Війна очима нашого ворога: роль легких гаубиць на полі бою

 

Сьогодні в рубриці «війна очима москалів» - аналіз досвіду застосування легкої причіпної артилерії, зроблений одним кадром, який у 2023 р. воював на посадах старшого офіцера і командира батареї Д-30 на північному фланзі Бахмутської агломерації.

 

Місцевість, на якій довелось діяти, москалик змальовує як «типову для українського ТВД»: міста і села, розбиті асфальтові і ґрунтові дороги між ними, вузькі лісосмуги, струмки і поля, грузькі упродовж більшої частини року. Далі йде послідовний аналіз плюсів і мінусів легких артсистем.

 

1. Мабуть найсильнішою стороною легких гаубиць є швидка реакція на рух противника. Без чергування біля гаубиці приведення її до бою триває одну хвилину. Слід, щоб особовий склад мав укриття неподалік позиції: підвали в міській забудові, надійні глибокі бліндажі в лісопосадці. З урахуванням того, що прицілювання може здійснюватись практично під час приведення зброї до бою, на практиці можна зробити постріл за 1:00 – 1:20 хв від команди «До бою!». Другим важливим фактором тут є час між пострілом та ураженням цілі – час польоту снаряда. Тут так само легкі гаубиці переважають РСЗВ, важкі гаубиці та дрони. При стрільбі на дальність від 6 до 12 км. польотний час становить від 35 с до 1:30 хв відповідно.

 

Що це означає на практиці? Це означає, що стоячи за піхотою за 6 км в глибині (практика показала, що ближче розташовувати артилерію не варто – це сильно ускладнює її роботу через легшу для противника реалізацію контрбатарейної боротьби всіма), Д-30 може надати їй підтримку через 1:20 – 2:00 хв – враховуючи час на приведення гаубиці до бою, прицілювання і політ снаряда. Вогонь може вестися як прицільно, так і на придушення. Працюючи на придушення гаубиця здатна робити постріл кожні 8-10 секунд (з відновленням прицілювання.

 

У зв'язку з цим особливу ефективність легкі гаубиці показали проти спроб противника наступати піхотою без достатньої кількості техніки, чіпляючись за лісопосадки та будівлі. Піхота буквально не в змозі рухатися під вогневим контролем однієї-двох гаубиць на ділянці, оскільки часу для пересування від укриття до укриття недостатньо, тільки якщо це не щільна міська забудова. Так само під таким вогневим контролем піхота противника малоздатна до бою.

 

2. Малопомітність. Другий великий плюс легких артсистем у сучасній війні. Різниця у складності маскування Д-30 та «Гіацинта-Б» на практиці колосальна: під'їзди/виїзди тягачів, розміщення самої гармати та погребів під снаряди, маскування гармати... Д-30 можна замаскувати, наприклад, під купу уламків 1,5х1,5х1,5 метра і присунути практично впритул до якоїсь стіни, а в лісистій місцевості замаскувати під кущ таких самих габаритів. Важливо: гармата – не є джерелом випромінювання, хіба що теплового тільки під час стрільби (її не можна побачити в тепловізор, поки вона не вистрілила). Якщо грамотно стежити за загальною непомітністю позиції та місць розміщення особового складу: маскування житла, доріжок і всього, може виявитися, що противник знає квадрат, звідки ведеться по ньому вогонь – і більше нічого. «Ми так прожили довший час. А коли вдалося збити дрона і подивитися записи з його камер, то виявилося, що на них ніяк не вдається розглянути позиції гармат моєї батареї». Наполегливо рекомендується обліт своїх позицій дронами задля перевірки маскування. «У результаті по вас, звичайно, вестиметься вогонь, але неприцільний – по квадрату».

 

Малі габарити Д-30 означають ще й більше зручних позицій для розміщення гаубиці. Це теж перекладається на малопомітність: адже чим більше у вас точок можливого розміщення зброї, тим важче ворожій розвідці припустити місце, де ви реально знаходитесь.

 

За великим рахунком по-справжньому помітною легка гаубиця стає тільки під час стрільби.

 

3. Стійкість до ушкоджень. Часто недооцінювана, але дуже важлива властивість будь-якої військової техніки. Гармата без б/к і прицілів (вони знімаються) – фактично сталевий кістяк з мінімумом по-справжньому цінних деталей.

