Перші японські бомбардувальники. Ч. 2: "Кавасакі" "тип 88" і "тип 93"

 

Бомбардувальник "тип 88" з донаційним написом "Айкоку № 22", побудований на кошти працівників страхової компанії "Тейкоку Сеймей Хокен Кабусікі Кайся". 19 червня 1932 р. Загалом з березня 1932-го до травня 1933 р. різними фірмами і організаціями було уфундовано 6 розвідників і 19 бомбардувальників "тип 88". Один літак коштував 30 тисяч єн - десь 110 тисяч доларів на нинішні гроші 

Як я вже згадував в першій частині нашого серіалу, Рікугун Коку Хонбу (Головне бюро армійської авіації) спробувало власними силами спроєктувати легкий бомбардувальник – альтернативу і підстраховку проєктам «Міцубісі».

 

Дослідний армійський бомбардувальник

 

До 1927 р. роботи з проєктування літака велися як мокре горить – армійським інженерам бракувало досвіду. Ситуацію вдалося виправити лише «позичивши» у фірми «Кавасакі» німецького конструктора Ріхарда Фогта, який працював у Японії з 1924 р. Під його керівництвом у період з березня по грудень 1927 р. у Рікугун Коку Хонбу Дзіцубу (Технічному відділі Головного бюро армійської авіації) в Токородзаві проєкт був завершений. Два його прототипи виготовили в Токійському армійському арсеналі.

 

Літак отримав офіційне позначення «Сісей Санца Кейбакугекікі» – «дослідний тримісний легкий літак-бомбардувальник». Але оскільки багато комплектуючих поставила фірма «Кавасакі», а провідну роль у проекті зіграв її конструктор, то частіше літак називали «Кавасакі-Гата Санца Кейбакугекікі» – «тримісний легкий літак-бомбардувальник тип Кавасакі». Це був досить великий суцільнометалевий півтораплан з алюмінієвою обшивкою фюзеляжу та полотняною – крил. Міжкрильні стійки – W-подібні. Елерони були тільки на верхньому крилі. На літаку встановили 12-циліндровий V-подібний двигун BMW VI номінальною/злітною потужністю 450/600 к.с., який випускався за німецькою ліцензією фірмою «Кавасакі».

 

Екіпаж – пілота, спостерігач-бомбардир та повітряного стрільця, розташовувався в окремих відкритих кабінах. Озброєння складалося з двох 7,7-мм кулеметів «Віккерс» – синхронного та турельного. Маса бомбового навантаження, яке розміщувалося на тримачах під фюзеляжем та нижнім крилом, досягала 500 кг.

 

Армійський бомбардувальник з'явився тоді, коли вже йшло серійне виробництво літака «Міцубісі» «тип 87». Попри це, інженер Наріо Андо з Рікугун Коку Хонбу Дзіцубу продовжив доведення машини, сподіваючись, що її льотні дані перевершать показники «типу 87» і спонукають до серійного виробництва. Та на заваді цьому стала надто висока вартість літака. Тож військо зробило вибір на користь «ерзаца» – літака-розвідника «Кавасакі» «тип 88», пристосованого для ролі бомбардувальника.

 

Легкий бомбардувальник "тип 88". На задньому плані - важкий бомбардувальник "Кавасакі" "тип 87"

«Кавасаки» «тип 88» (KDA-2 Каї)

 

У лютому 1928 р. на озброєння армійської авіації взяли дуже вдалий літак-розвідник KDA-2, який отримав офіційне позначення «Хачі-Хачі-Сіки Тейсацукі» («літак-розвідник тип 88»). Спроєктована під керівництвом Р. Фогта машина надходила на заміну розвідників «Оцу 1».

 

«Тип 88» був двомісним суцільнометалевим біпланом. Верхнє крило кріпилося на двох широких I-подібних стійках та парі додаткових підкосів. Обшивка передньої частини фюзеляжу – алюмінієва, а решти, так само як і крила з оперенням – полотняна. Двигун – ліцензійна копія BMW VI (450/600 л.с.). Стрілецьке озброєння складалося з трьох кулеметів «Віккерс» (на машинах пізніх серій замінених японськими «тип 89») – синхронного та спареної установки на турелі.

