Про життя, летунство та інші дрібниці

  OSINT ер Vann H. van Diepen кілька днів тому опублікував цікавий матеріал, присвячений застосуванню північнокорейських балістичних ракет проти України та гіпотетичному їх удосконаленню.   «Північнокорейські твердопаливні, мобільні балістичні ракети малої дальності KN-23 [про них я вже колись розповідав ] застосовуються у російсько-українській війні щонайменше з грудня 2023 року – як російськими силами, так, імовірно, протягом певного часу одним із власних ракетних підрозділів Північної Кореї. Обмежена інформація з відкритих джерел, майже вся отримана від українських урядових структур, свідчить, що спочатку KN-23 мали проблеми з надійністю та точністю. Згідно з новішими повідомленнями, згодом обидві проблеми, схоже, були усунуті, причому неодноразово висловлювалися припущення, що російська допомога сприяла підвищенню точності ракет.   Із цих двох заявлених проблем проблеми з точністю видаються більш достовірними з огляду на джерела, на яких вони ґрунтуються. Так...

На початку року я розповідав про фантазії запорєбрікових ікспьордів стосовно можливого застосування в лаптєстані застарілого ракетного озброєння з чучхестану – похідних від «Скаду» , С-75 та ПКР . Але увага їхня звертається і до інших видів озброєння – у тому числі 14,5-мм зенітних кулеметів. КНДР (як і КНР), на відміну від самого СРСР, дуже захопилася подальшим розвитком озброєння в калібрі 14,5×114 мм. Цьому сприяла ціла низка чинників: власний специфічний досвід корейської війни, аналіз бойових дій в Азії (включно з війною КНР і В’єтнаму 1979 року), наявні свого часу проблеми зі створенням і масовим виробництвом нового покоління компактного автоматичного гарматного, а також керованого ракетного озброєння, у тому числі для бронетехніки. Тому там, де інші армії активно переходили в нову технологічну епоху, КНДР (як і КНР) продовжувала вичавлювати з 14,5×114 мм усе можливе. Це стосувалося не лише масового оснащення КПВТ та іншими кулеметними системами того ж калібру різної бронет...

Тижні два тому я розповідав про фантазії запорєбрікових ікспьордів щодо потенційного використання північнокорейських С-75 та ПКР для терору проти України. Сьогодні ж - про стару рідинну балістику, як на мене, варіант значно реалістичніший і потенційно небезпечний. КНДР має запаси старих рідинних бойових балістичних ракет — «Хвасон-6» , «Хвасон-7»  та «Хвасон-9».  Ракети «Хвасон-6» і «Хвасон-9» є місцевою лінійкою виробів, створених на основі радянської 8К14 (Р-17), і являють собою глибокі самостійні модернізації, головною метою яких було збільшення дальності польоту. «Хвасон-6» упевнено літає на 500 км, а «Хвасон-9» — на 950–1000 км. До речі, оригінальні північнокорейські «Хвасон-6» цілком успішно запускалися хуситами. А в Ірані їхній місцевий ліцензійний клон у свій час пішов у серійне виробництво й більш відомий як «Шахаб-2» . Останній став прабатьком подальшої гілки еволюції — іранських ракет «Кіам» . «Хвасон-7» є самостійним і більшим виробом, але створеним із викорис...

  Як я згадував в попередній статті , запорєбрікові ікспьорди в пошуках «чудо-зброї», яка мала б допомогти у війні проти України, звертають свої хтиві думки до старих арсеналів КНДР, вбачаючи в них справжній Клондайк. Сьогодні – про міркування кацапчиків щодо способів можливого застосування північнокорейських протикорабельних ракет.   Пхеньян ще у 1980-х роках розпочав масштабне виробництво та експорт власних протикорабельних ракет. По суті, це була місцева творчість на базі радянських П-15/П-15М «Терміт» та їхньої самостійної китайської гілки розвитку HY-1/HY-2. Тим більше що Пхеньян мав для вивчення зразки, отримані як із СРСР, так і з КНР.   Також у 1980-х роках Іран розпочав широке військово-технічне співробітництво з КНДР, яке зводилося не лише до імпорту різних ракет і іншого озброєння з КНДР (зокрема й ПКР), а й до надання Пхеньяну доступу до різноманітних іноземних зразків, що потрапляли до іранців. У тому числі — до більш досконалих китайських ПКР спорідн...

  Запорєбрікові ікспьорди гарячково шукають вундервафлі, які могли б забезпечити перемогу над Україною. Дуже часто погляди їхні скеровуються на Схід – до країни ранкової свіжости і всеперемагаючого чучхе. Вважається, що в КНДР є багато непотребу, який цілком міг би придатись для терору проти українців. Сьогодні розберемо приклад – міркування одного кацапчика стосовно можливості застосування в режимі «поверхня-поверхня» ракет від ЗРК С-75.   КНДР свого часу отримала велику кількість як ЗРК, так і ракет та іншого обладнання родини С-75. Так, лише з СРСР було отримано 38 ЗРК СА-75М «Двіна» (і 1243 ракети В-750) та 3 ЗРК С-75М3 «Волга» (і 108 ракет В-759). За сприяння СРСР ще у 1970-х роках було збудовано ремонтне підприємство для обслуговування цих ЗРК, суміжного обладнання та ракет. Окрім СРСР, постачання своїх споріднених ЗРК HQ-2 здійснював Китай. Вважається, що було поставлено щонайменше 12 ЗРК HQ-2 і велику кількість ракет до них. С-75 у КНДР їздили на парадах ще у 2013 ...

  Пам’ятаєте історію про Нессі – чудовисько, яке нібито жило (живе?) в шотландському озері Лох-Несс? Його бачили, і навіть робили нечіткі фото – але, зрештою, матеріального підтвердження існування Нессі так і не знайшлось. Ось і персонаж нашої сьогоднішньої оповіді – це такий собі Нессі. Наче і є – але не підтверджено.   Мова про північнокорейський самохідний ПТРК М-2018, він же – «Булсае-4». Як і для інших зразків озброєння родом з КНДР (наприклад, для САУ «Коксан» ), ці позначення абсолютно умовні, справжні ж назви невідомі, а число «2018» - це рік, коли вперше цей комплекс був помічений (або ж показаний).   Отже, що являє собою М-2018? Це комплекс класу NLOS – тобто, ПТРК, призначений для ураження цілей за межами прямої видимості. Його ракета має камеру, а зображення з неї транслюється по оптоволоконному кабелю. Першими на практиці реалізували таку схему ізраїльскі фахівці в ПТКР Spike - NLOS , з них «списали» китайці, створивши HJ -10, ну, а північнокорейські фахівці...