Кораблі холодної війни: японські дестроєри, ч. 1 (класи Gleaves, Fletcher, "Харукадзе")

 

"Юкікадзе"

Про японські «холодновоєнні» ескортні дестроєри та мисливці на субмарини ми вже говорили. Сьогодні ж про «справжні» дестроєри. Їх було багато, ще й різноманітні. Тож в одну частину не вкладусь.

 

Перші японські повоєнні дестроєри, так само, як і фрегати та ескортні дестроєри, були передані Сполученими Штатами. 19 жовтня 1954 р. японські прапори підняли на «Асакадзе» та «Хатакадзе» – парі кораблів довоєнної будови, класу Gleaves. 

Кораблі водотоннажністю 2600 т і довжиною 106,2 м пройшли довгу службу і кілька модернізацій. На момент передачі Японії озброєння кожного з них складалось з чотирьох 127-мм артустановок Mk 30, двох чотириствольних 40-мм «бофорсів» Mk 2, двох 20-мм одноствольних «ерліконів» Mk 10, двох бомбоскидачів та чотирьох бомбометів. Радіоелектронне та гідроакустичне обладнання відповідало стандартам Другої світової війни: оглядові радари SC і SG, РЛС управління артилерійським вогнем Mk 12/22, підкильний сонар QCJ. На початку 1960-х років замість однієї з носових артустановок встановили два 24-зарядних реактивних бомбомети Mk 11 Hedgehog.

"Асакадзе" під час дозаправки в морі з американського авіаносця Shangri-La (CVA-38), 1959 р.

"Хатакадзе", 1960-ті рр.

У 1969 р. обидва кораблі повернули США. Наступного року американці продали обидва старі дестроєри Республіці Китай. Колишнього "Асакадзе" нові господарі розібрали на запчастини, а ось "Хатакадзе" ввели в стрій як "Сієн Янг" (DD16). Щоправда, служба старого дестроєра виявилась недовгою: вже у 1972 р. його вивели з бойового складу, а за два роки списали. 

 

10 березня 1959 р., коли японський флот вже почав отримувати перші дестроєри власного виготовлення, увійшли в стрій ще два колишні американські кораблі класу Fletcher – «Аріаке» та «Югуре». Кораблі водотоннажністю 2900 т і довжиною 114,7 м несли п’ять 127-мм артустановок Mk 30, п’ять 40-мм спарок Mk 1, два бомбоскидачі та шість бомбометів. Дестроєри мали оглядові радари SG і SR, РЛС управління артилерійським вогнем Mk 12/22, підкильний сонар QCJ. 

"Аріаке" на поч. 1960-х рр. (до модернізації)

"Югуре"

У 1963 р. кораблі модернізували: встановили нову триногу щоглу, потрібну для розміщення масивніших антен РЛС OPS-1, OPS-15 i AN/SPG-34, збільшили площу бойового інформаційного центру. Посилили протичовнове озброєння. «Аріаке» замість однієї носової гармати Mk 30 і двох спарок «бофорсів» отримав реактивну бомбометну установку Mk 108 Weapon Alfa і два одинарних 483-мм торпедних апарати Mk 2 для протичовнових торпед. На «Югуре» модернізація була схожою, але він отримав не Mk 108, а два старіших реактивних бомбомети Mk 15 Hedgehog.

"Аріаке" після модернізації

"Аріаке" 1970 р. пройшов переобладнання у дослідний корабель для випробувань підкильної низкочастотної ГАС Т-101. При цьому з нього зняли носову 127-мм артустановку. "Югуре" з березня 1970 р. служив флагманом 2-ї мінно-тральної флотилії, а з березня 1972-го - 1-ї мінно-тральної флотилії. Обидва кораблі повернули США у 1974 р.

 

Будівництво перших власних дестроєрів («швидкісних ескортних кораблів А») було санкціоноване за програмою 1953 року, яка включала два таких кораблі. Дестроєри, які отримали традиційні для японського флоту назви «Харукадзе» і «Юкікадзе», вступили у стрій в 1956 р.

