П-35 чи 3М44? Стара "нова" зброя проти України
Упродовж майже усієї історії савєтского ваєнна-марского
флота після Другої світової війни ключовим питанням, яке мало вирішуватись,
була боротьба з американськими авіаносцями. У створення «протиавіаносних сил»
інвестувались величезні кошти й інтелектуальні ресурси. Головним засобом їх ураження
вважались ракети, причому достатньо далекобійні і швидкісні (надзвукові), щоб
прорватись крізь потужну оборону авіаносного з’єднання, і достатньо потужні,
щоб доставити до цілі важку бойову частину, здатну знищити або, принаймні,
серйозно ушкодити авіаносець. П-35, взята на озброєння ще 1962 р., є типовим
представником цього класу. Чотиритонна крилата ракета завдовжки 10 м може
розігнатись до 1250 км/год і доставити до цілі бойову частину масою майже
тонна. Вона обладнана турбореактивним двигуном і комбінованою системою
наведення, традиційною для тієї доби: інерційна система, яка працює на маршовій
ділянці польоту, і активна радіолокаційна – на кінцевій. Остання – це, по суті,
малогабаритний радар, який, до того ж, може транслювати сигнал на носій. Завдяки
таком рішенню оператор може в ручному режимі обрати пріоритетну ціль і
скерувати на неї ракету. Дальність пуску П-35 становить 250-270 км.
П-35 дуже швидко застаріла: відносно невелика швидкість і
велика висота польоту на крейсерській ділянці (4-7 км) робили її легкою ціллю для
ЗРК і літаків-винищувачів. Тож на початку 1980-х рр. її спробували модернізувати,
але зробили це екстенсивним шляхом. Нова ракета 3М44 «Прогрес» мала збільшену
до 460 км дальність польоту, але таку ж швидкість і траєкторію. Лише дальність
кінцевої ділянки (коли ракета знижувалась перед ціллю) збільшили з 20 до 50 км,
а висоту польоту на цій ділянці – зі 100 до 25 м. Модифікували також систему
наведення, підвищивши захищеність від завад радіолінії зв’язку між ракетою і
носієм.
Кораблі-носії ракет П-35/3М44 давно
списані. А ось берегові модифікації цього комплексу (стаціонарний варіант «Утьос»
і мобільний «Рєдут») досі знаходяться на озброєнні. У складі ОЗУ «ЧФ» є обидва варіанти.
Стаціонарний комплекс «Утьос» (знаний також як «об’єкт 100») читачі мого
покоління можуть пам’ятати за савєтскім кінобовиком «Адіночноє плаваніє» - у
ньому він зіграв роль американського військового об’єкту. «Об’єкт 100» складався
з двох стаціонарних підземних позицій поблизу сіл Камара (окупаційна назва –
Оборонноє) і Кючюк-Мускомія (Рєзєрвноє) в околицях Севастополя. Після розподілу
ЧФ у 1996 р. об’єкт увійшов до складу ВМС України як ракетний дивізіон, який
розформували 2002 р. Перша позиція була ліквідована, друга ж – законсервована.
Окупанти відновили її після анексії Криму у 2014 р., включивши до складу 15-ї
берегової ракетної бригади.
Мобільний комплекс «Рєдут» має однозарядні пускові
установки СПУ-35Б ракет П-35/3М44 на шасі автомобіля БАЗ-135МБ (таке ж шасі
використовується, наприклад, для пускової установки БПЛА Ту-143), машину управління,
машину з РЛС і транспортно-зарядні машини. У складу ОЗУ «ЧФ» є одна батарея «Рєдуту»,
яка входить до 25-го дивізіону 11-ї берегової ракетно-артилерійської бригади,
розміщної в Краснодарському краї.
Чим же цього разу стріляли лаптєногі? Швидше за все, це
ракета 3М44. Випустити її могли і з «Утьоса» (наскільки розумію, дальності
польоту цієї ракети цілком вистачить, щоб дістати до району Одеси), так і з «Рєдута»
- в цьому разі пускові установки, ймовірно, були розгорнуті десь у степовому
Криму. Ймовірно, представлена уламками на фото ракета була збита українською
протиповітряною обороною – ціль це порівняно нескладна, добре помітна на
екранах радарів і відносно повільна. Збити 3М44 суттєво простіше, ніж,
наприклад, «Онікса» чи Х-22, і для цього зовсім не обов’язково застосовувати «Петріот».
Використання ж агресором цих антикварних ракет, на мою думку, може свідчити про
прагнення козломордих виснажити нашу ППО, забезпечивши прорив до цілей більш
сучасних ракет.
Шановні читачі, якщо моя писанина вас
зацікавила – можете докинути трошки на книжечки: https://www.buymeacoffee.com/andrijkhar9
Приватбанк - 4731 2196 4166 1818
Коментарі
Дописати коментар