Польські десантники в Чехословаччині: 6-та Поморська ПДД в операції "Дунай"

Підрозділи 6-ї ПДД повертаються з Чехослваччини. 1968 р.

Коли я писав нарис історії 6-ї Поморської повітрянодесантної дивізії, то прогавив участь цього з'єднання в інтервенції у Чехословаччині в 1968 р. Виправляюсь - наводжу виклад цього епізоду.

Від 26 липня до 24 серпня 1968 р. 6-та Поморська повітряно-десантна дивізія проходила літній польовий вишкіл на Мазурах, поблизу населеного пункту Шимани. У цей час до військовослужбовців, які перебували на навчаннях, почали надходити відомості про напружену ситуацію у зв’язку з подіями в сусідній південній країні. Десантники могли спостерігати безперервний рух радянських військ дорогою Щитно – Єдвабно, що проходила неподалік. Пожвавився і повітряний рух – над районом постійно пролітали ескадрильї винищувачів і транспортні літаки Ан-12. Поєднавши ці спостереження з повідомленнями преси, можна було здогадатися, що «щось не так» і що «щось відбувається в Чехословаччині». Спроби отримати докладнішу інформацію від радянських резервістів з-під Львова, які знали польську мову й забезпечували регулювання дорожнього руху, результатів не дали.

20 серпня командувач Варшавського військового округу генерал дивізії Зигмунт Гуща відкликав полковника Едварда Диско з відпустки та призначив його командиром 6-ї ППДД (ця посада залишалася вакантною з квітня, а обов’язки командира тимчасово виконував начальник штабу дивізії підполковник Єжи Мусял). У липні полковник Диско повернувся з Москви, де навчався у Військовій академії Генерального штабу ім. Ворошилова. 24 серпня о 17:00 навчання було перервано, а в дивізії оголошено тривогу. Особовому складу швидко видали боєприпаси та сухі пайки. Того ж дня командир дивізії отримав сигнал «Lajkonik». Цей наказ вимагав негайно привести частину у стан повної бойової готовності та всіма силами передислокуватися на південь країни. Можна було здогадатися, що перекидання до Клодзької улоговини пов’язане з подіями в Чехословаччині, однак у самому сигналі «Lajkonik» про це не згадувалося. О 18:00 відбулася нарада штабу дивізії. Полковник Диско коротко охарактеризував поточну політичну ситуацію, довів накази командувача округу та поставив підлеглим завдання. Після цього розпочалася підготовка до передислокації.

До району Клодзька дивізію перекидали комбінованим способом – повітряним, автомобільним і залізничним транспортом. Командувач Повітряних Сил мав організувати перевезення першого ешелону дивізії з Мушаків на аеродром у Вроцлаві. Для цього було виділено два літаки Ан-12, чотири Іл-14, чотири Лі-2 та дев’ять Ан-2. Повітряний ешелон включав оперативну групу штабу дивізії, 16-й повітряно-десантний батальйон, 48-му розвідувальну роту, а також оперативні групи окремих підрозділів. За наказом начальника Генерального штабу генерала дивізії Болеслава Хохи у розпорядження командира 6-ї ППДД на невизначений термін передали 80 автомобілів для перевезення особового складу та техніки. До 2-ї години ночі 25 серпня вони були зосереджені в районі вроцлавського аеродрому. За їх допомогою до Клодзької улоговини перевезли підрозділи, що прибули до Вроцлава повітряним шляхом. Частину самохідних артилерійських установок AСУ-85 зі складу 35-го дивізіону самохідної артилерії транспортували залізницею, решту – автомобільним транспортом на низькорамних причепах.

