M551 Sheridan: служба і бойове застосування

М551 з 3-го ескадрону 4-го кавполку у В'єтнамі. Під носовою частиною помітний додатковий титановий бронелист

 

Відповідно до свого основного призначення танки M551 надходили на озброєння розвідувальних частин, які в армії США традиційно вважалися кавалерійськими. У меншій кількості «Шеридани» потрапили до повітряно-десантних з’єднань. У січні 1969 року перша партія цих машин вирушила до В’єтнаму, де тривали бойові дії.

 

Переозброєння розвідувальних частин новими легкими танками почалося у 1967 році. Типовий кавалерійський ескадрон (розвідувальний батальйон) армії США, що входив до складу танкової або піхотної дивізії, отримував 27 танків M551 – по 9 у кожній розвідувальній роті. Крім того, «Шеридани» надходили до окремих бронекавалерійських полків – розвідувальних частин корпусного рівня. Такий полк за штатом мав 84 легкі танки – три ескадрони по 27 одиниць і три M551 у штабі полку. У червні 1967 року «Шеридани» надійшли до першого стройового підрозділу – 1-го батальйону 63-го танкового полку (Форт-Райлі, штат Канзас). Незабаром після цього «Шериданами» переозброїли 1-й ескадрон 17-го кавалерійського полку, який входив до складу 82-ї повітряно-десантної дивізії. У квітні 1968 року десять M551 прибули на Гаваї, у листопаді з’явилися в частинах 8-ї армії в Південній Кореї, а в січні 1969 року – в Західній Європі.

 

Довга дорога до В’єтнаму

 

Пропозицію про відправку «Шериданів» до В’єтнаму вперше висловили у 1966 році, коли їх виробництво лише починалося. Ідею довелося відкласти з банальної причини – для M551 ще не було налагоджено виробництво боєприпасів. Військові розсудливо відмовилися від відправки до «гарячої точки» «кулеметного візка за 300 тисяч баксів», як тоді охрестили M551. У березні 1967 року в доповіді командування армії США знову висунули вимогу направити до В’єтнаму «легкі бронемашини, не гірші за БТР M113 за мобільністю, але кращі за озброєнням». Природним кандидатом на цю роль виглядав «Шеридан», але і цього разу рішення довелося відкласти: на той час у боєкомплекті все ще бракувало осколкового снаряда, а прилади нічного бачення не досягли прийнятного рівня надійності. Крім того, офіцери, які вже побували у В’єтнамі, наполягали на необхідності обладнати «Шеридани» бульдозерними відвалами (чого так і не зробили) та посилити їхнє бронювання.

 

Командування з озброєння та автобронетанкової техніки армії США ініціювало три термінові програми, спрямовані на адаптацію танка M551 до умов війни у В’єтнамі: розробку картечного снаряда M625, проєктування додаткового протимінного бронювання та підвищення ефективності засобів нічного бачення. У 1968 році, коли боєприпаси для «Шериданів» нарешті пішли в серійне виробництво, новими танками вирішили озброїти 3-й і 4-й ескадрони 4-го кавалерійського полку, що діяли у В’єтнамі. Проте на заваді стали їхні офіцери – вони були цілком задоволені наявними середніми танками M48A3, а «Шеридан» помітно поступався «Паттону» у захищеності.

 

Визначальним для долі «Шеридана» стало призначення у березні 1968 року нового командувача американськими військами у В’єтнамі – генерала Крейтона Абрамса. Ще на посаді заступника начальника штабу армії США він доклав чимало зусиль для просування M551 на озброєння і тепер прагнув довести правильність своєї позиції. З цією метою у липні 1968 року Абрамс скликав у Сайгоні нараду, на яку викликав із Штатів кількох осіб, безпосередньо причетних до «Шеридана» – зокрема командира батальйону, в якому танк проходив війскові випробування. Вирок офіцерів був однозначний: «Шеридан» для В’єтнаму не придатний! Попри це, Абрамс наполіг на відправці M551 для випробувань у бойових умовах у кількості, достатній для озброєння одного ескадрону (27 машин).