 

За основу для бомбардувальника взяли розвідник «тип 88 модель 2», який відрізнявся від ранньої «моделі 1» зміненою носовою частиною фюзеляжу, переміщеним під фюзеляж радіатором і модифікованим хвостовим оперенням. Переробка KDA-2 в бомбардувальник KDA-2 Каї («Каї» – «модифікований») була досить простою і звелася лише до встановлення додаткових бомботримувачів і посилення кріплення центроплана верхнього крила шляхом встановлення пари додаткових підкосів у формі перевернутого V. Остання деталь була єдиною, яка дозволяла візуально відрізнити бомбардувальний варіант «тип 88» від розвідувального. Порівняно з розвідником літак трохи поважчав, що негативно позначилося на його льотних характеристиках. А ось бомбове навантаження було досить скромним – його маса не перевищувала 200 кг.

Бомбове озброєння "тип 88"

 

Попри вказані недоліки, KDA-2 Каї перевершував «тип 87» за льотними якостями, а його суцільнометалева конструкція була більш сучасною та довговічною. У результаті, в 1929 р. машину беруть на озброєння під позначенням «Хачі-Хачі-Сікі Кейбакугекікі» – «легкий літак-бомбардувальник тип 88» і запускають у масове виробництво. З червня 1929-го до грудня 1933 р. завод «Кавасакі» в Гіфу випустив 370 таких літаків, а ще 37 з червня 1932 р. по жовтень 1933 р. виготовила фірма «Ісікавадзіма» на заводі в Тачікаві (зазначимо у дужках, що базових літаків-розвідників «тип 88» виготовили 707: 520 – фірмою «Кавасакі» та 187 – «Ісікавадзіма»).

Бомбардувальники "тип 88" на польовому аеродромі

 

У середині 1930-х років літаки «тип 88» були основним типом легких бомбардувальників японської армії. Дебютували вони у бою під час «Шанхайського інциденту» у січні-березні 1932 р. (зустрічаються і повідомлення про застосування таких літаків під час боїв у Манчжурії у 1931 р., але там, ймовірно, діяли лише розвідники «тип 88»). А ось до початку в серпні 1937 р. повномасштабної японо-китайської війни бомбардувальники «тип 88» вже поступово сходили зі сцени. У першій фазі боїв брали участь лише два тютаї таких літаків зі складу 16-го хіко рентая. До кінця 1938 р. усі легкі бомбардувальники «тип 88» зникли з бойових частин.

Певна кількість літаків «Кавасакі» «тип 88» (як розвідників, так і бомбардувальників) служила в авіації Манчжоу-Го.

Підготовка "тип 88" до бойового вильоту

 

«Кавасаки» «тип 93» (Кі-3, KDA-7)

 

Створення вдалих розвідників та легких бомбардувальників «тип 88» забезпечило фірмі «Кавасакі» гарне реноме. Тож коли у вересні 1932 р. Рікугун Коку Хонбу підготувала вимоги до нового легкого бомбардувальника, замовлення на його проектування на безконкурсній основі отримала саме ця фірма. Літак повинен був суттєво перевершувати за льотними даними бомбардувальники «тип 87» та «тип 88», а крім того – мати добру маневреність, необхідну для вирішення завдань безпосередньої підтримки сухопутних військ.

 

Розробку легкого бомбардувальника під фірмовим позначенням KDA-7 очолили Ріхард Фогт та Такео Дої. В основу проекту поклали конструкцію розвідника KDA-6, який не будувався серійно і був двомісним варіантом мисливця KDA-5 («тип 92»).

 

KDA-7 був класичним біпланом суцільнометалевої конструкції з алюмінієвою та полотняною обшивкою. Шасі було фіксованим, але на відміну від попередніх легких бомбардувальників – з хвостовим колесом, а не костилем (щоправда, вже в ході серійного випуску знову повернулися до костиля). Основні колеса закривалися обтічниками (під час стройової експлуатації їх часто знімали). Верхнє крило, трапецієподібне в плані (звужувалося до кінців), встановлювалося на двох широких I-подібних стійках. Елерони були як на нижньому, так і верхньому крилі.

 

Для KDA-7 вибрали новий двигун BMW IX виробництва «Кавасакі», з механічним нагнітачем. Мотор розвивав номінальну потужність 755 к.с. (злітна – 800 к.с.) і приводив у дію дволопатевий дерев'яний гвинт. Перший прототип мав досить нетиповий (для двигунів BMW) лобовий радіатор, який виявився неефективним. Надалі повернулись до традиційного радіатора в "бороді" під двигуном.

Перший прототип KDA-7

Варіант з радіатором в "бороді"

 

Екіпаж KDA-7 складався з двох осіб, які розміщувалися в окремих відкритих кабінах. Літак озброїли двома кулеметами «тип 89» – синхронним та турельним (на частині серійних машин на турелі встановлювалася спарка кулеметів). Бомбове навантаження масою до 500 кг розміщувалося на зовнішній підвісці.