Тим часом о 22:00 24 серпня вирушив автомобільний ешелон, до складу якого входили решта підрозділів дивізії. Для підвищення ефективності перевезення та збільшення швидкості пересування було сформовано дві автомобільні колони на машинах ГАЗ-69 і Star-66. Вони рухалися двома різними маршрутами. Перша колона прямувала зі Щитна через Нідзіцю, Сєрпц, Коло, Олаву та Бистшицю-Клодзьку до Мендзилєся, друга – з Плонська через Щитно, Вельбарк, Здунську Волю, Ополе, Бистшицю-Клодзьку до Мендзилєся. Військовослужбовці помічали занепокоєння серед мешканців населених пунктів, через які проходив марш. Люди, яких пропаганда переконувала в існуванні німецької загрози та можливості початку війни, були сповнені тривоги. Десантників пригощали фруктами, дарували їм квіти. Як згадував один з учасників тих подій, «нас проводжали так, як поляки завжди проводжали своїх солдатів на війну – щиро й із турботою». Перекидання дивізії минуло без жодної пригоди. Полковник Диско повідомив Головну команду громадянської міліції про маршрут пересування, після чого відповідні повітові комендатури по черзі перебирали на себе обов’язки щодо регулювання дорожнього руху та супроводу військових колон. Відстань у 780 км між Мазурами та Бистшицею-Клодзькою було подолано за одну добу, що можна вважати справді значним досягненням.

Підрозділи дивізії мали блокувати гарнізони Чехословацької народної армії, але це було б важко здійснити без бронетанкової підтримки. Тому за наказом генерала Болеслава Хохи в терміновому порядку, без доукомплектування резервістами, були виділені 1-й Варшавський полк середніх танків імені Героїв Вестерплатте (спадкоємець тієї бригади, в якій служили персонажі "Чотирьох танкістів і собаки") та 61-ша розвідувальна рота 16-ї танкової дивізії з Ельблонга. До 4:00 26 серпня їх залізничним транспортом перекинули в район Клодзька, де вони посилили 6-ту ППДД. До складу цього угруповання входили 771 військовослужбовець, 72 танки Т-54 і Т-55, два гусеничні тягачі, 20 бронетранспортерів і броньованих розвідувально-дозорних машин БРДМ, SKOT і БТР, 119 автомобілів та 10 мотоциклів. Командував ними підполковник Станіслав Маєвський.

За кілька кілометрів до Клодзька, уранці 26 серпня, ситуація остаточно прояснилася. Полковник Казімєж Вуйтович, представник оперативної групи Варшавського військового округу, вручив полковнику Диску бойове завдання для дивізії, безпосередньо пов’язане з інтервенцією до Чехословаччини. Підрозділи дивізії мали перетнути державний кордон і змінити 17-й механізований полк. Десантники дізналися, що їхня «дивізія отримала серйозне й відповідальне завдання – надати допомогу братній Чехословаччині, якій загрожують сили контрреволюції». До 16:00 26 серпня було завершено зосередження сил 6-ї ППДД та 1-го танкового полку в районі Клодзька, а також проведено рекогносцировку передбачуваного району бойових дій на території Чехословаччини.

На територію Чехословаччини планувалося ввести близько однієї п’ятої сил дивізії, тоді як решту розмістили в околицях Мендзилєся. У самому Мендзилєсі розташувалися штаб 6-ї ППДД, 48-ма розвідувальна рота та підрозділи забезпечення. У Говорові дислокувався 16-й повітряно-десантний батальйон. Особовий склад розміщувався в селянських господарствах. Батальйон налічував 531 військовослужбовця, у тому числі 35 офіцерів і 32 сержантів професійної служби. Його командиром був підполковник Тадеуш Хажевський.

10-й повітряно-десантний батальйон розташувався на базі одного із сілезьких шахтарських центрів відпочинку в Болеславові. Він мав у своєму складі 540 військовослужбовців, зокрема 27 офіцерів, 59 професійних сержантів і 39 сержантів строкової служби. Командував батальйоном підполковник Мечислав Бублінський.

Дивізіон самохідних артилерійських установок розмістився в Домашкові, а артилерійський дивізіон — у Розтоках. Командиром 5-го змішаного артилерійського дивізіону був підполковник Ришард Півовар, а 35-го дивізіону самохідної артилерії — підполковник Ізидор Хахульський.

