Довідник: Ченьду J-7

 

Мисливці F-7PG ПС Пакистану

Упродовж 50-х – 90-х років минулого століття основу мисливської авіації ПС та авіації ВМФ Народно-визвольної армії Китаю становили копії радянських літаків МіГ-17, МіГ-19 та МіГ-21, відомі під позначеннями J-5, J-6 та J-7 відповідно. Перші два з них вже зняті з озброєння, а ось J-7 досі залишається в строю. Понад те, виробництво одномісних бойових варіантів цього літака завершилось тільки у 2013 р., а два останніх двомісних навчально-бойових літаки JJ-7A були передані ПС КНР у березні 2017 р.!

Історія J-7 почалась 30 березня 1962 р., коли була підписана радянсько-китайська угода про передачу КНР технології серійного виробництва винищувача МіГ-21Ф-13 і двигуна Р-11Ф-300. Освоєння технології доручили авіазаводові в Гуанчжоу, де в листопаді 1965 р. був виготовлений перший екземпляр J-7, який призначався для статичних випробувань, а 17 січня наступного року в повітря піднялась друга машина. Паралельно налагоджувалось виробництво двигуна, який отримав китайське позначення WP-7. Льотні якості мисливця не поступались радянському прототипові (крім дещо меншої максимальної швидкості), а ось експлуатаційні були відчутно гіршими – наприклад, ресурс двигуна спочатку не перевищував 100 годин. У 1967 р. почався серійний випуск J-7 на заводі в Ченьду. Його обсяг був незначним і не задовольняв потреби ПС КНР. Незважаючи на це частина мисливців постачалась за кордон (під експортним позначенням F-7A) – до Албанії (12 літаків) та Танзанії (15). Експорт зумовлювався політичними чинниками – прагненням уряду КНР продемонструвати підтримку вказаних країн. У 1969 р. почався випуск варіанту J-7-I з посиленим вбудованим озброєнням (дві 30-мм гармати замість однієї).

З 1974 р. велось створення модифікації J-7-II з потужнішим двигуном WP-7B (тяга на форсажі 6100 кгс замість 5100 кгс), новим катапультним кріслом, збільшеною з 480 до 720 л місткістю підфюзеляжного підвісного паливного бака і удосконаленим комплексом озброєння, до складу якого увійшли КР класу «повітря-повітря» малої дальності PL-2 (варіант радянської ракет Р-3С). Випробування прототипу J-7-II почались 30 грудня 1978 р., серійно ж такі літаки виготовлялись до початку 1990-х рр. Крім ПС КНР, такі літаки надходили до КНДР, а для експорту створили модифікацію F-7B, озброєну французькими КР «повітря-повітря» R.550 «Мажик». Вона постачалась до Єгипту (за різними даними від 20 до 80 одиниць; пізніше частину перепродали Іраку), Іраку (90, а також 20 двомісних FT-7BI) та Судану (22).

Характеристики F-7B вже на момент створення не відповідали вимогам часу. Тому китайські фахівці створили удосконалений варіант J-7-IIА (експортне позначення F-7-IIA) із БРЕО англійського виробництва: бортовою ЕОМ «Марконі» «тип 956» (яка стала стандартом для усіх наступних варіантів J-7) та РЛС «Скайренджер» тієї ж фірми. Також встановили двигун WP-7BМ, який мав таку ж тягу, як і WP-7B, але підвищену надійність. Озброєння складалось з двох 30-мм гармат «тип 30-1» (боєкомплект 60 снарядів на ствол), а також двох КР «повітря-повітря» PL-2 або «Мажик». Замість КР можна було підвісити бомби чи блоки НАР. Перший політ J-7-IIА відбувся 7 березня 1984 р. З 1986 р. випускався також двомісний навчально-бойовий варіант JJ-7. Він обладнаний бортовим радаром, але не має вбудованих гармат. Натомість передбачена можливість підвіски на підфюзеляжному пілоні контейнера із 23-мм двоствольною гарматою. З 1996 р. почався випуск варіанту JJ-7A з осучасненим БРЕО.

