Іранська епопея з МіГ-29 і Су-24

 

МіГ-29Б (борт 3-6109) з 22-ї тактичної винищувальної ескадрильї, Тебріз

15 листопада 1989 р., невдовзі після закінчення ірано-іракської війни і нормалізації стосунків з СРСР, Іран замовив велику партію радянських бойових літаків на суму 800 мільйонів доларів: 18 винищувачів МіГ-29Б (тобто, МіГ-29 у виконанні 9.12Б – експортний для країн поза Організацією Варшавського договору), шість навчально-бойових МіГ-29УБ і 12 бомбардувальників Су-24МК. Усі літаки були поставлені до кінця 1991 р.

 

Вже на початковій стадії виконання контракту іранці зіткнулись з «ненав’язливим» совдєпівським сервісом. Коли група пілотів F-4E i F-5E прибули до СРСР для підготовки в якості інструкторів на нові літаки, виявилось, що радянські інструктори не володіють у достатній мірі англійською (іранці ж, природно, не знали російської), а навчально-матеріальна база не відповідає очікуванням. Наприклад, майбутні інструктори Су-24МК перед вильотами на цьому типі літака проходили підготовку на тренажері... Су-22! В СРСР відправили і близько сотні інженерів і техніків, однак і їхню підготовку москва звела до необхідного мінімуму, намагаючись утримати Іран в залежності від своїх послуг зі складнішого ремонту. До Ірану прибула група радянських фахівців, які допомагали обслуговувати МіГи і Су.

 

Все змінилось у 1993 р. росія (яка «успадкувала» іранський контракт від СРСР) відкликала фахівців, ба більше – припинила постачати запчастини. Президент Єльцин наказав також анулювати контракт, укладений у 1990 р., який передбачав постачання ще 48 МіГ-29. Контракт був вже наполовину оплачений, тож в якості компенсації Ірану передали підводний човен проєкту 877 (на додачу до двох, поставлених раніше) і партію машинокомплектів танків Т-72С1 для складання на іранському заводі.

 

Іранцям довелось шукати альтернативні шляхи. Насамперед, вони вирішили передати до складу Повітряних сил 51 іракський бойовий літак, які перелетіли до Ірану напередодні «Бурі в пустелі» і три роки припадали пилом на аеродромах. Серед них були три МіГ-29Б, один МіГ-29УБ і аж 23 Су-24МК. По-друге, російських фахівців замінили українськими. У 1993 р. були налагоджені контакти з Львівським і Миколаївським авіаремонтними заводами. Завдяки зусиллям українських фахівців до 1995 р. вдалось поставити в стрій 22 з 23-х колишніх іракських Су-24МК, а також повернути до бойової готовності більшість МіГів і Су, поставлених в 1990-1991 рр. Обійшлось це іранцям десь у 120-150 мільйонів доларів.

 

Су-24МК (борт 3-6810) з першої партії, поставленої з СРСР в 1990-1991 рр. 72-га тактична винищувальна ескадрилья.

В 1999 р. Іран почав ремонтувати літаки радянського виробництва власними силами: МіГ-29 – на заводі в Тегерані, а Су-24 – в Ширазі. При цьому відчувалась серйозна нестача технічної документації. Щось вдалось скопіювати (буквально – переписати) під час навчання в СРСР, щось – отримати з України. Та все одно багато чого не вистачало. В першу чергу – документації по радару Н019. У 2004 р. повністю боєздатними були лише п’ять МіГ-29Б і п’ять МіГ-29УБ (навчально-бойовий варіант МіГа не має радару, тож підтримувати його в боєздатному стані було простіше), ще один МіГ-29Б був обмежено боєздатним (міг літати, але на ньому не працювала РЛС).

 

У 2007 р. з 26-ти МіГ-29Б/УБ літати могли тільки 12, з 30-ти Су-24МК – 14. У всіх машин в 2009-2010 рр. вичерпувався календарний ресурс. Тож Іран почав переговори з РФ щодо модернізації літаків до стандартів МіГ-29СМТ і Су-24МК2. Однак угода так і не була досягнута. Єдине, про що вдалось домовитись – це про закупівлю 50 двигунів РД-33 для МіГів. Причому виглядає на те, що ці двигуни були не новими, а вживаними – їх відкапіталили в росії, «обнуливши» ресурс. Переговори ж про модернізацію літаків були перервані російською стороною в 2008 р. (тоді ж росіяни розірвали контракт на постачання ЗРК С-300ПМУ-1).

 

Ремонт МіГ-29Б (борт 3-6101 - перший літак цього типу, отриманий Іраном) в ТЕЧ 2-ї тактичної винищувальної бази. Тебріз, 2013 р.

Довелось шукати альтернативні шляхи вирішення технічних проблем. Таким шляхом виявилась Сирія – через місцевих військових іранцям вдалось дістати технічну документацію, якої бракувало (з білоруського 558-го авіаремонтного заводу) і, нарешті, освоїти повшомасштабний капремонт літаків. Такий ремонт для лідерних екземплярів – МіГ-29Б борт 3-6118 і Су-24МК борт 3-6805 – тривав п’ять років!

 

Якщо технологію ремонту з горем, з бідою вдалось освоїти, проблема браку запчастин ставала дедалі гострішою. З білорусії через Сирію далеко не все вдавалось отримати. Довелось зайнятись реверс-інжинірингом, а простіше – неліцензійним копіюванням. Найскладнішим вузлом, виготовлення якого освоїли в Ірані, стала коробка приводу агрегатів (КПА) для МіГ-29. Перший літак (борт 3-6111), обладнаний КПА іранського виробництва, успішно пройшов випробування в лютому 2019 р. Але... 25 грудня того ж року в польоті зруйнувалась іранська КПА на МіГові борт 3-6110. Літак розбився, пілот загинув.

 

Незважаючи на усі зусилля іранських інженерів (хоча ні – саме завдяки цим зусиллям) в середині 2023 р. придатними до польотів були тільки п’ять МіГ-29Б/УБ (з 17-ти) і вісім Су-24МК (з 27-ми). Озираючись на епопею з техобслуговуванням і ремонтами цих літаків, цілком можна зрозуміти обережне ставлення Ірану до російської пропозиції «купити зі знижкою» винищувачі Су-35СЕ...

 

Шановні читачі, якщо моя писанина вас зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9