Війна очима наших ворогів: особливості сучасних повітряних боїв

 

На жаль, вже роки два, як москалики перестали викладати у відкритий доступ свої провідні військові часописи – «хахлии скрінят і ржут». А були вони добрим джерелом інформації про оцінку ворогом уроків поточної російсько-української війни. Та вряди-годи витоки трапляються. Позавчора, наприклад, в мережі виклали статтю «Тактіка примєнєнія авіационних управляємих ракєт «воздух-воздух» бальшой дальності в ходє СВО», опублікована в січневому числі часопису «Ваєнная мислЯ». Отже, про що йдеться в цій статті?

 

На початку автори підкреслюють, що однією з основних особливостей російського вторгнення в Україну є переважання загальновійськового характеру бойових дій. При цьому мисливська авіація (МА) ваздушна-касмічєскіх сіл рф застосовується для виконання завдань ППО зі знищення повітряних цілей — літаків, вертольотів, крилатих ракет і безпілотних літальних апаратів противника під час прикриття угруповань військ та об’єктів від ударів з повітря. Під час виконання цього завдання основною формою застосування літаків-мисливців, як і багато десятиліть тому, є повітряний бій — збройне протиборство в повітрі авіаційних частин, підрозділів та екіпажів одиночних літаків.

 

Підкреслюється, що максимальне використання переваг кожного типу мисливця в повітряному бою можливе лише за умілого застосування раціональних тактичних прийомів, що дозволяють приховано увійти в область застосування озброєння та уразити повітряні цілі мінімальною кількістю авіаційних керованих ракет (АКР) «повітря — повітря» із забезпеченням своєчасного ухилення мисливця від керованих ракет противника за можливої зустрічної протидії. До початку вторгнення в Україну військові експерти вважали, що головна проблема повітряного бою формулюється так: першим виявити противника, приховано зблизитися з ним і завдати упереджувального удару.

 

Успішному виконанню цього завдання в будь-яких умовах сприяють узгоджені дії пунктів управління (ПУ) та льотних екіпажів, а також досконаліші прицільні системи мисливців ри-фи і застосування сучасніших АКР «повітря — повітря».

 

Автори стверджують, що думка про перевагу російських мисливців над українськими, яка будується на порівнянні основних тактико-технічних характеристик бортових прицільних систем, а також застосовуваних ними АКР «повітря — повітря», виявилась хибною. Ця перевага могла б привести до перемоги лише в дуельній ситуації та за відсутності сторонньої допомоги, тоді як реальні бойові дії ведуться – от халепа! – не за правилами дуельного кодексу.

 

Упродовж багатьох десятиліть, що передували вторгненню рф в Україну, тактика реактивних мисливців різних поколінь удосконалювалася в численних військових конфліктах. Однак арсенал тактичних прийомів повітряного бою як на середніх дистанціях, так і ближнього бою, що застосовувалися в локальних війнах відносно недавнього минулого, для умов російсько-української війни залишився незатребуваним.

 

Чому так сталось? Автори перелічують чинники, що протидіють російській авіації та знижують її ефективність: широкомасштабна військова допомога країн НАТО та ЄС; застосування ЗС України ЗРК радянського та західного виробництва; ефективність засобів різновидової розвідки США та країн НАТО; недоліки у розвідувально-інформаційному забезпеченні вкс рф.

 

Стверджується, що в таких умовах особливої актуальності набула потреба в застосуванні АКР класу «повітря — повітря» великої дальності — єдиного засобу ураження, що дозволяє знищувати повітряного противника з положення «чергування на аеродромі» та із зон чергування в повітрі над територією рф, тобто без перетину лінії бойового зіткнення (ЛБЗ). Наслідком стало залучення з осені 2022 року до виконання завдань в зоні бойових дій мисливців МіГ-31БМ з АКР «повітря — повітря» великої дальності Р-33.

 

Застосування ракет Р-33 по повітряних цілях, що перебували за ЛБЗ, спочатку мало певний успіх. Однак згодом позначилося те, що ракети цього типу розроблялися для авіаційного ракетного комплексу перехоплення (АРКП) МіГ-31-33, призначеного головним чином для знищення маломаневрених літаків стратегічної авіації США до рубежів пуску ними крилатих ракет, а також для знищення крилатих ракет у польоті. Літаки ж ПС України за маневреністю значно перевершують B-52, а також інші літаки аналогічного призначення. Льотчики ЗС України розробили й здійснили комплекс заходів, що сприяли зниженню ефективності застосування ракет Р-33 екіпажами МіГ-31БМ.