 

Перед відправкою до В’єтнаму «Шеридани» доопрацювали. З них зняли все обладнання комплексу керованого озброєння, крім двох блоків (через що «в’єтнамізовані» танки в підрозділах прозвали «двокоробочними»). Звільнене місце використали для розміщення додаткового боєкомплекту до кулеметів. Також переробили укладання боєприпасів, виключивши можливість розміщення ПТКР, але збільшивши запас звичайних снарядів. Усього такій переробці піддали 226 танків (серійні номери 140–223 та 740–885).

 

Бойовий дебют

 

До першої партії «Шериданів», яка прибула до В’єтнаму в січні 1969 року, увійшли 64 танки. Збільшення партії пояснювалося прагненням випробувати М551 як у складі дивізійного розвідувального батальйону, так і в окремому полку. У результаті по 27 танків отримали 3-й ескадрон 4-го кавалерійського полку (входив до складу 25-ї піхотної дивізії) та 11-й бронекавалерійський полк (БрКП). Ще 10 «Шериданів» залишилися в резерві.

 

У 11-му БрКП, раніше озброєному бронетранспортерами М113 і «нормальними» танками М48А3, поява «алюмінієвих» «Шериданів» була сприйнята прохолодно, однак перший же бій змусив військових змінити свою думку. Перед світанком 29 січня 1969 року екіпажі двох М551, які перебували на блокпості біля шосе Лонг-Бінь, помітили підозрілий рух. Увімкнувши свої потужні прожектори, вони виявили кілька сотень в’єтконгівців, що наближалися. Двох пострілів картеччю вистачило, аби відбити у противника бажання атакувати. Вранці на цьому місці виявили 125 трупів. Незабаром свою ефективність продемонстрували й осколково-фугасні снаряди – вони цілком підходили для знищення земляно-дерев’яних укріплень і будівель. Однак найбільшою популярністю користувалася саме картеч: за перші три місяці боїв «Шеридани» витратили 1461 картечний снаряд і 350 осколково-фугасних, а також 431 000 патронів до кулеметів.

 "Шеридан" 3-го ескадрону 4-го кавполку у в'єтнамських джунглях. Серпень 1969 р.

Командирам частин, що отримали М551 у В’єтнамі, надали свободу визначення місця легких танків у штатній структурі. Командир 11-го БрКП полковник Джордж Паттон (син того самого Паттона) вирішив у 1-му ескадроні свого полку частково замінити «Шериданами» бронетранспортери М113 – у кожному розвідувальному взводі одне з трьох відділень замість двох БТР отримало три легкі танки. Середні танки М48А3 залишилися у танковій роті ескадрону.

 

У 3-му ескадроні 4-го кавалерійського полку «Шеридани» замінили «Паттони». Практика показала хибність такого рішення – середні танки завдяки своїй масі та потужності ідеально підходили для прорубування проходів у джунглях. Підтвердилися й побоювання щодо недостатнього протимінного захисту легких танків. 15 лютого 1969 року один із М551 3-го ескадрону підірвався на міні. В результаті загорівся боєкомплект, механік-водій загинув, а танк був повністю виведений з ладу. Для «Паттона» все скінчилося б значно легше – принаймні, механік залишився б живим. Негайно було вжито заходів для посилення захисту – під передню частину корпусу встановили додатковий титановий лист, що зробив роботу механіка-водія дещо безпечнішою. Цей захід виявився ефективним: із партії в 64 «Шерідани» протягом перших трьох місяців бойової служби на мінах підірвалося десять танків, але лише один з них (перший, який не пройшов модернізацію) був втрачений безповоротно.

