Крейсери для Венесуели: могло бути цікаво!

 

Проєкт з 1956 року - крейсер з 203-мм артилерією і ЗРК

Два роки тому я розповідав, до чого довели свій флот венесуельскі комунопопулісти. Сьогодні ж – трохи історії і нереалізованих проєктів. Адже свого часу Венесуела мала шанс стати останньою країною, для якої будували б класичні артилерійські крейсери...

 

Як відомо, після зміни керівництва Військово-морських сил СРСР у грудні 1955 року — з М.Г. Кузнєцова на С.Г. Горшкова — було припинено проектні роботи над останніми радянськими артилерійськими крейсерами проєкту 84, що тоді велися в совдєпії. В інших країнах проєктування «класичних» артилерійських крейсерів з гарматами калібру 152 мм і більше було згорнуто ще раніше — так, останні проєкти для британського Королівського флоту датуються 1952 роком у суто артилерійських варіантах і серединою 1955 року — у ракетно-артилерійських версіях. Але у 1955-1957 роках британська компанія Vickers Armstrong проєктувала крейсери для Венесуели. Ці напрацювання, вочевидь, стали останніми у світовій історії проєктами «класичних» артилерійських крейсерів.

 

До Другої світової війни Венесуела мала дуже незначний флот, що складався з кількох різнотипних канонерських човнів. Нафтовий бум, що почався в країні у 1930-х роках, набув особливого розмаху під час Другої світової війни, коли Венесуела перетворилася на одне з головних джерел постачання нафти союзникам. Значні нафтові доходи після війни дозволили Венесуелі розпочати надзвичайно масштабні — за регіональними мірками — програми переозброєння й розвитку збройних сил. Ця тенденція особливо посилилася після приходу до влади у 1948 році військового уряду на чолі з фактичним лідером країни — Маркосом Пересом Хіменесом.

 

У квітні 1949 року військовий режим затвердив амбітну програму розвитку ВМС Венесуели, що передбачала придбання одного легкого авіаносця водотоннажністю 25 000 тонн, одного легкого крейсера на 8 000 тонн, трьох великих і шести малих ескадрених міноносців, чотирьох підводних човнів, 12 патрульних кораблів, двох тральників і одного десантного транспорту.

 

Реалізація програми розпочалася з підписання у 1950 році контракту з британським концерном Vickers Armstrong на будівництво трьох великих есмінців типу Nueva Esparta, які були введені до строю у 1953–1956 роках. Щодо крейсера, то спочатку обговорювалося питання придбання з британського флоту корабля типу Dido, однак згодом венесуельські плани схилилися в бік замовлення нового крейсера спеціальної конструкції. У 1949–1951 роках Vickers Armstrong за венесуельським замовленням опрацював кілька проєктів крейсерів (так званого «малого» з основним озброєнням із шести або восьми 133-мм гармат, та «середнього» — з дев’ятьма 152-мм гарматами). Замовлення на них не надійшло.

 

У 1952 році Маркос Перес Хіменес зміцнив свою диктаторську владу, проголосивши себе президентом Венесуели. Тим часом у військово-морському балансі Південної Америки відбулися помітні зміни — у 1951–1953 роках американці передали флотам Аргентини, Бразилії та Чилі по парі легких крейсерів типу Brooklyn, озброєних п’ятнадцятьма 152-мм гарматами. Перес Хіменес вважав, що Венесуелу несправедливо обділили, і вирішив добитися до військово-морського паритету із сусідами по континенту. Програма придбання крейсерів для венесуельського флоту стала улюбленою особистою ідеєю диктатора. На початку 1955 року Перес Хіменес особисто провів переговори з керівництвом Vickers Armstrong щодо можливості замовлення легкого авіаносця і двох крейсерів загальною вартістю 40 млн. фунтів стерлінгів. Запити щодо можливих проєктів крейсерів були також розіслані суднобудівним підприємствам Франції та Італії (останній у січні 1954 року з ініціативи Переса Хіменеса було замовлено в компанії Ansaldo шість малих есмінців типу Almirante Clemente).

 

1955 року компанія Vickers Armstrong спроєктувала для Венесуели крейсер стандартної водотоннажності 8000 тонн із головним озброєнням із універсальних 152-мм гармат. Спочатку Vickers Armstrong планувала використати як головний калібр три найсучасніші спарені 152-мм автоматичні універсальні артилерійські установки Mk 26, які встановлювалися на британських крейсерах типу Tiger, але британський уряд не надав дозволу на експорт цих систем (які вважалися секретними до 1962 року). У результаті Vickers Armstrong вирішила застосувати на венесуельських крейсерах 152-мм тригарматні універсальні неавтоматичні башти Mk 24 воєнного періоду, що планувалися до встановлення на крейсери типу Tiger за початковим проєктом. У Розайті зберігалось 12 незавершених башт Mk 24 у різному ступені готовності.

