Австрійський "Кірасир"

 

Коли армії Австрії знадобився новий легкий танк, місцеві інженери, недовго думаючи, «схрестили» допрацьоване шасі гусеничного бронетранспортера з баштою французького виробництва. В результаті танк SK-105 «Кірасир», що вийшов у результаті, виявився затребуваним на світовому збройовому ринку — крім Австрії, він надійшов на озброєння ще кількох країн в Африці та Південній Америці.

 

У першій половині 60-х років минулого століття танковий парк Bundesheer — армії Австрії — був дуже строкатим. Дві сотні середніх танків (приблизно чверть з них — британські «Черіотири», інші — «Паттони» М47) доповнювали приблизно 150 легких машин. Серед останніх найсучаснішими були 72 французьких АМХ-13 (отримані в 1957-1958 роках), решта ж були американськими М24 та М41. Застарілі «Черіотири» та «Чаффі» вже в середині 1960-х років списали, а їхні башти встановлені в довгострокових вогневих спорудах. А ось АМХ-13 австрійці спробували модернізувати...

 

Шлях до «Кірасира»

 

Танки АМХ-13, які перебували на озброєнні австрійської армії, належали до ранніх модифікацій — з баштю FL-10 і 75-мм гарматою. Остання вважалась слабенькою, тож військові зажадали замінити її новою 105-мм гарматою CN-105-57, розробленою французької фірмою GIAT. Спочатку спробували обійтися «малою кров'ю», замінивши 75-гармату на 105-мм. Але виявилося, що така установка в башті FL-10 надто важка для шасі АМХ-13 (пізніше у Франції було створено варіант АМХ-13 зі 105-мм гарматою, але в іншій башті – FL-12). Тож у 1963 році збройні сили Австрії замовили фірмі «Естеррайхіше Заурерверке» (яка 1970 року стала частиною концерну «Штейр-Даймлер-Пух») новий легкий танк.

БТР 4К4FA, на базі якого створили шасі для "Кірасира"

 

Конструктори «Естеррайхіше Заурерверке» взяли перевірене шасі гусеничного бронетранспортера серії 4К, змінивши його компонування на «танкове» — двигун із коробкою передач перенесли з передньої частини корпусу до кормової; відповідно, ведучі колеса тепер були не попереду, а ззаду.

 

У 1967 році вийшов на випробування прототип танка під позначенням 4KH6FA-FL10. Друга дослідна машина з'явилася через два роки. Вона відрізнялася трохи вкороченим корпусом, але головне – отримала нову башту FL-12. У такому вигляді танк визнали цілком придатним для служби, запустивши у виробництво під позначенням SK-105 «Кірасир». Постачання до армії почалися 1972 року. Цікаво, що у сухопутних військ Австрії «Кірасир» вважався не танком, а винищувачем танків JagdPanzer K (скорочено JaPz K).

 

Конструкція

 

SK-105 має класичне компонування з переднім розташуванням відділення управління, середнім – бойового та кормовим – моторно-трансмісійного. Корпус зварений із сталевих броньових листів, башта сталева, зварено-лита. Товщини броні лобової деталі корпусу 20 мм, лоба башти 40 мм, борту корпусу 14 мм, борту башти 20 мм, даху корпусу та башти 8-10 мм.

 

Робоче місце водія зміщене до лівого борту. Праворуч від нього знаходяться акумуляторні батареї та немеханізована боєукладка. Перед люком механіка-водія встановлено три призмові прилади спостереження, центральний з яких за необхідності замінюється на пасивний перископічний прилад нічного бачення.

 

Танк оснащений баштю FL-12OS — доопрацьованим варіантом французької FL-12. Для танків перших серій башти імпортувалися з Франції, згодом був налагоджений їхній ліцензійний випуск на одному із заводів концерну «Фест-Альпіне». Конструкція башти забезпечує дуже обмежені кути вертикального наведення — від -6 до +13º (для порівняння: на танках серії М60 цей діапазон становить від -9 до +20º). Приводи наведення гідравлічні (резервні – ручні), керування ними дубльоване (може здійснюватись як навідником, так і командиром). Стабілізатора озброєння немає. У похідному положенні ствол гармати фіксується люнетом, розміщеним на верхньому лобовому листі корпусу.

