машин надійшла у 1967–1968 роках. Тепер кожна десантна рота мала дев’ять БТР: шість — для транспортування десантних взводів, два — для мінометного взводу і один (у варіанті командирської машини) — для управління роти. У полках до 1967 року кількість десантних рот зросла до п’яти, і БТР не вистачало, тому в 35-му полку одна з рот використовувала автомобілі. Додатково кожен полк мав один БТР для командира. Три TOPAS були в роті зв’язку; такі бронетранспортери були також у танковому та саперному батальйонах. У середині 70-х років у 7-й дивізії налічувалося 135 БТР TOPAS. Ще дві машини були спалені у грудні 1970 року під час придушення заворушень у Гданську, а три використовувалися як дослідні для відпрацювання польських варіантів TOPAS.

 

Польща отримала БТР TOPAS у неозброєному варіанті, тож першочерговим завданням стало підвищення їхньої вогневої потужності. Результатом модернізації лінійних машин став БТР TOPAS-2AP з баштою від колісного БТР SKOT-2AP (зі спареними 14,5-мм і 7,62-мм кулеметами). Переробка базових БТР у цей варіант велася з 1971 року. Крім того, близько двох десятків бронетранспортерів переобладнали у командирські машини TOPAS R-2 (для командирів рот) і TOPAS R-3 (для ланки полк–дивізія). Перший варіант, окрім стандартної радіостанції Р-113, мав дві станції Р-105 і одну Р-112, а другий — ще й Р-311. Нарешті, два БТР переобладнали у броньовані ремонтно-евакуаційні машини WPT-TOPAS.

БРЕМ WPT-TOPAS

 

Дев’яти БТР явно не вистачало для транспортування всієї роти (три десантні взводи по чотири відділення і мінометний взвод із трьома 82-мм мінометами). Тому за задумом планувальників перший кидок десанту мав висаджуватися з десантних катерів лише з піхотним озброєнням і без транспортних засобів.

Посадка штурмової групи на десантний катер проєкту 709

 

Штат десантного полку, затверджений у 1967 році, залишався без істотних змін упродовж 21 року. Окрім п’яти десантних рот, він включав роту плаваючих танків (8 ПТ-76), взводи розвідувальний, саперний, зв’язку, зенітний (4 ЗПУ-2), батареї мінометну (6 120-мм мінометів) і протитанкову (6 самохідних ПТРК 2П27 з ракетами «Шмєль»). Наприкінці 70-х років застарілі ПТРК 2П27 замінили бойовими машинами 9П133 (ПТРК «Малютка-П» на шасі БРДМ-2).

Т-54 з 11-го батальйону середніх танків

 

11-й батальйон середніх танків у 1967 році переозброїли на танки Т-54 (штат — 40 одиниць). У 29-й зенітній батареї замість гармат С-60 з’явилися шість ЗСУ-57-2, а в середині 70-х років їх замінили такою ж кількістю ЗУ-23-2. Розвідувальні взводи десантних полків і розвідрота управління дивізії отримали бронемашини: спочатку угорські FUG, а згодом — радянські БРДМ-2. У 1974 році в 7-й дивізії зосередили майже всі плаваючі танки ПТ-76, що ще залишалися у Війську Польському. 40 таких машин замінили середні танки в 11-му батальйоні. Штат танкових рот десантних полків збільшили вдвічі (до 16 машин). Взвод із чотирьох ПТ-76 включили до розвідувальної роти.

Сапери 7-ї дивізії здійснюють пошук мін на ділянці висадки десанту

 

Істотних змін зазнав артилерійський компонент дивізії. 41-й дивізіон реактивної артилерії у 1964 році реорганізували в 41-й артилерійський дивізіон, однак він отримав не ствольні артсистеми, а тактичні ракетні комплекси 2К6 «Луна» (дві пускові установки 2П16 на шасі танка ПТ-76). У 1966 році БМ-14 знову повернулися до штату дивізії — ними озброїли новосформований 20-й дивізіон реактивної артилерії. У 1980-х роках застарілий комплекс «Луна» у 41-му дивізіоні був замінений на сучасніший 9К52 «Луна-М» (дві пускові установки 9П113). Однак ПУ 9П113, що базувалися на автомобільному шасі БАЗ-135, виявилися непридатними для десантних операцій — за висотою вони не поміщалися в трюми польських середніх десантних кораблів. А пускові установки БМ-14 у 20-му дивізіоні наприкінці 70-х років замінили такою ж кількістю БМ-21.

