Броньований "джип" - M114

 

М114 на полігоні Графенвер (ФРН)

Під час Другої світової війни американська кавалерія, що виконувала розвідувальні функції, стала броньованою — на її озброєння надійшли колісні бронетранспортери М3А1 «Скаут Кар» і бронеавтомобілі М8/М20. Майже одразу після закінчення війни «Скаут Кари» зняли з озброєння, а невдовзі за ними послідували й бронеавтомобілі. Розвідникам же як засіб пересування залишили джипи — надійні та невибагливі, але абсолютно незахищені.

 

На початку холодної війни американська армія передусім прагнула отримати танки, які не поступалися б радянським, далі — замінити «хаф-траки» у мотопіхоті сучасними бронетранспортерами та оновити парк самохідної артилерії. Минуло майже десять років, перш ніж дійшла черга до оновлення техніки розвідників. У 1954 році фірми, що виробляли бронетехніку, отримали вимоги до чотиримісної багатоцільової бронемашини — командирської, розвідувальної, санітарно-евакуаційної, а також носія протитанкового озброєння (безвідкатних гармат). По суті, військові хотіли отримати функціональний аналог легкого багатоцільового автомобіля, який мав би броньовий захист. Маса бронемашини мала становити близько 8000 фунтів (3630 кг), швидкість — не менше 45 миль на годину (72 км/год). Обсяг виробництва оцінювався у 3000 одиниць, тому розробка бронемашини стала привабливою для фірм, які розраховували на отримання солідного прибутку.

 

Фіналістами конкурсу стали фірми «Крайслер» і «Кадилак» (підрозділ концерну «Дженерал Моторс»). Перша з них запропонувала колісну двовісну бронемашину Т115, друга — гусеничну Т114. Армія віддала перевагу гусеничному рушію, і в 1957 році видала «Кадилаку» замовлення на будівництво шести прототипів. Чому ж саме гусениці, а не колеса? Річ у тім, що в ті часи обов’язковим елементом пейзажу європейських полів бою вважалися «гриби» ядерних вибухів, а прохідність гусеничної техніки територією, що зазнала атомного удару, оцінювалася як вища порівняно з колісною. Розвідувальний БТР мав стати компонентом «розвідувальної команди ядерного поля бою». Друга її складова — новий легкий танк Т92, покликаний замінити М41 «Уокер Бульдог» — випробовувався, але так і не був прийнятий на озброєння (натомість розпочали розробку танка М551 «Шерідан»).

Макет бронемашини Т115 — конкурента Т114

 

Конструкція

 

Зварний корпус Т114 виготовлявся з алюмінієвої броні, максимальна товщина якої досягала 44,5 мм. Для підвищення захищеності верхній лобовий лист встановили під великим кутом, але бортові та кормовий листи були вертикальними (зі скошенням у верхній частині) — інакше неможливо було забезпечити належну місткість компактної машини. Моторно-трансмісійне відділення розташовувалося спереду праворуч, ліворуч від нього знаходилося робоче місце механіка-водія. У кормовому листі корпусу був прямокутний аварійний люк. Машина була чотиримісною, але її штатний екіпаж у розвідувальному варіанті складався з трьох осіб. Т114 озброювався 12,7-мм кулеметом М85, встановленим у двомісній башточці (розроблялася за окремим контрактом кількома фірмами на конкурсній основі).

 

Прототип Т114 — вигляд спереду, ззаду і згори

 

У силовій установці розвідувального БТР застосували вузли цивільного походження — це мало сприяти зниженню вартості машини. Т114 отримав восьмициліндровий V-подібний карбюраторний двигун «Шевроле» 283 потужністю 160 к. с., а також трансмісію «Хайдроматик» 305МС (чотири передачі вперед і одна — назад). Бронетранспортер міг плавати, рух на воді здійснювався за рахунок перемотування гусениць.

 

Ходова частина (з одного борту) включала чотири опорні котки великого діаметра з торсіонною підвіскою, ведуче колесо і лінивець. Гусениця являла собою суцільну гумову стрічку, оснащену ґрунтозачепами. Така конструкція дозволяла знизити масу і вартість гусениці, але виявилася вкрай непрактичною: у разі пошкодження вона не підлягала ремонту силами екіпажу.

