M551 Sheridan: історія створення і конструкція

Новина про припинення закупівель для армії США нових легких танків М10 «Букер» наштовхнула мене на історико-філософські роздуми. Виглядає, що останнім американським вдалим легким танком був М41 «Вокер Бульдог», впроваджений у виробництво майже 75 років тому... Після нього проєкти, здебільшого, закривались на різних стадіях. До серійного виробництва довели лише один – М551 «Шеридан», та він виявився напрочуд невдалим. Сьогодні згадаємо саме про нього.

 

У січні 1959 року армія США ініціювала програму створення нового легкого танка. Бойова машина, позначена як AR/AAV (Armored Reconnaissance/Airborne Assault Vehicle — Броньована Розвідувальна/Повітрянодесантна Штурмова Машина), мала замінити в розвідувальних підрозділах легкі танки М41 «Вокер Бульдог», а у повітрянодесантних частинах — винищувачі танків М56 «Скорпіон». Обидві машини були практично новими (М41 випускався у 1951–1954 роках, а М56 — у 1957–1958-му), але вже не задовольняли військових.

 

До перспективного легкого танка висунули досить жорсткі вимоги. З одного боку, маса машини не повинна була перевищувати 10 тонн (згодом, щоправда, цю межу довелося підвищити), з іншого — озброєння AR/AAV мало гарантувати ураження середніх танків противника (Т-34-85, Т-44, Т-54). Крім аеромобільності (можливості транспортування військово-транспортними літаками), необхідно було забезпечити можливість десантування AR/AAV з парашутами, а також подолання водних перешкод без додаткової підготовки. Танк мав бути оснащений прицільним обладнанням, яке забезпечувало б цілодобове застосування озброєння, а також системою захисту від зброї масового ураження. Загалом, завдання, поставлене перед конструкторами, було непростим, зате у разі успіху йшлося про дуже вагомий виграш…

 

Розробка

 

До осені 1959 року свої пропозиції щодо проєкту надали 12 фірм. У грудні замовник — Командування озброєння і автобронетанкової техніки армії США — визначив двох фіналістів: фірми «Алліс Чалмерс» і «Кадилак» (підрозділ концерну «Дженерал Моторс»). Перша з них запропонувала тримісну бойову машину (командир також виконував функції навідника), друга — чотиримісну. Проєкт «Кадилака» був більш функціональним, проте явно не вписувався в масові обмеження. В обох проєктах основним озброєнням передбачалося 152-мм гармата-пускова установка, здатна вести вогонь протитанковими керованими ракетами.

 

Обидва конкуренти подали свої ескізні проєкти у травні 1960 року. До того часу замовник підвищив граничну масу танка до 15 тонн. Після аналізу переваг і недоліків обох проєктів у червні було оголошено переможця — фірму «Кадилак». Машині AR/AAV присвоїли індекс ХМ551, а 14 серпня 1961 року — назву «Шеридан» (на честь генерала-кавалериста армії Півночі Філіпа Шеридана, який відзначився у кампаніях 1864–1865 років).

 

Розробка системи озброєння для майбутнього «Шеридана» розпочалася раніше за створення самого танка — у квітні 1958 року. У рамках програми CVWS (Combat Vehicle Weapon System — Бойова Система Озброєння для Бронетехніки) створили гармату-пускову установку ХМ81 і ПТКР ХМ13 «Шилейла» (згодом стандартизовану як MGM-51A). Їхні випробування почалися у 1961 році й проходили не без проблем. Скептики наполягали на озброєнні ХМ551 звичайною гарматою калібру 76 або 90 мм і додатковими пусковими установками ПТКР (за аналогією з французьким танком AMX-13, доозброєним ракетами SS-11). У підсумку, у 1962 році гармату-пускову установку ХМ81Е3 визнали такою, що успішно пройшла випробування, і затвердили як основне озброєння «Шеридана». Але, як показала практика, скептики таки мали рацію…

 

Улітку 1962 року розпочалися випробування башти танка ХМ551 зі штатним озброєнням, встановленої на доопрацьованому шасі М41. З 24 серпня на полігоні Абердин проводили вогневі випробування, під час яких стріляли як ПТКР, так і звичайними снарядами. Загалом було здійснено понад 600 пострілів, причому результати були далекими від ідеальних: під час однієї з серій запусків ПТКР «Шилейла» в ціль влучила лише одна ракета з одинадцяти… Навесні 1964 року випробування продовжили на полігоні Вайт-Сендс, а влітку того ж року ракету MGM-51A запустили в серійне виробництво, хоча випробування тривали до осені 1967 року.