 Проєкт крейсера з 1955 року - з 152-мм гарматами в баштах Mk24

Таким чином, запропонований Венесуелі крейсер мав озброєння з трьох тригарматних 152-мм універсальних баштових артилерійських установок Mk 24, шести 102-мм одноствольних автоматичних універсальних артилерійських установок (на основі розробленої Vickers Armstrong 102-мм установки Mk N, що згодом була встановлена на двох чилійських есмінцях типу Almirante Williams), трьох спарених 40-мм зенітних установок Bofors L/70, а також восьми 533-мм стаціонарних торпедних апаратів. Цікавим було й наявність на крейсері потужного протичовнового озброєння — двох триствольних британських бомбометів Limbo і двох італійських бомбометів Menon. У кормовій частині передбачався підпалубний ангар для гелікоптера. Корабель мав нести розвинене радіоелектронне озброєння, причому частина РЛС, вочевидь, планувалася небританського виробництва. Бронювання включало цитадель із 3-дюймовим бортовим поясом, 1,5-дюймовими траверзами та 1-дюймовою палубою. У носовій і кормовій частинах борт мав товщину 1,5 дюйма. Барбети башт мали захист у 1 дюйм.

 

Втім, у вересні 1955 року венесуельська сторона відхилила проєкт крейсера з 152-мм артилерійськими установками Mk 24. Причиною, вочевидь, стала очевидна слабкість такого корабля порівняно з крейсерами типу Brooklyn країн «АВС».

 

Тоді в жовтні 1955 року Vickers Armstrong запропонувала Венесуелі аванпроєкт більшого крейсера з шістьма 203-мм гарматами головного калібру в трьох двогарматних баштах. 203-мм гармати та башти були ідентичні тим, що виготовлялися на початку 1930-х років для іспанських важких крейсерів типу Baleares. Це артилерійське озброєння пропонувалося як тимчасовий захід, і надалі на венесуельських кораблях воно мало бути замінене на 152-мм автоматичні двогарматні установки Mk 26, щойно ті стануть «доступними».

 Проєкт крейсера з 1956 року - з 203-мм артилерією

Окрім шести 203-мм гармат, крейсер нового проєкту мав нести дев’ять 102-мм одноствольних автоматичних універсальних установок (на базі Mk N) і чотири одноствольні або спарені 40-мм зенітні установки Bofors L/70. Торпедне озброєння включало два чотиритрубні 533-мм поворотні торпедні апарати, а протичовнове — два бомбомети і два бомбоскидачі. Також передбачався підпалубний ангар для вертольота.

 

Паралельно у 1956 році Vickers Armstrong опрацювала варіант цього крейсера з зенітним ракетним озброєнням. У цьому варіанті замість кормової 203-мм двогарматної башти та трьох 102-мм установок пропонувалося встановити дві спарені пускові установки ЗРК серії RSC-50 розробки швейцарських компаній Oerlikon і Contraves із загальним боєкомплектом у 48 ракет. У варіанті RSC-51 комплекс із системою наведення по радіопроменю мав дальність стрільби до 20 км. Слід зазначити, що цей комплекс ніколи не опрацьовувався у корабельному варіанті, а наявність у ЗКР рідинного двигуна ускладнювала їх зберігання в умовах корабля. Тому реалістичність пропозиції Vickers Armstrong щодо цього ЗРК як корабельного виглядає сумнівною.

 

Деталі проєкту крейсера з ЗРК

У травні 1956 року вже йшлося про будівництво для Венесуели трьох крейсерів із 203-мм гарматами на ту саму суму — 40 млн. фунтів стерлінгів.

 

Однак проти придбання Венесуелою великих бойових кораблів виступили США — американська адміністрація вважала, що це призведе до внутрішньої та зовнішньої дестабілізації в регіоні внаслідок неминучого провокування гонки морських озброєнь між латиноамериканськими країнами.

 

У 1957 році британський уряд вирішив не затверджувати продаж авіаносця Венесуелі без консультацій із урядом США, однак у грудні 1957 року все ж затвердив продаж крейсерів. Проте угода так і не відбулася — після серії масових протестів і заворушень у Венесуелі, в січні 1958 року Маркоса Переса Хіменеса було повалено. Останні у світі проєкти артилерійських крейсерів так і залишилися на папері.

 

І кілька слів про ЗРК, який мав би встановлюватись на венесуельських крейсерах. Комплекс розроблявся Випробувався у Швейцарії та Франції з 1950 р. Перший варіант RSC-50 (цифри вказують рік) став першим у світі ЗРК, що пропонувався на ринку. ПС США у 1951 р. купили 25 ракет RSC-51 (американський індекс МХ-1868) і випробовували на авіабазі Холломен. RSC-54 були продані Італії, RSC-57 і RSC-58 постачались Швейцарії, Італії та Японії (у всх випадках вказано, що лише як «тренувальні» - мабуть, для випробувань). Усі модифікації комлектувались рідинним ракетним двигуном. Наведення - радіокомандне. БЧ з дистанційним радіопідривником.

 

Дані ракет RSC-51/RSC-58: довжина 5/6 м; діаметр 400/400 мм; розмах крила ?/1,53 м; масса 250/400 кг; масса БЧ 20/40 кг; дальність пуску 20/30 км.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783