Латиноамериканські бойові баггі

 

Поширення легких кросових автомобілів типу «баггі» закономірно викликало інтерес до них у військових: малогабаритні швидкохідні машини, що відзначаються високою прохідністю, видавалися ідеальним засобом для рейдових дій. Першими подібними машинами під абревіатурою FAV (Fast Assault Vehicle — «швидкохідна штурмова машина»), обзавелися американські спецпризначенці. Услід за ними баггі взяли на озброєння у низці інших країн.

 

Бойові машини типу «баггі» здобули чималу популярність у Латинській Америці. Цьому сприяли не лише їхні тактичні якості, а й виняткова простота конструкції, що дає змогу монтувати такі автомобілі буквально в сараях, видаючи їх за продукцію «вітчизняної військової промисловості». У результаті бойові баггі власної розробки з’явилися на озброєнні не лише у порівняно розвинених Перу та Уругваї, а й у значно менш індустріалізованій Болівії.

 

Спільними рисами всіх бойових баггі є максимально полегшений, але водночас міцний кузов, утворений трубчастою просторовою рамою та практично позбавлений будь-якого облицювання, а також посилена підвіска й екіпаж із трьох осіб (водій і командир — спереду, стрілець — позаду та вище за них). На автомобілях застосовуються різні варіанти комерційних двигунів робочим об’ємом 1,6–2,5 л, які у поєднанні з невеликою масою забезпечують бойовим баггі відмінну динаміку. Як правило, ці машини мають неповний привод — із ведучою задньою віссю.

 

«Коджак»

 

У першій половині 1990-х років відставний полковник болівійської армії на прізвище Корнехо вирішив забезпечити військових легким і дешевим транспортно-бойовим засобом. Перші прототипи болівійського баггі випробовувалися у 1995–1997 роках, але доведення конструкції тривало майже десять років. Лише у жовтні 2005 року автомобіль взяли на озброєння, обравши для нього ім’я головного героя колись популярного детективного телесеріалу — «Коджак».

 

Навіть на тлі своїх «однокласників» болівійський «Коджак» відзначається надзвичайно малими розмірами. З одного боку, це істотно полегшує маскування, з іншого — в машині не знайшлося місця для багажника, тому рюкзаки з майном членів екіпажу кріпляться зовні на рамі. Ще одним недоліком, що впадає в очі, є незахищеність стрільця — на його робочому місці відсутні дуги безпеки. У разі перекидання «Коджака» стрілець у кращому випадку відбудеться важкими травмами… Єдиним елементом, виконаним із листової сталі, є днище машини. Будь-яке прикриття бортів відсутнє, немає навіть бризковиків. Машина може буксирувати легкий одновісний причіп із додатковими запасами, що цілком доречно під час дій у відриві від основних сил.

 

Основні варіанти озброєння «Коджака» — 7,62-мм кулемет (на машині праворуч) та 12,7-мм кулемет (ліворуч)

Стрілець «Коджака» не захищений навіть найпростішими дугами безпеки

Вважається, що болівійська армія отримала приблизно чотири десятки «Коджаків». Стандартним варіантом озброєння вважається кулеметний — на верхній установці біля стрільця монтується 7,62-мм або 12,7-мм кулемет, тоді як командир має лише автоматичну гвинтівку. Водночас болівійські військові намагаються встановити на «Коджак» буквально все, що є під рукою: гранатомети РПГ-7, китайські ПТРК HJ-8A, китайські ж ПЗРК, а також пускові установки 70-мм некерованих ракет, створені в Болівії.

 

«Коджак», озброєний пусковою установкою 70-мм некерованих ракет, буксирує одновісний причіп

razonyfuerza.mforos.com

 

«Апереа»

 

Уругвайські військові зайнялися створенням власного баггі приблизно на десятиліття пізніше за своїх болівійських колег, і машина вийшла більш продуманою. Силовий каркас із труб діаметром 50 мм захищає не лише командира та водія, а й стрільця. Для останнього додатковим захистом у разі перекидання слугує запасне колесо, закріплене зверху. Від бризок і бруду екіпаж захищений капотом та невеликими боковинами, машина оснащена бризковиками.

 

Уругвайський баггі отримав назву «Апереа» — так називається гризун, відомий також як бразильська морська свинка. Баггі значною мірою комплектується вузлами, що імпортуються з Бразилії, — зокрема, це дизельні двигуни «Фольксваген» робочим об’ємом 1,6 або 1,8 л. Максимальна швидкість із першим із них становить 140 км/год, із другим — 160 км/год. 60-літровий паливний бак забезпечує машині з 1,6-літровим двигуном пристойний запас ходу — 700 км. Маса порожньої машини становить 630 кг, спорядженої (з екіпажем) — до 1100 кг.

 

«Апереа», озброєний 40-мм автоматичним гранатометом та 7,62-мм кулеметом

Як і у випадку з «Коджаком», основний варіант озброєння «Апереа» включає два кулемети: 12,7-мм М2НВ у стрільця та 7,62-мм FN MAG у командира. Замість верхнього кулемета можна встановити 40-мм автоматичний гранатомет — американський Mk 19 або сінгапурський CIS 40. Найважчим озброєнням, випробуваним на «Апереа», є американська 30-мм автоматична гармата М230.

 Стрілець на «Апереа» захищений масивною трубчастою рамою.

