Spitfire
Сьогодні відзначається день битви за Британію - день, коли в небі над Альбіоном зійсшлися в бою півтори тисячі літаків, коли був покладений край сподіванням нацистів зламати британців. Героями цієї битви були не тільки пілоти, але й літаки. Про одного з них - "Харрікейна" - я вже розповідав. Сьогодні ж - про "Спітфайра".
Один
із найвідоміших мисливців Другої світової війни створювався
під керівництвом Р. Мітчелла (після його смерті у 1937 р. роботу
очолив Дж. Сміт). Розвиток проєкту почався з "типу 224" - мисливця-моноплана
з фіксованим шасі і двигуном "Госхок", який вийшов на випробування в
лютому 1934 р., але в серійне виробництво так і не потрапив. У ході подальшого
опрацювання проєкт еволюціонував в "тип 300" - суцільнометалевий
літак з шасі, яке ховається в польоті, мотором PV.12 (майбутнім "Мерліном") і тонким, еліптичним у плані, крилом.
Під цей проект була підготовлена специфікація F.37/34, яка згодом трансформувалася у F.10/35. В останній істотно знижувалася необхідна тривалість польоту –
тобто, передбачалося отримати мисливець-перехоплювач з потужним для свого часу
озброєнням (6-8 7,7-мм кулеметів). До серпня 1935 р. проект був готовий, почалося
виготовлення прототипу.
Випробування майбутнього "Спітфайра" почалися 6
березня 1936 р. Після внесення незначних змін за результатами перших польотів,
на прототипі вдалося досягти швидкості 560 км/год. 3 червня 1936 р.
міністерство авіації замовило першу партію – 310 мисливців. Машини мали будуватися за відкоригованою специфікацією F.16/36, для задоволення вимог якої довелося збільшити жорсткість крила.
Зважаючи на незначні виробничі потужності фірми "Супермарин" випуск
організували в тісній кооперації з іншими компаніями, що постачали вузли та
деталі. Проте термінів дотримати не вдалося – перший серійний
"Спітфайр" замість жовтня 1937 р. був випущений у березні 1938 р.
Подальша еволюція конструкції призвела до появи двох великих родин
"Спітфайрів" - з моторами "Мерлін" і "Грифон".
Загальний обсяг виробництва становив приблизно 22 000 літаків (включаючи 2400
палубних мисливців "Сіфайр").
Основні модифікації
"Спітфайр" Mk.I - двигун "Мерлін" II
(1030 к.с.) на перших 174 літаках або "Мерлін" III на решті.
Озброєння – 8 7,7 мм кулеметів "Браунінг" Mk.I. 24 машини
"Спітфайр" Mk.IВ, поставлених влітку 1940 р., мали озброєння з 2
20-мм гармат "Брітіш Іспано" (по 60 снарядів на ствол). Загальний
обсяг випуску становив 1567 літаків (1517 фірмою "Супермарин" до
березня 1941 р. та 50 фірмою "Вестленд" у липні-вересні 1941 р.).
"Спітфайр" Mk.II - двигун "Мерлін"
ХII (1175 к.с.). Озброєння – 8 7,7-мм кулеметів (Mk.IIА; 751 літак) або 2 20-мм
гармати та 4 7,7-мм кулемета (Mk.IIВ; 170 машин). Постачання почалися в червні
1940 р., завод CBAF випустив 921 машину. 50 літаків в 1942 р. переобладнані в
пошуково-рятувальний варіант ASR Mk.II, що ніс сигнальні димові шашки, а також
надувний човен.
"Спітфайр" Mk.V - двигун "Мерлін" 45
(1470 к.с.); в ході випуску встановлювалися і "Мерліни" інших
модифікацій – 46, 50, 50А, 55, 56. 154 літаки переобладнані зі "Спітфайрів"
Mk.I та Mk.II. У березні-червні 1941 р. "Супермарин" випустив 94
машини Mk.VA, озброєних 8 7,7-мм кулеметами. Основним підваріантом став Mk.VВ,
озброєний 2 20-мм гарматами та 4 7,7-мм кулеметами (3911 літаків). Mk.VС (2467
літаків) мав уніфіковане крило, що дозволяє монтувати як чисто кулеметне
озброєння (на практиці не застосовувався), так і гарматне, але більшість
літаків отримали змішане, яке відповідало Mk.VВ, але з боєкомплектом гармат,
збільшеним з 60 до 120 снарядів на ствол. Всього з урахуванням 15 фоторозвідників
випустили 6479 "Спітфайрів" Mk.V (1348 – фірмою "Супермарин",
4504 – CBAF і 635 – "Вестленд").
