Кораблі холодної війни: японські дестроєри, ч. 3 ("Амацукадзе")

 


Упродовж 1956-1960 рр. Морські сили самооборони Японії поповнили аж 14 дестроєрів власного виробництва (про які я розповідав у перших двох частинах серіалу – тут і тут). Належали вони до чотирьох різних класів, однак спільним було те, що усі кораблі базувались на технічних рішеннях часів Другої світової війни і несли виключно артилерійське та протичовнове торпедно-бомбове озброєння. Тим часом ВМС США (на розвиток яких орієнтувалось військово-політичне керівництво Японії) та совєтського союзу (найбільш вірогідного противника) входили в ракетну епоху. Спробували стрибнути в епоху і японці. Коштувало це значних коштів і часу – упродовж майже п’яти років Морскі сили самооборони не отримали жодного дестроєра.

 

У листопаді 1957 р., під час зустрічі між адміралом Арлі Берком , начальником штабу ВМС США , та віце-адміралом Хіроші Нагасавою , начальником штабу Морських сил самооборони Японії, до Морських сил самооборони Японії звернулися з проханням про постачання ЗРК Tartar, найсучаснішої системи класу «поверхня-повітря», яка на той час ще тільки випробовувалась. Американці погодились – так Японія стала чи не першою країною, якій дозволили придбати корабельний ЗРК американської продукції (майже одночасно з нею Tartar дозволили придбати Франції для модернізації дестроєрів проєкту Т47, а Нідерландам санкціонували поставку ЗРК Terier для одного з крейсерів).

ЗРК дали США, а ось корабель під нього японці спроєктували самотужки. Спершу хотіли взяти за основу корпус дестроєра класу «Акідзукі». Та виявилось, що Tartar не вдасться «вписати» у цей корпус – не вистачало місця в кормовій частині. Тож довелось проєктувати «з нуля». Новий дестроєр отримав гладкопалубний корпус за взірцем ескортних дестроєрів класу «Ісудзу», з великим вільним простором в кормовій частині (потрібним для забезпечення мінімальних мертвих секторів для вогню ЗРК; досягти цього вдалось, але радари наведення ракет все ж мали мертві сектори) і мінімальним набором іншого озброєння, зосередженим у носовій частині.

Корабель вийшов досить великим - 131 м завдовжки, 4064 т повної водотоннажності. Попри це, потужна двовальна (дві турбіни і два котли) паротурбінна силова установка (60000 к.с.) дозволяла розігнати корабель до 33 вузлів. Дальність плавання сягала 5500 миль 20-вузловим ходом.

Для задоволення потреб ЗРК і потужного радіолектронного обладнання на кораблі встановили два паротурбінні генератори потужністю по 800 кВт, а також три дизель-генератори потужністю по 200 кВт, два з яких призначались для роботи під час стоянки корабля на якорі, а третій був аварійним. Щоправда, у ході експлуатації виявилась одна неприємна особливість. Потужності одного дизель-генератора не вистачало для роботи усієї електроніки, а при роботі двох - параметри струму в мережі були надто нестабільними. Тож коли корабель ніс бойове чергування, перебуваючи на якорі, доводилось задіювати основні котли і паротурбогенератори.

Основним елементом озброєння першого ракетного дестроєра став ЗРК Tartar. Однозарядна пускова установка Mk 13 mod. 0 з підпалубним магазином на 40 ракет RIM-24 (дальність пуску - 16 км у варіанті RIM-24А, 30 - RIM-24В і 32 - RIM-24С) знаходилась у кормовій частині корабля. Також у кормовій частині, між другим комином і пусковою установкою ЗРК, знаходились дві масивні тумби з радарами управління вогнем ЗРК AN/APG-51B. Антена основного радару виявлення повітряних цілей – трикоординатного AN/SPS-39 – була встановлена на ґратчастій щоглі перед другим комином, а на такій же щоглі перед першим комином розташовувалась антена двокоординатного радару далекого пошуку AN/SPS-29.

Уся сукупність засобів, пов’язаних з ЗРК (сам комплекс, радари і засоби управління, які пов’язували ці елементи в єдину систему, у тому числі аналоговий комп’ютер Mk 118) була найсучаснішою, а значить – дуже дорогою. Тож на решті складових озброєння і обладнання довелось заощаджувати. Замість запланованої сучасної 127-мм артустановки Mk 42 (яка встановлювалась на тогочасних американських дестроєрах) довелось обмежитись двома старішими 76-мм спареними артустановками «тип 57» (ліцензійна копія американської Mk 33) з системами управління вогнем Mk 63. Тобто, артилерійське озброєння лишилось на рівні попередніх японських дестроєрів. Не відрізнялось і протичовнове озброєння – пара реактивних бомбометів Mk 15 Hedgehog у носовій частині корабля і два 483-мм торпедних апарати Mk 2 (для торпед Mk 32) – у середній. Гідроакустичний комплекс складався зі станцій AN/SQS-4A та AN/SQR-8.


