Останній торпедоносець

 

Учасники проєкту біля ІА-58А борт АХ-04 з підвішеною торпедою Мк 13

Створений для протипартизанських операцій, штурмовик ІА-58 волею випадку виявився останнім в історії світової авіації торпедоносцем, призначеним для дій проти надводних кораблів. І хоча в бою застосувати торпеди цим літакам так і не довелося, все ж історія ця видається досить цікавим прикладом пошуку способів асиметричних дій проти сильнішого флоту.

 

Вплутавшись у конфлікт із наддержавою за Фолклендські (Мальвінські) острови, військове керівництво Аргентини змушене було шукати шляхи протидії потузі Ройял Нейві. Як відомо, аргентинський флот після потоплення 2 травня 1982 р. крейсера «Генерал Бельграно» виявився практично паралізованим. Увесь тягар бойових дій броти британського корабельного з’єднання ліг на плечі авіації. Одним із заходів, здатних, на думку командування ПС Аргентини, збільшити ефективність протикорабельних дій, мало стати озброєння літаків торпедами. Аргентинський флот мав на складах пристойну кількість авіаційних торпед Мк 13 і, як кажуть, гріх було не використовувати це добро. Торпеди ці – американського виробництва часів Другої світової війни; Мк 13 мала дальність ходу 5 км на швидкості 30 вузлів, маса її становила 970 кг, а бойова частина важила 272 кг.

 

В середині травня 1982 р. програма використання торпедної зброї стартувала. З носієм визначилися відразу – діапазон можливих швидкостей скидання торпеди Мк 13 був нижчим за мінімально допустиму швидкість реактивних літаків, тому єдиним кандидатом у торпедоносці виявився турбогвинтовий «Пукара». Координатором проєкту призначили комодоро Хорхе Раймонді. Фахівці флотського арсеналу в Комодоро Рівадавія оперативно провели розконсервацію торпед, що понад двадцять років перебували на складі, і передали їх на авіабазу Команданте Еспора. 21 травня сюди прибув ІА-58 борт АХ-04 зі складу Льотно-випробувального центру ПС (СEV – Centro de Ensayos en Vuelo). Пілотували літак фахівці ЛВЦ – пілот капітан Рохеліо Марціалетті та інженер-випробувач Маріо Лосіано.

 

З самого початку скептики висловлювали обґрунтовані сумніви щодо успіху проекту. Справа в тому, що в аргентинському флоті Мк 13 скидалися тільки з літаючих човнів «Каталіна» на швидкостях, які не перевищували 160 км/год. «Пукара» повинен був виходити в атаку на значно більшій швидкості, щоб зменшити час перебування в зоні ураження корабельних засобів ППО. Крім того, торпеду Мк 13, щоб уникнути рикошету від водної поверхні, слід скидати з пікірування під кутом не менше 20 градусів. Це змушувало літак-торпедоносець при виході в атаку робити «гірку», збільшуючи можливість бути збитим. Викликала побоювання та надійність «антикварних» торпед.

 

Випробувальні скидання торпед з практичними (інертними) бойовими частинами почалися 22 травня на морському полігоні за 40 миль від Пуерто Бельграно. Торпеда підвішувалась на підфюзеляжний вузол підвіски «Аеро 20А-1». Тести спочатку підтвердили сумніви скептиків. Під час першого випробування торпеда, скинута під кутом 20 градусів на швидкості 545 км/год із висоти 100 м, зруйнувалась при ударі об воду. Наступного дня випробування повторили, дещо змінивши параметри – кут пікірування 45 градусів, швидкість 450 км/год, висота близько 200 м. Результат – той самий...

 

Керівництву проєктом довелось терміново зібрало консиліум відставних офіцерів та техніків, які мали досвід використання Мк 13 на «Каталінах» у 1950-х роках. Вихід було знайдено в установці аеродинамічного гальма в носовій частині торпеди та додаткового біпланного оперення – у хвостовій (ці елементи мали руйнуватися при вході торпеди у воду). Це, з одного боку, дозволяло скидати торпеди на відносно високій швидкості, з іншого – уможливлювало застосування з гранично малої висоти. За одну ніч в майстернях авіабази в конструкцію торпеди внесли необхідні зміни, і вже 24 травня відбулося перше успішне випробування модифікованої Мк 13.

 

Незвдовзі для випробувань торпед виділили ще один ІА-58 борт А-566 зі складу 4-ї ШАЕ ПС Аргентини, а акваторію випробувань перенесли до району Пуерто Санта Круз та острову Пінгуїно, де гідрологічні умови максимально відповідали околицям Фолклендських островів. Пара «Пукара» провела загалом сім успішних скидів торпед Мк 13 з інертними БЧ в діапазоні швидкостей 370-450 км/год при висоті польоту близько 15 м. 10 та 14 червня з борту А-566 були успішно скинуті торпеди у бойовому спорядженні. Паралельно опрацьовувалась можливість застосування з ІА-58 ще одного виду «антикварної» зброї – морських мін Мк 12, які планувалося ставити у протоці Сан Карлос між Фолклендськими островами. Але в цьому випадку все обмежилося перевіркою можливості підвіски мін на штурмовик. Капітуляція аргентинського гарнізону на Фолклендах та завершення війни призвела до припинення всіх робіт з оснащення ІА-58 мінно-торпедною зброєю.

 

Кілька слів про літаки, які були задіяні у програмі. «Пукара» борт А509 с/н 009 був випущений заводом FMA у липні 1977 р. У жовтні того ж року його передали у випробувальний центр CEV та перенумеровали в АХ-04. Літак спеціально обладнали для випробувань зброї, оснастивши, зокрема кінокамерою для фіксації моменту скидання засобів ураження. До 1986 р. він використовувався там, зокрема, для випробувань за програмою створення навчально-бойового літака IA-63 «Пампа». 1986 р. його відправили на ремонт, який так і не завершили. Літак опинився на заводському складі, а пізніше його встановили як пам'ятник у Ріо-Терсеро з фальшивим номером А-537. Після передачі цього літака в CEV номер А-509 надали іншому борту – с/н 016; ця машина воювала на Фолклендах. «Пукара» борт А566 с/н 067 (не 066!) був випущений заводом FMA у листопаді 1981 р.; у центр CEV він потрапив 7 травня 1982 р., але використовувався там недовго – лише кілька місяців. Згодом передано до 3-ї штурмової АГр 3-ї авіабригади. Деякий час був на консервації, а зараз встановлений як пам'ятник в Комодоро Рівадавія.

 

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9