"Спітфайр" Mk.VI – висотний варіант з
гермокабіною та мотором "Мерлін" 47 (1415 к.с.). Озброєння – за типом
В. З грудня 1941 р. " Супермарин " випустив 100 літаків.
"Спітфайр" Mk.VII – висотний варіант з крилом
збільшеного розмаху, гермокабіною і мотором "Мерлін" 64 (1710 к.с.;
позначалися F Mk.VII) або 71 (HF Mk.VII). Озброєння – за типом С. З серпня 1942
р. фірмою " Супермарин " побудовано 140 машин.
"Спітфайр" Mk.VIII – створювався як модифікація
Mk.VII, позбавлена гермокабіни. Випускався в трьох підваріантах залежно від
двигуна: низьковисотному LF Mk.VIII ("Мерлін" 66, 1580 к.с.),
середньовисотному F Mk.VIII ("Мерлін" 63 або 63А) та висотному НF
Mk.VIII ("Мерлін" 70). Перші серії мали подовжені закінчення крила
(як на Mk.VII), надалі застосовувалися звичайні закінчення. Озброєння – за
варіантом С; крім того, передбачена підвіска однієї 227-кг бомби під фюзеляж і двох 113-кг під
крило. Випускався з весни 1943 р., збудовано 1658 літаків.
"Спітфайр" Mk.IX – варіант задумувався як
перехідний, проста адаптація планера Mk.V під мотори "Мерлін" 60-ї
серії, але в результаті став однією з найбільш масових модифікацій і випускався
до квітня 1945 р. З червня 1942 р. у цей варіант перероблялися Mk.V, а наприкінці
року розпочався випуск нових "дев'яток". Виготовлялися вони у трьох
варіантах: F Mk.IХ (мотор "Мерлін" 61, а потім 63 або 63А; звичайні
або вкорочені закінчення крила); LF Mk.IХ (будувався з початку 1943 р.;
"Мерлін" 66, вкорочені закінчення крила); НF Mk.IХ (з'явився на
початку 1944 р.; "Мерлін" 70, звичайні закінчення крила). У процесі
виробництва внесено низку змін: встановлене нове кермо повороту збільшеної
ширинни, додатковий фюзеляжний бак за пілотською кабіною, новий гіроскопічний
приціл, хвостове колесо, що ховається в польоті, краплеподібний ліхтар кабіни.
Спочатку озброювалися за типом С, але пізніше ввели посилене крило типу Е, яке
допускало встановлення 2 20-мм гармат (по 120 снарядів) та 2 12,7-мм кулеметів
(по 250 патронів). Виготовлено 5656 "Спітфайрів" Mk.IX (561 фірмою
"Супермарин" та 5095 – CBAF).
"Спітфайр" Mk.XVI - аналог Mk.IX, який
комплектувався двигуном "Мерлін" 266 (ліцензійним варіантом
"Мерліна" 66, що вироблявся в США фірмою "Паккард"). З
самого початку випуску комплектувався кермом повороту збільшеної ширини та
заднім фюзеляжним бензобаком. У ході виробництва введено озброєння за типом Е
та краплеподібний ліхтар. Випускався з жовтня 1944 р. Виготовлено 1054 літаки –
усі заводом CBAF.
"Спітфайр" PR Mk.X та PR Mk.XI – розвідувальні
варіанти з гермокабіною, створені на основі планера Mk.VII. Комплектувалися
крилом типу D із додатковими паливними баками замість відсіків озброєння. Фірма
"Супермарин" випустила 16 PR Mk.X та 471 PR Mk.XI.
