ARL-44: важкий французький анахронізм
Сьогодні поговоримо про анахронізм – типовий, ідеальний
приклад реалізації в новій епосі взірця озброєння, який цілком базувався на концепції
та технологіях з епохи попередньої. Про французький важкий танк ARL-44. Проєктування цієї машини розпочалося ще під час німецької окупації,
невелику серію виготовили вже після війни. Танк цей став чудернацькою комбінацією
різноманітних доступних технологій і технічних рішень, багато з яких походили
від проєктів танків довоєнного періоду. Попри свою
анахронічність і недосконалість, ARL-44 виконав важливе завдання – дав поштовх відновленню французької танкової
промисловості після війни.
Концепція
В основі проєктування ARL-44 була покладена
тактична концепція 1930-х років. У той період, на відміну від концепцій
маневреної війни, які динамічно розвивалися за кордоном, у Франції панувало
консервативне переконання, що танки мають виконувати лише завдання підтримки
піхоти (ну, або кавалерії – кожен з цих родів військ мав власні танкові війська,
і танки проєктувались окремо для піхоти і кавалерії).
Парадоксально, але напередодні початку Другої світової війни французька армія мала одні з найбільших
бронетанкових військ у світі, а кількість конструкцій, що одночасно
розроблялися, була дуже великою. Однак усі ці машини створювалися на основі герметичних
ідей та задумів вітчизняних інженерів, адаптованих до французької доктрини
застосування бронетанкової зброї. Відсутність ширшого обміну технічними ідеями
із закордоном призводила до закріплення вкрай специфічних, часто суперечливих
із погляду інженерії рішень, таких як одномісні башти, а також короткоствольні
гармати малого калібру з невисокою вогневою потужністю, поєднані з відносно
товстою бронею та архаїчною, мало придатною до модернізації ходовою частиною.
Ця багаторічна доктринальна ізоляція згодом відіграла ключову роль у формуванні
початкових, помилкових вимог до першого нового важкого танка французької армії.
Німецьке вторгнення на територію Франції
у травні 1940 року та подальша окупація
призвели до припинення всіх офіційних робіт над новими танками. Французька
промисловість була цілком підпорядкована німецькій військовій машині та
переведена на виробництво німецького озброєння. Попри це, виник цікавий
парадокс — деякі французькі конструктори, яким окупаційна влада дозволила
продовжувати працювати на підприємствах, що діяли в інтересах Третього рейху, таємно продовжували
проєктні й концептуальні роботи над новими машинами, розраховуючи на їхнє
серійне виробництво після визволення.
Видатні
інженери, такі як Моріс Лавіротт або головний інженер з озброєння Лафарг,
разом зі своїми командами пішли у своєрідне інженерне підпілля. В умовах
глибокої конспірації, ризикуючи життям і депортацією до таборів, вони
приховували від німецького нагляду (Rüstungskommando) технічну
документацію, часто маскуючи кресленики під проєкти цивільної техніки. Хоча ця
підпільна діяльність не призвела до створення жодного працездатного прототипу,
у 1944 році
така ризикована робота дала змогу відносно швидко спроєктувати нові бойові
машини. Накопичена таємно база знань, заснована на довоєнних концепціях бойових
машин, дала необхідну відправну точку для робіт над бронюванням і геометрією
корпусу нового важкого танка.
Невдовзі після
визволення Парижа
союзними військами 25 серпня 1944 року нова французька влада постала перед
грандіозним стратегічним викликом. Генерал Шарль де Голль був
непохитним у своєму баченні політики великої держави: суверенітет вимагав
цілковитої незалежності в галузі озброєнь. Командування французьких збройних
сил майже одразу доручило державному підприємству Ateliers de construction
de Rueil (ARL) розробити новий важкий танк.
Чому саме важкий? Нова машина мала
стати технологічною відповіддю на загрозу з боку нових важких німецьких танків,
які й далі діяли на фронтах. Додатковим, надзвичайно важливим чинником було
прагнення якнайшвидше позбавити армію залежності від зовнішніх джерел
озброєння. Французькі
дивізії, сформовані у Великій Британії та Північній Африці,
використовували переважно американську та британську техніку. Основним типом
танків були «Шермани», що цілком очевидно робило Францію
залежною від поставок запасних частин і боєприпасів від союзників.
