Чи повернуться мікрочипи у США?

 

Не надто часто звертаюсь до проблем економіки – не вважаю себе компетентним у цій галузі. Та все ж, як не крути, іноді доводиться в них занурюватись – бо дуже вже вони пов’язані з військово-стратегічними аспектами. Місяці два тому ми розбирались, яка буваєнафта. Сьогодні ж – про інший стратегічний товар, мікропроцесори. Ситуація тут ще специфічніша, ніж з нафтою, бо виробництво мікрочипів винятково монополізоване. Понад 60% усіх мікрочипів випускає Республіка Китай (Тайвань), а в сегменті передових високотехнологічних мікросхем її частка сягає 90%. Найбільша компанія в цій галузі – TSMC (Taiwan Semiconductor Manufacturing Company). Частка США у світовому виробництві мікропроцесорів скоротилась з 37% у 1990 р. до 12% зараз. Причина – цілеспрямоване перенесення замовлень за кордон, насамперед, на Тайвань, мікропроцесорна промисловість якого почала розвиватись десь з середини 1970-х рр. за прямого сприяння американських корпорацій.

 

Критична залежність світової економіки від виробника-монополіста не була чимось неприйнятним аж до 2022 р. Транснаціональні компанії замовляли виробництво мікропроцесорів на Тайвані, контракти справно виконувались, технології безперервно удосконалювались... Але зміна політики КНР, відверта підготовка до можливої операції з окупації Тайваню, змусили адміністрацію США вжити зусиль для розгортання виробництва мікрочипів на власній території. Керівництво TSMC переконали інвестувати у створення «гігафабрики» у Фініксі, шт. Аризона. Проєкт рекламували під гаслом «повернення напівпровідників в Америку». Але результати наразі сумні...

 

TSMC в Аризоні за три роки вклала 40 мільярдів доларів. У першому кварталі 2026 року вихід придатних виробів становив лише 52%, проти 95% на заводі в префектурі Кумамото в Японії (запущеному в 2024 р.) та 98% на Тайвані. Розрив настільки великий, що підприємстов у Фініксі взагалі не можна назвати заводом, а лише мануфактурою. Чим це зумовлено?

 

Проблема 1: Критичний брак кваліфікованих працівників. TSMC відправила з Тайваню 1500 інженерів на ротаційній засаді для підтримки виробництва, але 6000 місцевих співробітників в середньому потребують циклу навчання 4-6 років. Виявляється, американські університети взагалі не мають спеціалізації «інженер напівпровідникової виробничої лінії»...

 

Проблема 2: Ланцюг постачань не встигає. Високої чистоти фотостійкі матеріали, спеціальні гази, ультрачисті хімікати — 80% йде з Японії, 20% з Тайваню. Вартість кожної пластини на заводі в Аризоні в 1,6 раза вища, ніж на заводі в Тайнані.

 

Проблема 3: Замовники почали «голосувати ногами». Apple, AMD спочатку обіцяли перевести висококласні замовлення до Аризони, але в другому кварталі 2026 року фактично дали лише 15% планових замовлень — решта все ще виробляється на Тайвані. «Політична коректність» не перевершує економічні розрахунки.

 

Повернення напівпровідників — це не те, що США можуть зробити, просто побажавши, це результат розвитку галузі і культури виробництва за 50 років, а не те, що можна купити за 400 мільярдів субсидій...

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783