Перші японські бомбардувальники. Ч. 7: Міцубісі Кі-2

Четвертий прототип Кі-2

 

Під час бойових дій у Манчжурії «Айкоку № 1» непогано зарекомендував себе в ролі літака безпосередньої підтримки, суттєво переважаючи застарілі легкі бомбардувальники «Міцубісі» «тип 87» та «Кавасакі» «тип 88». Його позитивними рисами були міцна суцільнометалева конструкція і високі як на той час льотні дані. Виходячи з досвіду бойового застосування, Рікугун Коку Хонбу (Головне бюро армійської авіації) ухвалило рішення про доцільність створення поряд з одномоторним легким бомбардувальником (ним став «Кавасакі»Кі-3) ще й двомоторної машини цього класу. У вересні 1932 р. фірма «Міцубісі» отримала відповідне технічне завдання, як і у випадку з важким бомбардувальником (майбутнім Кі-1) – досить докладне.

 

Новий легкий бомбардувальник повинен був розвивати максимальну швидкість 260 км/год на висоті 3000 м. Стеля мала становити 7000 м. За швидкості 240 км/год на висоті 3000 м літак повинен був мати тривалість польоту 4,5 години з бомбовим навантаженням 300-500 кг або 6 годин – без бомб. Крім того, вимагалась висока маневреність, особливо – можливість виконання віражів малого радіусу на невеликій висоті. Необхідною була легкість пілотування, у тому числі при здійсненні зльотів та посадок уночі. Також літак повинен був мати можливість не лише продовжувати політ з одним непрацюючим двигуном, а й розвертатися у бік працюючого двигуна – що для авіації того часу було значним досягненням. Слід було застосувати ліцензійні мотори «Юпітер» (виробництва фірми «Накадзіма»). На проєктування та будівництво двох прототипів відводилося менше року – літаки слід було виготовити до липня 1933 року.

 

Розробкою легкого бомбардувальника зайнялася та сама конструкторська бригада на чолі з Нобусіро Накатою, що й проектувала важку машину. При цьому легкий бомбардувальник набагато більше нагадував прототип, покладений в основу обох машин – «Юнкерс» К37: хоча фюзеляж зазнав значних переробок, крило залишилося практично без змін, тільки елерони були доопрацьовані. Хвостове оперення було двокільовим, але, на відміну від Кі-1, кілі знаходилися тільки над стабілізатором (на Кі-1 їх нижні частини були нижчими за стабілізатор). Як кілі, так і стабілізатори були підкріплені підкосами. У носовій частині фюзеляжу передбачалося встановлення кулястої кулеметної вежі, що обслуговувалась бомбардиром. Кабіни двох інших членів екіпажу (пілота та бортстрільця) були відкритими. Порівняно з К37 передбачалося значно збільшити кути обстрілу нижньої кулеметної установки. На стадії попереднього проектування розглядалася можливість обладнання літака шасі, що ховалося в польоті, але, зрештою, цю ідею відкинули як передчасну. Проте деякому доопрацюванню шасі таки піддали – на його основних стійках застосували сучасні оливно-пневматичні амортизатори замість застарілих гумових. Крило та хвостове оперення виконали легкознімними – для забезпечення можливості перевезення літака залізничним транспортом.

Кі-2-І

 

Замість моторів «Юпітер» конструктори «Міцубісі» запропонували для легкого бомбардувальника нові 14-циліндрові двигуни власної розробки під фірмовим індексом А4 (пізніше – флотські мотори «Кінсей»). За розрахунками, літак із такою силовою установкою міг розвинути швидкість до 270 км/год. Вперше в армійській авіації двигуни мали отримати обтічники – кільця Тауненда. Паливну систему спроектували за аналогією з Кі-1 – вона складалася з дюжини невеликих баків загальною місткістю 1490 л, розташованих у фюзеляжі та центроплані. При підвісці максимального бомбового навантаження фюзеляжні баки не заправлялися, що зменшувало запас палива на 403,5 л.

 

Стрілецьке озброєння бомбардувальника включало два 7,7-мм кулемети «тип 89» на кільцевих турелях у носовій частині фюзеляжу та зверху, за кабіною пілота. Нормальна маса бомбового навантаження становила 300 кг, максимальна – 500 кг. Вся вона розміщувалася на зовнішній підвісці – на тримачах під фюзеляжем та під зовнішніми частинами крила. На відміну від важкого бомбардувальника, максимальний калібр бомб становив лише 100 кг. Типові варіанти бомбового завантаження наведено у таблиці.