1-й танковий полк і 61-ша розвідувальна рота 16-ї танкової дивізії з Ельблонга були розквартировані у Вєльополі-Здруї. У Ружанці дислокувався 6-й батальйон матеріально-технічного забезпечення і ремонту. Особовий склад 1-ї та 2-ї рот проживав у наметах, тоді як решту військовослужбовців розмістили в житлових будівлях. Батальйоном командував підполковник Чеслав Мітковський.

Загалом у районі Клодзька було зосереджено 276 офіцерів, 298 професійних сержантів і 2367 військовослужбовців строкової служби 6-ї ППДД. На озброєнні дивізії перебували 2249 автоматів АК калібру 7,62 мм, 281 карабін СКС калібру 7,62 мм, пістолети TT калібру 7,62 мм, 335 пістолетів P-64 калібру 9 мм, 104 ручні кулемети РПД калібру 7,62 мм, 27 мінометів калібру 82 мм і 9 мінометів калібру 120 мм, 96 ручних протитанкових гранатометів, великокаліберні кулемети ЗПУ-2 калібру 14,5 мм, 18 зенітних установок ЗУ-23-2 калібру 23 мм, 12 пускових установок WP-8 і 7 самохідних пускових установок 2П26, а також 87 сигнальних пістолетів калібру 26 мм.

Виявилося, що виникла проблема з військовослужбовцями молодого призову, які ще не склали військової присяги, через що їх не можна було залучати до виконання бойових завдань. Із трьох взводів розвідувальної роти, яка мала негайно, тобто вже 26 серпня, увійти до Чехословаччини, один складався з військовослужбовців, які перебували на службі лише чотири тижні. Їх призвали до дивізії в липні. Тому відразу після прибуття до Мєндзилєся вони склали військову присягу в порожній залі місцевого замку. Присягу також склали й військовослужбовці інших підрозділів 6-ї ПДД, що прибували до району зосередження. В Домашкові місцевий парох благословив військовослужбовців, які складали присягу, та запросив їх на богослужіння. Однак скористатися цим запрошенням вони не могли. Військовослужбовці 10-го повітрянодесантного батальйону склали присягу в полі поблизу Мєндзилєся, а 16-го ПДБ — у місці своєї дислокації, тобто в Говорові. Під час цих церемоній військовослужбовці нерідко зустрічалися з доброзичливим ставленням місцевого населення, яке дарувало їм невеликі подарунки. Водночас відчувалися тривога й невизначеність щодо майбутніх подій, адже, як записав літописець дивізії, використовуючи тодішню офіційну термінологію, присяга «відбувалася в напруженій політичній обстановці перед лицем протистояння з силами контрреволюції».

Від першого дня на території Чехословаччини діяли військовослужбовці 48-ї розвідувальної роти під командуванням капітана Романа Орловського. Вони ж останніми залишили територію цієї країни. Спочатку план передбачав, що їх доставлять літаками Ан-12 з аеродрому Шимани та висадять повітряним десантом над Чехословаччиною. Однак через несприятливі погодні умови літаки були змушені приземлитися у Вроцлаві, звідки військовослужбовців автомобільним транспортом перекинули до прикордонного району.

Військовослужбовці капітана Орловського мали вести розвідку в інтересах 6-ї ПДД. До їхніх основних завдань належали розвідка військових об'єктів і підприємств військово-промислового комплексу. Це мало особливе значення, оскільки командування часто володіло лише уривчастою та неповною інформацією про район, у якому діяла дивізія. Тому завданням 48-ї розвідувальної роти було виявлення підрозділів Чехословацької народної армії, про існування яких раніше не було відомо. Так, з'ясувалося, що 6-та ПДД блокувала школу підготовки сержантського складу хімічних військ, тоді як за 30 км від неї розташовувалися казарми значно потужнішого й небезпечнішого танкового полку, про який командування дивізії ніхто заздалегідь не поінформував.