 

Основне озброєння – 105-мм нарізна гармата CN-105-57, відома в Австрії під позначеннями М57 та 105G1. Вона має двокамерне дульне гальмо та теплоізоляційний кожух. Ежектор відсутній – видалення порохових газів зі ствола після пострілу здійснюється за допомогою вентилятора. Автомат заряджання складається із двох магазинів барабанного типу на шість снарядів кожен. Стріляна гільза викидається з танка через спеціальний люк у кормі башти. Швидкострільність гармати досягає 12 пострілів за хвилину. Перезаряджання магазинів проводиться вручну і потребує виходу екіпажа з танка. Загальний боєкомплект гармати – 32 снаряди.

 

Спочатку основним типом боєприпасу для гармати М57 був кумулятивний снаряд, який забезпечує ураження танків на дальностях до 2700 м. Маса його становить 17,3 кг, початкова швидкість – 800 м/с. Цей снаряд може пробити 360-мм сталеву броньову плиту за нормаллю або 150-мм плиту під кутом 65º. Використовувалися також осколково-фугасні (маса 18,5 кг початкова швидкість 700 м/с) та димові (маса 19,1 кг початкова швидкість 695 м/с) снаряди.

 

Допоміжне озброєння – спарений з гарматою 7,62-мм кулемет «Штейр» MG74Pz (боєкомплект 2000 набоїв). На командирській башточці може встановлюватися другий такий самий кулемет або 12,7-мм «Браунінг» М2НВ. З боків башти встановлено по три гранатомети для стрільби димовими гранатами.

 

У командира танка є сім призмових приладів спостереження та перископічний приціл із змінним збільшенням (16х і 7,5х; відповідно, поле зору становить 28° та 9°). Навідник використовує два призмові прилади спостереження та телескопічний прицілом з 8-кратним збільшенням та полем зору 8,5°. У нічний час командир використовує інфрачервоний нічний приціл із 6-кратним збільшенням та полем зору 7º. На даху башти встановлені лазерний віддалемір TCV29 (діапазон вимірювання дальностей від 400 до 10000 м) та прожектор XSW-30-U інфрачервоного/білого світла потужністю 950 Вт.

 

Танк обладнаний шестициліндровим дизелем «Штейр» 6FA потужністю 300 к.с. (за 2500 об/хв). Трансмісія складається з шестиступінчастої механічної коробки, механізму повороту диференціального типу з гідрооб'ємною передачею в приводі, одноступінчастих бортових редукторів.

 

Ходова частина з одного борту включає ведуче колесо заднього розташування і напрямне — переднього, п'ять опорних котків і три підтримуючих ролики. Підвіска опорних котків – торсіонна, на першому та п'ятому катках встановлені гідравлічні амортизатори. Гусениці типу 224А (з гумометалевим шарніром) виробництва німецької фірми «Діль» складаються з 78 траків завширшки 380 мм. Для руху по снігу та льоду можуть встановлюватися сталеві шпори.

 

Модернізація

 

У процесі виробництва «Кірасир» пройшов кілька етапів модернізації, причому першого він зазнав вже у 1970-х роках, невдовзі після початку серійного випуску. Модернізація була комплексною. По-перше, гармату допрацювали для стрільби бронебійними підкаліберними снарядами. Такий снаряд, розроблений фірмою GIAT, важить 3,14 кг (маса осердя становити 1,84 кг) та має початкову швидкість 1460 м/с. За бронебійністю він значно перевершує кумулятивний снаряд. По-друге, танк отримав новий двигун 7FA потужністю 320 к.с., а механічна коробка передач була замінена автоматичною ZF 6 HP 600 з гідротрансформатором та блокувальним фрикціоном. Модернізований варіант позначався SK-105A1 (JaPz K A1).