 

Наступним кроком стало застосування мисливцями МіГ-31БМ сучаснішої АКР класу «повітря — повітря» великої дальності Р-37М. Ця ракета має активну радіолокаційну головку самонаведення (АРГС), що дозволяє захоплювати повітряні цілі на дальності кількох десятків кілометрів, і максимальну дальність пуску на великих висотах до 300 км при атаці цілі в передню півсферу (ППС).

 

Нині, крім МіГ-31БМ, АКР Р-37М також застосовується льотчиками Су-35С. Основною причиною переважного використання мисливця Су-35С як носія АКР Р-37М стала його перевага над МіГ-31БМ за тривалістю чергування в повітрі, а також за дальністю виявлення повітряних цілей.

 

З початку агресії проти України російські мисливці під час ведення повітряних боїв із застосуванням АКР «повітря — повітря» великої дальності використовували різні тактичні прийоми, «назви й сутність яких, а також склад груп винищувачів і порядок їхніх дій під час виконання бойових завдань автори не мають права розкривати у відкритих публікаціях».

 

Перевагою розроблених тактичних прийомів, стверджують росіяни, є раптовість атаки повітряної цілі ударним мисливцем, що досягається завдяки несподіваному для противника виконанню пуску АКР у поєднанні з попередньою реалізацією комплексу відволікальних заходів і заходів із введення противника в оману. Результатом застосування АКР великої дальності Р-37М стало, як стверджується, зростання втрат української авіації.

 

Відповіддю на застосування мисливцями Су-35С удосконалених АКР великої дальності стала чергова зміна тактики дій авіації ЗС України. Москалики стверджують, що «зазначені зміни стали можливими виключно завдяки високотехнологічним засобам різновидової розвідки НАТО. Органи розвідки не лише негайно передавали всю наявну в них оперативну інформацію про мисливців вкс, що перебували над своєю територією, а й були здатні виявляти факти пусків АКР по цілях, що знаходилися на значній відстані від ЛБЗ». Завдяки цьому українські льотчики мали цілком достатньо часу для виконання ефективних протиракетних дій, що поєднували енергійне траєкторне маневрування, яке призводило до зриву захоплення, а також постановку активних завад.

 

Маневрування українських літаків полягало у виконанні енергійного сталого розвороту на 180 градусів зі значною кутовою швидкістю або форсованого розвороту зі зменшенням швидкості польоту та радіуса розвороту. Фактично цим змінювався напрямок атаки повітряної цілі в передню півсферу (ППС) на атаку в задню півсферу (ЗПС), що неминуче призводить до зменшення максимальної дальності пуску АКР «повітря — повітря» усіх типів щонайменше вдвічі. За фіксованого часу керованого польоту ракети Р-37М, випущеної з максимальної дальності по цілі в ППС, але фактично після маневру противника атакуючої ціль у ЗПС, через зменшення швидкості зближення ракети з ціллю порівняно з атакою в ППС імовірність ураження повітряної цілі різко зменшується.

 

 

Автори докладно описують тактику протидії бойової авіації ПС України загрозі з боку ракет великої дальності, але я цей фрагмент транслювати не буду. Автори підкреслюють, що «реалізація противником [тобто, нами] зазначених розроблених заходів у поєднанні з ужитими діями щодо відновлення порушеної боєздатності та нарощування угруповань ППО дозволила йому певною мірою стабілізувати своє становище». Цьому сприяли також оперативне відновлення та введення в стрій засобів ППО ЗС України, відремонтованих на українських підприємствах після бойових пошкоджень, а також постійне поповнення підрозділів ППО ЗС України за рахунок поставок країнами-партнерами засобів ППО власного й радянського виробництва.

 

Суттєві зміни відбулися і в тактиці дій підрозділів ППО. Автори вказують, що «суть змін полягала в переході від стаціонарної об’єктової ППО до прихованих, мобільних, засадних дій. Фактично це був перехід від оборонних дій із вирішення завдань ППО під час оборони об’єктів до оборонно-наступальних дій із максимального перешкоджання підрозділам нашої [російської] авіації у виконанні поставлених їй завдань».