"Спітфайр" Mk.XII – створений на основі планера Mk.VC варіант з мотором "Роллс-Ройс" "Грифон" IIB (1735 к.с.) або IV. Посилено фюзеляж, встановлено збільшене кермо повороту. Застосовувалося крило з вкороченими закінченнями. З жовтня 1942 р. до вересня 1943 р. "Супермарин" випустив 100 літаків.
"Спітфайр" Mk.XIV – варіант з двигуном
"Грифон" 61 або (на більшості машин) "Грифон" 65 (2050
к.с.), створений на основі планера Mk.VIII. Ранні серії несли озброєння за
типом С, але більшість – Е. З кінця 1944 р. випускався з краплеподібним
ліхтарем кабіни. Значна частина літаків випущена у розвідувальному варіанті FR
Mk.XIV, що зберіг все озброєння, але отримав АФА і додатковий 150-літровий
паливний бак у фюзеляжі. З жовтня 1943 р. "Супермарин" виготовив 957
літаків.
"Спітфайр" Mk.XVIII - подовжений фюзеляж,
посилене крило та шасі. Двигун та озброєння аналогічні Mk.XIVЕ. Додатковий бак
у фюзеляжі встановлювався як на розвідниках, так і на мисливцях. З червня 1945
р. "Супермарином" випущено 100 F Mk. XVIII і 200 FR Mk. XVIII.
"Спітфайр" PR Mk.XIX – неозброєний розвідник,
створений на базі Mk.XIV. Двигун "Грифон" 65. Випускався заводом
"Супермарин" з травня 1944 р., виготовлено 224 машини.
"Спітфайр" Mk.21 – застосоване нове крило типу
Y з подовженими елеронами, спрямленою передньою кромкою та закінченням іншої
форми. Установка повітряного гвинта збільшеного діаметра змусила збільшити
довжину основних стійок шасі, зробивши їх телескопічними. Озброєння – 4 20-мм
гармати (150 снарядів на ствол). Завод CBAF із січня 1944 р. випустив 120
літаків.
"Спітфайр" Mk.22 – аналог Mk.21 з
краплеподібним ліхтарем, зміненою електросистемою та іншими удосконаленнями. З
березня 1945 р. випущено 287 літаків (27 фірмою "Супермарин" та 260 –
CBAF).
"Спітфайр" Mk.24 – аналог Mk.22 зі збільшеним
запасом палива. У 1946-1948 pp. "Супермарин" виготовив 54 літаки;
крім того, у цей варіант переобладнано 27 машин Mk.22.
"Сіфайр" Mk.IB – палубний мисливець, який переобладнувався
з раніше випущених "Спітфайрів" Mk.VC. Переобладнано 48 літаків,
перші з яких здані морській авіації у червні 1942 р.
"Сіфайр" Mk.IIC – переобладнувався з Mk.VC на
заводі, ще до передачі війську. Відрізнявся посиленою конструкцією планера та
можливістю встановити під фюзеляжем тримач для 227-кг бомби. Двигун –
"Мерлін" 46. Частину літаків виконали у варіанті озброєного
розвідника FR Mk.IIC, частину – у низьковисотному варіанті L Mk.IIC з мотором
"Мерлін" 32 (1645 к.с.). Випуск розпочався у червні 1942 р., виготовили
372 літаки (272 – фірмою "Супермарин" та 110 – "Вестленд").
"Сіфайр" Mk.III – крило обладнане механізмом
складання. Двигун "Мерлін" 55 (на F Mk.III та FR Mk.III) або
"Мерлін" 55М (на L Mk.III та LR Mk.III). Озброєння – за типом С.
Серійне виробництво розпочалося у вересні 1943 р. Випущено 1220 літаків (870 – фірмою
"Вестленд " і 350 – " Канліфф-Оуен").
"Сіфайр" Mk.XV – розвиток "Сіфайра"
Mk.III з хвостовим оперенням як у "Спітфайра" Mk.XII і двигуном
"Грифон" VI (1850 к.с.). Озброєння – за типом С. Виробництво
розпочалося наприкінці 1944 р. Фірми "Вестленд " і "Канліфф-Оуен"
виготовили 330 літаків.
"Сіфайр" Mk.XVII – розвиток "Сіфайра"
Mk.XV з посиленим шасі, додатковим фюзеляжним паливним баком та краплеподібним
ліхтарем кабіни. З вересня 1945 р. побудовано 232 літаки (212 – фірмою "Вестленд",
20 – "Канліфф-Оуен").