Встановити гармату М68 на SK-105A3 виявилось непросто - довелось переробляти башту

 

Варіант SK-105A2 (JaPz K A2) отримав нову систему управління вогнем ізраїльської фірми «Елбіт», що включає тепловізійну камеру, та двигун 9FA потужністю 365 к.с. На його основі 1981 року було створено танк «Супер Кірасир», який отримав систему стабілізації озброєння. А 1986 року з'явився SK-105A3, на якому французька гармата була замінена американською М68. Однак ні він, ні «Супер Кірасир» серійно не випускалися.

 

Машини на базі «Кірасира»

 

1974 року австрійська армія замовила броньовану ремонтно-евакуаційну машину, що призначалася для частин, озброєних «Кірасирами». Прототип 4K7FA SB вийшов на випробування через два роки. Шасі та силова установка БРЕМ відповідають танку SK-105A1, але замість башти встановлена нерухома броньована рубка, яка вміщає чотирьох членів екіпажу (командира, механіка-водія та двох ремонтників). У правій передній частині рубки змонтовано підйомну стрілу (вантажопідйомність 6 т, максимальний виліт 3,9 м, кут повороту 234º). Крім того, БРЕМ обладнана лебідкою з тяговим зусиллям 200 кН (довжина троса 95 м) та невеликим бульдозерним відвалом. Останній застосовується, головним чином, як сошник при роботі підйомного крана або лебідки. Над моторно-трансмісійним відділенням влаштовано вантажну платформу для транспортування запчастин та великогабаритного інструменту (наприклад, зварювального апарату). Озброєння БРЕМ складається з 12,7-мм турельного кулемета М2НВ (боєкомплект 1500 патронів) та чотирьох димових гранатометів.

БРЕМ "Грейф"

 

У збройних силах Австрії БРЕМ одержала позначення Bergepanzer (BergPz) та назву «Грейф». Постачання таких машин почалися в 1977 році.

 

Інженерна машина 4KH7FA-Pi

У 1976 році на замовлення армії Австрії почалася розробка інженерної машини 4KH7FA-Pi. Її конструкція базувалася на «Грейфі», відрізняючись лише деталями. Зокрема, машина отримала потужний бульдозерний відвал шириною 3 м з гідроприводом, а кранова стріла була пристосована для роботи з ковшем (прямою або зворотною лопатою) шириною 350 мм. Розробка 4KH7FA-Pi мала низький пріоритет. Прототип інженерної машини з'явився лише в 1984 році, а серійне виробництво почалося через чотири роки. У збройних силах Австрії 4KH7FA-Pi позначається Pionierpanzer (PiPz).

 

Інженерна машина 4KH7FA-Pi під час ліквідації наслідків повені

«Кірасири» на службі

 

Загальний обсяг виробництва танків SK-105 перевищив 600 одиниць; крім того, було виготовлено 48 БРЕМ та 18 інженерних машин. Природно, найбільшим експлуатантом була власна армія, яка отримала 285 танків (133 SK-105А1 та 152 SK-105А2), 36 «Грейфів» та усі 18 інженерних машин. «Кірасири» надходили на озброєння протитанкових та розвідувальних частин. У 1995-1996 роках їх частково замінили самохідні ПТРК «Ягуар 1», куплені у Німеччини. До 2007 року в строю залишалися лише танки SK-105А2 (в 1-му, 2-му та 3-му розвідувальних батальйонах і танковій школі), а SK-105А1 перебували на консервації. У ході реорганізації та скорочення збройних сил активний парк «Кірасирів» до 2010 року скоротився до 60 одиниць, а через кілька років їх зняли з озброєння. А ось БРЕМ та інженерні машини на базі «Кірасира» служать досі.

 

SK-105A2 на параді у Відні. 26 жовтня 2005 р.