Перший прототип ХМ551

 

А тепер повернімося до самого танка. У червні 1962 року був готовий перший прототип ХМ551, а невдовзі за ним з’явилися ще два. Перші три машини відрізнялися від майбутніх серійних танків передньою бронеплитою корпусу, нахиленою під кутом 30°, прямокутними обрисами кормової частини корпусу, а також наявністю водохідного рушія — гребних гвинтів. На другій серії прототипів (№№ 4, 5 і 6) від останнього відмовилися — тепер рух на плаву забезпечувався обертанням гусениць. Крім того, було перероблено кормову частину корпусу — її листи стали нахиленими.

Дванадцятий прототип ХМ551

 

Сьома машина, з якої почалася третя серія прототипів, відрізнялася кардинально переробленою носовою частиною корпусу з новим поворотним люком механіка-водія. Для покращення плавучості на опорних котках з’явилися характерні накладки (від яких згодом відмовилися). Ліворуч від гармати встановили пристрілювальну рушницю ХМ122 калібру 15 мм. Прототип № 8 отримав ще раз перероблений корпус. Усі згадані машини вийшли на випробування до кінця 1963 року, а наступного року з’явилися ще три прототипи. Нарешті, у лютому 1965-го був готовий останній, 12-й дослідний зразок «Шеридана». Два місяці потому підписали контракт на серійне виробництво танка. Ним займалося один з підрозділів «Дженерал Моторс» — фірма «Аллісон», яка використовувала як виробничу базу державний танковий завод у Клівленді. У травні 1966 року танк М551 «Шеридан» офіційно прийняли на озброєння, хоч і з численними зауваженнями, усунення яких армія вимагала вже в ході серійного виробництва.

Конструкція

 

Корпус M551 має традиційне для танків компонування з відділенням управління в передній частині, бойовим — у середній та моторно-трансмісійним — у кормі. Корпус виготовлений з алюмінієво-магнієвого (із вмістом цинку) сплаву марки 7039 — міцнішого, ніж сплав 5083, що застосовується, наприклад, у бронетранспортерах М113 і САУ M109. Башта — зварна, зі сталевих гомогенних бронелистів. У лобовій проєкції броня «Шерідана» забезпечувала захист від 20-мм снарядів, в інших — від куль калібру 14,5 мм.

 

У відділенні управління розміщене робоче місце механіка-водія з регульованим сидінням. Для спостереження за місцевістю слугують три перископи M47, встановлені перед вхідним люком механіка-водія, причому середній можна замінити приладом нічного бачення M48. Управління танком здійснюється за допомогою керма мотоциклетного типу. У середній частині корпусу розташована тримісна башта: праворуч від гармати — робочі місця навідника (з регульованим по висоті сидінням) і командира, ліворуч — заряджальника. Доступ до місць навідника й командира здійснюється через спільний двостулковий люк, у заряджальника — окремий люк, що відкидається вліво. У підлозі бойового відділення є евакуаційний люк.

 

Танк обладнаний шестициліндровим двотактним дизельним двигуном рідинного охолодження 6V-53T потужністю 300 к.с. при 2800 об/хв. Питома потужність становила 19 к.с./т — на той час дуже гідний показник. Запас пального — 598 л. Трансмісія TG-250 має чотири передачі переднього й дві передачі заднього ходу, включає гідродинамічну коробку з блокувальним фрикціоном, планетарні механізми повороту і бортові редуктори. Моторно-трансмісійне відділення оснащене системою пожежогасіння з використанням газу гелону.

 

Ходова частина кожного борту складається з п’яти здвоєних опорних котків великого діаметра з гумовими бандажами, переднього направляючого й заднього ведучого коліс. Підвіска котків — незалежна торсіонна; на першому й п’ятому котках додатково встановлені гідравлічні амортизатори. Гусениця Т138 складалася зі 102 траків завширшки 444 мм із гумометалевими шарнірами. Її ресурс становив близько 8000 км.

 

Танк M551 оснащувався обігрівачем, а також мав систему захисту від зброї масового ураження, хоча й не був герметичним: у разі газової атаки екіпаж мав залишатися в машині в протигазах. У лівій частині даху башти знаходився вентилятор.

 

«Шеридан» оснащувався радіостанцією AN/VRC-12, -46, -47 або -53, що встановлювалася в правій задній частині башти. Також мав танковий переговорний пристрій С2296/VRC, з’єднаний із зовнішнім телефоном (у лівій задній частині башти). Через нього піхотинець міг не тільки зв’язатися з екіпажем, а й користуватися танковою радіостанцією.

 

ХМ551 (12-й прототип) на плаву

Як уже зазначалося, новий легкий танк мав бути плаваючим. Через зростання маси бойової машини від ідеї подолання водних перешкод без підготовки довелося відмовитися — перед входом у воду слід було встановити спеціальні екрани із синтетичної тканини, що займало близько 5 хвилин. Рух на плаву забезпечувався за рахунок обертання гусениць, при цьому швидкість сягала 5 км/год.