 

Кількість х калібр бомб	Підвіска під крилом	Підвіска під фюзеляжем	Загальна маса бомбового навантаження
20х15 кг	20	-	300 кг
20х25 кг	20	-	500 кг
6х50 кг	-	6	300 кг
10х50 кг	4	6	500 кг
3х100 кг	-	3	300 кг
5х100 кг	-	5	500 кг

 

У листопаді 1932 р. ескізний проект легкого бомбардувальника представили військовим, які наполягли на внесенні до нього низки змін. Насамперед, довелося відмовитися від ідеї встановлення моторів «Міцубісі» – замовник наполягав на застосуванні 9-циліндрових двигунів «Накадзіма» «Юпітер VII» потужністю 450/570 к.с., обладнаних нагнітачами. Вони повинні були отримати кільця Тауненда і приводити в дію дволопатеві дерев'яні гвинти. Також представники замовника визнали носову кулеметну вежу надто складною для легкого бомбардувальника, порекомендувавши повернутися до звичайної відкритої турельної установки (як на К37 та Кі-1). Крім того, з урахуванням можливого застосування в зимових умовах наказувалося передбачити можливість встановлення легкознімного ліхтаря над кабіною пілота, а двигуни обладнати жалюзі для регулювання припливу повітря. Військові також наказали ліквідувати нижню вогневу точку, а кути обстрілу верхньої збільшити за рахунок зменшення висоти хвостової частини фюзеляжу.

Четвертий прототип Кі-2

 

Керуючись вказівками замовника, конструктори розпочали робоче проєктування літака, а після затвердження повнорозмірного макета почалося будівництво прототипів. Перший (заводський номер 301) був готовий у травні 1933 р. – на два місяці раніше терміну. У ході льотних випробувань, що проводилися на аеродромі Кагаміхара, машина розвинула на висоті 3000 м максимальну швидкість 255 км/год – на 5 км/год менше за завдання, але в принципі прийнятну. Дуже непоганими виявились і пілотажні якості літака. Але в одному з випробувальних польотів перший прототип був втрачений – при заході на посадку його фюзеляж переламався відразу за крилом і літак з величезною силою врізався в землю, поховавши під уламками весь екіпаж. Ця катастрофа змусила переглянути конструкцію фюзеляжу бомбардувальника. На другому прототипі (заводський номер 302), щоправда, він залишався попереднім, але на третій та четвертій машинах (303 і 304) хвостову частину фюзеляжу суттєво переробили, піднявши її. Тепер літак втратив характерний уступ між середньою та хвостовою частинами фюзеляжу. Також переробки зазнали кілі.

 

Доопрацьований літак був прийнятий Рікугун Коку Хонбу на озброєння під позначенням «Кіу-Сан-Сікі Сокейбакугекікі» («двомоторний легкий літак-бомбардувальник тип 93», скорочено – «93-Сокей»). Префікс «Со» був скороченням від слова «Сохацу» – «двомоторний». Її поява в позначенні була викликана необхідністю відрізнити літак «Міцубісі» від одномоторного легкого бомбардувальника «Кавасакі» «тип 93» (Кі-3). У системі «Кі Го» літаку надали позначення Кі-2.

Кі-2-І: у тримісному...

...і чотиримісному варіанті

 

До 1936 року фірма «Міцубісі» виготовила 113 літаків Кі-2 (включаючи прототипи), ще 13 таких машин з листопада 1934-го до серпня 1935 р. випустила за ліцензією фірма «Кавасакі». Літаки обладналися обтічниками коліс шасі та підкрильних бомботримувачів, але в стройових частинах їх, як правило, знімали. Деякі літаки обладнали кабіною для четвертого члена екіпажу, розташованої між робочими місцями пілота та бортстрільця (як на «Юнкерсі» К37 та Кі-1). У тренувальних польотах місце у ній міг займати інструктор, а бойових – повітряний спостерігач.

Кі-2-І

 

Натхненні модернізацією Кі-1 до рівня Кі-1-II, конструктори «Міцубісі» у 1936 р. спробували вдосконалити і легкий бомбардувальник. Обсяг доробок був досить великим – чого варта, наприклад, заміна фіксованого шасі на таке, що ховалося (основні стійки ховалися в збільшені мотогондоли вперед за напрямком польоту). Замість моторів «Юпітер VII» встановили потужніші 9-циліндрові двигуни «Накадзіма» Ха-8-I (550/640 к.с.). Замість кілець Тауненда застосували набагато ефективніші капоти NACA, а дерев'яні гвинти замінили металевими (фіксованого кроку) діаметром 2,90 м. Всередині фюзеляжу вдалося викроїти місце для невеликого бомбовідсіку, який містив два десятки 15-кг бомб. Бомбовідсік розташовувався несиметрично – він був зміщений до лівого борту фюзеляжу і закривався двома стулками. За зразком Кі-1-II гофрована обшивка зовнішніх частин крила була замінена гладкою. Кабіна пілота стала закритою, з ліхтарем, що зсувався назад.

 

Усі зазначені доопрацювання були випробувані на 77-му серійному Кі-2. Його випробування показали, що, незважаючи на дещо збільшену масу літака, швидкість збільшилася на 30 км/год. У результаті, модифікований літак взяли на озброєння як «Кіу-Сан-Сікі Ні-Гата Сокейбакугекікі» («двомоторний легкий літак-бомбардувальник тип 93 модель 2»), або Кі-2-II. Відповідно, базова модель тепер іменувалася Кі-2-I, а повністю – «Кіу-Сан-Сікі Ічі-Гата Сокейбакугекікі» («двомоторний легкий літак-бомбардувальник тип 93 модель 1»).

