Чьяпас у вогні

Ланка "Пілатусів" в польоті. Озброєння - блоки НАР і кулеметні контейнери

Війна, що спалахнула в Мексиці між урядом і наркокартелями, змусила мене згадати одну давню, написану понад двадцять років тому, статейку, присвячену участі авіації у ще одному конфлікті в цій країні – придушенні повстання в штаті Чьяпас.

 

Вивчаючи історію ХХ століття, не можна не звернути увагу на багате «революційне минуле» мексиканського народу — згадаємо хоча б повстання Панчо Вілья та Еміліано Сапата. Але у 70-х — на початку 90-х рр. минулого століття у країні запанував відносний спокій. Наскільки оманливим був цей спокій, показали події, що розгорнулися в південному штаті Чьяпас — одному з найбідніших регіонів Мексика — у 1994-1995 рр.

 

У новорічну ніч 1994 р., зовсім несподівано для центральної влади, міста Окосінго, Альтамірано, Лас-Маргаритас і Сан-Кристобаль-де-лас-Касас були атаковані та зайняті загонами повстанців Сапатистської армії національного визволення (Ejército Zapatista de Liberación Nacional — EZLN). 1 січня керівництво EZLN опублікувало свою декларацію, у якій мексиканський уряд звинувачувався у проведенні антинародної політики, а федеральній армії як «опорі диктатури однопартійної системи» оголошувалася війна.

 

Слід зазначити, що момент для збройного виступу було обрано надзвичайно вдало — саме 1 січня 1994 р. набрала чинності угода про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі NAFTA, до якої поряд зі США та Канада увійшла і Мексика. Президент Мексики Карлос Салінас де Гортарі, прагнучи уникнути можливих зовнішньополітичних ускладнень, спочатку віддав наказ армійським частинам у районі конфлікту (31-ша військова зона 7-го військового округу) залишатися в казармах, сподіваючись розв’язати проблему силами поліції. Але вже за кілька годин стало зрозуміло, що ситуація вийшла з-під контролю, і губернатор штату Чьяпас був змушений звернутися до федерального уряду з проханням залучити регулярну армію.

 

Важливу роль у майбутній протипартизанській операції відводили військово-повітряним силам (Fuerza Aérea Mexicana — Fuerza Aérea Mexicana). Для них конфлікт у Чьяпасі став першою бойовою акцією з 1953 р., коли військова авіація брала участь у придушенні повстання Рубена Харамільйо.

 

На початок 1994 р. FAM налічували понад 9,6 тис. осіб особового складу та понад 300 літальних апаратів. Головну ударну силу становили шість ескадрилей турбогвинтових штурмовиків «Пілатус» PC-7 швейцарського виробництва. Їх доповнювали три ескадрильї застарілих реактивних навчально-бойових літаків AT-33 та єдина ескадрилья надзвукових винищувачів із дюжиною літаків F-5E/F (утім, ні AT-33, ні F-5 у бойових діях участі не брали).

 

Кілька десятків гелікоптерів типів Bell 205, 206, 212, а також MD-530F та деяких інших були зосереджені в одній пошуково-рятувальній ескадрильї та двох частинах спеціального призначення. Шість ескадрилей транспортної авіації використовували літаки C-47, C-130A, Boeing 727, Beechcraft King Air, IAI-201 Arava. Окрім цього, у складі FAM була ціла низка допоміжних підрозділів (аерофотознімальна ескадрилья, президентська авіагрупа тощо), а також два навчальні заклади — авіашкола та школа бойового застосування авіації.

 

Безпосередньо в зоні бойових дій на авіабазі № 6 у Тустла-Гутьєррес (столиця штату Чьяпас) дислокувалися 205-та і 207-ма авіаескадрильї «Пілатусів». Але першими до забезпечення бойових дій долучилися транспортники. Уранці 4 січня перший літак перекинув армійських парашутистів до Сан-Кристобаль-де-лас-Касас (повстанці залишили це місто без бою). Між Мехіко та цим населеним пунктом був встановлений повітряний міст, яким перекидали війська й вантажі.

Белл 212 на вулиці міста Сан-Кристобаль-де-лас-Касас 

 

При цьому виявився ряд неприємних моментів, що негативно позначилися на транспортних можливостях ПС. Практично небойоздатними виявилися «Дакоти» 311-ї та 312-ї ескадрилей. Із десяти «Геркулесів» C-130A, переданих американцями 1987 р., які служили у 301-й важкій транспортній ескадрильї, лише кілька машин перебували в льотному стані. Це змусило залучити до військових перевезень «Боїнги» президентської авіагрупи, а також мобілізувати цивільні «Геркулеси» L100-30 національної нафтової компанії PEMEX.