 
"Амацукадзе" у перші роки служби

Корабель, який отримав назву «Амацукадзе» і бортовий номер DDG163, був закладений у 1962 р. за програмою 1960 фінансового року і увійшов у стрій в лютому 1965-го. Упродовж одинадцяти років «Амацукадзе» був єдиним кораблем Морських сил самооборони, озброєним ЗРК. Він вважався особливо цінним надбанням флоту, прослуживши в першій лінії понад 30 років – що було незвично для Моських сил самооборони. Також незвичним було те, що корабель пройшов кілька ґрунтовних модернізацій.

 

Першу модернізацію, спрямовану на посилення протичовнових можливостей, корабель пройшов вже у 1967-1968 рр. Старі ГАС замінили на багаторежимну AN/SQS-23. Торпедні апарати Mk демонтували, натомість встановили два тритрубних ТА «тип 68» калібру 324 мм, змістивши їх у носову частину. В середній частині підготували місце для восьмизарядної ПУ Mk 112 проичовнового ракетного комплексу ASROC (саму пускову установку встановили пізніше).

 

На початку 1970-х рр. радар AN/SPS-39 замінили на удосконалений AN/SPS-39А, а кормову ґратчасту щоглу – на чотириногу. Також замінили радари управління ракетним вогнем – на AN/APG-51С. ЗРК Tartar модернізували під нові ракети RIM-66A SM-1A. Цей представник родини ракет «Стандарт» мав можливість ураження не тільки повітряних, але й надводних цілей.


"Амацукадзе" станом на 1977 р. 


У 1977-1978 рр. під час чергової модернізації ЗРК пристосували під ракети RIM-66B SM-1MR, а аналоговий комп’ютер системи управління ракетним вогнем замінили на цифровий Mk 152.

 

У ході чергової модернізації (1982-1983 рр.) «Амацукадзе» отримав нову систему управління артилерійським вогнем FCS-2-21D, а також повністю оновлений комплекс РЕБ. Стару станцію РТР NOLR-1B замінили новою NOLR-6B, встановили станцію попередження про ракетну атаку OLT-9B, станцію активних завад OLT-3 та дві пускові установки хибних цілей Mk 36 SRBOC. Нарешті, у 1990 р. дестроєр отримав термінал системи супутникового зв’язку SUPERBIRD.


Перші 21 рік своєї служби «Амацукадзе» провів у складі 1-ї ескортної флотилії (Йокосука) – спочатку як корабель безпосереднього підпорядкування, а з 1981 р. – у складі 61-го ескортного дивізіону (разом з дестроєром «Асакадзе»). У березні 1986 р. «Амацукадзе» перевели у 3-тю ескортну флотилію (Майдзуру) як корабель безпосереднього підпорядкування. Два роки по тому разом з новим дестроєром «Сімакадзе» він утворив 63-й ескортний дивізіон. У той час японці послідовно переводили свої ескортні флотилії на штат «8-8» (вісім дестроєрів – гелікоптероносець, два з ЗРК середнього радіусу дії та п’ять протичовнових – і вісім гелікоптерів). Зі вступом в стрій чергових кораблів підкласу DDG у флотиліях формувались двокорабельні дивізіони з такими дестроєрами.

29 листопада 1995 р. старого «Амацукадзе», нарешті, вивели з бойового складу. На відміну від більшості інших дестроєрів, його не перекласифіковували у допоміжне судно, а використали як мішень, затопивши в затоці Вакаса протикорабельними ракетами RGM-84C Harpoon.

Проєктування, будівництво і експлуатація "Амацукадзе" дало японцям неоціненний досвід. Однак продовження серії не відбулось - "Амацукадзе" став єдиним у історії Морських сил самооборони дестроєром-одинаком, усі інші будувались серіями принаймні з двох одиниць. Тільки в середині 1970-х років ВМС Японії почали отримувати нові ракетні дестроєри.

Планував я у цій статті розповісти ще про кілька класів японських дестроєрів, та оповідь про «Амацукадзе» виявилась довшою, ніж сподівався. Тож відкладу це до наступного разу.

 

Підклас

Номер

Назва

Програма

Тип

Закладений

Спущений

Вступив

Верф

Викл

Доля

DDG

163

Амацукадзе

1960

Амацукадзе

29.11.62

05.10.63

15.02.65

Міцубісі Цосен, Нагасакі

29.11.95

Затоплений як мішень

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Довідник: МіГ-29К

Наш арсенал: ЗСУ-23-4 "Шилка"

Чорноморські бандити: фрегати проєкту 11356Р