 

Набагато небезпечнішими виявилися гранатомети РПГ-2 і РПГ-7: за той самий період внаслідок їх попадань було виведено з ладу 12 М551, з них 5 – втрачено остаточно. З’ясувалося, що попадання гранати в район башти майже завжди є «смертельним» для «Шерідана», оскільки спричиняє займання згоряючих гільз 152-мм снарядів. Далі від високої температури плавився корпус, і від танка залишалася лише купа алюмінію з закопченою сталевою баштою (один до одного картина – як у совєтських БМД). Якби гільзи були металевими, як у «нормальних» танкових гармат – імовірність втрати бойової машини була б значно нижчою.

 

Згоряючі гільзи до снарядів 152-мм гармати спричиняли й масу інших проблем. У вологому кліматі Південно-Східної Азії порох у них швидко відволожувався, що ставало причиною осічок: за перші три місяці було зафіксовано 40 таких випадків. Іншою проблемою стало випадіння снаряда з гільзи (140 випадків за той же період). Серед інших проблем, що проявилися під час бойових випробувань, були роз’юстування прицілу внаслідок струсів під час стрільби, а також поломки двигуна через недостатнє охолодження й нездатність фільтрів справлятися з пилом. За три місяці на 64-х «Шеріданах» довелося замінити 25 двигунів. На цьому тлі часті обриви буксирувальних гаків і демаскувальний чорний вихлоп при натисканні на газ сприймалися як дрібні неприємності.

М551 з 3-го ескадрону 4-го кавполку, обладнаний протикумулятивною "сіточкою". В'єтнам, грудень 1969 р.

 

Як це зазвичай буває, екіпажі намагалися власними силами адаптувати техніку під свої потреби. На багатьох «Шериданах» з’явилися броньові щитки кулеметної турелі, запозичені у «кавалерійського» варіанта М113 – ACAV. Незабаром була впроваджена «пташина клітка» – бронезахист кулеметної турелі, спеціально спроєктований для М551. Органи управління наведенням гармати та стрільбою, продубльовані в командира танка, доопрацювали таким чином, щоб він міг вести вогонь із гармати, перебуваючи в люку командирської башточки. Завдяки доброму огляду, командир міг вчасно помітити противника і, не витрачаючи часу на передачу команд навідникові, вдарити по ньому картеччю – серед екіпажів «Шериданів» вважалося «гарним тоном» у бойовому виході постійно тримати гармату зарядженою саме картеччю. Вихлопні труби доопрацьовувалися за допомогою надставок із підручних матеріалів, щоб відвести вихлоп від башти. У деяких випадках М551 отримували протикумулятивні сітки.

 

М551 1-го ексадрону 1-го кавполку, дивізія "Америкал" (23-тя ПД). Танк обладнаний шитком кулеметної турелі від М113 ACAV. В'єтнам, березень 1970 р.

Попри численні проблеми, що виявилися в перші місяці бойової служби, постачання «Шериданів» до В’єтнаму тривало. У 1970 році кількість М551 на цьому театрі воєнних дій досягла 200 одиниць і зберігалася на такому рівні до осені наступного року. За час війни у В’єтнамі було виведено з ладу близько трьох сотень «Шериданів», з них 90 – втрачено безповоротно. М551 ніколи не був особливо популярним у В’єтнамі через постійні поломки. Втім, «Шеридан» мав і позитивні якості: значно більшу вогневу міць, ніж М113 ACAV, і кращу прохідність на слабких ґрунтах, ніж у М48А3.

 

Кар'єра розвідника

 

Восени 1971 року у стройових частинах армії США налічувалося близько 800 танків «Шеридан». Найбільший контингент – 309 одиниць – перебував у ФРН. Близько двохсот М551 воювало у В’єтнамі, 44 служили в Південній Кореї, а ще 250 – у частинах на території США. У 1972 році розпочалося переозброєння підрозділів Національної гвардії – того року вони отримали перші 64 М551. Постачання до Європи продовжувалися: у 1974 році кількість М551 у цьому регіоні досягла 576, а три роки по тому – 867 (водночас на континентальній частині США перебувало 535 «Шериданів», а на Гаваях і в Південній Кореї – 41). «Шеридани» у Західній Німеччині надійшли на озброєння двох окремих бронекавалерійських полків, а також розвідувальних ескадронів дивізій. Крім того, значна частина «європейських» М551 зберігалася на складах – вони призначалися для частин, які планувалося перекинути до Західної Європи в разі загострення ситуації.