Більш досконалим порівняно з F-7-IIA експортним варіантом став F-7M «Ейргард». На цьому мисливці встановили комплекс бортового обладнання HIDWAC, який включає РЛС «Скайренджер», бортову ЕОМ, удосконалені пристрої відображення інформації в кабіні та інше обладнання. Суттєво доопрацювали крило: замість двох підкрильних вузлів підвіски з’явилось чотири. До складу озброєння увійшли нові китайські КР «повітря-повітря» PL-7 з інфрачервоною ГСН. Серійне виробництво F-7M тривало до кінця 1990-х рр. Одним із перших покупців став Пакистан, який придбав 20 F-7M. Однак характеристики цієї модифікації не влаштували замовника, і у 1988-1991 р. Пакистан отримав 40 літаків F-7P «Скайболт», на яких РЛС «Скайренджер» була замінена італійським радаром «Грифо 7». Дальність виявлення повітряних цілей завдяки цьому збільшилась з 15 до 50 км. Крім того, F-7P отримали англійські катапультні крісла замість китайських і були пристосовані для застосування КР АІМ-9 «Сайдвіндер». До цього рівня допрацювали і раніше поставлені Пакистану F-7M – вони отримали позначення F-7MP. Пакистану також у 1991 р. поставили 15 двомісних навчально-бойових літаків FT-7P.

FT-7N ПС Ірану

16 літаків F-7MB і дев’ять двомісних FТ-7BB у 1989 р. надійшло в Бангладеш, а 30 F-7N і чотири FТ-7N – у 1990-1991 р. Ірану. Для М’янми випускались дешевші модифікації з бортовим обладнанням китайського виробництва: 10 F-7-IIK і шість двомісних FT-7-IIK у 1990 р., а також 48 F-7BK до 1999 р. Зімбабве у 1987 р. отримало вісім літаків F-7-IIN і два двомісних FТ-7-IIN, а Шрі-Ланка у 1991 р. – чотири F-7BS і два двомісних FT-7BS.

F-7MB ПС Бангладеш

З 1981 р. здійснювалось проектування всепогодного варіанту J-7-III, який приблизно відповідав радянському МіГ-21МФ. Випробування прототипу почались у квітні 1984 р., але доопрацювання зайняло досить багато часу, і серійне виробництво J-7-III почалось тільки у 1992 р. До 1996 р. виготовили кілька десятків таких літаків. J-7-III обладнаний двигуном WP-13 (аналог радянського Р-13-300) тягою на форсажі 6500 кгс і РЛС JL-7 (дальність виявлення повітряних цілей – 28 км). Вбудоване озброєння представлене 23-мм двоствольною гарматою «тип 23-2» з боєкомплектом 200 снарядів, підвісне складається з чотирьох КР «повітря-повітря» PL-2 або PL-5. Допускається також підвіска блоків НАР. З 1991 р. випробовувався варіант J-7-IIIА з модернізованим радаром JL-7А та низкою інших нововведень. Але й таких літаків виготовили лише кілька десятків.

Масовим варіантом J-7 нової ґенерації став винищувач J-7Е, який створювався з 1987 р. Якщо усі попередні модифікації мали крило, аналогічне радянському МіГ-21, то цей варіант отримав нове крило із зламом по передній кромці. На літакові встановлений новий двигун WP-13F з тягою на форсажі 6600 кгс. Основу прицільного комплексу становить китайська копія італійської РЛС «Пойнтер 2500» (яка, у свою чергу, створена на базі ізраїльської EL/M-2001B). Вбудоване озброєння складається з однієї 30-мм гармати «тип 30-1» (боєкомплект 60 снарядів). На чотирьох підкрильних вузлах можна розмістити бойове навантаження загальною масою до 2000 кг: КР «повітря-повітря» PL-5 і PL-8, блоки НАР, авіабомби калібром до 500 кг.

Випробування J-7Е завершились в 1992 р., а до 2001 р. виготовили близько 260 таких літаків. Поряд із стандартними мисливцями, для пілотажної групи «1 серпня» випускався спеціальний варіант J-7EB, позбавлений системи управління зброєю, гармат і пілонів для підвіски озброєння. У 1994 і 1999-2000 рр. виготовили дві серії по 12 літаків. Після заміни на J-7GB усі J-7EB конвертували у бойовий варіант і передали в стройові частини ПС. Ще одна модифікація J-7E – J-7EH – призначалась для авіації ВМФ. Від звичайних винищувачів ці літаки відзначались покращеним захистом від вологи і солі.

Нігерійські F-7NI

В 1996 р. був представлений експортний варіант F-7MG, який поєднував аеродинаміку J-7Е і західне БРЕО, характерне для F-7M. Такі літаки постачались Нігерії (12 одиниць у 2005 р. під позначенням F-7NI, а також три двомісних FТ-7NI), Намібії (12 F-7NG і два FТ-7NG) та Бангладеш (12 F-7BG і чотири FТ-7ВG у 2006 р.).