Створення вітчизняного
танка з потужним озброєнням мало продемонструвати союзникам, що Франція
відновлює свій промисловий потенціал і знову стає незалежним гравцем на
європейському континенті.
Проєктування
та прототипи
Конструкторські
роботи над новою машиною розгорнулися вже в жовтні 1944 року. Первісно
передбачалось створення танка, озброєного довгоствольною гарматою калібру 75 мм з
бронею завтовшки не більше 30 мм. Це дуже контрастувало з прагненням створити важкий
танк – якби ARL-44 був реалізований у первісному вигляді, він став би винищувачем
танків, здатним ефективно протистояти сучасним йому зарубіжним танкам лише при
діях з засідок.
Врахування досвіду війни змусило
швидко переглянути початкові вимоги. Уже в грудні 1944 року роботу над первісним
проєктом призупинили, а в лютому 1945-гг сформулювали ґрунтовно переглянуті
тактико-технічні вимоги. Тепер новий важкий танк мав отримати потужну гармату 90 mm CA modèle 1939 S
(створену на основі зенітки), а товщина його лобової броні мала
сягати 120
мм.
Перепроєктування
корпусу та збільшення вогневої потужності призвели до різкого зростання
розрахункової маси конструкції — майже до 50 тонн. Оскільки зруйнована
французька промисловість не мала жодного доступу до нових виробничих
технологій, інженери були змушені повністю спиратися на наявні довоєнні проєкти
та вузли, що походили від старих танків. Попри ці труднощі, роботи просувалися.
Вже у травні
1945 року був готовий повнорозмірний дерев’яний макет машини.
Хоча Третій
рейх капітулював 8 травня 1945 року, влада в Парижі не
відмовилася від робіт над новим танком, обмежившись з економічних міркувань
лише скороченням замовлення до 60 машин.
Танковий
варіант гармати 90 mm CA modèle 1939 S отримав позначення SA 45. Адаптація
зенітної гармати до особливостей бойової машини потребувала створення потужного
противідкатного пристрою, ефективного дульного гальма, а також модифікації
затвора, щоб забезпечити його роботу в обмеженому просторі бойового відділення.
Процес виготовлення реальних машин
відбувався на тлі значних логістичних затримок і проблем з обробленням товстих
сталевих плит. Перший прототип ARL-44, що відповідав остаточним
вимогам до корпусу, зрештою завершили в березні 1946 року. Однак виникла
критична проблема: вітчизняні металургійні підприємства не встигали виготовляти
складні елементи нових штатних башт. Через це перший дослідний екземпляр
спочатку озброїли тимчасовою баштою з гарматою калібру 75 мм.
Цією тимчасовою
конструкцією була башта ACL-1, виготовлена підприємствами Ateliers et Chantiers de
la Loire. Вона мала відносно просту конструкцію, що являла
собою гібрид литих елементів і зварних плит. Лише в другій половині 1946 року
машину переозброїли на штатне озброєння.
Нову, штатну
башту розробили підприємства Schneider. Конструкція її була дуже
специфічною, що зумовлювалось технологічними обмеженнями. Замість технологічно
досконалої цільнолитої конструкції башта Schneider складалася з кількох
масивних литих елементів, з’єднаних між собою. Після остаточного встановлення
штатної башти з гарматою 90 мм на готовий корпус 27 червня 1947 року почались
повноцінні полігонні випробування.
Серійне виробництво танків від
самого початку супроводжувалося проблемами. Паралельно з випробуваннями
прототипу на заводах виготовили партію з 60 корпусів танків, однак виробництво
башт розгорнулося лише після завершення полігонних випробувань у 1948 році.
Ця знеузгодженість у графіках постачання основних компонентів призвела до того,
що остаточне комплектування та складання замовлених танків розпочалися лише в 1949 році.