"Сіфайр" Mk.45, Mk.46 і Mk.47 – літаки
післявоєнного випуску, створені на базі "Спітфайрів" Mk.21 та Mk.22. Виготовлено,
відповідно, 50, 24 та 90 екземплярів.
Служба та бойове застосування
Першими освоєння "Спітфайрів" розпочали 19-та
та 66-та АЕ. До початку Другої світової війни Королівські ПС отримали 306 таких
літаків. Ними встигли переозброїти 10 ескадрилій. Але до складу експедиційних
сил у Франції "Спітфайрів" не виділили – берегли для ППО метрополії. За
період "дивної війни" "Спітфайри" лише зрідка вступали в
бій. З 13 травня 1940 р. вони брали участь у боях над Нідерландами та північною
Францією, а потім прикривали евакуацію з Дюнкерка.
По-справжньому масово "Спітфайри" пішли у бій
під час битви за Англію. До її початку (10 липня 1940 р.) Мисливське
командування мало 247 таких літаків. Загалом у битві брали участь 19 ескадрилій
"Спітфайрів". На них припало 43% збитих літаків противника, у т.ч.
більше половини мисливців. Саме "Спітфайрам" довелося винести
основний тягар боїв з "месершміттами" – "Харрікейн" не міг
тягатися на рівних з Bf 109E. "Спітфайр" перевершував Bf 109E у
швидкості на малих висотах і в горизонтальній маневреності, але "месершмітт"
мав кращу швидкопідйомність і швидше розганявся на пікіруванні.
У 1941 р. та в перші місяці 1942 р. "Спітфайри"
базувалися виключно в метрополії. Різке зниження активності Люфтваффе над
Британією дозволило Королівським ПС перейти до наступальних дій.
"Спітфайри" Mk.I, II, а потім і Mk.V залучалися для супроводу бомбардувальників
та штурмових ударів по цілях у північній Франції, Бельгії, Нідерландах.
Щоправда, їхня ефективність у таких операціях обмежувалася недостатньою
дальністю польоту.
У березні 1942 р. 15 "Спітфайрів" Mk.VВ
відправили на Мальту – вони стали першими літаками цього типу, що потрапили за
межі метрополії. Загалом на Мальту було перегнано 367 «Спітфайри», які значно
посилили ППО цієї найважливішої британської бази в Середземномор'ї. А з травня
1942 р. "Спітфайри" воювали в Єгипті та Лівії. На момент вирішального
наступу проти італо-німецьких військ у Тунісі на початку 1943 р. тут діяло 10
ескадрилій "Спітфайрів". На завершальній стадії боїв у Тунісі
з'явилися і "Спітфайри" Mk.VIII, які згодом брали участь у боях на
Сицилії та в південній Італії.
У 1944 р. "Спітфайри" Mk.VIII почали
застосовуватися в Бірмі. До кінця війни тут діяло близько десяти ескадрилій з
такими машинами, які використовувалися, головним чином, як мисливці-бомбардувальники.
У метрополії з 1943 р. "п'ятірки" поступово
замінювалися "Спітфайрами" Mk.IX. У першу чергу вони надходили в
ескадрильї ППО, але з наближенням висадки в Нормандії головну увагу перенесли
на частини, що виділялися для операцій на континенті. Під час операції
"Оверлорд" та після неї "дев'ятки" використовувалися для
прикриття військ, аеродромів, вузлів комунікацій, супроводу денних
бомбардувальників. Особливо слід відзначити застосування "Спітфайрів"
як коригувальників вогню корабельної артилерії: для цього завдання виділили дві
ескадрильї "Спітфайрів" Mk.VB та чотири флотські ескадрильї на
"Сіфайрах" Mk.III. Незважаючи на те, що за масою бойового
навантаження "Спітфайри" поступалися "Тайфунам", вони
застосовувалися і як мисливці-бомбардувальники. Особливо важливим завданням
стало полювання за літаками-снарядами V-1. У листопаді 1944 р. в бій вступили
"Спітфайри" Mk.XVI – їхнім першим завданням стали удари по стартових
майданчиках балістичних ракет V-2.