 

Із бойової авіації, окрім згаданих 205-ї та 207-ї ескадрилей, у район конфлікту було перекинуто ще дві ескадрильї PC-7 — 206-ту і 201-шу (201-ша АЕ є найбільш відомою частиною Fuerza Aérea Mexicana. У 1945 р. вона на літаках P-47D «Тандерболт» брала участь у визволенні Філіппін). Прибув також інструкторський авіазагін зі складу школи бойового застосування авіації. У повному складі або частково в Чьяпасі діяли всі три гелікоптерні ескадрильї — 209-та пошуково-рятувальна, 214-та і 215-та спеціального призначення. Крім того, були залучені гелікоптери Генеральної прокуратури Мексики (у її віданні перебувала федеральна поліція) типів Bell 212, 412 і UH-1H. Гелікоптери правоохоронного відомства поряд із машинами FAM здійснювали перевезення військ і вантажів, а також виконували деякі досить специфічні завдання — наприклад, вивозили тіла загиблих повстанців до столиці штату для їх подальшої ідентифікації. До речі, використання в зоні конфлікту гелікоптерів Генеральної прокуратури викликало протест Державного департаменту США. Річ у тім, що більшість цих машин була власністю США, переданою у користування уряду Мексики в межах «Андського плану», орієнтованого на боротьбу з наркомафією. На звинувачення в нецільовому використанні американської допомоги мексиканська влада відповіла, що гелікоптери в бойових діях не беруть участі, а застосовуються лише у допоміжних цілях.

Озброєння Белл 212

 

У ході бойових дій завдання безпосередньої авіаційної підтримки покладалися на гелікоптери Bell 212 (як зі складу ескадрилей спеціального призначення, так і з пошуково-рятувальних частин) і літаки PC-7. Зрідка штурмові удари виконували й «Арави». Гелікоптери Bell 206 і MD-530F здійснювали повітряну розвідку та патрулювання. Озброєння вертольотів і літаків Fuerza Aérea Mexicana, як правило, складалося з різних комбінацій стрілецьких установок і блоків НАР.

Гелікоптер MD-530F

 

Наприклад, Bell 212 несли дві семизарядні 70-мм пускові установки НАР LAU-32 на пілонах і два 7,62-мм кулемети MAG у дверях кабіни. Зустрічалися й машини з суто кулеметним озброєнням, що мали на зовнішніх вузлах кулеметні контейнери. Стандартним варіантом озброєння «Пілатусів» вважалися дві ПУ LAU-32 і два контейнери з 12,7-мм кулеметами Browning M-3R на підкрильних вузлах, хоча частина літаків несла іншу модифікацію кулеметних установок зі спареними 7,62-мм кулеметами MAG. Єдиним озброєнням «Арав» під час штурмових ударів були дві ПУ LAU-32.

Озброєна "Арава"

 

Загалом ізраїльські літаки зарекомендували себе з найкращого боку, продемонструвавши справжню універсальність. Десяток наявних у складі 208-ї АЕ «Арав» використовувалися і за прямим призначенням — як транспортні, і як штурмовики, і як літаки-розвідники та передові авіанавідники. В останньому випадку, взявши на борт, окрім штатного екіпажу, ще одного-двох спостерігачів, «Арава» наводила на позиції повстанців «Пілатуси» й вертольоти.

 

Перший випадок бойового застосування авіації FAM було зафіксовано ввечері 4 січня, коли великий загін сапатистів атакував роту 22-го піхотного батальйону, що патрулювала околиці військового табору Ранчо-Нуево (штаб командування 31-ї військової зони). Втративши двох солдатів убитими та близько десятка пораненими, командир роти викликав допомогу. Спроба висадити підкріплення з кількох вертольотів зазнала невдачі. Натрапивши на шквальний вогонь зі стрілецької зброї, вертольоти повернулися на базу. При цьому Bell 212 борт «1140» зі складу 215-ї ескадрильї спецпризначення отримав 12 влучань куль гвинтівкового калібру. Через пошкодження гідросистеми ця машина здійснила вимушену посадку біля Сан-Кристобаль-де-лас-Касас. На щастя, екіпаж і десантники не постраждали. Після цього п’ять «Пілатусів» і три вертольоти проштурмували позиції сапатистів, змусивши їх відступити.

Пошкоджений борт "1140"

 

Упродовж наступного тижня літаки й вертольоти FAM залучалися до виконання повного комплексу завдань авіаційного забезпечення бойових дій. 6 січня штурмовики завдали кількох ударів по загонах повстанців, що підійшли майже впритул до Сан-Кристобаль-де-лас-Касас. Того ж дня три літаки FAM вилітали на розвідку району бойових дій. Екіпажу одного з них вдалося виявити групу повстанців, що висувалася до пагорба Хутепек, де містився вузол радіорелейного зв’язку та телевізійний ретранслятор. Викликана група швидкого реагування, висадившись із вертольотів, змогла запобігти захопленню цього важливого пункту. При цьому літак-розвідник зі складу 208-ї АЕ (ймовірно, «Арава») і два вертольоти зазнали пошкоджень від вогню стрілецької зброї.