 

Випробування прототипів Т114 проходили у 1960 році в різних кліматичних умовах. Загалом вони були успішними, але армія вимагала знизити вартість машини. Довелося відмовитися від двомісної башти, замінивши її невеликою командирською башточкою, зміщеною вперед. Озброєння БТР тепер мало складатися з двох кулеметів на відкритих установках. Для спрощення технології виробництва корпусу відмовилися від скосів у місцях переходу від бортів до даху. Внесли й низку інших змін. Нарешті, у жовтні 1961 року був підписаний контракт на виробництво першої партії з 1215 машин. Т114 прийняли на озброєння під позначенням Command and Reconnaissance Carrier (командирсько-розвідувальний бронетранспортер) М114. Цікаво, що «Дженерал Моторс» зуміла отримати перший транш на організацію виробництва нової бронемашини ще за кілька місяців до підписання контракту — лобісти компанії зуміли «продавити» фінансування, посилаючись на необхідність збереження робочих місць.

 

Перший М114 був готовий у серпні 1962 року, а за рік ворота заводу в Клівленді покинула тисячна машина. За першим контрактом послідували другий і третій — на 1295 і 1200 машин відповідно. Загалом до 1965 року виготовили 3710 М114.

 

Серійні варіанти

 

Базовий варіант М114 назагал відповідав прототипам — за винятком спрощеної форми верхньої частини корпусу та відсутності башти. Крім того, аварійний люк у задній стінці корпусу став круглим замість прямокутного. На турелі командирської башточки встановлювався 12,7-мм кулемет М2, перед люком спостерігача — 7,62-мм кулемет М60 (інколи — старіший «Браунінг» М1919А4). Боєкомплект становив 1000 набоїв для кулемета М2 і 3000 — для М60. На випадок зустрічі з танками всередині М114 перевозилися три одноразові протитанкові гранатомети М72А1 (кріпилися до стулки аварійного люка).

 

Серійний М114, озброєний кулеметами М2 і М1919А4

 

На серійних М114 форму кормового аварійного люка змінено на круглу

 

До складу екіпажу М114 входили механік-водій, командир і спостерігач/радист. Командир і спостерігач мали перископи М13, механік-водій користувався трьома перископічними приладами спостереження М26. Для водіння вночі середній прилад М26 можна було замінити нічним приладом спостереження М19.

 

Суттєвим недоліком М114 була відсутність будь-якого захисту командира під час ведення ним вогню з кулемета, тому виробництво базового варіанта машини припинили після випуску 615 машин. Далі у виробництво пішла модифікація М114А1, на якій великокаліберний кулемет обладнали пристроєм дистанційного керування — тепер командир міг вести вогонь зсередини машини.

 

БТР М114А1, озброєний кулеметами М2 (з дистанційним керуванням) і М60

 

Головною метою другого етапу модернізації стало посилення вогневої потужності: радянські БТР-60 і БРДМ-2, озброєні 14,5-мм кулеметами, перевершували за цим параметром американський БТР, а їхня лобова броня захищала від 12,7-мм куль. На М114 встановили 20-мм гармату М139 (ліцензійний варіант швейцарської гармати «Іспано-Сюїза» HS 820), змонтувавши її відкрито над командирською башточкою та оснастивши пристроєм дистанційного керування. До боєкомплекту М139, що становив 100 пострілів, входили снаряди двох типів: осколково-запалювальні трасуючі HEIT (High Explosive Incendiary Tracer) і бронебійно-запалювальні трасуючі APIT (Armor Piercing Incendiary Tracer). Для навчальних цілей застосовувалися практичні снаряди TPT (Target Practice Tracer). Гармата мала два режими вогню: одиночними пострілами (скорострільність — до 200 постр./хв) і чергами (1000 постр./хв). Гарматний варіант отримав позначення М114А1Е1, а після прийняття на озброєння — М114А2. Такі БТР не будувалися «з нуля», а перероблялися, починаючи з 1969 року, з раніше випущених М114 і М114А1.

