Операція "Вавилон": бойовий дебют F-16

 

Сьогодні виповнюється 35-та річниця операції "Вавилон", відомої також як "Опера" - бойового дебюту F-16. Тож є нагода розповісти про неї.

Ізраїль став першою країною – не членом НАТО, який отримав мисливці F-16, причому зробив це завдяки збігові обставин. В 1979 р. ісламська революція в Ірані повалила шаха, а новий лідер країни – аятолла Хомейні – скасував усі військові замовлення, зроблені в США. Серед них була і велика партія «Файтінг Фалконів»: 160 літаків (з опцією ще на 140), замовлених 1976 р. 75 цих мисливців вже були виготовлені – їх і викупив швиденько Ізраїль. В 1980-1981 рр. в цю країну надійшло 75 літаків F-16A/В block 10 (відповідно, 67 і вісім). Треба сказати, що ізраїльські пілоти зустріли «Файтінг Фалкони» досить прохолодно. Один з них, Зеєв Рац, висловився прямо: «Ми не хочемо воювати на літаючій цистерні з паливом, яку одне влучання розірве на шмаття, не залишаючи сліду в небі». Він, як і деякі інші пілоти, наполягали на закупівлі двомоторних мисливців F/A-18 «Хорнет», вважаючи їх більш надійними і підходящими для ПС Ізраїлю. Однак уряд не зважив на думку авіаторів, і закупівлі F-16 продовжились. Рішення виявилось надивовижу правильним, і ось уже кілька десятиліть саме «Файтінг Фалкони» становлять кістяк ізраїльської бойової авіації. Коли Зеєву Рацу (який встиг здійснити на F-16 багато бойових вильотів і здобути кілька повітряних перемог) нагадали його давній скепсис щодо цього літака, він одказав: «Я й надалі вважаю, що якби в F-16 поцілили, від нього не лишилося б і сліду. Хіба я винен, що у жоден з [наших] літаків [ворогові] не вдалось влучити?»

Першою бойовою операцією «Неців» («Яструб» - так в Ізраїлі називали F-16A/B) і взагалі бойовим дебютом «Файтінг Фалконів» стало знищення іракського ядерного реактора «Озірак», розташованого в ядерному центрі Аль-Тувайта (20 км на південний схід від Багдаду). Цей реактор був придбаний Іраком у Франції, а його характеристики дозволяли виробляти плутоній, небхідний для виготовлення атомних бомб. Зрозуміло, що з огляду на, м’яко кажучи, непрості стосунки Ізраїля з арабськими країнами, це викликало занепокоєння у Тель-Авіві. Уряд Ізраїлю розглядав різні варіанти реакції на будівництво «Озіраку»: дипломатичний тиск, знищення ключових іноземних фахівців, задіяних в проєкті, рейд підрозділу спецпризначення для знищення реактора. Однак найбільш ефективними визнали повітряний наліт. У жовтні 1980 р. розвідка Моссад доповіла прем’єр-міністру Менахему Бегіну, що орієнтовно в червні наступного року реактор запрацює. Це повідомлення стало поштовхом до підготовки операції «Вавилон» (відомої також як «Опера»).

Справа ускладнювалась тим, що від території Ізраїлю до Аль-Тувайти – добра тисяча кілометрів. Це одразу обмежило кількість типів літаків, які можна було задіяти в операції. Перевірені штурмовики А-4 «Скайхок» і мисливці «Кфір» одразу викреслили – вони просто не долетіли б до цілі. Розрахунки показали, що не вдасться застосувати і F-4E. Вибір звузився до двох типів найновіших мисливців американського виробництва, які щойно надійшли на озброєння ПС Ізраїлю – F-15A «Ігл» і F-16A. «Ігл» мав більшу дальність польоту, але його приціл не дозволяв розраховувати на точне влучання бомбами в малорозмірну ціль. Натомість «Файтінг Фалкон» мав добрий оптичний приціл для бомбардування, з цифровим обчислювачем і відбором даних від РЛС про висоту польоту і відстані до цілі. Лишалась одна «дрібничка»: як зробити так, щоб F-16 не тільки долетіли до об’єкту атаки, але й повернулись назад? Теоретично це можна було б зробити, якщо підвісити на літак максимально допустимий набір додаткових паливних баків – двох по 1400 л під крилом і одного на 1150 л під фюзеляжем. Ось тільки заковика – діючі в той час американські інструкції дозволяли підвіску бомб на F-16A лише за наявності одного додаткового бака. «Інструкцій дотримуються тільки боягузи!» – напевно, так думав командувач ПС Ізраїлю генерал Іврі, коли розпорядився випробувати комбінований варіант підвіски: три паливні баки, дві бомби Mk 84 (масою по 907 кг), а на додачу – ще й дві ракети AIM-9L для самооборони. Вийшло! Літак з таким навантаженням досить впевнено тримався в повітрі. Пілоти двох ескадрилей, які встигли освоїти F-16A (140-ї і 147-ї) восени 1980 р. почали тренувальні польоти з використанням підвісних баків над Синайським півостровом, окупованим в той час Ізраїлем.