Десантування "Шеридана" методом LAPES

 

M551, згідно з вимогами, міг десантуватися з парашутами. Звичне для радянських ВДВ скидання техніки з середніх висот на багатокупольних системах майже не застосовувалося американцями — вони віддавали перевагу низьковисотному десантуванню за методом LAPES (Low-Altitude Parachute-Extraction System). За такого способу танк встановлювався на спеціальну амортизуючу платформу. Літак C-130 «Геркулес», пролітаючи над зоною висадки на гранично малій висоті, відкривав вантажну рампу, після чого розкривалися парашути, які буквально виривали платформу з танком із літака. 

Озброєння

 

Основним озброєнням танка M551 була 152-мм нарізна гармата-пускова установка M81 із поршневим затвором, що відкидався вліво. Затвор мав електропривод, але за потреби його можна було відкривати і закривати вручну. Довжина ствола становила 17,5 калібрів, що зумовлювало низькі балістичні характеристики гармати. Проте більшого й не вимагалося: головним засобом боротьби з танками вважалися протитанкові керовані ракети, отже, висока початкова швидкість снарядів не була критичною. Люлька гармати — циліндричного типу. Протиоткатні пристрої складалися з гідравлічного гальма відкоту й пружинного накатника. Довжина відкоту — 380 мм. Кути вертикального наведення гармати — від -8° до +19,5°.

 

Пуск ПТКР "Шилейла" з 12-го прототипу

Гармата могла вести вогонь як традиційними снарядами, так і протитанковими керованими ракетами MGM-51A «Шилейла». На останніх варто зупинитися докладніше. «Шилейла» належала до ПТРК другого покоління з напівавтоматичною системою наведення (за інфрачервоним променем). Після пуску ракети оператор мав утримувати ціль у перехресті прицілу, а сигнали управління генерувалися автоматично й передавалися на ракету через передавач, розміщений над стволом гармати. ПТКР важила 26,76 кг, її довжина становила 1155 мм, а максимальна швидкість польоту — 688 м/с. Хрестоподібне хвостове оперення, яке розкривалося після виходу зі ствола, мало розмах 290 мм. Ракета оснащувалася кумулятивною бойовою частиною масою 6,8 кг і бронепробивністю 200 мм (під кутом зустрічі 60°).

 

«Шилейла» могла застосовуватися як удень, так і вночі, але лише з місця. Тренований навідник міг випустити дві ракети протягом хвилини. Максимальна дальність стрільби по нерухомій цілі становила 3000 м, а по рухомій — на 500 м менше (через ненадійний прийом сигналів керування на великій відстані та недостатню точність гоніометра системи наведення). Швидкість рухомої цілі не мала перевищувати 60 км/год. Ще однією особливістю «Шилейли» була необхідність враховувати положення танка відносно Сонця — у ясну погоду сонячні промені створювали завади для системи наведення. До того ж сама система виявилася досить крихкою — практика показала, що апаратура наведення, встановлена на танку, часто виходила з ладу через вібрації, викликані стрільбою з гармати.

 

Окрім ПТКР, до боєкомплекту гармати входили унітарні снаряди зі згоряючими гільзами: кумулятивний М409, осколково-фугасний М657, картечний М625А1 (оснащений 10 тисячами стрілок, ширина розльоту яких на дистанції 400 м становила 85 м) і запалювально-димовий М410. Типовий боєкомплект включав 10 ПТКР (укладалися в корпусі праворуч від водія) і 20 снарядів (у корпусі ліворуч від водія та в башті).

 

Допоміжне озброєння було представлене двома кулеметами: 7,62-мм М73, спареним із гарматою (боєкомплект — 3000 набоїв), і 12,7-мм М2НВ (1000 набоїв), встановленим на командирській башточці, що оберталася за допомогою електропривода, а в аварійних ситуаціях — вручну. Наприкінці експлуатації «Шеридана» спарений кулемет замінили на більш сучасний М240С того самого калібру.

 

Навідник мав у розпорядженні монокулярний денний приціл М119 (8-кратного збільшення), який згодом замінили на М127 із змінним збільшенням (8- та 12-кратним). У темний час доби використовувався монокулярний перископічний приціл нічного бачення М44 (9-кратного збільшення). Над стволом гармати встановлювався прожектор AN/VSS-3, що працював як у видимому діапазоні, так і в інфрачервоному — адже прилади нічного бачення, застосовані на «Шеридані», були пасивного типу й потребували підсвітки. Існувало також прицільне пристосування М31 для стрільби з закритих вогневих позицій, але такий спосіб використовувався вкрай рідко. Командир мав 10 перископічних приладів спостереження, розміщених по периметру командирської башточки, а навідник — один перископ М37. Характерно, що командир не мав приладів нічного бачення — лише на турельний кулемет можна було встановити нічний приціл AN/PVS-2 (або досконаліший AN/TVS-2).