 

Навіть в умовах мирної служби «Шеридан» вважався складним в експлуатації – через складність бортової електроніки його прозвали «електричною військовою машиною». Поступово М551 удосконалювали. Починаючи зі 140-ї машини, на нього почали встановлювати прожектор XS30U західнонімецького виробництва (такий самий, як і на танках «Леопард-1»), але невдовзі його замінили американським AN/VSS-3. Одним із найважливіших удосконалень стало встановлення лазерного віддалеміра AN/VVG-3 – «Шеридан» став першим американським танком, який отримав такий прилад. Постійно вдосконалювалося й озброєння: живучість ствола гармати М81 вдалося підвищити з вкрай низьких 100 пострілів до цілком прийнятних 500. У січні 1968 року на озброєння прийняли ПТКР MGM-51C – третю модифікацію «Шилейли», яка стала найпоширенішою. 7,62-мм кулемет М73, що не відзначався надійністю, послідовно замінили спочатку на М71Е1, а згодом – на М219.

 

На жаль, усі перелічені вдосконалення не змогли вирішити головну проблему – недостатню надійність «Шеридана». У червні 1974 року боєготовність парку М551 становила лише 60 %, а за рік, завдяки величезним зусиллям, її вдалося підняти до 80 %. Нарешті, у 1977 році боєготовність «Шериданів» досягла 88 % – нормативного показника для бойової техніки армії США в Європі. На тойчас доля М551 уже була вирішена – армія шукала йому заміну. Влітку 1977 року на нараді в начальника штабу армії США генерала Едварда Мейєра було схвалено рішення про заміну «Шериданів» у розвідувальних частинах основними бойовими танками М60А1 (до надходження на озброєння нових бойових розвідувальних машин М3). Показово, що найбільшим противником «Шеридана» на цій нараді був генерал Дон Старі, який тоді очолював Командування підготовки та доктрин, а в 1970 році командував 11-м БрКП у В’єтнамі та мав можливість оцінити М551 у бою. Заміна відбулася блискавично – адже перевірених М60А1 було вдосталь, а екіпажі без жалю розставалися з «Шериданами», які добряче потріпали їм нерви. Переозброєння розвідувальних частин у Європі почалося в червні 1978 року й завершилося до квітня наступного року, а в решті армії – до 1980 року. Відтоді єдиним бойовим підрозділом, що мав «Шеридани», залишалася 82-га повітрянодесантна дивізія.

 

На службі в десантників

 

Як уже згадувалося, одними з перших «Шеридани» отримали 1-й ескадрон 17-го кавалерійського полку, що входив до складу 82-ї повітряно-десантної дивізії (ПДД). Згодом його передали 101-й ПДД, де ескадрон втратив свої танки під час реорганізації дивізії в аеромобільну. Натомість 82-га ПДД отримала 4-й батальйон 68-го танкового полку, який у лютому 1984 року «змінив прапор» і став 3-м батальйоном 73-го танкового полку. Цей підрозділ мав стандартну «танкову» організацію: три роти по 17 «Шериданів» і три танки в управлінні (усього – 54 машини). Загальний же парк танків М551А1, що перебував у розпорядженні 82-ї ПДД, у 1980-х роках складав близько 140 машин. Більшість з них перебувала на зберіганні, причому частина – на платформах для десантування, у готовності до негайного завантаження на літаки.

"Шеридани" 1-го ескадрону 17-го кавполку, 101-ша ПДД. Форт-Кемпбелл, квітень 1972 р.