Прототип М114А1Е1, озброєний гарматою М139

 

М114А1Е1 — вигляд згори

 

Дослідні модифікації

 

На М114 випробовували цілу низку альтернативних варіантів озброєння, найпотужнішим із яких була 90-мм гармата від французького бронеавтомобіля AML-90. Також випробовували 25-мм гармату, 20-мм шестиствольну гармату М61 «Вулкан», 106-мм безвідкатну гармату М40А1 і протитанкові керовані ракети «Дарт». У серійне виробництво жоден із цих варіантів не потрапив.

 

Найбільший інтерес серед дослідних варіантів М114 становить винищувач танків. Ще в червні 1957 року «Кадилак» представив військовим дерев’яний макет Т114, озброєного відкрито встановленою 106-мм безвідкатною гарматою М40А1. Однак таке рішення замовник відхилив, вимагаючи захистити стрільця бронею. Новий варіант винищувача танків отримав одномісну броньовану обертову башту, з правого боку якої в броньованому контейнері встановили безвідкатну гармату М40А1. Гармата оснащувалася механізмом заряджання з магазином місткістю три снаряди, перезарядження якого здійснювалося без виходу екіпажу з машини (зсередини башти). З гарматою була спарена 12,7-мм пристрілювальна гвинтівка М8. Передбачалася також установка на відкритій турелі 12,7-мм кулемета Т175Е1, але на наявних фотографіях дослідних зразків винищувача танків його немає. Возимий боєкомплект складався з 26 снарядів, 150 набоїв для пристрілювальної гвинтівки та 480 — для кулемета. Екіпаж машини складався лише з двох осіб — механіка-водія і командира/навідника/заряджаючого.

 

Прототип винищувача танків на базі Т114

 

Випробування двох дослідних зразків винищувача танків, перероблених із 5-го і 6-го прототипів Т114, проводилися на межі 1960–1961 років. Результати були незадовільними (насамперед через невдалу конструкцію механізму заряджання), і на озброєння машину не прийняли. Протитанковим підрозділам довелося задовольнятися безвідкатними гарматами, встановленими на бронетранспортерах відкрито (як носій використовувався не М114, а М113).

 

Служба

 

В армії США бронетранспортери М114 надходили на озброєння розвідувальних рот розвідувальних батальйонів танкових і піхотних дивізій. Традиційно ці роти називаються не company, а troop, оскільки належать до кавалерії; з тієї ж причини розвідувальний батальйон іменується ескадроном — squadron. Розвідувальна рота була доволі потужним підрозділом, здатним самостійно вести бойові дії. За штатом, затвердженим у 1966 році, вона включала управління (10 осіб, один БТР М114, два джипи та два легкі вантажні автомобілі з причепами), секцію наземної розвідки (п’ять осіб, два БТР М113 і дві РЛС AN/PPS-4), секцію забезпечення (10 осіб, БТР М113, БРЕМ М578, джип і легкий вантажний автомобіль з причепом) і три розвідувальні взводи. У кожному з взводів були:

• управління (2 особи і один БТР М114);
• розвідувальна секція (12 осіб, чотири БТР М114);
• танкова секція (12 осіб, три танки М48А3 — як тимчасовий захід до надходження легких танків М551);
• мотопіхотна секція (10 осіб, один БТР М113);
• секція підтримки (5 осіб, один 106,7-мм самохідний міномет М106).

Таким чином, рота налічувала 148 осіб особового складу, 9 танків, 16 БТР М114, 6 БТР М113, 3 самохідні міномети М106, 1 БРЕМ М578 і 6 автомобілів. Однак уже в цих штатах з’являється примітка: «Допускається заміна БТР М114 на М113». Чому ж кавалеристи вирішили відмовитися від спеціалізованої розвідувальної бронемашини на користь «піхотного» БТР?