У перші дні інтервенції чехи знищили дорожні вказівники та всі інформаційні таблички, що значно ускладнило пересування окупаційних військ, які не знали місцевості. Тому військовослужбовці розвідувальної роти займалися проведенням колон підрозділів, які входили до Чехословаччини. Вони також провели розвідку потужного поясу укріплень у Судетах.

Один із взводів розвідувальної роти, сформований із наймолодших військовослужбовців, виконував також завдання з конвоювання та забезпечення безпеки пересування високопоставлених осіб, найчастіше на маршруті до штабу 2-ї армії, який розміщувався в Градець-Кралове.

Основною базою розвідувальної роти було Мєндзилєсє, однак вона діяла також із баз дивізії на території Чехословаччини — у Шумперку та Костельці.

Невдовзі після введення військ інтервенції чеське радіомовлення було припинене. У відповідь чехи почали вести незалежні радіопередачі, використовуючи радіостанції Чехословацької народної армії. Ця пропагандистська діяльність становила серйозну проблему для окупаційних військ, тому були вжиті заходи щодо виявлення та нейтралізації передавачів. У смузі відповідальності 6-ї ПДД радіо- і телевізійні вежі виявляли військовослужбовці розвідувальної роти, після чого роботу радіостанцій припиняли за участю штурмових груп.

Смуга відповідальності дивізії мала охоплювати райони Нове-Мєсто, Краліки, на півдні — Штіти, на заході — Усті-над-Орліці та Голіце. Було сформовано п'ять тактичних угруповань, які мали блокувати об'єкти Чехословацької народної армії. За назвами населених пунктів, у районах яких вони діяли, угруповання отримали назви «Костелец», «Рихнов», «Рокитніце», «Жамберк» і «Червена Вода». У смузі дій 6-ї ПДД перебували такі сили ЧНА: у Червеній Воді — 103-й хімічний полк (400 військовослужбовців), у Жамберку — 21-ша протитанкова бригада (360 військовослужбовців), у Рокитніце — навчальний центр підготовки водіїв (350 військовослужбовців), у Костельці та Рихнові — дивізіони оперативно-тактичних ракет (по 168 військовослужбовців у кожному).

Першим підрозділом дивізії, який зайняв цей район, став 18-й повітрянодесантний батальйон. О 4:00 27 серпня його командир підполковник Євгеніуш Габдас доповів про готовність до виконання поставленого завдання. О 13:00 військовослужбовці 18-го ПДБ у двох місцях перетнули польсько-чехословацький кордон і до 18:00 досягли визначених районів. На позиції їх вивели військовослужбовці розвідувальної роти капітана Орловського, а також офіцери штабу 2-ї армії, які раніше прибули туди разом із підрозділами першого ешелону. Посилений танковою ротою 18-й ПДБ налічував 648 військовослужбовців, 12 танків, 6 самохідних гармат AСУ-85, 12 мінометів і 113 автомобілів. Штаб батальйону розташовувався в Жамберку.

У ніч із 9 на 10 вересня під прикриттям 65-ї розвідувальної роти та розвідувального взводу 1-го танкового полку 18-й ПДБ був замінений 10-м повітрянодесантним батальйоном. Його сили налічували 708 військовослужбовців, 12 танків, 6 самохідних гармат AСУ-85, 12 безвідкатних гармат, 3 міномети калібру 120 мм, 9 мінометів калібру 82 мм, 3 великокаліберні кулемети ЗПУ-2 та 9 зенітних установок ЗУ-23-2.

Остання ротація відбулася в ніч із 23 на 24 вересня, коли до Чехословаччини увійшов 16-й повітрянодесантний батальйон. Його сили також були поділені на п'ять оперативних груп. У районі Рокитніце діяла оперативна група «Попрад» (командир — майор Здзіслав Чечель), у районі Жамберка — ОГ «Раба» (майор Стефан Роєк), поблизу Рихнова — ОГ «Скава» (майор Антоні Лех), у районі Костельця — ОГ «Волга» (підполковник Тадеуш Хажевський), а в районі Червеної Води — група капітана Станіслава Дудека. Військовослужбовці залишили територію Чехословаччини в ніч із 21 на 22 жовтня.