Служба SK-105 у нейтральній Австрії була відносно спокійною. Згадки заслуговують лише два епізоди, і обидва вони пов'язані з колишньою Югославією. У червні-липні 1991 року ці танки брали участь в операції з посилення охорони кордону зі Словенією у зв'язку з громадянською війною, яка там спалахнула. А 2004 року шість SK-105А2 вирушили до складу миротворчих сил KFOR у Косово.

 

Другим за чисельністю покупцем «Кірасирів» стали сухопутні війська Аргентини. З 1982 року вони, за різними даними, отримали від 112 до 120 таких танків, включаючи кілька (6-16) SK-105А2, а також вісім БРЕМ. Ними озброїли 9-й та 11-й кавалерійські танкові полки зі складу 9-ї та 11-ї механізованих бригад. Кожен із них згідно з штатом включав два ескадрони і налічував 26 танків та 2 БРЕМ. Крім того, SK-105 увійшли до складу легких кавалерійських полків — 3-го (9-а мехбригада), 4-го гірського (6-а гірська бригада), та 13-го (10-а мехбригада), а також 11-го го бронерозвідувального кавалерійського ескадрону 11-ї мехбригади. У цих частинах «Кірасири» використовувалися спільно з бронеавтомобілями AML-90, «Гренадір» та ін.

Прототип танка "Патагон"

 

У 2003 році Аргентина почала реалізацію програми «Патагон», яка передбачала виготовлення танків на шасі «Кірасирів» з використанням башт FL-12 від АМХ-13, які списувались. Передбачалося виготовити 39 таких танків. Для першої партії в Австрії купили 9 вживаних шасі SK-105. Прототип «Патагона» був готовий у 2005 році, але подальше здійснення програми загальмувалося через хронічний брак коштів. До 2008 року виготовили ще чотири машини, після чого програму закрили.

"Кірасир" армії Болівії

 

У 1979-1982 роках 36 танків SK-105 та дві БРЕМ придбала Болівія. Ними озброїли 3-й та 4-й танкові батальйони. Наприкінці 1980-х плани закупівлі «Кірасирів» виношував Еквадор, але «не зрослося» — не вистачило грошей. Останнім за часом покупцем цих танків стала морська піхота Бразилії. У 2001 році вона отримала 17 танків SK-105А2S (цей варіант відрізняється посиленим бронюванням башти та наявністю турельного 12,7-мм кулемета) та одну БРЕМ.

 

SK-105А2S морської піхоти Бразилії

Першим закордонним покупцем SK-105 став Туніс, який у 1975 році замовив 54 танки (це стало взагалі першою експортною поставкою бронетехніки австрійського виробництва). За ним було Марокко, яке купило 111 «Кірасирів». Марокканські танки «відзначилися» у бойових діях у Західній Сахарі, де дві машини стали трофеями формувань ПОЛІСАРІО. Наразі всі марокканські SK-105 здані на зберігання. Нарешті, 52 танки SK-105 з 1997 року отримала Ботсвана.

 

Танк SK-105 «Кірасир», який був створений під конкретні вимоги збройних сил нейтральної Австрії і розглядався ними, насамперед, як засіб протитанкової боротьби, виявився цілком вдалою бойовою машиною. Свідченням цього є успіх «Кірасира» на світовому збройовому ринку. SK-105 став навіть «зіркою екрану» – він знявся в ролі танка німецького Африканського корпусу у фільмі «Авантюристи» (з Жаном-Полем Бельмондо в головній ролі), що вийшов на екрани в 1984 році.

 

Тактико-технічні характеристики танка SK-105A1

 

Екіпаж, чол.	3
Бойова маса, т	17,7
Довжина по корпусу, м	5,58
Довжина з гарматою, м	7,75
Ширина, м	2,53
Висота, м	2,5
Кліренс, мм	400
Озброєння	105-мм гармата, 7,62-мм кулемет
Потужність двигуна, к.с.	320
Максимальна швидкість, км/год	70
Запас ходу, км	500
Перешкоди, які долаються:
ширина рова, м	2,4
висота стінки, м	0,8
глибина броду, м	1

 

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://buymeacoffee.com/andrijkhar9

 

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818