Отже, долетіти до Аль-Тувайти можна. Тепер треба було вирішити наступне питання: як влучити в реактор, щоб гарантовано знищити його? Після кількох експериментів оптимальним визнали скидання бомб з пікірування під кутом 40º. Для цього літаки мали набрати висоту в районі цілі 2000 м – а, значить, увійти в зону ураження ППО (увесь політ до об’єкту група мала пройти на малій висоті). Довелось витратити багато часу і зусиль на опрацювання оптимального маневру для атаки. Взимку 1980/81 рр. пілоти почали практичні тренування, використовуючи спеціально збудований макет «Озірака». На початку травня група була готовою до операції...

Датою нальоту обрали 10 травня. Однак перед самим стартом літаків операцію скасували за вказівкою прем’єр-мінстра Менахема Бегіна. Причиною стало застереження щодо силового вирішення проблеми «Озіраку», висловлене лідером опозиції Шимоном Пересом. Власне, Бегін не злякався цього застереження – його непокоїв факт витоку надсекретної інформації. Якщо про операцію дізнався лідер опозиції – то де гарантія, що про неї не знають вороги Ізраїлю? Тільки після того, як керівник Моссаду запевнив, що жодна інформація про наліт не просочилась до арабських країн, підготовку до операції відновили.

"Нец" Ілана Рамона - останнього, хто скинув бомби на "Озірак"

7 червня 1981 р. о 15:55 з авіабази Еціон на Синайському півострові стартувала перша четвірка F-16A, а одразу за нею – друга. Групу вів Зеєв Рац (так-так, той самий скептик), а наймолодшим учасником нальоту був Ілан Рамон – майбутній перший ізраїльський астронавт, який загинув в катастрофі шатлу «Колумбія». Вже над морем до «Неців» приєднався ескорт – шість мисливців F-15A. За планом літаки мали пройти над затокою Акаба, увійти в повітряний простір Саудівської Аравії (її північна частина в той час була практично позбавлена радарів), а згодом – перетнути кордон з Іраком. Розрахунок будувався на тому, що ППО Іраку, навіть якщо й помітить літаки, не сприйме їх як ворожі. На підхід до ціли F-16A мали витратити 2/3 палива, тому повернення мало відбуватись, так би мовити, напролом – за найкоротшим маршрутом і на великій висоті, через повітряний простір Іраку та Йорданії.

На самому початку операції вона ледве не закінчилась провалом: коли ізраїльські літаки на малій висоті йшли над затокою Акаба, вони пролеліли над яхтою, на палубі якої перебував... король Йорданії Хусейн! Коронована особа помітила групу мисливців, але, вочевидь, вирішила що є свідком звичайних навчань. А варто було б Хусейнові зателефонувати своєму колезі в Саудівську Аравію, або бодай підняти тривогу у власній ППО... Тим часом ізраїльські літаки, дотримуючись тиші в ефірі, летіли вглиб повітряного простору Саудівської Аравії. Єдиний сигнал – кодове слово «Чарлі» – пролунав від командира групи, коли мисливці вийшли до точки повороту посередині маршруту. Невдовзі «Неци» скинули спорожнілі підкрильні баки, а за трохи – і підфюзеляжі. Група вже йшла у повітряному просторі Іраку, але, на подив пілотів, іракських мисливців в повітрі не було. Сподівання на ефект несподіванки цілком виправдались.

Підійшовши до «Озірака», вісімка F-16A розбилась на одиночні літаки, які з інтервалом у 20 секунд (щоб не зачепило осколками бомб, скинутих попередником) почали заходити на ціль. «Ігли» тим часом піднялись на висоту 7000 м, готові відбиту атаку іракських мисливців. Але тих не було.

Перша ж пара бомб, скинута Рацом, точно влучила в бетонне склепіння над реактором і пробила його. Його наступники довершили справу. Коли в атаку вийшла друга четвірка, увесь реактор був схований за хмарою диму й куряви, а в повітрі довкола «Файтінг Фалконів» рвались снаряди зеніток. На щастя, літаки перебували над ціллю надто мало часу, щоб встигли зреагувати ЗРК «Куб», а вогонь зеніток був неприцільним – хоч два F-16A вони таки пошкодили. «Озірак» був знищений вщент. Про точність бомбометання свідчить красномовний факт: склад ядерного палива, розташований за якусь сотню метрів від реактора, лишився неушкодженим (завдяки цьому вдалось уникнути радоактивного зараження місцевості). Загинув один французький інженер, кількість жертв серед іракців досі точно не встановлена.

Одразу після атаки Рац передав по радіо повідомлення про виконання завдання. «Неци» набрали висоту 11500 м – тільки вона гарантувала, що палива вистачить для повернення. F-15A йшли ще на 1000 вище. Навіть зараз в повітрі не з’явився жоден іракський мисливець. Не відреагувала і ППО Йорданії – там просто не очікували появи літаків з боку Багдаду. Усі F-16A благополучно приземлились в Еціоні, а «Ігли» - на своїй базі Тель Ноф.

Операція «Вавилон» увійшла в історію авіації як один з найкраще підготовлених і реалізованих рейдів на велику відстань. Результатом стало успішне виконання надскладного завдання на літаках, які не призначались для таких операцій. І до того ж – без жодних власних втрат.

Багато інших цікавих історій про F-16 ви можете прочитати у моїй книзі "Бойовий сокіл. Історія F-16".

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783