 

«Шеридани» десантників постійно доопрацьовувалися. Так, у 1977–1980 роках було внесено понад 25 змін у ходову частину та моторно-трансмісійну установку. Згодом спарений кулемет М219 замінили на М240С, а димові гранатомети М176 – на нові, аналогічні тим, що встановлювались на БМП «Бредлі». Нарешті, у 1990 році розпочалося оснащення «Шериданів» тепловізійними прицілами AN/VSG-2 (TTS) та приладами нічного бачення другого покоління для механіків-водіїв. Планувалося модернізувати 70 танків і завершити ці роботи до квітня 1991 року, але вторгнення Іраку в Кувейт у серпні 1990 року призвело до прискорення робіт, і програму виконали всього за 45 діб.

М551А1 3-го батальйону 73-го ТП, 82-га ПДД. Гондурас, навчання "Голден Фізант", 1988 р.

 

Другою після В’єтнаму бойовою операцією для «Шериданів» стала операція «Джаст Коз» у Панамі, проведена 1989 року. Хоча кількість задіяних у ній М551А1 була незначною, «Джаст Коз» примітна тим, що в її ході було здійснено єдине в історії бойове парашутне десантування танків. Чотири «Шеридани» були доставлені повітрям до Панами ще в листопаді 1989 року і знаходилися в ангарах авіабази Говард. Ще вісім машин було десантовано на парашутах із літаків C-141B перед світанком 20 грудня на аеродром Токумен разом із бригадою 82-ї ПДД. При цьому один танк вийшов із ладу через те, що частина парашутів не розкрилася. Решта машин активно брали участь у блискавичній кампанії, підтримуючи десантників – їхні гармати виявилися незамінними для знищення блокпостів (раніше доставлений на авіабазу взвод М551А1 взаємодіяв із 193-ю піхотною бригадою). «Шеридани» справляли й величезний психологічний вплив на солдатів противника: іноді для втечі панамців з позицій було достатньо лише появи танків.

"Шеридан" в Панамі

 

У серпні 1990 року 82-га ПДД у повному складі була екстрено перекинута повітрям до Саудівської Аравії для протидії іракській агресії. Її танковий батальйон спочатку прибув на Близький Схід зі стандартними М551А1, але згодом замінив їх на М551А1(TTS), доставлені морем. В операції «Буря в пустелі» танковий батальйон брав участь у встановленні контролю над шосе Багдад-Басра, захопленні іракської авіабази Таліл (спільно з підрозділами 24-ї механізованої дивізії) та інших боях. В Іраку «Шериданам» уперше довелося зіткнутися з танками противника, проти яких вони застосували ПТКР «Шилейла» (підтверджено знищення однієї іракської Т-55 такою ракетою).

 

М551А1 з 82-ї ПДД. 1985 р.

Після «Бурі в пустелі» 3-й батальйон 73-го танкового полку повернувся на постійне місце дислокації у Форт-Бреґґ. Передбачалося, що на зміну «Шериданам» прийдуть нові легкі танки М8, але ті так і не пішли в серію. У підсумку 1996 року батальйон розформували, а завдання підтримки десантників поклали на «роту негайної готовності» зі складу 3-ї механізованої дивізії. Її танки M1A1 і БМП M2A1 не могли десантуватися з парашутами, але в разі потреби доставлялися посадковим способом літаками C-17A.

 

Найдовшою виявилася кар’єра машин M551A2 – «Шериданів», замаскованих під різні зразки радянської бронетехніки (танки Т-72 і Т-80, САУ-85, БМП-1, САУ 2С1 «Гвоздика», ЗСУ-23-4). Усього близько 330 таких машин служили з кінця 1970-х років у складі «60-го гвардійського мотострілецького полку» – частини імітації противника (OPFOR) у Національному навчальному центрі в Форт-Ірвін (штат Каліфорнія). Остаточно їх списали лише 2004 року.

 

Підсумовуючи, варто зазначити, що «Шеридан» так і не зміг закріпитися в американській армії. Практика показала, що для розвідки зовсім не обов’язково створювати спеціальний танк – для цієї ролі цілком придатні звичайні бойові машини. У підсумку активна служба більшості M551 у розвідувальних підрозділах тривала менше десяти років, і лише жменька «Шериданів» надовго затрималася в 82-й ПДД.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783