Виведення підрозділів 6-ї повітрянодесантної дивізії з Клодзької улоговини до пунктів постійної дислокації розпочалося 15 жовтня. Підрозділи, що перебували в околицях Мєндзилєся (за винятком 16-го повітрянодесантного батальйону та підрозділів забезпечення, які залишалися на території Чехословаччини), почали перекидати до місць постійної дислокації автомобільним і залізничним транспортом. 16 жовтня зі складу 2-ї армії були виведені 1-й Варшавський полк середніх танків і 61-ша розвідувальна рота 16-ї танкової дивізії. Після 17 жовтня в районі Клодзька залишилася лише оперативна група командування 6-ї ПДД, яка забезпечувала управління підрозділами, що все ще перебували на території Чехословаччини. 18 жовтня «червоні берети» прибули до Лобзова в Кракові. Увечері 21 жовтня розпочав повернення до Польщі й 16-й повітрянодесантний батальйон.

Як повідомляла тодішня преса, військовослужбовців, які поверталися, сердечно зустрічали на батьківщині. «Їх не було в Кракові понад три місяці. Цього цілком достатньо, щоб за ними скучити», — писав один із кореспондентів. Після повернення десантників відвідали делегації з Ряшева, Ольштинського та Білостоцького воєводств.

30 жовтня в Кракові відбулася урочиста зустріч 6-ї ПДД: «квіти, встромлені в дула автоматів. Квіти, прикріплені до мундирів. Червоні троянди й гвоздики. Золотаві хризантеми. Краківські дівчата обсипали квітами своїх воїнів, які поверталися на батьківщину після виконання інтернаціонального й патріотичного обов’язку». Урочистість розпочалася з того, що полковник Диско доповів генералу Гущі, командувачу Варшавського військового округу. У своєму виступі генерал Гуща нагадав, що поляки ще під час Другої світової війни визволяли Чехословаччину, а тепер допомогли врятувати її від загрози контрреволюції. Вітальну промову виголосив також перший секретар Краківського воєводського комітету ПОРП Чеслав Домаґала, який, звертаючись до військовослужбовців 6-ї ПДД, підкреслив, що «все суспільство пишається вашими успіхами й досягненнями». На почесній трибуні були присутні, зокрема, військовий аташе посольства СРСР у Варшаві генерал Олександр Родіонов та радянський консул в Кракові Володимир Нестерович. Під час урочистостей один із підрозділів дивізії отримав бойовий прапор, вручений Державною радою з нагоди 25-річчя Народного Війська Польського. Завершилися святкування парадом алеєю Пушкіна та Алеями Трьох Пророків. Того дня, як писала преса, «не було жодного десантника, який проходив би повз почесну трибуну без хоча б однієї квітки. Знайшлися й такі щасливці, яких прекрасніша половина краківської громади обдаровувала цілими оберемками квітів».

Саме так ці події висвітлювала офіційна преса. Зовсім інакше запам’ятав цей день сержант Збігнєв Слюсарчик, учасник інтервенції та військовослужбовець 6-ї ПДД, який разом із товаришами повертався до Кракова. За його спогадами, «червоні берети» були зустрінуті на трибуні, прикрашеній великими портретами Гомулки, Циранкевича та Спихальського, партійними керівниками. Проте жодних натовпів, які б вітали десантників, не було — лише «зігнані на урочистість школярі молодших класів та трохи випадкових глядачів». За словами сержанта Слюсарчика, краків’яни бойкотували «зустріч переможних польських військ», як він іронічно назвав цю церемонію. Адже приводів для гордості не було.

Матеріал цей я зробив на основі розлогої статті Пшемислава Вивяла. Там є ще деякі цікаві деталі - наприклад, про ставлення місцевого населення до польських інтервентів. Тож рекомендую.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

Приватбанк: 5168 7456 7352 6783