 

Як відправну точку при їхньому проєктуванні взяли дестроєри часів Другої світової війни класів «Шірацую» та «Асасіо», але водночас врахували і переваги американських дестроєрів класу Gearing. Від останнього «швидкісний ескортний корабель А» перейняв, зокрема, гладкопалубний корпус. Ці кораблі стали першими, побудованими в Японії, які отримали бойовий інформаційний центр. У їхній конструкції вперше застосували електрозварювання і блочний метод будівництва. Обшивку зробили товстішою, ніж на японських дестроєрах часів ДСВ, а щоб компенсувати зростання маси надбудову виготовили з алюмінієвих сплавів. Для поліпшення гідродинамічних якостей корпус корабля отримав носовий бульб. При цьому конструктори заклали можливість таранних ударів: форштевень і передню частину бульба зробили особливо міцними. Чому? Вважалось, що у протичовновій боротьбі цілком може виникнути ситуація, знайома з двох світових воєн: субмарина змушена буде спливти на поверхню, і дестроєр матиме шанс розправитись з нею тараном.

 

На «швидкісному ескортному кораблі А» відмовились від традиційних для Імператорського японського флоту гамаків на користь триярусних койок «американського типу». Однак побутові умови назагал не надто покращились: в Імператорському флоті норма житлової площі на одного моряка становила 1,6 кв. м, а на нових дестроєрах – 1,8 кв. м. Причин було дві: вже у ході будівництва вирішили облаштувати на кораблях приміщення для штабу з’єднання (що «з’їло» частину житлової площі), а, крім того, початкова оцінка чисельності особового складу, необхідного для обслуговування озброєння, виявилась заниженою, тому чисельність екіпажу довелось збільшити зі спочатку запланованих 200 до 240 осіб.

"Харукадзе"

 

«Харукадзе» і «Юкікадзе» різнились силовими установками. На першому з них встановили два коли Hitachi Babcock & Wilcox і дві парові турбіни Mitsubishi Escher-Wyss. На другому застосували котли Shin Mitsubishi Combustion Engineering і турбіни Mitsubishi Westinghouse. В обох випадках потужність становила 30000 к.с., що дозволяло розігнати кораблі водотоннажністю 2430 т і завдовжки 106 м до 30 вузлів. Дальність плавання була досить пристойною – 6000 миль 18-вузловим ходом.

 

Практично уся електроніка й озброєння на кораблях була американського виробництва. Дестроєри мали радари AN/SPS-6 (виявлення повітряних цілей) і AN/SPS-5 (виявлення надводних цілей), сонари QHBа і QDA. Управління артилерійським вогнем забезпечував директор Mk 51, але японці не були ним задоволені, і невдовзі замінили: на «Харукадзе» – швейцарською системою фірми Contravers, а на «Юкікадзе» – американською Mk 57. Також у ході модернізації в 1959 р. сонари QHBа і QDA замінили на, відповідно, AN/SQS-11 і AN/SQR-4, а станцію РТР OLR-3 – на OLR-4.

"Юкікадзе"

 

Озброєння перших дестроєрів якісно не відрізнялось від кораблів часів ДСВ: три 127-мм артустановки Mk 30 (одну на баці і дві на юті), дві 40-мм спарки Mk 1, два реактивні бомбомети Mk 11 Hedgehog, два бомбоскидачі та вісім бомбометів. Під час модернізації у 1959 р. один бомбоскидач і чотири бомбомети демонтували, а замість них встановили два одинарних 483-мм торпедних апарати Mk 2.

 

Наприкінці 1960-х років обидва кораблі пройшли чергову модернізацію: радар AN/SPS-5 замінили японським OPS-37, а ГАС AN/SQS-11 – на AN/SQS-29 (на «Юкікадзе») і AN/SQS-30 (на «Харукадзе»).