З лютого 1943 р. у стройові частини почали надходити
"Спітфайри" Mk.XII - перша модифікація з "Грифонами".
Такими літаками озброїли 41-шу і 91-шу АЕ, які діяли в системі ППО Англії.
Спочатку основними цілями для нових "Спітфайрів" були FW 190A, а в
1944 р. вони перейшли на полювання за V-1. Літаки-снаряди були головними цілями
і для "Спітфайрів" Mk.XIV. Першою такі літаки отримала на початку
1944 р. 610-та АЕ, а найбільших успіхів досягла 91-ша ескадрилья: її пілоти
збили 184 V-1. Ця ж частина стала єдиною, яка встигла випробувати в бою
"Спітфайри" Mk.21 – на таких машинах вона воювала з квітня 1945 року.
У складі британської морської авіації "Сіфайри"
експлуатувалися з жовтня 1942 р. Першою на "Сіфайри" Mk.IB
переозброїли 801-шу АЕ, яка базувалася на "Ф'юрієсі". Її літаки в
липні 1944 р. забезпечували удар по лінкору "Тірпіц".
"Сіфайри" Mk.IIC у листопаді 1942 р. брали участь у висадці союзників
у Північній Африці. У липні 1943 р. понад 100 таких літаків, які базувалися на
ескортних авіаносцях, забезпечували висадку в районі Салерно (Італія).
"Сіфайри" Mk.III брали участь в операції "Драгун" (висадці
в Південній Франції), нальотах на "Тірпіц", але головним ТВД для них
став Далекий Схід. Зокрема, 807-ма АЕ з "Хантера" забезпечувала
висадку десанту під Рангуном, а 887-а та 894-а АЕ з "Індефатігейбла"
брали участь в операції проти нафтопромислів Суматри. У
березні-квітні 1945 р. "Сіфайри" билися над о-вами Сікісіма, у червні
– над Труком, у серпні з'явилися над самою Японією.
Крім власне британських ескадрилій, на
"Спітфайрах" у складі Королівських ВПС у Західній Європі та Північній
Африці воювало багато ескадрилій домініонів: 11 канадських, 10 південноафриканських,
2 австралійських, 1 новозеландська. З червня 1942 р. "Спітфайри"
Mk.VC з'явилися в Австралії – три АЕ забезпечували ППО об'єктів на півночі
континенту, а після переозброєння в 1944 р. на Mk.VIII воювали на Новій Гвінеї.
З січня 1945 р. на "Спітфарйрах" Mk.VC воювали індійські авіачастини
в Бірмі.
У складі Королівських ПС воювали 18 ескадрилій
"Спітфайрів", укомплектованих особовим складом окупованих нацистами
країн: 7 польських, 3 чехословацьких, по 2 – норвезьких, бельгійських,
грецьких, по 1 – голландській та югославській. Експлуатувалися
"Спітфайри" і ПС Вільної Франції. А влітку 1944 53
"Спітфайра" Mk.V отримали ПС Італії, які билися на боці союзників.
Машини були далеко не новими, і в льотний стан вдалося привести лише 33 з них,
які надійшли до 20-ї групи і потім застосовувалися в боях у Північній Італії та
на Балканах. Наприкінці 1942 – на початку 1943 рр. у Північній Африці на
"Спітфайрах" воювала американська 4-та мисливська авіагрупа, а в
червні 1944 р. на таких же літаках над Нормандією діяла флотська коригувальнаескадрилья VCS-7.
Значна кількість "Спітфайрів" надійшла до СРСР.
З початку 1943 р. було поставлено 143 літаки Mk.VB. Наприкінці квітня на Кубані
розпочав бій перший полк, озброєний цими літаками – 57-й гв. ІАП, а з серпня на
Міусі воював 821-й ІАП. Надійшли такі машини також до 16-го ІАП ППО, яка
прикривала Москву, і до 7-го ІАП ВПС Чорноморського флоту. З лютого 1944 р.
почалися поставки Mk.IX (загалом 1185 одиниць – 1183 LF Mk.IХ і 2 НF Mk.IХ).