Конструкція
ARL-44 на
момент своєї появи був буквально танком із попередньої епохи. Інженерні
компроміси, зумовлені відсутністю технологічної бази, призвели до створення складної
у виробництві машини з низкою принципових конструктивні недоліки, яких інші
країни змогли позбутися ще в першій половині війни.
Машина була великою: загальна
довжина її становила 10,5 м, ширина – 3,4 м, а висота – аж 3,2 м.
Бойова маса цього гіганта сягала 50 тонн. Балістичний захист спереду
забезпечувала масивна броня завтовшки 120 мм, встановлена, до того ж, під
кутом. Бортова броня корпусу, однак, була повністю вертикальною. Своєрідним
броньовим екраном тут слугували великогабаритні відкриті елементи ходової
частини, які додатково посилювалися самим шасі та масивними гусеницями. Ця
архаїчна конструкція багато в чому була близькою до рішень, застосованих до війни в Char B1, а також у FCM 2C.
Вибір анахронічної
підвіски з десятками малих опорних котків був зумовлений не некомпетентністю
інженерів, а технологічною необхідністю. Зруйнована французька оборонна
промисловість не мала величезних високоточних пресів для оброблення сталі чи
сучасних верстатів, здатних забезпечити масове виробництво ходових частин на
основі індивідуальних торсіонів — стандарту, застосованого, зокрема, на
німецьких «Пантерах»
(кілька десятків яких після завершення війни надійшли на озброєння французької
армії). Конструктори були змушені складати машину з того, що могла виробити
промисловість. У результаті загальна конструктивна схема була цілковито
застарілою, а розподіл маси та компонування броні були не оптимальними, що
спричинило гігантське, невиправдане збільшення маси всієї машини без
пропорційного підвищення її живучості.
Силовою установкою ARL-44 був
німецький бензиновий двигун Maybach HL 230 потужністю 575 к. с. Чому саме він? Річ
у тім, що після капітуляції Третього рейху французькі окупаційні війська та
спеціальні інженерні групи виявили на підприємствах у Фрідріхсгафені
великі партії невикористаних двигунів, які спочатку призначалися для німецьких
танків PzKpfw
V Panther і PzKpfw VI Tiger. Замість того щоб витрачати роки на
розроблення власної силової установки з подібними характеристиками, французи
використали технології противника як військові репарації.
Інтеграція
німецької силової установки в абсолютно новий, тісний корпус, однак, створювала
певні проблеми. Агрегатування потужного двигуна з коробкою передач із
використанням стороннього, неоригінального обладнання різко погіршувало експлуатаційні
характеристики. В умовах полігону цей силовий агрегат давав ARL-44
змогу розвивати максимальну швидкість близько 30 км/год, забезпечуючи
вельми теоретичний запас ходу близько 150 км.
Безумовно
найсильнішою стороною ARL-44 було озброєння. У башті встановили довгоствольну
гармату SA
45 калібру 90 мм, а додатковим засобом безпосередньої оборони
були два французькі 7,5-мм кулемети. За балістичними характеристиками на момент
появи SA 45
належала до абсолютної світової еліти, перевершуючи за кінетичною енергією
навіть гармату американського танка М26 «Першинг». Застосування такої потужної
гармати мало дати французьким екіпажам змогу гарантовано знищувати будь-який
радянський танк із безпечних дистанцій понад 1500 м. Ціною цього була
величезна маса ствола, яка змушувала фіксувати його на транспортній опорі під
час кожного, навіть найкоротшого маршу.
Для повного використання потенціалу
гармати SA
45 для неї розробили спеціальні унітарні боєприпаси значних
розмірів. Досягнення початкової швидкості 1000 м/с вимагало
застосування надзвичайно великих метальних зарядів (масою близько 7 кг) та
потужної зарядної камори, здатної витримувати робочий тиск близько 3000 кг/см².
Це призвело до різкого збільшення розмірів і маси самих боєприпасів. Унітарний
постріл мав довжину близько 1,10 м, а його загальна маса становила від 23 до 24 кг, із
яких 10,6 кг
припадало на сам снаряд, а решта — на гільзу та метальний заряд.