Кі-2-ІІ

 

Випуск Кі-2-II розпочався у квітні 1937 р. Серійні літаки відрізнялися від прототипу відсутністю обтічника хвостового колеса, а також конструкцією носової стрілецької установки. Вона була закрита напівсферичним ковпаком, що не обертався. Передня частина була поворотною, забезпечуючи кут обстрілу в горизонтальній площині близько 90°. На деяких літаках Кі-2-ІІ встановлювалася радіостанція. Її дротяна антена розтягувалася між лівим кілем і щоглою, що встановлювалась у носовій частині фюзеляжу.

 

У 1937-1938 pp. збудували 61 Кі-2-II, що довело загальний обсяг випуску обох модифікацій Кі-2 до 187 одиниць. У деяких публікаціях зустрічаються згадки про переробку певної кількості випущених Кі-2-I у варіант Кі-2-II, проте це слід визнати малоймовірним через дуже істотні відмінності між модифікаціями, що робили переробку практично порівняною з виготовленням нового літака.

 

Постачання Кі-2 у лінійні частини почалися практично одночасно з Кі-1 – у 1934 р. За традицією першими їх отримали підрозділи 7-го хіко рентаю в метрополії і 12-го – в Манчжурії. Згодом ними озброїли ще два "манчжурські" хіко рентаї – 16-й у Мутанцяні (два тютаї) і 10-й у Цицикарі (один), а також 9-й хіко рентай у Кореї (Холіонг; два тютаї).

Підготовка Кі-2-І до бойового вильоту під час битви під Сюйчжоу. Весна 1938 р.

 

Літаки Кі-2 брали участь у японо-китайській війні, успішно справляючись із завданнями безпосередньої авіаційної підтримки. Вони завоювали любов екіпажів та наземного персоналу за міцну конструкцію, стійку до бойових пошкоджень, легкість управління, надійні та безвідмовні двигуни, непогані льотні дані та простоту наземного обслуговування. Проте вже у 1939 р. Кі-2 почали знімати із озброєння. На зміну їм надходили сучасніші одномоторні бомбардувальники Кі-30 і Кі-32, а також двомоторні Кі-48. Колишні бомбардувальники, що мали чималий залишок ресурсу, ще деякий час застосовувалися як навчальні, транспортні та зв'язкові. Розвідка союзників, маючи інформацію про застосування Кі-2 у Китаї, надала літаку кодове ім'я «Луїза».

"Оторі"

 

У 1936 р. один літак Кі-2, позбавлений озброєння, придбав газетний концерн «Асахі Сімбун». Машина, що отримала ім'я «Оторі» («Фенікс») та реєстрацію J-BAAE, використовувалася для різноманітних рекламних акцій і рекордних перельотів. Зокрема, у грудні 1936 р. вона здійснила переліт з Тачікави до Бангкока (Сіам, нині Таїланд) протяжністю 4930 км за 21 годину 36 хвилин льотного часу, а 1939 р. – переліт по периметру кордонів Китаю протяжністю 9300 км.

 

Фірма «Міцубісі», інвестувавши в купівлю «Юнкерса» К37, а потім подарувавши літак військовим, з надлишком «відбила» вкладені кошти – саме завдяки цьому вона стала основним постачальником двомоторних бомбардувальників для імператорської японської армії. Досвід, накопичений при створенні та виробництві Кі-1 та Кі-2, дозволив конструкторам «Міцубісі» створити бомбардувальники нового покоління – армійський Кі-21 та флотський G3M.

 

	«Міцубісі» «тип 93 модель 1» (Кі-2-I)	«Міцубісі» «тип 93 модель 2»  (Кі-2-II)
Двигуни: тип потужність, к.с.	«Накадзима» «Юпітер VII» 2х450/570	«Накадзіма» Ха-8-I 2х550/640
Розмах крила, м	19,96
Довжина літака, м	12,60	13,07
Висота літака, м	4,64
Площа крила, кв. м	56.20
Маса, кг: порожнього літака злітна	2800 4450	4700
Максимальна швидкість, км/год	255	283
Час набору висоти 3000 м, хв	10
Практична стеля, м	7000	7500
Дальність польоту, км	900	1000

***

Дорогі читачі, цим розділом завершується серіал, присвячений першим японським армійським бомбардувальникам. Робота для мене самого цікава - завжди мав симпатію до авіації інтербеллуму, назагал мало відомої і слабенько висвітленої. Та, щиро кажучи, статистика переглядів показує, що мій інтерес до цієї епохи поділяє дуже небагато читачів. Тож наразі - відкладаю цю тематику. Колись, може, повернусь - бо хочу написати і про перші японські армійські мисливці. А можна розвивати і бомбардувальну тематику - рухаючись вже в Другу світову: Кі-21, Кі-30, Кі-32, Кі-48... Словом, побачимо!

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783