 

Перший прототип KDA-7 побудували досить швидко – він вийшов на випробування вже у квітні 1933 р. До кінця року були готові ще дві дослідні машини. Випробування прототипів повністю виправдали очікування розробників і замовника, й у серпні 1933 р. KDA-7 взяли на озброєння під назвою «Кіу-Сан-Сіки Танкейбакугекікі», тобто. «одномоторний легкий літак-бомбардувальник тип 93». Префікс «Тан» був першим ієрогліфом слова «Танпацу» – «одномоторний». Його ввели, щоб відрізнити літак від двомоторного легкого бомбардувальника «Міцубісі» «тип 93». Ще одне позначення – Кі-3 – літак отримав в рамках введеної в 1932 р. системи «Кі Го». Двигун BMW IX відповідно до введеної тоді ж системи «Ха Го» позначався Ха-9.

 

Серійне виробництво Кі-3 почалося на заводі в Гіфу в січні 1934 р. До березня 1935 р. там випустили 200 літаків. Ще 40 Кі-3 у 1934-1935 pp. виготовила фірма «Ісікавадзіма». Таким чином, загальний обсяг випуску (включаючи прототипи) становив 243 екземпляри – набагато менше, ніж легкого бомбардувальника «тип 88». Причиною цього були проблеми з моторами Ха-9 – їхні нагнітачі виявилися ненадійними і неремонтопридатними в польових умовах. Тому «тип 93» так і не зміг повністю витіснити «тип 88» – обидва ці літаки зійшли зі сцени практично одночасно.

 

Першою частиною, який отримав на озброєння бомбардувальники Kі-3, став 6-й хіко рентай, дислокований у Кореї. Потім літаки цього типу надійшли до 9-го, 10-го та 16-го хіко рентаїв в Манчжурії. У метрополії Кі-3 служили у 7-му хіко рентаї. Як правило, кожен хіко рентай включав два тютаї легких бомбардувальників, зведених у хіко дайтай (авіаційний батальйон).

Підготовка до бойового вильоту бомбардувальника Кі-3. На задньому плані - двомоторний легкий бомбардувальник Кі-2. Битва під Сючжоу, квітень 1938 р.

 

На момент початку японо-китайської війни у серпні 1937 р. літаки Кі-3 залишалися на озброєнні чотирьох хіко дайтаїв – 3-го, 5-го, 7-го та 9-го, дислокованих у Південному та Центральному Китаї, а також у Манчжурії. А оскільки головні бої відбувалися на півночі та сході Китаю, то у перші місяці війни екіпажі Кі-3, можна сказати, байдикували. У бій вони пішли лише під час битви під Сючжоу (24 березня – 1 травня 1938 р.), коли японці оточили 600-тисячне китайське угруповання. За відсутності протидії з боку авіації противника літаки Кі-3 5-го та 9-го хіко дайтаїв активно використовувалися не тільки як бомбардувальники та штурмовики, але й як розвідники, коригувальники та літаки зв'язку.

 

Останні Кі-3 літали у складі армійської авіації Японії до початку 1940 р. На зміну їм прийшли літаки нового покоління – моноплани «Міцубісі» Кі-30 та «Кавасакі» Кі-32.

 

	«Дослідний тримісний легкий літак-бомбардувальник»*	«Кавасакі» «тип 88» (KDA-2 Каї)	«Кавасакі» «тип 93» (Ки-3, KDA-7)
Двигун: тип потужність, к.с.	«Кавасакі» – BMW IV 450/600		«Кавасакі» – BMW IX (Ха-9) 755/800
Розмах крила, м		15,0	13,0
Довжина літака, м		12,80	10,0
Висота літака, м		3,40	3,0
Площа крила, кв. м		48,0	38,0
Маса, кг: порожнього літака злітна	2221 3676	1850 3100	1650 3100
Максимальна швидкість, км/год		211	260
Час набору висоти 3000 м, хв		18'0"	12'0"
Практична стеля, м	6000	5500	7000
Дальність польоту, км			900
Тривалість польоту, год	4,5	4,5

* більшість характеристик літака в опублікованих джерелах відсутні

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818

І в плані самореклами: вийшла моя монографія "Російсько-українська війна: бої за Харків і Харківщину (2022)". Бажаючі придбати - прошу звертатись сюди