Розвідувальний взвод у повному складі: попереду — п’ять М114А1, за ними — три танки М60А1, обабіч танків — БТР М113 і самохідний міномет М106

 

Причиною стала війна — не та, для якої створювалася «розвідувальна команда ядерного поля бою», а В’єтнамська. Перші М114 потрапили до В’єтнаму у 1962 році. У джунглях Південно-Східної Азії виявилося, що прохідність розвідувального бронетранспортера вкрай низька. Через невдалу конструкцію носової частини корпусу БТР часто застрягав під час спроб подолання рову, а також при вході у воду чи виході з неї під час переправ через водні перешкоди. Надзвичайно низькою виявилася й стійкість до бойових пошкоджень. Навіть підрив на протипіхотній міні виводив машину з ладу — рвалася гусениця, яка не підлягала ремонту в польових умовах. Якщо ж мініатюрний бронетранспортер підривався на чомусь потужнішому, його буквально розривало на частини. У підсумку вже з 1964 року розвідувальні частини армії США у В’єтнамі почали переозброюватися бронетранспортерами М113 (у модифікації з посиленим озброєнням — ACAV). 80 М114 передали армії Південного В’єтнаму, де ними озброїли чотири ескадрони, але й ці машини невдовзі були списані.

Прохідність пересіченою місцевістю у М114 була невисокою

У мирних США та Західній Європі бронетранспортери М114 ще певний час залишалися на службі — їх навіть модернізували до рівня М114А2. Проте у 1973 році було видано наказ про зняття М114 з озброєння. Останні машини цього типу служили до 1979 року, коли їх остаточно замінили бронетранспортерами М113.

 

У дозорі — бронетранспортери М114 і М113 (на задньому плані)

 

М114 став своєрідною спробою повернення до концепції, подібної до танкеток 1930-х років. Як і свого часу «Карден-Лойд», машина виявилася малоефективною і на практиці — майже небоєздатною. Американській армії довелося звернутися до «повнорозмірних» броньованих розвідувальних машин — спочатку у вигляді доопрацьованого М113 ACAV, а згодом — БРМ М3, створеної на базі БМП М2«Бредлі».

 

Списані М114 не викликали ентузіазму у союзників США, які віддавали перевагу бронетранспортерам М113 (і менш розповсюдженим розвідувальним машинам М113 C&R, про які я вже колись розповідав). Поодинокі екземпляри «демобілізованих» М114 потрапили до спецпідрозділів поліції (SWAT) деяких великих американських міст. Частину машин повністю демілітаризували зі зняттям бронекорпусу — під назвою «Вудмастер» їх випустили на цивільний ринок як трелювальні трактори. За іронією долі, саме цим машинам ще довелося повоювати.

 

М114 у спецпідрозділі поліції

 

У 1978 році міністерство сільського господарства Сальвадору придбало 27 «Вудмастерів». Після прибуття до країни машини одразу передали військовим. В армійських майстернях цивільні «Вудмастери» обладнали бронекорпусами, причому різної конструкції — відомо щонайменше три їх варіанти. Загалом переробці піддали 23 трактори. Щонайменше чотири БТР отримали 20-мм гриствольні гарматні установки М55А2 югославського виробництва. Через деякий час частину машин замість бензинових двигунів оснастили 140-сильними дизелями LDT-465IC, знятими з вантажівок М35.

 

Ці незвичні бронемашини застосовувалися під час громадянської війни в Сальвадорі 1979–1990 років. Відомо, що гарматні самохідні установки (назвати їх зенітними язик не повертається — по повітряних цілях вони ніколи не стріляли) виявилися досить корисними під час сутичок із «міською герильєю» — партизанами Фронту національного визволення імені Фарабундо Марті, які діяли в містах.

Сальвадорська конверсія «Вудмастера» у БТР, що нагадує зменшений М113

 

Сальвадорський БТР з установкою М55А2

 

Ще одна сальвадорська конверсія, озброєна 20-мм гарматою

 

	М114	М114А1
Бойова маса, кг	6846	6929
Довжина, мм	4464
Висота (по кулемету), мм	2390
Ширина, мм	2330	2160
Кліренс, мм	362
Бронювання, товщина, мм/кут установки, град:
верхній лобовий лист нижній лобовий лист верх борту низ борту корма дах днище	31,8/70 44,5/28 31,8/0 19/0 31,8/0 38/90 25,4/90
Максимальна швидкість, км/год:
по шосе на воді	58 5,5
Запас ходу по шосе, км	440
Перепони, що долаються, см:
ширина рову висота стінки	120 51

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783