 

Після всіх цих змін штат 7-ї Лужицької десантної дивізії набув такого вигляду:

 

Частина	Штатна чисельність, військовослужбовців/ цивільних	Основне штатне озброєння
Командування дивізії з розвідувальною ротою	319/11	4 ПТ-76, 10 БРДМ-2
4-й десантний полк	884/11	46 TOPAS, 16 ПТ-76, 6 БРДМ-2, 6 ПУ 9П133, 15 82-мм і 6 120-мм мінометів, 6 ЗПУ-2
34-й десантний полк	879/11	46 TOPAS, 16 ПТ-76, 6 БРДМ-2, 6 ПУ 9П133, 15 82-мм і 6 120-мм мінометів, 6 ЗПУ-2
35-й десантний полк	892/11	38 TOPAS, 16 ПТ-76, 6 БРДМ-2, 6 ПУ 9П133, 15 82-мм і 6 120-мм мінометів, 6 ЗПУ-2
11-й батальйон плаваючих танків	260/4	1 TOPAS, 40 ПТ-76
20-й дивізіон реактивної артилерії	181/3	1 TOPAS, 8 БМ-14
41-й артдивізіон	155/1	2 ПУ 2П16
29-та батарея зенітної артилерії	59/0	6 ЗУ-23-2
23-тя рота зв’язку	168/1	3 TOPAS
58-й саперний батальйон	264/1	4 TOPAS
7-й ремонтний батальйон	160/2
7-ма хімічна рота	51/0	2 БРДМ-2рх
7-ма рота постачання	113/2
23-тя медична рота	14/4
33-тя рота управління начальника ППО	35/0
Загальна чисельність особового складу	4434/62

 

Під час мобілізації до складу 7-ї дивізії мали увійти ще дві частини: 12-й батальйон середніх танків (31 Т-54), сформований на базі Вищої офіцерської школи танкових військ у Познані, та 72-й медичний батальйон посилення, який розгортали в Гданську.

 

Бойова підготовка

 

Повноцінна підготовка частин і підрозділів дивізії до десантних операцій розпочалася після отримання БТР TOPAS. Ця подія збіглася в часі з надходженням до польських ВМС перших середніх десантних кораблів (СДК) проєкту 770, що будувалися Північною верф’ю в Гданську. Вони надійшли на озброєння 2-ї бригади десантних кораблів у Свіноуйсьці, яка стала постійним партнером 7-ї десантної дивізії у бойовій підготовці. Першим повномасштабним іспитом для 7-ї дивізії стали навчання армій держав ОВД «Вересень-67». Два роки потому дивізія брала участь у маневрах «Одра–Ниса-69».

 

Відповідно до свого призначення як ударного з’єднання першого ешелону 7-ма дивізія утримувалася у високому ступені готовності до виходу з гарнізонів у райони завантаження на десантні кораблі. Укомплектованість її особовим складом ніколи не була нижчою за 90 % штатної. Однак у планах десанту на Ютландський півострів існувало одне вузьке місце — транспортні можливості ВМС Польщі. Створений на початку 1980-х років флот десантних засобів (22 СДК проєктів 770D/770МА/771/771МА, один корабель управління амфібійними силами проєкту 776 і три десантні катери проєкту 719) міг за один рейс прийняти на борт 125 БТР або танків. А їх у складі дивізії було близько 230 (з приданим танковим батальйоном — навіть 260). І це не враховуючи БРДМ, плаваючих транспортерів ПТС та іншої техніки — лише автомобілів налічувалося близько 700.

Висадка першого ешелону десанту на навчаннях. На передньому плані - плаваючий транспортер К-61 з зеніткою ЗУ-23-2, за ним  - БТР TOPAS

 

На допомогу з боку радянського Балтійського флоту чи ВМС НДР розраховувати не доводилося — їхні амфібійні сили мали власні завдання. Тому польські планувальники приділяли велику увагу оптимальному добору складу першого ешелону десанту. На СДК слід було розмістити не лише бронетранспортери й танки рот першого кидка, а й засоби вогневої підтримки, ППО, інженерного забезпечення. Перший ешелон мав бути спроможний захопити й утримувати плацдарм на березі. Далі зводилися плавучі причали (з використанням майна понтонних парків ППМ-71), які забезпечували висадку техніки другого ешелону з мобілізованих цивільних суден. Підсилити 7-му десантну дивізію мала 15-та механізована дивізія.