В арсеналі ARL-44
передбачалося два основних типи повнокаліберних бронебійних снарядів:
·
бронебійний снаряд із балістичним ковпачком (APBC
— Obus de rupture): основний засіб боротьби з бронетехнікою. Він мав вражаючу початкову
швидкість 1000 м/с. Маса самого снаряда становила 10,6 кг (у деяких джерелах
округлюється до 10,7 кг). Надзвичайно цікавим рішенням було виготовлення
балістичного ковпачка зі сплаву магнію. Окрім поліпшення аеродинамічних характеристик,
цей ковпачок займався при ударі об броню, створюючи виразний спалах. Це значно
полегшувало навіднику спостереження за влучанням і, за потреби, коригування
вогню на дистанціях понад тисячу метрів.
·
повністю сталевий бронебійний снаряд: важчий варіант
без магнієвого ковпачка. Виготовлений цілком зі сталі, він важив 11,2 кг.
Завдяки настільки високим характеристикам боєприпаси, що вистрілювалися з
гармати SA 45, могли пробити
близько 200 мм однорідної
сталевої броні, встановленої вертикально, з дистанції 1000 м. За стандартного випробувального кута 30° від вертикалі цей показник усе ще
становив вражаючі 170 мм. Ці
результати ставили французьку гармату в один ряд із відомою німецькою гарматою 8,8 cm KwK 43, встановленою на танках PzKpfw VI Tiger II. Водночас слід
пам’ятати про ергономіку: необхідність вручну працювати з набоями завдовжки
понад метр і масою близько 24 кг у тісному бойовому відділенні башти висувала
перед заряджальниками надзвичайно високі фізичні вимоги, різко знижуючи
практичну скорострільність під час тривалих боїв.
Екіпаж танка
складався зі стандартних для того часу п’яти осіб. Розподіл функцій
теоретично поліпшував ситуаційну обізнаність (особливо порівняно з довоєнними
французькими танками, які зазвичай мали одномісні башти, де командир додатково
виконував обов’язки навідника та заряджальника), але на практиці умови
всередині величезної башти системи Schneider суперечили основним
принципам ергономіки.
Затвор
величезної гармати калібру 90 мм разом із посиленим противідкатним механізмом ділив
бойове відділення навпіл. Найважча робота припадала на заряджальника, який мав
працювати з надзвичайно довгими й важкими унітарними пострілами. Оскільки форма
корпусу походила від застарілих довоєнних концепцій, укладки снарядів
розмістили в незручних кошиках під баштою та на днищі корпусу бойового
відділення.
У розпалі бою
заряджальник був змушений багаторазово нахилятися, діставати важкі набої із
закутків машини, а потім у неприродному положенні, ризикуючи травмувати руки,
досилати їх у затвор. Крім того, відсутність ефективної системи вентиляції
бойового відділення призводила до проникнення всередину токсичних порохових
газів після кожного пострілу, що додатково знижувало боєздатність виснажених
танкістів і змушувало передчасно відкривати люки в башті.
Служба
Після завершення затяжного процесу виробництва
танки ARL-44
зрештою надійшли до лінійних частин, а їхнім основним користувачем став елітний
503-й
танковий полк, дислокований у Мурмелон-ле-Гран.
В умовах лінійної частини одразу виявилися всі інженерні помилки, допущені
на етапі поспішного проєктування. Слабкий порівняно з величезною масою танка
двигун Maybach HL 230, невдало
спроєктована архаїчна ходова частина та загалом застаріла конструкція
призводили до того, що ці машини як військова техніка мали вкрай незадовільні
характеристики. Найчастішою і найболючішою проблемою, що переслідувала
механіків, були аварійні відмови трансмісії.
Коробка передач, адаптована під агрегатований із нею двигун, не витримувала
величезного крутного моменту, необхідного для приведення в рух 50-тонного танка зі старомодною
підвіскою. Зубчасті передачі регулярно перегрівалися та руйнувалися, а складна
ходова частина на малих опорних котках потребувала постійного й трудомісткого
технічного обслуговування. Машини проводили в ремонтних майстернях незрівнянно
більше часу, ніж на полігонах, що фактично зводило нанівець плани щодо їхнього
введення в регулярну оперативну експлуатацію в бронетанкових військах.
