Дещо про потенційні навчальні/навчально-бойові літаки для України

Публікація про "Супер Тукано" (super-tukano) викликала жваву дискусію у ФБ. Почав писати відповідь у коментарі, але вона виявилась надто розлогою, тож переношу сюди.

З приводу того "чому не зробити самим?" Відповідь для людини, яка хоч трохи обізнана в темі, є очевидною. Та все ж спробую пояснити. "Антонов" ніколи літаками цього класу не займався. Та й компетенції щодо серійного виробництва авіатехніки (навіть транспортних і пасажирських літаків - основної його спеціалізації) він давно втратив. Альтернативні українські виробники здатні проектувати і продукувати літаки для селекції/початкової льотної підготовки - але не більше. Виробників сучасних навчально-бойових літаків у світі можна перелічити на пальцях. З турбогвинтових - це Ембраер з ЕМВ-314, Пілатус з РС-21 і Бічкрафт з Т-6 (розвитком РС-9). РС-21 - це "Феррарі" у своєму класі, до того ж, виключно навчальна машина, без можливості застосовувати озброєння. Для України потенційно можливою є закупівля "Фольксвагена" (А-29) або "Шевроле" (Т/АТ-6) - обидві машини потенційно доступні в рамках програми FMS. А, ще є "екзотика" на кшталт турецького "Хуркуша" - аналога ЕМВ-314, з тим же двигуном, чи слабшого корейського КТ-1.

Є ще потенційно цікавий проект Даймонда - DART-450 (DART-450). Але, по-перше, він ще не виробляється серійно. Закупівня такого літака - це, по суті, інвестиція в доопрацювання "сирої" моделі іноземної фірми. Чи не вигідніше купити готовий і перевірений продукт? Є, щоправда, у DART-450 невеличкий плюсик - на ньому стоїть український двигун АІ-450С. Але його потужність втричі менша, ніж у мотора "Супер Тукано".

Чи потрібний "Супер Тукано" для ПС України. Моя відповідь - якщо й потрібний, то лише як перехідна машина, перший крок в освоєнні західної авіатехніки. Льотні якості ЕМВ-314 дозволяють майбутнім пілотам одразу пересідати на реактивні бойові літаки - так побудована система підготовки в Бразилії.

Все ж більшість країн використовують триступінчату систему підготовки кадрів: селекція - основна підготовка на турбогвинтових (рідше - реактивних) літаках - підвищена підготовка на реактивних машинах (LIFT - Lead-In Fighter Training). Вибір реактивних машин для третього етапу теж не особливо широкий. Американо-шведський Т-7 "Ред Хоук" ще серійно не випускається. Британський "Хоук" - конструкція далеко не нова (корінням з початку 70-х рр.), хоч і багатократно тюнінгована. Привабливими є вироби італійського "Леонардо" - реактивні М-345 для другого етапу і М-346 для третього. Останні куплені, зокрема, нашим сусідом - Польщею. Китайський L-15 приблизно відповідає М-346 (і російському Як-130); до того ж, він має українські двигуни. Нарещті південнокорейський КАІ Т-50 - єдиний сучасний надзвуковий літак у своєму класі. Ну і чехи зі своїми спробами реанімувати "Альбатрос" в особі L-39NG - але це, швидше, літак для другого етапу підготовки.

Тепер про гроші. М-346 коштує близько 20 млн. доларів, L-15 - 15 млн. Т-50 - 21 млн. у навчальному варіанті, 25 - у навчально-бойовому і 30 - у бойовому (з РЛС).

По турбогвинтових літаках. Заявлена вартість DART-450 - 3,1 млн. доларів, КТ-1 - 7 млн. ЕМВ-314 - від 9 до 18 млн. залежно від комплектації. Т-6А Іраку продавались по 14 млн. Потенційний контракт з Тунісом на 12 літаків Т-6С з запчастинами, наземним обладнанням і технічним обслуговуванням оцінюється (дані за жовтень 2019 р.) в 234 млн. доларів.