«Лобо»

 

Перуанський «Вовк» (саме так перекладається прізвисько «Лобо») справляє враження найбільш продуманої конструкції серед усіх латиноамериканських «саморобок». Розроблення машини під офіційним позначенням VATT (Vehiculo de Ataque Todo Terreno — «всюдихідна штурмова машина») з 2001 року здійснювала фірма «Касанаве СА», а перші серійні зразки надійшли на озброєння у 2005 році.

Як і в «однокласників», кузов «Лобо» виготовлений зі сталевих труб, але вищої якості — з титановим антикорозійним покриттям. Окрім капота та невисоких бортів, частина машин обладнана дахом над робочими місцями водія та командира. Автомобіль може перевозитися повітрям (зокрема, на зовнішній підвісці вертольота) і пристосований для десантування на вантажному парашуті.

Довжина VATT становить 4,5 м, ширина — 2,2 м, висота — 2,6 м. У довідниках наводиться маса 850 кг, але, найімовірніше, ця цифра не враховує озброєння («Лобо» може нести найрізноманітніші його комбінації). На додаток до майже стандартного для латиноамериканських баггі набору з 7,62-мм та 12,7-мм кулеметів (боєкомплект — 2500 та 500 патронів відповідно) на перуанській машині випробували кілька протитанкових ракетних комплексів. Найпоширенішим варіантом є ПТРК 9К11 «Малютка» (або його китайський клон HJ-73C). Дві пускові установки ПТКР цього комплексу монтуються з боків верхньої частини машини (запасні ракети, судячи з наявних фотографій, не передбачені). Крім того, на «Лобо» випробовували сучасніші ПТРК — російський 9К135 «Корнет», ізраїльський «Спайк» LR, український «Скіф» (з ПТКР «Бар’єр» РК-2), а також комплекс власної розробки «Райо». Альтернативою ПТРК є гранатомет РПГ-7В із боєкомплектом з шести гранат.

Залежно від силової установки розрізняють кілька варіантів VATT. Для армійських частин спецназу постачався варіант М-1А2 із чотирициліндровим бензиновим опозитним двигуном повітряного охолодження «Фольксваген Ескарабахо» робочим об’ємом 1,6 л та механічною коробкою передач (чотири передачі вперед і одна — назад). Потужність двигуна становить 120 к.с. Від 0 до 70 км/год машина розганяється за 6 секунд, максимальна швидкість сягає 120 км/год. Армійці вважали, що цього цілком достатньо, але морській піхоті було мало: варіант М-2А1, що постачався морській піхоті, комплектується 1,8-літровим «фольксвагенівським» двигуном потужністю 140 к.с. Експортні моделі М-3Е та М-4Е обладнані ще потужнішими двигунами «Субару» EJ-25 робочим об’ємом 2,5 л. Запас ходу «Лобо» залежно від двигуна становить 380–450 км. Без озброєння автомобіль коштує приблизно 18 000 доларів (імовірно, з двигуном «Фольксваген»), а з озброєнням і засобами зв’язку ціна «Лобо» сягає 45 000 доларів.

 

VATT на навчаннях сухопутних військ Перу

VATT виявився єдиним латиноамериканським бойовим баггі, обсяг виробництва якого не обмежився кількома десятками одиниць, а також єдиним, що постачався на експорт. Перуанські військові придбали загалом 210 «Лобо». Найбільшим закордонним покупцем стала Ангола, яка отримала пів сотні VATT. Менші партії надійшли до Нігеру (15 машин), Гвінеї (12) та Гондурасу (12). Нарешті, є повідомлення про постачання дюжини «Лобо» в Україну, але документальних підтверджень цього нам знайти не вдалося.

 

Фото 109

Рейдова група перуанського спецназу: на передньому плані — «Лобо», за ним — легкі автомобілі «Пума».

discasanave.com

 

VELA та VLF

 

Створенням власних бойових баггі свого часу займалися й аргентинці. Їм знадобилася машина масою не більше 1000 кг, пристосована для транспортування вертольотом UH-1H «Ірокез» (на зовнішній підвісці). Автомобіль VELA (Vehiculo de Exploracion Ligero de Asalto — «легка розвідувально-штурмова машина») оснащувався 1,6-літровим двигуном «Фольксваген» і озброювався двома кулеметами (12,7-мм М2НВ та 7,62-мм М60). Цікавою деталлю аргентинського баггі було оснащення його двома гранатометами для стрільби димовими гранатами.

 

 

Концептуально VELA був близький до болівійського «Коджака», будучи позбавленим будь-яких панелей кузова, але аргентинські конструктори все ж подбали про стрільця, захистивши його дугою безпеки. Прототипи VELA випробовувалися у 601-му десантно-штурмовому батальйоні, але на озброєння машину не прийняли: аргентинські військові віддали перевагу важчому автомобілю «Гаучо», що нагадував зменшений HMMWV.

Аргентинський автомобіль VELA

 

Створили бойовий баггі й на «Острові свободи». Кубинське державне підприємство «Уніон де Індустріас Мілітарес» (UIM) розробило машину VLF (Vehiculo Liviano de Fiero — «легка вогнева машина»). Відомості про неї обмежуються кількома фотографіями. VLF озброєна 7,62-мм кулеметом ПКМ та 30-мм автоматичним гранатометом АГС-17, причому з останнього стрілець веде вогонь стоячи. Параметри силової установки автомобіля невідомі, але за фотографіями можна припустити, що VLF є повнопривідною. Кількість виготовлених машин, імовірно, не перевищує півтора десятка, експлуатуються вони кубинським спецназом «Авіспас Неграс» («Чорні оси»).

 

Автомобіль вогневої підтримки VLF кубинського спецназу «Авіспас Неграс»

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783