 

З обох боків передньої частини башти M551 встановлювалися два чотириствольні димові гранатомети, що стріляли гранатами М8-НС і М34-WP. Дальність стрільби становила 45 м, сектор розльоту гранат — по 60° вправо й вліво від повздовжньої осі башти. Пульт керування гранатометами дозволяв вести вогонь одиночними пострілами, чергами з чотирьох гранат або повним залпом (вісім гранат).

 

Варіанти

 

Доопрацювання принципово нового основного озброєння для «Шеридана» відбувалося важко. Для підстраховки на випадок провалу в 1967 році на M551 випробували традиційну 76-мм гармату. Трохи раніше з’явився варіант, озброєний 105-мм гаубицею ХМ103Е7 (боєкомплект — 65 пострілів). Однак єдиним варіантом озброєння, який застосовувався на серійних «Шериданах», так і залишилася 152-мм гармата-пускова установка.

М551 з 76-мм гарматою

 

На базі M551 передбачалося створити цілу низку бойових і допоміжних машин: самохідний ЗРК «Маулер», ЗСУ з 20-мм шестиствольною гарматою М61 «Вулкан», бойову машину з парою 25-мм гармат, бронетранспортер, транспортну машину, БРЕМ, інженерний танк, мостоукладач, самохідний вогнемет, самохідний 107-мм міномет, 105-мм та 155-мм САУ. Але всі ці проєкти так і залишилися на папері — за винятком БРЕМ, яка проходила випробування в 1970-х роках, однак не була прийнята на озброєння.

 

Наприкінці 1970-х років була здійснена спроба глибокої модернізації «Шеридана» в межах спільної з Корпусом морської піхоти програми ARMVAL (Army/Marine Corps Advanced Antiarmor Vehicle Evaluation). Унаслідок цього танк суттєво «схуд» (до 11,34 т), але став більш «жвавим» завдяки встановленню 8-циліндрового дизеля 8V-53T потужністю 408 к.с. (від амфібійного БТР LVTP-7). Також було впроваджено нову систему керування вогнем. У 1978–1980 роках за програмою ARMVAL було виготовлено десять прототипів (шляхом переобладнання серійних M551), але на озброєння цей варіант так і не надійшов. 

"Шеридан" з 75-мм гарматою

"Шеридан" зі 105-мм гарматою. 1983 р.

Експериментальними залишилися й варіанти M551, озброєні 75-мм гарматою ARES (розроблялася для перспективного легкого танка) та 105-мм гарматою М68 — стандартним озброєнням американських основних бойових танків M60. Пропонувалися також варіанти переозброєння «Шериданів» баштами від БМП M2 «Бредлі» (з 25-мм гарматою, 7,62-мм кулеметом і спареною пусковою установкою ПТКР «Тоу») або двозарядною ПУ ПТКР «Тоу» від самохідного ПТРК M901.

"Шеридан"-імітатор Т-80

 

Єдиним реалізованим варіантом модернізації «Шеридана» (не рахуючи «візуальних імітацій» радянської військової техніки, що використовувалися на полігонах) став M551A1, який з’явився в 1972 році. Ця машина отримала лазерний віддалемір AN/VVG-1. Частину таких машин додатково оснастили тепловізійним прицілом AN/VSG-2B (аналогічним тому, що встановлювався на танках M60A3) і позначили як M551A1(TTS). Але згодом в експлуатації залишилися лише «Шеридани» з такими прицілами, і літери «TTS» з позначення зникли.

 

M551A1(TTS)

Отже, наскільки вдалою виявилася спроба американців створити плаваючий аеромобільний легкий танк, здатний протистояти середнім (основним бойовим) танкам противника? Вимоги замовника щодо тактичної й стратегічної мобільності були задоволені. «Шеридан», без сумніву, став «найважчим» легким танком у сенсі калібру встановленої на ньому гармати, а також першим західним танком з інтегрованим комплексом керованого озброєння. Але щодо ефективності цього озброєння сумніви виникли ще на етапі розробки й випробувань. Момент істини настав у реальному бою — але це вже тема для окремої розповіді.

 

Тактико-технічні характеристики танка M551 «Шеридан»

 

Маса, т	15,2
Екіпаж, чол.	4
Озброєння	1 152-мм гармата-пускова установка, 1 7,62-мм і 1 12,7-мм кулемети
Довжина, м	6,30
Ширина, м	2,80
Висота, м	2,95
Кліренс, м	0,48
Потужність силової установки, к.с.	300
Максимальна швидкість, км/год:
на суші на плаву	70 5,8
Запас ходу по шосе, км	565
Перепони, що долаються:
висота стінки, м ширина рову, м підйом, град.	0,8 2,4 35

 

 Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783