 

Перевіряти на практиці плани ОВД щодо десантної операції в Данії, на щастя, не довелося. Єдиною «бойовою» операцією за участю 7-ї десантної дивізії стало придушення робітничих заворушень у містах польського узбережжя, що спалахнули 14 грудня 1970 року. Вранці 15 грудня частини 7-ї дивізії були приведені у стан підвищеної бойової готовності, а 34-й десантний полк зі Слупська перекинули до Гданська. 16 грудня о 00:25 дивізія отримала наказ спільно з 16-м танковим полком і 13-м полком внутрішніх військ заблокувати виходи з Північної й Ремонтної верфей, а також підходи до Гданська з півночі та північного заходу, взяти під охорону будівлі Гданської політехніки та Медичної академії. Ці завдання десантники виконували аж до придушення заворушень 22 грудня. Події на узбережжі не минулися без кровопролиття з обох боків. Даних про жертви серед особового складу 7-ї десантної дивізії немає, однак серед кількох десятків військових машин, БТР і танків, спалених повсталими, були й два TOPAS.

Бронетранспортери 7-ї дивізії на вулицях Гданська. Грудень 1970 р.

Один з підпалених БТР TOPAS. Гданськ, район головного вокзалу

 

Із десантної дивізії — у бригаду берегової оборони

 

Ще на початку 70-х років було розроблено план значного посилення бойових можливостей 7-ї десантної дивізії. Два її десантні полки планували перевести на батальйонну структуру (третій, призначений для захоплення плацдарму, зберігав попередню структуру). Передбачалося сформувати танковий полк, змішаний артилерійський полк, розгорнути зенітну батарею в дивізіон. Чисельність особового складу дивізії мала перевищити 10 000 осіб. Вона мала б у своєму розпорядженні 287 БТР, 148 середніх і 61 плаваючий танк, 30 гаубиць Д-30, 12 САУ АСУ-85, 36 РСЗВ, 78 ПТРК, 32 ЗСУ-23-4 та інше озброєння. Через банальну нестачу коштів ці плани так і залишилися на папері.

"Дембеля" 7-ї десантної дивізії. "Хусти" - трикутні розмальовані або вишиті хустини, які накидались на плечі, - були неодмінним атрибутом польських "дембелів". І так - у Війську Польському навіть в часи ПНР були піжами

 

Зниження гостроти протистояння між військово-політичними блоками в середині 80-х років позначилося й на структурі та завданнях 7-ї десантної дивізії. 19 липня 1986 року наказом міністра національної оборони № 041 її реорганізували в 7-му Лужицьку бригаду берегової оборони. Тим самим наказом 6-ту Поморську повітряно-десантну дивізію також перетворили на бригаду. Як і у випадку з парашутистами, перейменування означало приведення статусу з’єднання у відповідність до його чисельності та бойових можливостей.

 

Через три роки, у липні 1989 року, 7-ма бригада берегової оборони перейшла на батальйонну структуру. Тепер у її складі були такі частини й підрозділи:

·       командування бригади;

·       4-й, 34-й і 35-й батальйони берегової оборони;

·       20-й змішаний артилерійський дивізіон;

·       29-й зенітний артилерійський дивізіон;

·       7-й батальйон управління;

·       18-й саперний батальйон;

·       7-й ремонтний батальйон;

·       33-тя рота управління начальника ППО;

·       7-ма протихімічна рота;

·       23-тя медична рота;

·       7-ма рота забезпечення.

 

Батальйон берегової оборони тепер складався з трьох рот на БТР TOPAS, розвідувальної роти (танки ПТ-76 і БРДМ-2), протитанкової, мінометної та зенітної батарей. 20-й змішаний артдивізіон мав у своєму складі дюжину САУ 2С1 і шість РСЗВ БМ-21. 29-й зенітний дивізіон вирізнявся дуже слабким складом — одна батарея ЗУ-23-2 (шість одиниць) і взвод ПЗРК.

На зимовому полігоні

 

Серйозною проблемою було старіння техніки та її списання без заміни. Наприкінці 1990 року бригада мала 58 танків ПТ-76 і 95 БТР TOPAS (72 лінійних, 21 командирський і 2 БРЕМ). Два роки по тому залишилося лише 30 танків і 80 БТР (60 лінійних і 20 командирських). 30 вересня 1994 року 7-му бригаду берегової оборони реорганізували в 7-му механізовану бригаду, щоб у 2001 році знову зробити її бригадою берегової оборони. Її організація відповідає звичайним механізованим бригадам Війська Польського з одним суттєвим винятком — у 7-й бригаді немає танкового батальйону. Основу з’єднання становлять три механізовані батальйони на зношених БМП-1, артилерійський дивізіон на «Гвоздиках», зенітний дивізіон (ЗУ-23-2 і ПЗРК). Є й частини забезпечення: батальйони управління та логістики, роти — розвідувальна, саперна, медична. З 2005 року особовий склад 7-ї бригади відновив відпрацювання висадки з десантних кораблів — тепер метою цієї підготовки є не десант у Данії, а можливі коаліційні дії в рамках НАТО.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783