 

Звісно ж, до причин такого успіху, на думку москаликів, слід віднести насамперед «потужну інформаційну підтримку різноманітних високотехнологічних засобів розвідки західних країн, які оперативно постачали органам управління ЗСУ повний набір даних про дії нашої [російської] авіації». Вони визнають, що і з російського боку мали місце «окремі прояви шаблонних дій, що полягали у постійному використанні одних і тих самих аеродромів зльоту та посадки, маршрутів і профілів польоту в райони виконання бойового завдання й назад, зон чергування в повітрі, а також інших окремих елементів дій».

 

Автори сумно констатують: «потенційні можливості нашої [російської] системи розвідки на сьогодні явно не перевершують наявні сумарні потенційні можливості системи розвідки європейських і північноамериканських країн, що нам протистоять. Це поки що не дозволяє повною мірою забезпечити належний контроль поточного місцеположення та маршрутів переміщення наземних засобів ППО ЗСУ на територіях, безпосередньо прилеглих до районів бойового застосування мисливців вкс».

 

Узагальненою особливістю тактики застосування російськими мисливцями в агрейсї проти України авіаційних керованих ракет «повітря — повітря» великої дальності за будь-якої тактики, обраної українською стороною, є одна обставина: «для виконання завдання зі знищення ударних груп противника [тобто, українських] або примушення їх до відмови від виконання отриманого завдання від моменту виходу літака противника [українського] на бойовий курс і до ЛБЗ мисливцеві вкс необхідно перебувати на бойовому курсі на ціль. Лише в такій ситуації противник або відмовляється від виконання завдання, або наважується на відчайдушний ривок для його виконання і, продовжуючи політ до рубежу застосування своїх авіаційних засобів ураження (АЗУ), при цьому входить у зону ураження наших ЗРВ, де й буде знищений із достатньо високою ймовірністю».

 

На питання про оптимальну дальність пуску АКР «повітря — повітря» типу Р-37М або іншого типу в нинішніх умовах російсько-української війни, на думку авторів, складно відповісти однозначно. Дальність пуску АКР повинна забезпечувати ураження цілей, але при цьому виключати можливість ураження російських мисливців над власною територією українськими засобами ППО. Вони визнають, що «система ППО, яку противник [тобто, ми] організував під керівництвом своїх західних кураторів [а як же без них!], негативно впливає на ступінь реалізації бойових можливостей мисливців ПКС. Буферна зона ураження його [тобто, наших] ЗРК становить від півтора до кількох десятків кілометрів залежно від напрямків дій військ (сил), але при цьому на основних напрямках дій наших [російських] сил її середнє значення становить не менше 50 км». Це суттєво ускладнює роботу російських мисливців щодо дотримання всіх необхідних умов застосування АЗУ по повітряних цілях. Наближення до буферних зон ураження ЗРК ЗСУ може мати негативні наслідки для мисливців ПКС.

 

І щодо висновків. Автори наголошують на тому, що основними напрямками вдосконалення засобів повітряного бою мають стати: збільшення дальності захоплення АРГС АКР; підвищення завадозахищеності АРГС АКР; зниження величини ефективної відбивної поверхні АКР; реалізація режимів перенаведення АКР з однієї цілі на іншу; можливість передачі управління ракетою з одного носія на інший.

 

Необхідною умовою підвищення ефективності застосування ракет «повітря — повітря» великої дальності, на думку авторів, є вдосконалення системи управління мисливської авіації в напрямку підвищення оперативності доведення льотним екіпажам рішення на застосування по цілі АКР у ході бойових дій.

 

І остання теза: «порівняння бойових можливостей авіаційних угруповань, що протиборствують, лише на основі зіставлення окремих тактико-технічних характеристик власних мисливців і літаків противника не може адекватно відображати сформовану об’єктивну ситуацію. Навіть досить відчутна перевага того чи іншого типу мисливця лише за окремими критеріями, наприклад за максимальною дальністю виявлення повітряної цілі або за максимальною дальністю пуску АКР «повітря — повітря», не є гарантією успіху. У масштабному бойовому зіткненні більше шансів на досягнення цілей бойових дій матиме та сторона, у якої вищий рівень організації управління, точніша розвідка, краще налагоджена взаємодія та надійніше забезпечення».

 

Словом, вкотре підтверджується одна з моїх улюблених максим: «воюють не танки – воюють структури!»

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783