 

Обидва кораблі після вступу в стрій увійшли до складу 1-ї ескортної флотилії (Йокосука), причому «Юкікадзе» став флагманом цієї флотилії й усього флоту Морських сил самооборони. 1959 р. «Юкікадзе» вивели зі складу флотилії – тепер він був флагманом, що перебував під бесзпосереднім командуванням флоту. Коли 1961 р. його у цій ролі замінив дестроєр «Акідзукі», «Юкікадзе повернуся до складу 1-ї флотилії як її флагман. «Харукадзе» 1961 р. передали до 2-ї ескортної флотилії (Сасебо), а 1969 р. підпорядкували військово-морському району Сасебо.

 

«Юкікадзе» наприкінці 1964 р. передали до 3-ї ескортної флотилії (Майдзуру). На початку 1971 р. обидва кораблі до 12-го ескортного дивізіону 3-ї флотилії з базуванням на Сасебо. 16 грудня 1973 р. цей дивізіон розформували, і шляхи кораблів знову розійшлися. «Харукадзе» підпорядкували 1-й флотилії підводних човнів (Куре). Формально лишаючись дестроєром, він виконував функції корабля забезпечення бойової підготовки – мішені для навчальних торпедних атак субмарин і торпедодова. Бомбомети і бомбоскидачі демонтували, встановивши натомість шлюпбалки для підйому з води навчальних торпед. Офіційно у допоміжне судно ASU7002 «Харукадзе» перекласифікували в березні 1981 р., а за чотири роки списали. Корпус «Харукадзе» використовувався в 1-й технічній школі Морських сил самооборони як плавучий причал, поки, зрештою, в листопаді 2001 р. його не довелось відправити на брухт через корозію.

Колишній "Харукадзе" в ролі плавучого причала

 

«Юкікадзе» передали до Практичного експериментального підрозділу. Лишаючись формально дестроєром, він використовувався як дослідне судно для випробувань ГА з бусируваними антенами. 1975 р. з корабля демонтували 127-мм артустановку №3, бомбомети і бомбоскидачі, встановивши натомість лебідку і антену ГАС AN/SQS-30J. П’ять років по тому демонтували артустановку №2 і одну зі спарок «бофорсів», натомість встановивши ще один сонар – AN/SQA-4. Так само, як і систершип, «Юкікадзе» у 1981 р. перекласифікували на допміжне судно ASU7003, а у 1985-му списали. Але подальша кар'єра корабля виявилась значно коротшою – у серпні 1986 р. «Юкікадзе» потопили як мішень у ході навчань.

 

Трохи більшим, ніж розраховував, виявився цей розділ. Думав розповісти ще про дестроєри класів «Аянамі» та «Мурасаме», але це вже іншим разом.

 

DD
Підклас	Номер	Назва	Програма	Клас	Закладений	Спущений	Вступив	Верф	Дата переклас у ДС	Номер ДС	Викл	Доля
DD	101	Харукадзе	1953	Харукадзе	15.12.54	20.09.55	26.04.56	Міцубісі Цосен, Нагасакі	27.03.81	ASU7002	05.03.85	розібраний 11.01
DD	102	Юкікадзе	1953	Харукадзе	17.10.54	20.08.55	31.07.56	Шін Міцубісі, Кобе	27.03.81	ASU7003	05.03.85	затоплений 08.86
DD	181	Асакадзе		Gleaves	20.12.40	26.07.41	28.11.41; 19.10.54	Federal, Kearny			19.10.69	USS Ellyson DD454; пов. США у 69
DD	182	Хатакадзе		Gleaves	03.09.40	23.09.41	26.01.42; 19.10.54	Bath Iron Works			19.10.69	USS Macomb DD458;  пов. США у 69
DD	183	Аріаке		Fletcher	04.07.43	06.10.43	26.01.44; 10.03.59	Boston N Yd			09.03.74	USS H. L. Edwards DD663; пов. США у 74
DD	184	Югуре		Fletcher	04.07.43	06.10.43	23.02.44; 10.03.59	Boston N Yd			09.03.74	USS R. P. Leary DD664; пов. США у 74