 

Практика показала, що б/к необхідно розміщувати в обладнаних спеціально під цю мету приміщеннях або погрібках, недоступних для безпосереднього ураження артилерією і дронами ворога, а також добре захищених від вологи. Біля гармати розміщується лише безпосередній б/к конкретної стрільби. Доріжки підносу повинні бути замасковані. Піднос снарядів і зарядів для стрільби не становить особливих труднощів і не займає багато часу, все ж вони вдвічі легші за снаряди і заряди важких 152-мм гармат.

 

Як засіб контрбатарейної боротьби українська сторона активно застосовує 155-мм снаряди HE (він же фугас), РСЗВ «Град» (або його модифікації) та тактичні ракетні комплекси типу Himars з ракетами GMLRS (6 шт. у пакеті).

 

«Гради» - вкрай низька результативність. Жодної гаубиці не пошкоджено хоч якось суттєво, щоб порушити її бойові можливості. Снаряд «Града» занадто малопотужний, щоб проламувати і пошкоджувати сталеві кістяки гармати, «а пряме влучання в гармату я жодного разу не спостерігав і про подібне не чув. Так само противнику не вдалося жодного разу застати особовий склад зненацька за допомогою «Града» - у моєму підрозділі тут без втрат, у сусідів теж з нулів або близько того. Допомагає чітка робота розвідки та грамотно збудована система укриттів».

 

155 HE – вкрай небезпечна та смертоносна зброя. «Навіть коли противник веде стрільбу не у вас, а приблизно у вас або по квадрату, можливі втрати». Потужний снаряд з великою як фугасною, так і бризантною дією. Небезпечний і для гармати, і для особового складу. Через надзвукову швидкість його не почуєш (це, до речі, стосується всіх гаубичних пострілів). Доводиться припиняти роботу та сидіти в укритті. «Укриття рекомендую вибирати виходячи саме з можливостей цього боєприпасу». Лише в найкритичніші моменти українського контрнаступу доводилося працювати під вогнем цих гармат. Попадання за кілька метрів від гаубиці може вивести її з ладу через пошкодження, нанесене великим високоенергетичним уламком. Але і при цьому гаубиця залишається ремонтопридатною – як правило, вибиває якусь деталь, яку можна замінити/полагодити.

 

Himars з ракетами GMLRS – «стикався лише кілька разів із їхньою роботою по легких гаубицях. На практиці жодного разу не спостерігав точного влучення». Для тих, хто знає як складаються карти, робиться супутникова прив'язка і працює система супутникового наведення не буде новиною, що таке наведення навіть без роботи РЕБ противника може дати похибку в 6-10 метрів. Проте таке відхилення при значній потужності ракети більш ніж смертельно небезпечне для особового складу. Але не для суцільнометалевого кістяка гармати. Практика показує, що постійне чергування біля гармати збільшує шанси втратити людей.

 

Москалик пише: «Щодо роботи ворожих дронів по наших гарматах – тут вичерпної інформації я не маю. Але пам'ятайте, дрони працюють тільки по тому, що бачать. Маскуйтесь. За фактом, якщо над позиціями висять дрони – працювати не можна, поки останні не знищені. Якщо дрон виявить гармату і навіть якщо атакує її – чіпати гармату протягом кількох діб не варто, бо довбатимуть в це місце. Однак є висока ймовірність, що гармата після обстрілу виявиться ремонтопридатною.

 

Загалом, не слід смикати з місця виявлену противником гармату, принаймні першу добу: гармата швидше за все після поранення виживе, а ось особовий склад – ні. «Взагалі легкі причіпні гаубиці надзвичайно живучі, на відміну від ваших людей, пам'ятайте про це».

 

4. Вогнева могутність.

 

Боєприпаси калібрів 120-122 мм ОФ і термобаричні зазвичай характеризуються високою уражаючою дією по площах, проти неброньованих і слабкозахищених цілей: піхоти, автомобілів, легких польових укріплень, неміцних будинків. Шрапнельний боєприпас дуже ефективний проти піхоти на відкритій місцевості. Великим плюсом ствольної артилерії є надзвукова швидкість снаряда, що на практиці помітно збільшує шанси ефективного ураження цілі, адже почути приліт по ній та сховатися «в останній момент» ціль не може.