Спеціально для Пакистану з червня 2001 р. виготовлявся варіант F-7PG з італійським радаром «Грифо MG» і посиленим гарматним озброєнням (дві 30-мм гармати). Пакистан отримав 57 мисливців F-7PG і дев’ять двомісних навчально-бойових літаків FТ-7PG.

З 2002 р. для ПС КНР випускався мисливець J-7G, який поєднував планер J-7E і нове БРЕО, яке включало РЛС KLJ-6E (ця станція вела свій «родовід» від ізраїльського радару EL/M-2032). Поряд зі стандартним варіантом, випускалась модифікація J-7GB для пілотажної групи «1 серпня» і кілька експортних модифікацій: F-7TN для Танзанії (14 у 2013 р.), F-7GS для Шрі-Ланки, F-7BGI для Бангладеш (16 літаків у 2013 р.).

Виробництво J-7/F-7 завершилось у травні 2013 р. Вважається, що в Китаї було виготовлено 2400-2600 таких літаків. Довідник Military Balance 2025 вказує наявність у складі ПС КНР близько 290 мисливців цього типу (119 J-7E, 120 J-7G і 50 J-7 старіших модифікацій), а також 200 навчально-бойових літаків JJ-7. Реально ж в строю лишається, ймовірно, значно менше таких літаків. В авіації ВМФ експлуатація літаків J-7 припиналась у 2014 р.

Приблизно 120 J-7 лишається у складі ПС КНДР. Пакистан, який отримав загалом 161 літак F-7/FT-7, продовжує експлуатацію 92-х з них: 66 одномісних (F-7PG і 20 F-7P) та 26 двомісних (5 FТ-7PG і 21 FТ-7Р). Планувалось вже до 2020 р. замінити їх мисливцями JF-17, але процес цей затягнувся. На них літають дві ескадрильї на авіабазі Міанвалі (20-та навчально-бойова на F-7PG/FТ-7PG і навчальна підвищеної підготовки «Шутер» на F-7P/FТ-7P), одна з ескадрилей бойової авіаційної школи у Мушафі (F-7PG/FТ-7PG), а також єдина бойова частина – 17-та мисливська ескадрилья у Пешаварі (F-7PG/FТ-7PG).

45 F-7/FT-7 різних модифікацій служать у ПС Бангладеш, 32 (21 одно- і 11 двомісних) – у М’янмі, 32 (18 одно- і 14 двомісних) – в Ірані. По десятку-півтора цих китайських мисливців знаходяться в строю ПС Зімбабве, Нігерії, Намібії, Танзанії, Шрі-Ланки.

Бойова кар’єра «китайського МіГ-21» почалась на африканському континенті: у 1978-1979 рр. мисливці F-7A ПС Танзанії взяли участь у відбитті агресії Уганди (підтриманої Лівією). У лютому 1979 р. J-7 «відзначились» участю у короткотривалій китайсько-в’єтнамській війні. Іракські F-7 на початку ірано-іракської війни використовувались як мисливці, але згодом були перенацілені на атаки наземних об’єктів. У цьому амплуа вони зарекомендували себе не найкращим чином з огляду на невелику масу бойового навантаження та примітивне прицільне обладнання. Також як штурмовики використовувались F-7B ПС Судану під час громадянської війни, яка тривала з 1983 до 2005 р. А літакам ПС Шрі-Ланки довелось повоювати і проти повітряних цілей: 9 вересня 2008 р. ланкійський F-7GS збив один з літаків «Злін» Z-143, які використовувались угрупуванням «Тигри визволення Таміл-Ілама».

 

Характеристики	J-7-II	J-7Е
Розмах крила, м	7,15	8,32
Довжина літака, м	13,845
Висота літака, м	4,105
Площа крила, кв. м	23,00	24,88
Тип двигуна	WP-7B	WP-13F
Тяга двигуна, кгс: - максимальна - на форсажі	6100	4500 6600
Маса, кг: - порожнього літака - нормальна злітна - максимальна злітна	5275 7531	5292 7540 9100
Максимальна швидкість, км/год	2175
Швидкопідйомність м/с	180	195
Практична стеля, м	18 200	18 800
Дальність польоту з трьома ППБ, км		2200

 

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783