 

Однак наступного дня авіатори виявилися не настільки оперативними й не змогли запобігти захопленню іншого вузла зв’язку, розташованого за 6 км від Сан-Кристобаль-де-лас-Касас. У районі цього об’єкта розгорівся справжній бій. Урешті-решт десантники за підтримки вертольотів вибили повстанців із позицій, але ті встигли частково зруйнувати вузол зв’язку.

 

9–11 січня штурмовики PC-7, діючи парами або рідше четвірками, послідовно завдавали ударів по загонах сапатистів в околицях міст Окосінго, Ель-Боске та Нуево-Момон; причому в останньому випадку, за непідтвердженими даними, один літак отримав серйозні пошкодження.

 

12 січня 1994 р. президент Карлос Салінас де Гортарі оголосив про припинення вогню й початок мирних переговорів із керівництвом Сапатистської армії національного визволення (EZLN). Однак бойові дії «за інерцією» тривали ще кілька днів. У них брала участь і авіація — наприклад, 13 січня група вертольотів евакуювала 13 цивільних осіб, обложених повстанцями на ранчо приблизно за 30 км на захід від Окосінго.

 

Як це часто буває, оцінки результатів бойових дій сторонами суттєво різнилися. За офіційними даними, мексиканська армія втратила 15 військовослужбовців убитими й 46 пораненими; втрати повстанців оцінювалися у 71 загиблого та 57 поранених. 121 мятежника було взято в полон. Водночас журналісти, які проникали в район бойових дій попри заборони військової влади, зазначали, що сапатисти часто виносили своїх загиблих із поля бою, тому їхні реальні втрати були значно більшими.

 

До речі, самі журналісти двічі перебували на волосині від загибелі. 5 січня два «Пілатуси» (ідентифіковані журналістами як… «Геркулеси»!) обстріляли колону джипів із великими написами «Преса», а 11 січня подібну атаку повторили вертольоти FAM. На щастя, в обох випадках постраждалих не було.

 

За даними командування EZLN, FAM втратили три вертольоти й три літаки, але урядові джерела говорять лише про пошкодження літальних апаратів. Не отримало офіційного підтвердження й повідомлення сапатистів про нібито помилкову атаку штурмовиком федеральних військ 4 січня та загибель унаслідок цього 30 солдатів. Багато шуму викликало й повідомлення про бомбардування «Пілатусами» мирних міст, що нібито призвело до жертв серед цивільного населення. Попри те, що це повідомлення було спростоване як офіційними особами, так і групою правозахисників, швейцарський уряд висловив офіційний протест мексиканській владі, вимагаючи обмежити застосування PC-7 лише підготовкою пілотів.

 

Переговори уряду Мексики з керівництвом EZLN тривали близько двох місяців і були перервані в березні 1994 р. через повну відсутність прогресу та небажання сторін іти на поступки. Склалася патова ситуація: сапатисти зберегли під своїм контролем частину території штату Чьяпас, тоді як уряд не втрачав надії на мирне розв’язання проблеми й не застосовував масштабно армію.

 

На новий пакет мирних ініціатив, запропонований федеральною владою в червні, повстанці відповіли раптовою активізацією дій, вийшовши з джунглів і майже без бою зайнявши 38 населених пунктів. Під їхнім контролем опинилася територія більша, ніж у січні 1994 р. Цього разу мексиканський уряд не поспішав із силовим втручанням, дозволивши населенню зайнятих районів відчути «принади» «революційного порядку». До кінця року підтримка повстанців місцевими жителями істотно ослабла. Це дозволило федеральним військам розпочати в грудні 1994 р. операцію «Арко Айріс», що переслідувала дві мети — звільнити захоплені EZLN регіони й змусити сапатистів повернутися до переговорів.

"Блек Хок" 216-ї ескадрильї

 На момент початку операції FAM істотно посилили свій потенціал. Зокрема, було сформовано третю гелікоптерну ескадрилью спецпризначення — 216-ту. Вона отримала на озброєння чотири нові UH-60 Black Hawk, а також дюжину додатково закуплених легких вертольотів вогневої підтримки MD-530MG. Крім цього, спеціально для використання у Чьяпасі FAM придбали два літаки-розвідники Schweizer SA-2-37A.

 

Проте під час операції «Арко Айріс» авіацію використовували майже виключно у допоміжних цілях через дуже слабкий опір повстанців. Лише 9 лютого 1995 р. під час взяття міста Гуадалупе-Тепеяк — штаб-квартири EZLN — авіація застосовувалася масовано. Для аеромобільних операцій і вогневої підтримки моторизованої колони, що наступала на місто (понад 100 автомобілів і бронемашин), було залучено 30 вертольотів UH-60, Bell 212 і MD-530, а також три літаки «Арава». У підсумку поставлені завдання було виконано. Переговори між урядом і повстанцями завершилися підписанням мирної угоди в лютому 1996 р.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783