 

Досвід боїв показав, що піхота не здатна просуватися вперед навіть під не найгустішим гаубичним обстрілом. Ефективність її ураження осколками поза укриттями – дуже висока.

 

Складніша ситуація з автомобілями і укриттями. Грамотно сплановані і добре збудовані укриття практично зводять нанівець можливості легких гаубиць з ураження противника. Бризантної дії 6,5-8 кг у тротиловому еквіваленті недостатньо щоб ламати хороші польові укріплення, не кажучи вже про довготривалі фортифікації. Єдине, що вдається – притиснути ворога, втиснути його в укріплені райони. Робота по автомобілях так само не надто ефективна. При грамотних діях противника: маскування переміщень, короткі зупинки, дотримання швидкісного режиму, - часу для точної стрільби недостатньо, на удачу ж можна покладатися, але це рідко приносить плоди.

 

5. Точність.

 

Легкі гаубиці на сьогоднішній день не використовують керовані боєприпаси. Однак точність стрільби штатним ОФ снарядом у них значно вища, ніж у більших гармат. Це пояснюється сумою факторів: 1) менший політний час – відповідно менші поправки, пов'язані з погодними факторами; 2) відносно менші навантаження, які зазнає гармата та системи прицілювання; 3) стрільба ведеться на набагато меншу відстань.

 

На практиці в бою використовуються дуже старі гаубиці – 60-х – 70-х років виробництва, часто зношені. Боєприпаси за якістю залишають бажати кращого, бо виробляються виходячи із стандартів 60-х років та на верстатах 60-х років. Тоді як технологія та промисловість пішли далеко вперед. «Мені важко спостерігати таке відставання від сучасних технологій у цій сфері. Звідси й численні проблеми із точністю. Розбіжності у вазі снаряда і заряду дає похибку, старі приціли дають похибку, старі стволи дають похибку... Вважаю, що все це необхідно виготовляти заново».

 

Нові артсистеми того ж класу (2С9 «Нона») мають набагато більшу точність. Їхні стволи були зроблені вже або на рубежі століть, або в 21 столітті. Тим не менш, вони при колосальному настрілі втрачають точність і вимагають заміни. Це треба розуміти – і боєкомплект, і стволи є витратними матеріалами

 

«Впевнений, що при грамотному технологічно вивіреному промисловому підході до виробництва нових легких гармат і снарядів для них можна буде скоротити кругове ймовірне відхилення снаряда в рази. Наприклад, при стрільбі на 12 км із 40 м – до 10 м. Це цілком реально без використання керованих боєприпасів. В артилерії правлять бал точність і розрахунок, а снаряд, який потрапив у ціль, економить і гроші, і життя».

 

Навіть незважаючи на усі описані складнощі, за точністю легкі гаубиці поступаються тільки дронам, керованим снарядам, тактичним ракетам.

 

Також слід відзначити високу точність легких гармат при стрільбі прямим наведенням. Навіть посередній навідник може потрапити з 2-х км по мішені 1х1 м з добре вивіреної гаубиці.

 

6. Вартість, ремонтопридатність, адаптивність.

 

Про ремонтопридатність було сказано вище. У принципі цей феномен живучості виробу пояснюється просто: будова Д-30 не набагато складніша за будову гвинтівки Мосіна. Лише система прицілювання тендітна і складна, але вона знімається, а систему навігації та позиціонування офіцер артилерії взагалі носить із собою у кишені – у смартфоні. Найдорожче і найцінніше – ствол і казенна частина. Станок – це, по суті, суть металевий кістяк плюс підвіска на два колеса. Цей тип виробів явно має потенціал для масового виробництва та використання.

 

Завдяки малій помітності, високій потужності снаряда, високій початковій швидкості польоту снаряду, хорошим системам прицілювання, високій точності, високій швидкострільності, легкі польові гаубиці можуть використовуватися для засідок на напрямках можливих проривів ворожої техніки. Могутності снаряда не вистачить на танк, але будь-яку іншу бронетехніку можна знищити навіть штатним ОФ снарядом.

 

7. Низька мобільність – одне з найслабших місць цього типу озброєння.