Всі вони надійшли до полків ППО, які прикривали Москву, Ленінград, Мурманськ та
деякі інші важливі центри.
У повоєнний час "Спітфайри" експлуатувалися в
Королівських ПС до 1954 р. У 1948-1950 рр. вони брали участь у кампанії в
Малаї. Флотські "Сіфайри" у липні-вересні 1950 р. воювали в Кореї.
Безліч "Спітфайрів" після закінчення Другої
світової війни продали різним країнам: Франції, Італії, Бельгії, Нідерландам (у
1948-1949 рр. брали участь у боях в Індонезії), Греції (у 1947-1949 рр.
застосовувалися у громадянській війні), Чехословаччині, Ірландії, Індії, Бірмі,
Ізраїлю (куплені у Чехословаччини; брали участь у першій арабо-ізраїльській
війні), Єгипту (брали участь у першій арабо-ізраїльській війні), Туреччині,
Португалії, Швеції, Таїланді, Югославії. "Сіфайри" постачалися до
Франції (Mk.III Mk.XV), Австралії (Mk.XVII), Канади (Mk.XV).
"Спітфайр" став справжнім символом Королівських
ПС часів Другої світової війни. Цей літак виявився надзвичайно вдалим мисливцем,
що мав величезні резерви для розвитку: досить сказати, що потужність силових
установок "Спітфайрів", за час виробництва зросла практично вдвічі. На
його основі вдалося створити досить непоганий палубний мисливець –
"Сіфайр". У повітряних боях "Спітфайр" цілком міг
протистояти німецьким Bf 109 та італійським мисливцям.
|
|
"Спітфайр"
Mk.IА |
"Спітфайр"
Mk.IIА |
"Спітфайр"
Mk.VB |
"Спітфайр"
Mk.VI |
"Спітфайр"
LF Mk.VIII |
"Спітфайр"
LF Mk.IXE |
"Спітфайр"
Mk.XII |
"Спітфайр"
Mk.XIVE |
"Сіфайр"
Mk.IIC |
"Сіфайр"
L
Mk.III |
|
Двигун: тип
потужність, к.с. |
Роллс-Ройс "Мерлін" III 1030 |
Роллс-Ройс "Мерлін" XIII 1135 |
Роллс-Ройс "Мерлін" 45 1470 |
Роллс-Ройс "Мерлін" 47 1415 |
Роллс-Ройс "Мерлін" 66
1720 |
Роллс-Ройс "Грифон" IV 1735 |
Роллс-Ройс "Грифон" 65
|
Роллс-Ройс "Мерлін" 46 1415 |
Роллс-Ройс "Мерлін" 55М 1585 |
|
|
Розмах крила, м: |
11,23 |
12,29 |
11,23 |
9,9 |
11,23 |
9,8 |
||||
|
Довжина літака, м |
9,12 |
9,58 |
9,47 |
9,62 |
9,96 |
9,12 |
||||
|
Висота літака, м |
3,02 |
3,48 |
3,86 |
3,89 |
3,48 |
|||||
|
Площа крила, кв. м |
22,5 |
23,1 |
22,5 |
21,46 |
22,5 |
21,5 |
||||
|
Маса, кг: порожня злітна |
1953 2692 |
2059 2799 |
2251 3071 |
2302 3057 |
2354 3624 |
2309 3354 |
2524 3363 |
3034 3889 |
2404 3240 |
2472 3275 |
|
Максимальна швидкість,
км/год / на висоті, м |
582 / 5669 |
570 / 5349 |
597 / 6096 |
570 / 5349 |
650 / 4600 |
650 / 6400 |
639 / 5425 |
717 / 7894 |
550 / 6309 |
578 / 1514 |
|
Швидкопідйомність, м/с |
11 |
15,3 |
16,5 |
13,5 |
23,7 |
24,1 |
19,1 |
25,2 |
12 |
17,5 |
|
Практична стеля, м |
10485 |
11460 |
11300 |
11065 |
12650 |
12955 |
11890 |
13560 |
11460 |
9750 |
|
Дальність польоту, км |
680 |
650 |
760 |
690 |
1095 |
700 |
795 |
740 |
700 |
820 |
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 4731 2196 4166 1818
Коментарі
Дописати коментар