Відсутність бойової цінності та постійні відмови змусили командування
ухвалити єдине раціональне рішення — експлуатацію складних в обслуговуванні
машин обмежили лише кількома державними парадами та дуже рідкісними навчаннями.
Коли 14 липня 1951 року під час
урочистого параду з нагоди річниці взяття Бастилії вперше офіційно продемонстрували танки ARL-44, їхні монументальні силуети з потужними гарматами
калібру 90 мм справляли неабияке
враження на присутніх.
Однак це був лише фасад могутності. На момент остаточного прийняття на
озброєння ці гігантські французькі машини поступалися за всіма параметрами зарубіжним
важким танкам. Вже в 1953 році
всі 60 машин вивели з лінійних частин. Згодом більшість із
них утилізували. Два ARL-44
зберегли для музейних цілей або як пам’ятники, а кілька використали на
полігонах як мішені. До наших днів збереглися три такі машини, але їхній стан
не дозволяє сподіватись на реставрацію.
Місце ARL-44 у французькій
армії зрештою посіли танки M47 Patton,
які пізніше поступилися місцем вітчизняним AMX-30. Хоча у 1950-х
роках у Франції ще велися
роботи над проєктами важких танків, жоден із них не дійшов до серійного
виробництва. Таким чином, можна впевнено сказати, що ARL-44 був останнім французьким важким танком, який вироблявся
серійно.
Чи був потрібен
ARL-44?
За задумом ARL-44 мав
бути танком суто перехідного типу. Його початкову концепцію розробляли з
безпосередньою орієнтацією на застосування машини на фронті ще під час Другої світової війни.
Штабні офіцери в Парижі розраховували, що світовий конфлікт триватиме
значно довше, а відроджені французькі збройні сили відіграватимуть значну роль
у остаточному розгромі бронетанкової машини Третього рейху. На щастя,
бойові дії в Європі
завершилися набагато швидше, ніж передбачали французи. У ретроспективі це
виявилося надзвичайно сприятливою обставиною для самих танкістів, які в іншому
разі могли б опинитися на фронті в цих потужних, але концептуально цілковито
застарілих машинах. Зіткнення архаїчної, вкрай вразливої до механічних
пошкоджень ходової частини та повільної, складної в обертанні башти з
обстріляними підрозділами противника могло б завершитися масовою загибеллю
французьких екіпажів.
Проте з погляду
державної політики та економіки цей своєрідний «військовий конструктор» виконав
одне надзвичайно важливе завдання. ARL-44 довів союзникам і власному
суспільству, що вітчизняна оборонна промисловість після років окупації здатна з
нуля створити важку бойову машину. Замовлення на ARL-44 дало
змогу в найкоротші строки відновити роботу законсервованих конструкторських
бюро, запустити ключові металургійні підприємства та підготувати в складальних
цехах нове покоління інженерів, без яких неможливо було б здобути незалежність
від американських поставок.
|
Екіпаж, чол |
5 |
|
Бойова маса,
т |
48 |
|
Довжина, м |
10,57 |
|
Ширина, м |
3,4 |
|
Висота, м |
3,2 |
|
Озброєння
(боєкомплект) |
1 90-мм
гармата SA 45 (37 снарядів) 2 7,5 мм
кулемета МАС 1931 |
|
Товщина
броні, мм |
120 (лоб
корпусу), 50 (борт корпусу), 35 (корма корпусу), 110 мм (лоб башти), 40 мм
(борт башти), 30 мм (корма башти) |
|
Двигун, тип
(потужність, к.с.) |
Maybach HL 230 (575) |
|
Коробка
передач |
Механічна 6-ступінчаста
(6 передач вперед і дві назад) |
|
Запас палива,
л |
1372 |
|
Максимальна
швидкість, км/год: на шосе на пересіченій
місцевості заднього ходу |
37,2 25 7,3 |
|
Запас ходу,
км: на шосе на пересіченій
місцевості |
350 150 |
Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк: 5168 7456 7352 6783
Коментарі
Дописати коментар