 

Незважаючи на те, що формально щоб причепити габицю до тягача вам знадобиться хвилина-дві, а також кілька хвилин, щоб призвести до бою в іншому місці – на практиці це так не працює. Без надзвичайно грамотно виконаної роботи з маскування, копання погребів під снаряди, забезпечення місць укриттів особового складу, забезпечення логістики позиції – гаубиця працювати не буде, або буде, але недовго.

 

Формула: швидка зміна позиції = успіх, це може бути про САУ, але не про причіпні гаубиці. Відповідно, це накладає на цей тип озброєння масу обмежень у тактиці застосування. Ховаємося, зміцнюємося, ведемо вогонь, якщо нас виявили – міняємо позицію.

 

8. Вимогливість до кількості та якості особового складу.

 

Сучасна САУ в бою може обійтися трьома бійцями: командир, навідник, механік-водій. Причіпна артсистема, де практично всі операції проводяться вручну, в бою вимагає мінімум 4-х осіб, а при зміні позиції і того більше – 5-6 бійців. На щастя, складна робота, яка потребує інтелекту та високого професіоналізму на гарматі є лише у командира та навідника.

 

Також тут відзначу незахищеність особового складу безпосередньо під час роботи.

 

9. Дальність ведення вогню.

 

Завжди була і залишається компромісним рішенням між вогневою могутністю, габаритами артсистеми (помітністю) та ресурсом виробу. Наприклад, можна створити надзвичайно компактну артсистему під калібр 100 мм для роботи на дальність 12 км, щоб тягати його за допомогою уазика. Можна створити досить великий виріб калібром 120 мм для стрільби на 20 км. Це будуть принципово дві різні за габаритами вогневої потужності та тактичними можливостями системи. Тут слід добре подумати, що потрібно для вирішення бойових завдань зараз і в перспективі. «Відзначу лише, що на практиці основна робоча дальність стрільбии з урахуванням можливостей розвідки починалась від 8 км. Найбільша кількість завдань була між 8 та 12 км. Це було пов'язано з тим, що робота здійснювалася переважно за цілевказанням з дронів по піхоті противника, розрахункам, бліндажам».

 

10. Вкрай важлива, особливо в перспективі, якість усієї ствольної артилерії – неможливість збити або якимось чином відхилити снаряд від заданої траєкторії за допомогою існуючих, і перспективних систем, а також фізичних принципів.

 

У висновках москалик формулює відповідь на питання: чи є в легких арстсистем майбутнє на полі бою – і якщо є, то яке воно?

 

«Поки на полі бою є місце піхоті та неброньованій техніці, поки мінні поля працюють, а на війні в принципі існує лінія фронту – легкі гармати будуть потрібні.

 

Вони швидко і дешево можуть притиснути до землі і зупинити масований наступ живої сили, придушити вогневі розрахунки супротивника, порушити плани перекидання та зосередження на передньому краї. Легкі гармати дешеві у виробництві та не вимагають особливого догляду. Вони успішно адаптувалися до сучасної війни: стрільба здійснюється в режимі онлайн за цілевказівкою з дрона, при цьому самі гармати стали практично невидимі для ворога, повною мірою використовуючи свою просту і малогабаритну конструкцію як перевагу. У тривалих кровопролитних боях цей тип зброї продемонстрував чудову здатність до виживання та здатність виконувати завдання у найважчих умовах.

 

Пройде не так вже й багато років, як перспективні системи, наприклад роботизовані зенітні комплекси (просто фантастичне припущення автора в рамках роздумів) або нове легке в освоєнні і надійна зброя піхоти покладе край панування дронів на полі бою - адже вони тендітні і повільно літають, а це два очевидні мінуси, на які знайдеться свого часу своє рішення. Дрони нікуди не пропадуть, але втратить неабияку частку ефективності. Чи втратить її ствольна артилерія? Передумов не бачу».

 

Ось такі висновки. Від себе додам, що Сили оборони України використовують ширший спектр легких гаубиць. Крім Д-30 – це ціла низка артсистем калібру 105 мм (М56, М101, М119). Вочевидь, все сказана вище, актуальне і для наших артилеристів.

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9 

Приватбанк: 4731 2196 4166 1818